01 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 457/553/25 пров. № А/857/19711/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
при секретарі судового засідання: Прачук І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Тунського Андрія Романовича на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 29 квітня 2025 року у справі №457/553/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, третя особа поліцейський Трускавецького ВП №2 Дрогобицького РВП ГУ НП у Львівській області Панас Василь Ігорович про скасування постанови (головуючий суддя першої інстанції - Василюк Т.В., час ухвалення 12:58 год, місце ухвалення - м. Трускавець, дата складання повного тексту - 30.04.2025),-
ОСОБА_1 звернувся до суду Львівської області з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області про скасування постанови серії ЕНА №4233398 від 09.03.2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, - поліцейський ВП № 2 Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області Панас В.І.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що постановою серії ЕНА № 4233398 від 09 березня 2025 року його було притягнуто адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного Правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП, а саме: за порушення п.2.4.а Правил дорожнього руху. Зі складеною постановою не погоджується, оскільки будь-якого порушення правил дорожнього руху він не допускав. Знаходження за кермом транспортного засобу, яке не є в стані руху (знаходиться в нерухомому стані), не є доказом вчинення останньою адмінправопорушення, оскільки саме перебування особи на місці водія не доводить факт керування транспортним засобом. Того дня жодним транспортний засобом не керував. Його не зупиняли працівники поліції. 09 березня 2025 року близько 15:30 год. до нього підійшли працівники поліції, стверджуючи, що він кермував транспортним засобом. При цьому він повідомив працівників поліції, що транспортним засобом не керував. Оскаржувана Постанова ЕНА № 4233398 від 09 березня 2025 року була винесена за його відсутності, що підтверджуються копією постанови в якій відсутні відомості про її вручення. З відповідною постановою ознайомився лише 24 березня 2025 року його представник при здійсненні ознайомлення з матеріалами справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КупАП. Зазначена постанова була долучена в якості додатку до матеріалів справи про адміністративне правопорушення, що підтверджується листом Відділення поліції №2 Дрогобицького районного відділу поліції. За вказаних обставин вважає, що строк на оскарження спірної постанови був пропущений з поважних причин. Просить скасувати постанову серії ЕНА №4233398 від 09 березня 2025 року про притягнення до його адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП, а також поновити пропущений для звернення до суду строк.
Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 29 квітня 2025 року у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про скасування постанови серії ЕНА №4233398 від 09.03.2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, - поліцейський ВП № 2 Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області Панас Василь Ігорович відмовлено.
Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права та невірним встановленням обставин у справі. Зокрема апелянт вказує на те, що суд першої інстанції було неповно з'ясовано обставини справи та хибно дійшов до висновку, про начебто наявність доказів керування позивачем транспортним засобом. З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Відповідачем поданий відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що рішення суду є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав з підстав наведених у скарзі, просив скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідач в судове засідання не прибув, хоча належним чином був повідомлений про дату судового засідання.
Відповідно до статті 268 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-1, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки до електронного кабінету, а за його відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку.
Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.
Суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням учасників справи (ч.5 ст. 286 КАС України).
З врахуванням вищенаведеного, та у відповідності до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Крім цього, колегія суддів зазначає, що дана категорія справ віднесена до термінових, розгляд яких здійснюється у десятиденний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що постановою серії ЕНА № 4233398 від 09 березня 2025 року позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн. Згідно з даною постановою ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 09 березня 2025 року о 15 год. 27 хв. по вул. Мазепи у м. Трускавці, керуючи транспортним засобом Mazda 6, державний номерний знак НОМЕР_1 , не пред'явив для перевірки посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб, чим порушив п. 2.4а Правил дорожнього руху.
Відповідно до оскаржуваної постанови позивач визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 гривень.
Суд першої інстанції в позові відмовив з тих підстав, що відповідач надав належні докази, які доводять вину позивача у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 статті 126 КпАП України.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).
Згідно статті 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.
Відповідно до п. 1.1 Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Пунктом 1.3 вказаних Правил закріплено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Згідно п. 1.9 Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
На вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також: дати можливість оглянути транспортний засіб відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав, у тому числі провести з використанням спеціальних пристроїв (приладів) зчитування інформації із самоклейної мітки радіочастотної ідентифікації про проходження обов'язкового технічного контролю транспортним засобом, а також перевірку технічного стану транспортних засобів, які відповідно до законодавства підлягають обов'язковому технічному контролю (п. 2.4 «в» Правил дорожнього руху).
Правилами дорожнього руху встановлено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема:
- посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії (підпункт «а» пункту 2.1);
- реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон) (підпункт «б» пункту 2.1);
- чинний страховий поліс (страховий сертифікат «Зелена картка») про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення) (підпункт «ґ» пункту 2.1);
У свою чергу, відповідно до пункту 2.4 Правил дорожнього руху на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також:
а) пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1;
б) дати можливість перевірити номери агрегатів і комплектність транспортного засобу;
в) дати можливість оглянути транспортний засіб відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав, у тому числі провести з використанням спеціальних пристроїв (приладів) зчитування інформації із самоклейної мітки радіочастотної ідентифікації про проходження обов'язкового технічного контролю транспортним засобом, а також перевірку технічного стану транспортних засобів, які відповідно до законодавства підлягають обов'язковому технічному контролю.
Аналогічні положення закріплені і в статті 16 Закону України «Про дорожній рух», згідно якої водій зобов'язаний мати, зокрема при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відтак, з аналізу вищевказаних норм вбачається, що законодавством визначено перелік випадків, коли працівник поліції має право вимагати, а водій зобов'язаний надати, зокрема посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб.
Частиною першою статті 126 КУпАП визначено, що керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Виходячи з наведених вище правових норм, право органів Національної поліції перевіряти наявність документів, зазначених в пункті 2.1 Правил дорожнього руху кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи. Сама по собі їх наявність не спростовує факту адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП, об'єктивна сторона якого полягає, зокрема, у непред'явленні відповідного документа на вимогу працівників поліції.
Крім того, у зв'язку з введенням з 24.02.2022 Указом Президента України «Про ведення воєнного стану» №64/2022 воєнного стану на території України, право на проведення перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів надано відповідним уповноваженим особам Національної поліції (пункт 5 Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1456).
У той же час, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (п.1 статті 247 КУпАП).
Відповідно, стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Таким чином, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, встановлюються, зокрема, показаннями технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, іншими визначеними законодавством доказами.
У відповідності до статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 вказаного Закону встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:
1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;
2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
У даному випадку на підтвердження факту порушення позивачем вимог пункту 2.1 Правил дорожнього руху України відповідачем було надано відеозапис події, із відповідною фіксацією вчиненого правопорушення.
Зазначений запис з нагрудної камери поліцейського встановлює наявність адміністративного правопорушення, та винність позивача у його вчиненні.
Так, з наданого відеозапису вбачається, що у зв'язку з відмовою надавати посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб, інспектором патрульної поліції було роз'яснено позивачу, що відносно нього буде складено постанову за порушення вимог пп. «а» п.2.4 ПДР України та буде притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою ст.126 КУпАП.
У свою чергу, інспектором поліції було повідомлено позивачу за яке порушення він притягається до адміністративної відповідальності, якою статтею кваліфіковані його дії, роз'яснено позивачу його права, тобто дотримано порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Згідно з частиною першою статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У свою чергу, відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У даному випадку, при винесенні рішення по справі про адміністративне правопорушення, інспектор оцінив докази, дослідив всі обставини справи та встановив наявність адміністративного правопорушення, вчиненого позивачем, що підтверджується відповідним відеозаписом.
До того ж, в рішенні Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року №5-рп/15 зазначено, що адміністративне стягнення накладається і стягується на місці вчинення правопорушення, якщо особа не оспорює допущеного нею порушення і адміністративного стягнення, що на неї накладається, а розмір штрафу не перевищує передбаченого у Кодексі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Перелік адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення, є вичерпним і може бути змінений лише законом.
Скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення. Застосування посадовою особою процедури скороченого провадження в інших випадках, які не визначені законом, тобто розгляд справи про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення, а не за місцезнаходженням органу, уповноваженого законом розглядати справу про таке правопорушення, призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статтях 257, 268, 277, 278, 279, 280 Кодексу.
Однак, зміни щодо переліку тих правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення були внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» від 14 липня 2015 року № 596-VIII, яким статтю 258 КУпАП доповнено частиною другою такого змісту: «Протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі».
Тобто, законодавець доповнив існуючий перелік тими правопорушеннями, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції.
Таким чином, у випадку виявлення ознак адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 126 КУпАП, складення протоколу про адміністративне правопорушення не вимагається, а постанова у справі про адміністративне правопорушення (за наявності відповідних підстав) виноситься безпосередньо на місці вчинення правопорушення посадовою особою органу (підрозділу) Національної поліції.
Отже, оскільки суть адміністративного правопорушення, що передбачена частиною першою статті 126 КУпАП, яка викладена відповідачем в постанові про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4233398 від 09.03.2025 підтверджується належними та допустимими доказами, що в сукупності є підставою для визнання оскарженої постанови про адміністративне правопорушення щодо позивача за вчинення адміністративного правопорушення правомірною.
Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про те, що постанова в справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №4233398 від 09.03.2025 відповідає вимогам закону, та скасуванню не підлягає.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
В ст.242 КАС України видно, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Тунського Андрія Романовича - залишити без задоволення, а рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 29 квітня 2025 року у справі №457/553/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 07.07.2025