04 липня 2025 року справа № 580/2419/25
13 годин 43 хвилини м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі судді Л.В.Трофімової за участі секретаря судового засідання В.С.Олійник розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу №580/2419/25 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) [позивач особисто, представник позивача - адвокат Шамота Л.Л., діє на підставі ордеру серії ВА №1117874], ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) [представник позивача - адвокат Шамота Л.Л., діє на підставі ордеру серії ВА №1117875] до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) [представник не прибув] про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, ухвалив рішення.
І. ПРОЦЕДУРА / ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ
06.03.2025 вх.№11437/25 позивач у позовній заяві просить: визнати незаконною та скасувати відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07.01.2025 №1021/8/3/169 у видачі ОСОБА_1 пільгового посвідчення члена сім'ї загиблого військовослужбовця; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 видати ОСОБА_1 посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, відповідно до форми і порядку, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців і загину (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби» від 28.05.1993 №379; визнати незаконною та скасувати відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 від 06.01.2025 №1021/8/3/146 у видачі ОСОБА_2 пільгового посвідчення члена сім'ї загиблого військовослужбовця; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 видати ОСОБА_2 посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, відповідно до форми і порядку, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців і загину (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби» від 28.05.1993 №379.
Мета судового контролю - захистити порушене право відповідної особи (позивача), виправити можливу помилку суб'єкта владних повноважень, вказати суб'єкту владних повноважень на неможливість вчинення такої помилки у майбутньому, забезпечити принцип правової визначеності для всіх осіб, які потраплятимуть у аналогічні відносини у майбутньому (https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/2022_11_04_Bernazuk.pdf).
Ухвалою від 03.04.2025 відкрите провадження у справі за правилами спрощеного (письмове) позовного провадження, 11.06.2025 сууд здійснив перехід від спрощеного до загального провадження, 17.06.2025 закрив підготовче судове засідання та призначив розгляд справи по суті на 25.06.2025, 04.07.2025.
ВПВС у справі № 990/150/23 у п.28 постанови зазначає: реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 5 КАС України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту; п.33 - звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права; п. 37 зміст позовних вимог - це максимально чітко і зрозуміло сформовані визначення способу захисту порушеного права, свободи чи інтересу у прохальній частині позову; п.43 - формулювання прохальної частини позову із зазначенням альтернатив можливих способів захисту порушеного права є таким, що не відповідає положенням КАС України.
Великою Палатою Верховного Суду у справі №640/7310/19 (ЄДРСР 94394125) зазначено: особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси, і яка у зв'язку із цим звертається за їх захистом до адміністративного суду, має зазначити в позовній заяві: хто, який саме суб'єкт владних повноважень (а якщо відповідачем може бути суб'єкт господарювання, то який саме) порушив її права чи інтереси, яким чином, якими діями (рішенням, бездіяльністю) відбулося втручання в права, які саме права були порушені, чи належать вони позивачу, які обставини про це свідчать
Некоректне з точки зору лінгвістики формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід стосовно дослівного розуміння вимог позову як реалізованого способу захисту суперечить завданням судочинства (позиція Верховного Суду у постанові від 2 жовтня 2024 року у справі №372/3733/22).
У судовому засіданні представник позивача повідомила про описку у позовній заяві щодо дати звернення: замість 11.01.2024 правильною датою є 11.01.2025.
Суд відмовив у задоволенні передчасного клопотання позивачів (а.с.78-79), що не відповідає вимогам ч.2 ст.80 КАС України, про витребування матеріалів еспертизи.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
В обґрунтуванні адміністративного позову зазначається, що 15.11.2022 під час проходження військової служби у зоні військових дій внаслідок ДТП загинув військовослужбовець ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , який з 13.05.2022 до 14.11.2022 брав безпосередню участь у бойових діях та є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . У грудні 2024 року батьки загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 звернулися до ІНФОРМАЦІЯ_1 (через п'ятий відділ ІНФОРМАЦІЯ_4 ) із заявами про видачу матері та батьку ОСОБА_3 посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) під час проходження військової служби, у зв'зку зі смертю сина - солдата ОСОБА_3 в результаті дорожньо-транспортної пригоди. 11.01.2025 отримана відповідь за підписом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , що видати батькам посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який помер під час проходження служби немає підстав з урахуванням пункту 2 статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII із змінами (далі - Закон №2011-XII), позаяк дія цього Закону не поширюється на членів сімей військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві унаслідок вчинення ними кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов'язаного чи резервіста сталася унаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов'язаним чи резервістом тілесного ушкодження.
Вважають позивачі неправомірними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , що виразилися у протиправній відмові щодо видачі матері та батьку посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) під час проходження військової служби, у зв'язку зі смертю сина у результаті дорожньо-транспортної пригоди 15.11.2022 під час дії режиму воєнного стану, тому звернулись до суду, обравши спосіб захисту відповідно до п.2 ч.1 ст.5 КАС України, проте індивідуальний акт не надали.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА
Відповідач позов не визнає, подав 18.04.2025 вх.№19935/25 відзив, проте не виконав вимоги ухвали суду щодо доказів на підтвердження спірних правовідносин і заяв-звернень з додатками не надав.
Представник відповідача повідомив, що відповідно до акта проведення службового розслідування нещасного випадку, витягів з наказів від 13.05.2022 №132 і від 11.12.2022 №352 ВЧ НОМЕР_4 не перебувала та не перебуває на видах забезпечення в ІНФОРМАЦІЯ_5 . Відповідно до п.4 Порядку надання статусу члена сімї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2015 №740 підставою для надання статусу є заява з документами до місцевого структурного підрозділу з питань ветеранської політики за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання (перебування) заявника. В обгрунтуванні позиції зазначається, що ІНФОРМАЦІЯ_6 не є уповноваженою особою щодо видачі посвідчення члена сім'ї загиблого військовослужбовця, тому відповідач просив відмовити у задоволенні позову.
Відзив як спеціальний процесуальний документ безпосередньо пов'язаний щонайменше з двома конституційними принципами (засадами) судочинства, що закріплені в ч. 1 ст. 129 Основного Закону України: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода у наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відзив також нерозривно пов'язаний із правом особи на справедливий суд, яке гарантовано ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до ст. 162 КАС України копія відзиву та доданих до нього документів повинна бути надіслана (надана) іншим учасникам справи одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Суд встановив, що матеріали справи не містять скарг та/або заяв-звернень з додатками, поданих позивачами до відповідача та/або ІНФОРМАЦІЯ_7 .
ІНФОРМАЦІЯ_6 у листі-відповіді ОСОБА_1 від 06.01.2025 №1021/8/3/146 та ОСОБА_2 від 07.01.2025 №1021/8/3/169, що надані у копіях начальнику п'ятого відділу ІНФОРМАЦІЯ_7 , не вказав дату заяв з документами,зазначивши: у випадку незгоди з наданою відповіддю маєте право на оскарження рішення органу державної влади вищому органу чи посадовій особі або до судк відповідно до ст.55 Конституції України та абзацу першого статті 16 Закону України «Про звернення громадян» (а.с.62-65), проте покликання на постанову КМУ від 28.05.1993 №379 (постановлену відповідно до пункту 13 статті 14 Закону №2011-XII ) та/або постанову КМУ від 23.09.2015 №740 (постановлену відповідно до Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») відсутні.
Суд встановив, що командиром ВЧ НОМЕР_4 затверджений 22.05.2022 акт проведення розслідування нещасного випадку, де зазначено, зокрема: водій-санітар ОСОБА_4 та солдат ОСОБА_3 , перебуваючи в районі виконання бойового завдання (Сіверської громади Бахмутського району Донецької області) запитали дозволу у командира роти ВЧ НОМЕР_4 щодо направлення до тимчасового розташування НОМЕР_4 ( АДРЕСА_3 ) з метою переоснащення власного спорядження та підвозу боєприпасів і повернення до району виконання бойового завдання 15.11.2022 (був проведений інструктаж). Порушивши заборону пересування на власному транспорті самовільно залишили район зосередження ВЧ НОМЕР_4 , рухаючись на власному автомобілі водій вчинив наїзд на опру ЛЕМ, у результаті події ДТП водій ОСОБА_4 та солдат ОСОБА_3 отримали травми несумісні з життям.
Суд встановив, що відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, повязаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаійних сум від 17.01.2025 №1/с на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23.06.2024 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 04.11.2024 у справі №340/2417/24 призначена одноразова грошова допомога батьку, матері та сину померлого ІНФОРМАЦІЯ_8 солдата ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 ) унаслідок травми у результаті нещасного випадку, пов'язаного з проходженням військової служби у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму у сумі 1240500 грн.
Розглянувши подані документи і матеріали, перевіривши повідомлені аргументи щодо обставин справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів сукупно, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково з огляду на таке.
V. НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, систему їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах, сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначає та регулює відносини у цій галузі Закон №2011-XII. Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Згідно із статтею 2 Закону № 2011-XII ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону № 2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти. Згідно з частиною шостою статті 18 Закону № 2011-XII вдова (вдівець) загиблого або померлого військовослужбовця, а також дружина (чоловік) військовослужбовця, який пропав безвісти під час проходження військової служби, у разі якщо вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, та її (його) неповнолітні діти або повнолітні діти - особи з інвалідністю з дитинства, батьки військовослужбовця, які перебували на його утриманні, мають право на пільги, передбачені цим Законом. Відповідно до частини тринадцятої статті 14 Закону № 2011-XII особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення. Форма та порядок видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Кабінетом Міністрів України 28.05.1993 прийнято постанову № 379, якою затверджено Порядок видачі посвідчень членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби (далі - Порядок). Згідно з п. 2, 4 Порядку визначено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, на підставі якого надаються пільги, гарантії та компенсації, встановлені для таких осіб Законом № 2011-XII. Посвідчення видаються батькам, дружині (чоловіку) у разі, коли вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, дітям, які не досягли повноліття, або повнолітнім дітям - особам з інвалідністю з дитинства військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти (і за рішенням суду визнані безвісно відсутніми) під час проходження військової служби. Згідно з положеннями пункту 5 Порядку передбачено, що для отримання посвідчення особа із числа зазначених у пункті 4 цього Порядку звертається особисто або через свого представника із заявою (в довільній формі) до: територіального центру комплектування та соціальної підтримки - про видачу посвідчення члена сім'ї військовослужбовця Збройних Сил або Держспецтрансслужби, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби; уповноваженого структурного підрозділу (органу), на який покладаються функції з видачі посвідчень - про видачу посвідчення члена сім'ї військовослужбовця СБУ, Управління державної охорони, розвідувальних органів, Держспецзв'язку, Держприкордонслужби, Національної гвардії, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби. Відповідно до пункту 6 Порядку у заяві зазначаються прізвище, власне ім'я, по батькові (за наявності) особи, яка звертається для отримання посвідчення, спосіб комунікації (поштова адреса та/або адреса електронної пошти, номер телефону), сімейні (родинні) відносини із військовослужбовцем, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, військове звання такого військовослужбовця, його прізвище, власне ім'я, по батькові (за наявності), військове формування, у списках особового складу якого він/вона перебував/перебувала на дату смерті/зникнення безвісти. Разом із заявою подаються: копія документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документа, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус (за наявності технічної можливості доступу до відомостей про зазначені документи стосовно заявника копії таких документів заявником не подаються); документи, що підтверджують сімейні (родинні) відносини із військовослужбовцем, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження або шлюб); фотокартка члена сім'ї (крім дітей, які не досягли повноліття) розміром 2,5 х 3,5, де зображення обличчя має складати 65-70 відсотків фото; висновок медико-соціальної експертної комісії щодо повнолітньої дитини військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, про визнання її особою з інвалідністю з дитинства; рішення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, селищної, сільської, районної в місті (у разі утворення) ради або суду про встановлення над дитиною-сиротою, дитиною, позбавленою батьківського піклування, опіки, піклування, влаштування у прийомну сім'ю або дитячий будинок сімейного типу (у разі здійснення опіки або піклування над дітьми військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, чи влаштування їх у прийомну сім'ю або дитячий будинок сімейного типу).
Відповідно до частини другої статті 10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» Кабінет Міністрів України 23 вересня 2015 р. постановою №740 затвердив Порядок надання статусу члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України. Підставою для надання заявникам статусу члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України відповідно до п.4 є, зокрема: для заявників з числа членів сімей осіб, зазначених у пункті 2 частини першої статті 10-1 Закону - свідоцтво про смерть або рішення суду про визнання безвісно відсутнім; свідчення командира (начальника) військової частини (органу, підрозділу), керівника добровольчого формування, які захищали незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції в період її проведення, під час забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, завірені печаткою військової частини; висновки експертизи (далі - постанова КМУ №740).
Згідно із ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів. Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки, що викладені у постановах Верховного Суду. Згідно частини 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, що застосовують у діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Відповідно до ч.4 ст.6 Закону України «Про адміністративну процедуру» висновки про застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх адміністративних органів, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Згідно зі ст.3 Закону України від 02 жовтня 1996 р. № 393/96-ВР «Про звернення громадян» заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення (ст.15 Закону № 393/96-ВР). Відповідно до ст.12 Закону України від 02 жовтня 1996 р. № 393/96-ВР «Про звернення громадян» дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільним процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, Кодексом адміністративного судочинства України, законами України «Про судоустрій і статус суддів», «Про доступ до судових рішень», «Про запобігання корупції», «Про виконавче провадження», «Про адміністративну процедуру». Якщо вирішення питань, порушених у заявах (клопотаннях) і скаргах громадян, належить до предмета регулювання Закону України «Про адміністративну процедуру», вони розглядаються у порядку, встановленому зазначеним Законом України.
Відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17 лютого 2022 р. № 2073-IX (далі - Закон № 2073) адміністративний орган розглядає і вирішує справи, віднесені до його відання законом (предметна компетенція) (ч.1 ст.21 Закону № 2073). У науково-практичному коментарі до Закону України «Про адміністративну процедуру» зазначено: принципи добросовісності та розсудливості корелюються насамперед з п.5 та п.6 частини 2 ст.2 КАС України як критеріями для оцінки правомірності рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Верховний Суд 11 вересня 2023 року у справі №420/14943/21 (адміністративне провадження №К/990/8225/23) сформулював правовий висновок про те, що критеріями обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень є: 1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення; 2) пов'язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять легітимну основу такого рішення; 3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих заявником документів, інших доказів), врахування яких є обов'язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення суб?єкта владних повноважень; 4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи; 5) відсутність немотивованих висновків та висновків, що не ґрунтуються на нормах права.
Право бути почутим є ключовим принципом «належного врядування» в демократичній державі. Перш ніж орган публічної влади ухвалить адміністративне рішення, яке стосується прав чи інтересів певної особи, їй повинна бути надана можливість висловити свої міркування та надати органу публічної влади інформацію і свої аргументи. Процедури й питання, що потребують розгляду, залежать від того, чи стосується адміністративне рішення індивідуальних або колективних інтересів. Мотиви здійснення органами публічної влади власних повноважень мають відповідати мотивам, з якими ці повноваження були надані законом (https://rm.coe.int/handbook-administration-and-you/1680a06311).
Відповідно до ч.2 ст.1 Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів під поняттям «офіційні документи» розуміється будь-яка інформація, записана у будь-якій формі, складена або отримана, та яка перебуває у розпорядженні державних органів. Конвенція Ради Європи про доступ до офіційних документів передбачає, що державний орган сприяє заявнику, наскільки це практично можливо, ідентифікувати запитуваний офіційний документ (ч.1 ст.5).
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18, від 23 грудня 2019 року у справі № 712/3842/17, від 27 лютого 2020 року у справі № 500/477/15-а.
VІ. ОЦІНКА СУДУ
У разі смерті військовослужбовця під час проходження військової служби, члени сімей військовослужбовців мають право на пільги, гарантії та компенсації, а також на отримання в установленому порядку посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців.
Верховний Суд у постанові від 18.07.2019 у справі №826/2426/16 (ЄДРСР 83104634) зазначив, що листи - це службова кореспонденція, вони не є нормативно-правовими актами, можуть носити лише роз'яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і не повинні містити нових правових норм, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.04.2018 у справі №П/9901/137/18 (№800/426/17) під протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень варто розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Оскільки у листі-відповіді ОСОБА_1 від 06.01.2025 №1021/8/3/146 та ОСОБА_2 від 07.01.2025 №1021/8/3/169 відповідач одночасно надає суперечливу інформацію з покликанням на ст.16 «розгляд скарг громадян» Закону № 393/96-ВР щодо розгляду заяв позивачів щодо висловленого бажання отримати офіційний документ без дотримання вимог Закону України «Про адміністративну процедуру» та без покликання на відповідну норма права у спірних правовідносинах за відсутності отриманих скарг від позивачів, то суд доходить висновку про допущену відповідачем протиправну бездіяльність у несприянні позивачам у реалізації права бути почутими, позаяк лист інформаційного характеру (не є індивідуальним актом - рішенням у межах адміністративної процедури) є незрозумілим для можливості заявникам у подальшому моделювати поведінку за відсутності доказів притягнення під час проходження публічної служби ОСОБА_3 до адміністративної та/або кримінальної відповідальності, а також роз'яснення особливостей застосування положень постанови КМУ від 28.05.1993 №379 (постановлену відповідно до пункту 13 статті 14 Закону №2011-XII ) та постанови КМУ від 23.09.2015 №740 (постановлену відповідно до Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») .
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення (ст.15 Закону № 393/96-ВР), проте у листах від 06.01.2025 №1021/8/3/146, 07.01.2025 №1021/8/3/169 міститься покликання про роз'яснення щодо скарг, що не надані відповідачем до відзиву.
Суд оцінив докази, перевірив доводи, доходить висновку про допущену у спірних правовідносинах протиправну бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 під час розгляду заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо видачі посвідчення на право користування пільгами членів сім'ї військовослужбовця у контексті несприяння позивачам у праві знати достовірну і актуальну інформацію про порядок оскарження та праві бути почутими щодо особливостей порядку отримання відповідного статусу члена сім'ї загиблого військовослужбовця та офіційних документів.
У постанові Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 522/22173/18 (провадження № 61-5370св21) вказано, що особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, що прямо визначається спеціальним законом.
Неналежний спосіб захисту є самостійною підставою для відмови в позові в будь-яких правовідносинах - ВП ВС у справі № 522/1528/15-ц розмежувала превентивний та ефективний способи захисту.
Індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п.19 ч.1 ст.4 КАС України).
Листи інформаційного характеру від 06.01.2025 №1021/8/3/146, 07.01.2025 №1021/8/3/169 не є формою рішення, що прийняті на виконання владних управлінських функцій або у порядку надання адміністративних послуг, тому у зв'язку із неналежним способом захисту обраного позивачами у частині позовних вимог визнати незаконною та скасувати відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 від 06.01.2025 №1021/8/3/146 у видачі ОСОБА_1 пільгового посвідчення члена сім'ї загиблого військовослужбовця та від 07.01.2025 №1021/8/3/169 у видачі ОСОБА_1 пільгового посвідчення члена сім'ї загиблого військовослужбовця належить відмовити.
VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом, не повинен виходити за межі цих вимог. Суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених вимог (постанова Верховного Суду від 19.02.2019 у справі № 824/399/17-а).
Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення порушеного права особи і вправі обрати найбільш ефективний спосіб захисту такого права, що відповідає характеру порушення з урахуванням обставин конкретної справи, однак, перебирання непритаманних суду повноважень суб'єкта владних повноважень неможливе за відсутності всіх умов, необхідних для втручання у дискреційні повноваження відповідного суб'єкта. Рішення, яке приймається суб'єктом владних повноважень у межах його дискреційних повноважень є правомірним лише за умови, що воно відповідає всім критеріям, що визначені частиною другою статті 2 КАС України (висновки ВС у справі №380/13558/21).
Відповідно до правил правозастосування суд не може підмінити рішення суб'єкта публічної адміністрації - повноваження ТЦК та СП чи місцевого структурного підрозділу з питань ветеранської політики закріплених законодавством, тому в частині необгрунтованих і передчасних вимог зобов'язати видати посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби належить відмовити.
За встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що з метою повного, всебічного захисту прав позивачів, позов варто задовольнити частково шляхом визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 під час розгляду заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо видачі посвідчення на право користування пільгами членів сім'ї військовослужбовця та відповідно до ч.4 с.245 КАС України зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з урахуванням принципів належного врядування та правової оцінки, наданої судом у рішенні.
VІІІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Суд не включає до складу судових витрат, що належать розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Враховуючи, що позивачі сплатили 1211,20 + 1211,20 грн (ідентифікатор у Казначействі 774651588, 774651646), позовні вимоги задоволено частково, наявні підстави для стягнення витрат зі сплати судового збору у сумі 605,60 + 605,60 грн на користь кожного із позивачів.
Керуючись статтями 2, 5-16, 19, 73-78, 90, 139, 242-246, 250, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 під час розгляду заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо видачі посвідчення на право користування пільгами членів сім'ї військовослужбовця.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору у сумі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору у сумі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп.
Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо у судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду у зв'язку із початком функціонування модулів ЄСІТС з урахуванням підпунктів 15.1, 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до рішення ВРП від 17.08.2021 №1845/О/15-21 «Про затвердження Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи».
Копію рішення суду направити сторонам справи:
позивачі: ОСОБА_1 [ АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ], ОСОБА_2 [ АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ];
відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 [ АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ].
Рішення суду складене 08.07.2025.
Суддя Лариса ТРОФІМОВА