справа № 380/7509/22
07 липня 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді: Кисильової О.Й.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові заяву про ухвалення додаткового рішення в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У травні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі- відповідач), у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління НП у Львівській області від 15.04.2022 № 218 о/с "Про особовий склад" про звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого відділення відділу поліції № 3 Львівського районного управління поліції № 2 ГУНП з 15.04.2022;
- поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого відділення відділу поліції № 3 Львівського районного управління поліції № 2 ГУПН з 16.04.2022;
- стягнути з Головного управління НП у Львівській області середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня винесення рішення судом першої інстанції.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25.10.2022, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2023, позовні вимоги задоволені повністю.
Постановою Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 380/7509/22 скасовані рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.10.2022 та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2023. Справа № 380/7509/22 направлена на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.
15.06.2023 адміністративна справа № 380/7509/22 надійшла до Львівського окружного адміністративного суду.
Відповідно до протоколу від 15.06.2023 автоматичним розподілом судової справи між суддями, адміністративна справа № 380/7509/22 розподілена судді Кисильовій О.Й.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24.11.2023 визнаний протиправним та скасований наказ начальника Головного управління Національної поліції у Львівській області від 15.04.2022 № 218 о/с "Про особовий склад" про звільнення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 з посади слідчого слідчого відділення відділу поліції № 3 Львівського районного управління поліції № 2 ГУПН з 15.04.2022.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді слідчого слідчого відділення відділу поліції № 3 Львівського районного управління поліції № 2 ГУПН з 16.04.2022.
Стягнуто з Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26.10.2022 по 24.11.2023 включно у сумі 190235, 95 грн.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді слідчого слідчого відділення відділу поліції № 3 Львівського районного управління поліції № 2 ГУПН з 16.04.2022.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць у сумі 14448,00 грн.
18.06.2024 позивач подав заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просить вирішити питання про стягнення з відповідача понесені позивачем судові витрати на правничу допомогу у розмірі 18 400,00 грн.
08.07.2024 відповідач надіслав додаткові пояснення, в яких просить заяву ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу залишити без розгляду.
При вирішенні питання про ухвалення додаткового рішення, суд враховує таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно із ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За правилами ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Стаття 139 КАС України врегульовує питання розподілу судових витрат в адміністративному судочинстві. Згідно абзацу 1 частини першої вказаної норми при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
За правилами ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Отже, зі змісту ч. 7 ст. 139 КАС України слідує, що умовою для ухвалення додаткового судового рішення про стягнення витрат, пов'язаних із наданням професійної правничої допомоги, є обов'язкова наявність відповідної заяви/клопотання особи про те, що нею будуть понесені відповідні судові витрати.
Суд наголошує, що такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Поряд з цим, відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно із ч. 3 ст. 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Частиною п'ятою ст. 143 КАС України визначено, що у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 07.07.2023 у справі № 340/2823/21 дійшов наступних висновків:
"...Частина сьома статті 139, частини третя, четверта статті 143 КАС України містять приписи, які дозволяють стороні надати суду докази, які підтверджують витрати на правничу допомогу, протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи, але за умови, що ця сторона зробить про це відповідну заяву до закінчення судових дебатів. Вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останнім етапом - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.
Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п'яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу. Коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суду касаційної інстанції про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з цим - з об'єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) - пов'язується можливість як потім подати протягом п'яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України...".
Крім того, в ухвалах та постанові від 25.07.2023 у справі № 340/4492/22, від 08.01.2024 у справі № 580/3758/19, від 23.01.2024 у справі № 380/12348/22 Верховний Суд дійшов висновку про те, що за загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи. Однак, у випадку, якщо сторона з певних причин не може надати такі документи, ця сторона повинна зробити відповідну заяву до закінчення розгляду справи і надати відповідні докази протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами). Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов'язується ухвалення додаткового судового рішення в цій частині. Зазначення ж у прохальній частині касаційної скарги узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами касаційного розгляду не може розцінюватися як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення.
Суд встановив, що у прохальній частині позовної заяві позивач просив стягнути з відповідачів понесені судові витрати. При цьому, у позовній заяві позивач зазначив попередній розрахунок судових витрат на правничу допомогу, який становив 35 000,00 грн
Однак, ані в позовній заяві, ані під час розгляду справи представник позивача не подав заяви про долучення доказів понесення позивачем витрат на правничу допомогу чи клопотання про неможливість подання таких доказів до розгляду справи по суті.
Суд зауважує, що зазначення у прохальній частині позову узагальненої вимоги про стягнення судових витрат у зв'язку з розглядом справи та зазначення про попередній розмір витрат не може розцінюватися як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (у тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення.
Така заява не може розглядатися як заява про намір подати докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення судового рішення в розумінні ч. 7 ст. 139 КАС України, оскільки на момент виготовлення рішення суду судові витрати позивача складалися лише зі сплаченого судового збору за подання позовної заяви.
Відповідно до позиції об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 340/2823/21 саме своєчасне звернення сторони із заявою про стягнення судових витрат є передумовою розгляду судом питання про розподіл судових витрат.
Отже, станом на дату розгляду цієї справи позивачем, а також протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, позивачем не долучено доказів на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, зокрема, у розмірі 18400,00 грн, як того вимагає ч. 7 ст. 139 КАС України.
Таким чином, позивач ні з позовною заявою, ні за час перебування справи на розгляді суду не було надано документів, що підтверджують витрати на правничу допомогу.
При цьому, у заяві про ухвалення додаткового рішення позивач вказує наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 28.04.2022 № 106, яким ОСОБА_1 призвано на військову службу, як причину пропуску строку звернення із цією заявою до суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2021 у справі № 640/20314/20, досліджуючи питання щодо поважності причин пропуску процесуального строку зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, при цьому такі обставини повинні бути підтверджені належним чином.
Зважаючи на це, покликання позивача у клопотанні на перебування на військовій службі, як причину пропуску строку звернення до суду, без посилання на конкретні обставини, що перешкоджали такому зверненню, не можуть бути визнані поважними.
Разом із цим, ані у позовній заяві, ані у будь-якій іншій заяві, яка могла би бути подана протягом строків, встановлених ч. 7 ст. 139 КАС України, позивач не повідомив про наявність інших поважних причин, які зумовлюють необхідність подання таких доказів.
Відтак, оскільки представник позивача не дотримав процесуальних вимог КАС України, після того, як судом ухвалене рішення, у суду відсутні процесуальні підстави для вирішення питання про розподіл витрат відповідно до статті 252 КАС України.
Аналогічний підхід застосовний в ухвалі Верховного Суду від 08.01.2024 у справі № 580/3758/19.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про залишення без розгляду заяви позивача про ухвалення додаткового судового рішення та розподіл судових витрат на правничу допомогу.
Керуючись ст. ст. 139, 143, 248, 252, 256, 293-297 КАС України суд,
Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення та вирішення питання щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Кисильова О.Й.