Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
08 липня 2025 року № 640/31857/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаєва А.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в м.Харкові справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Держпраці у Київській області, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 19.11.2019 №ТД/ФС-659.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постанова про накладення штрафу від 19.11.2019 №ТД/ФС-659, на думку позивача, підлягає скасуванню.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.
На виконання Закону України “Про внесення зміни до пункту 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399 до Харківського окружного адміністративного суду, згідно супровідного листа №01-19/1430/25 від 31.01.2025 передаємо 742 (сімсот сорок дві) судові справи згідно з актом приймання-передачі від 31.01.2025, зокрема, адміністративну справу №640/31857/21.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 07.03.2025 адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови прийнято до розгляду.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 07.03.2025 замінено відповідача Головне управління Держпраці у Київській області по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови на правонаступника Центральне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що посадовими особами Головного управління ДПС у Київській області було проведено фактичну перевірку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , за результатами якої складено акт перевірки №5/10-36-31-04/ НОМЕР_1 від 02.09.2019.
Головним управлінням Держпраці у Київській області отримано копію акту перевірки ГУ ДПС у Київській області №5/10-36-31-04/ НОМЕР_1 від 02.09.2019 відносно Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Відповідно до зазначеного акту перевіркою встановлено працівника без належного оформлення трудових відносин, а саме: ОСОБА_2 , яка виконувала роботу в кафе, де здійснює свою господарську діяльність ФОП ОСОБА_1
Головне управління Держпраці у Київській області листом №44/2/19/19329 від 12.11.2019 повідомило позивача, що буде проводитись розгляд справи про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 , передбаченого абзацом 2 частини 2 статті 265 Кодексу Законів про працю України.
Головним управлінням Держпраці у Київській області прийнято постанову про накладення штрафу від 19.11.2019 №ТД/ФС-659 на Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 125190,00 грн. на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України.
Не погоджуючись із постановою про накладення штрафу позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
Згідно з ст. 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.
Відповідно до п. 86.1 ст. 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
У постанові від 17.04.2024 року у справі №560/3981/23 Верховний Суд зазначив, що у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки, надання його Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб'єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством. У спірних відносинах розмір штрафу та суб'єкт, уповноважений його накладати напряму визначені у нормах статті 265 Кодексу законів про працю України.
Вказану позицію також підтримано постановою Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі №120/17056/23.
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами третьою - сьомою статті 53 Закону України “Про зайнятість населення» визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого Постановою КМУ від 17.07.2013 № 509 (далі - Порядок № 509).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 509 штрафи накладаються зокрема на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Суд зазначає, що специфіка спірних правовідносин щодо притягнення до відповідальності згідно ст. 265 КЗпП України, полягає у відсутності документального оформлення трудових відносин та встановлені факту допуску осіб до роботи без документального оформлення. Вказане визначає предмет доказування та коло доказів по справі.
Згідно зі ст. 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За визначенням ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
Так, посадовими особами Головного управління ДПС у Київській області було проведено фактичну перевірку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , за результатами якої складено акт перевірки №5/10-36-31-04/ НОМЕР_1 від 02.09.2019.
Відповідно до зазначеного акту перевіркою встановлено допущення до праці особи без оформлення належним чином, а саме наказом, договором про працю.
За таких обставин, встановлено порушення Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 вимог статті 24 КЗпП України.
При цьому, оформлення таких трудових відносин шляхом підписання трудового договору, видання відповідного наказу чи розпорядження роботодавця чи уповноваженого ним органу, позивачем проведено не було, з огляду на що суд вважає обґрунтованим висновок відповідача щодо порушення позивачем вимоги ч. 3 ст. 24 КЗпП України.
Відповідно до ч.2 ст.265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Позивач, як на підставу відсутності порушення щодо допущення до праці особи без оформлення належним чином, посилалась на договір від 01 липня 2019 року, відповідно до якого між ФОП ОСОБА_1 (замовник) та ОСОБА_2 (виконавець), укладено цивільного правову-угоду.
Згідно п.1.1 ФОП ОСОБА_1 (замовник) доручає, а ОСОБА_2 бере на себе зобов'язання виконати такі роботи (надати послуги) з обслуговування відвідувачів ресторану, створенню для них комфортних умов, консультування відвідувачів з питань надання послуг, забезпечує їх ознайомлення з асортиментом наявних страв і напоїв.
Суд враховує позицію Верховного Суду в постанові від 09.06.2023 по справі № 240/5698/18, який виходив з наступного.
Основною відмінністю договорів цивільно-правового характеру від трудових договорів є те, що перші регламентуються Цивільним кодексом України, а трудові - КЗпП.
За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Правова основа цивільно-правових договорів полягає у тому, що трудові відносини між сторонами за наслідком укладання договору не виникають.
Сторонами таких договорів є замовник і виконавець, а не працівник і роботодавець. За цивільно - правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами. Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом на роботу на певну посаду.
Трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. Трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції.
За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.
Предметом трудового договору є власна праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.»
Крім того, у постановах від 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 02.02.2021 у справі №0540/5987/18-а, від 22.06.2021 у справі №420/6605/18 Верховний Суд дійшов наступних висновків:
«Характерними ознаками трудових відносин є: систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327; обов'язок роботодавця надати робоче місце; дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.
Отже, основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Так, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
Основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.
Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегульоване - чинним законодавством України.»
Суд вважає, що предметом угоди від 01 липня 2019 року між позивачем (замовник) та ОСОБА_2 (виконавець) є саме процес праці, а не її кінцевий результат. Тобто, фізична особа, з якою позивачем укладено угоду, повинна була виконувати систематично певні трудові функції відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк.
Робота, виконання якої передбачають укладені угоди, не носять разового характеру та передбачають систематичне виконання обов'язків, а саме виконання роботи з обслуговування відвідувачів ресторану, створенню для них комфортних умов, консультування відвідувачів з питань надання послуг, забезпечує їх ознайомлення з асортиментом наявних страв і напоїв.
Отже, відносини за трудовою угодою, укладеними між позивачем та ОСОБА_2 , фактично є трудовими.
При цьому оформлення таких трудових відносин шляхом підписання трудового договору, видання відповідного наказу чи розпорядження роботодавця чи уповноваженого ним органу, позивачем, станом на час проведення перевірки, проведено не було.
Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом в постанові від 09.06.2023 по справі № 240/5698/18.
Відповідно до ч. 5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, вказані посилання позивача є необґрунтованими.
Згідно з ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач приймаючи оскаржувану постанову, діяв на підставі, у спосіб та в межах повноважень, передбачених чинним законодавством.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на те, що позивач не довів обставин, які б свідчили про порушення його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, то у суду відсутні підстави для задоволення позову.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст.255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (04060, місто Київ, вул.Вавилових, будинок 10) про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Бабаєв А.І.