справа № 380/25434/24
07 липня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи “Центр пробації» про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Державної установи “Центр пробації» (код ЄДРПОУ 41847154, місцезнаходження: 04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 81), в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Державної установи “Центр пробації» які полягають у застосуванні з січня 2020 по березень 2023 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористану відпустку при звільненні, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку з проходженням служби та звільненням з неї;
- зобов'язати Державну установу “Центр пробації» здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з січня 2020 року по березень 2023 року грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористану відпустку при звільненні, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку з проходженням служби та звільненням з неї, із застосуванняим розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 відповідно.
Ухвалою від 25.12.2024 суддя залишила позовну заяву без руху.
Ухвалою від 03.01.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою від 07.07.2025 суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
Ухвалою від 07.07.2025 суд відмовив у задоволенні клопотання представнкиа відповідача про зупиненні провадження.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходила службу в Державній установі «Центр пробації». Вказує, що за період за 2020-2023 роки відповідач неправильно нараховував та виплачував їй грошове забезпечення, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018. Стверджує, що у зв'язку з наведеними обставинами отримала матеріальну допомогу на оздоровлення, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу при звільненні у заниженому розмірі. Вважаючи поведінку відповідача щодо неповноти нарахування та виплати місячного грошового забезпечення, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення, протиправною, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що внаслідок прийняття Шостим апеляційним адміністративним судом постанови від 29.01.2020 року у справі №823/6453/18 була відновлена дія п.4 постанови Уряду від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у редакції, яка передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Водночас вказав, що п.3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VІІ (далі Закон №1774-VІІ), який набрав чинності 01.01.2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. На цій підставі зазначив, що п.3 розділу ІІ Закону №1774-VІІІ не втратив чинності і за юридичною силою є вищим за п.4 Постанови Уряду від 30.08.2017 року №704, а відтак відсутні підстави для обчислення грошового забезпечення за спірний період, в т.ч. грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні відпусток та одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, виходячи з 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 РОКУ та множення на відповідні тарифні коефіцієнти. За таких обставин, вважає, що вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими, відтак у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Частиною п'ятою статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач проходила військову службу у Державній службі «Центр пробації».
Відповідно до додатків до особового складу співробітника, в період з 29.01.2020 по 20.05.2023 нарахування грошового забезпечення здійснювалось згідно пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704“Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та розраховані із застосуванням з розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14 до зазначеної постанови.
Вважаючи дії відповідача щодо застосування з 29 січня 2020 по 19 травня 2023 року, розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, грошової допомоги у разі звільнення, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Вирішуючи спрі по суті, суд виходив з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 11 Кримінально-виконавчого кодексу України органами виконання покарань є: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, його територіальні органи управління, уповноважені органи з питань пробації.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України» Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Пунктом 4 статті 2 Закону України “Про пробацію» встановлено, що орган пробації центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері пробації.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.09.2017 № 655-р “Про утворення державної установи “Центр пробації» Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства юстиції України про утворення з 1 січня 2018 державної установи “Центр пробації».
Державна установа “Центр пробації» є неприбутковою державною установою, створеною для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України з питань пробації і безпосереднього спрямування та координації діяльності уповноважених органів з питань пробації, що належать до сфери управління Мін'юсту (абзац перший пункту 1 Положення про державну установу “Центр пробації», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 08.12.2020 № 4242/5 (в редакції, чинній до 28.02.2024).
Таким чином, Державна установа “Центр пробації» входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України як установа, створена для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України з питань пробації.
Пунктом 5 статті 2 Закону України “Про пробацію» встановлено, що персонал органу пробації працівники, які відповідно до повноважень, визначених цим Законом та іншими законами України, виконують завдання пробації.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України “Про пробацію» права, обов'язки, відповідальність, правовий та соціальний захист персоналу органу пробації визначаються Законом України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та цим Законом.
Частиною четвертою статті 21 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України» визначено, що особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби, а також члени їхніх сімей знаходяться під захистом держави, їх безпека, честь і гідність охороняються законом.
Згідно з частиною другою статті 23 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України» умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Частиною п'ятою статті 23 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України» встановлено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України “Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 3 Постанови № 704 встановлено, що виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації.
Додатками 8 і 14 до Постанови № 704 встановлено відповідно схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, а також схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно з приміткою 1 до додатку 1 і приміткою 1 до додатку 14 Постанови № 704 (у редакціях, що застосовувалися з 01.10.2020) відповідно посадові оклади за розрядами тарифної сітки і оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 Постанови № 704.
Пунктом 6 Постанови № 103 затверджено Зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України. Зокрема, підпунктом 1 пункту 3 цих Змін було внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704 шляхом викладення його в новій редакції.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103. Ухвалою Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 826/6453/18 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційної скаргою Міністерства соціальної політики України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18.
Відповідно до частини дев'ятої статті 264 КАС України суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині. Згідно з частиною другою статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Отже, на день виникнення спірних правовідносин пункт 4 Постанови № 704 був чинним у редакції без врахування змін, що вносились до нього Постановою № 103.
Аналогічний правовий висновок щодо правових наслідків втрати чинності нормативно-правовим актом на підставі рішення суду міститься у постанові Верховного Суду від 24.06.2020 у справі № 160/8324/19.
Крім цього, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 “Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі Постанова № 481), яка набрала чинності 20.05.2023, постановлено скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (Офіційний вісник України, 2018 р., № 20, ст. 662).
В абзаці третьому підпункту 10.2 пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7 “Про судове рішення в адміністративній справі» зазначено, що скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.
Правовим наслідком скасування Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 пункту 6 Постанови № 103, а також Постановою № 481 підпункту 1 пункту 3 змін, що вносилися до постанови Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою № 103, є те, що вказаний підпункт не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття.
Таким чином, з дня виникнення спірних правовідносин по 19.05.2023 абзац перший пункту 4 Постанови № 704 був чинним у редакції без врахування змін, що вносились до нього Постановою № 103, тобто у первинній редакції.
Разом з тим, згідно з пунктом 2 Постанови № 481 до абзацу першого пункту 4 Постанови № 704 внесено зміни, шляхом його викладення в новій редакції.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як наслідок, до дня набрання чинності Постановою № 481 (20.05.2023) абзац перший пункту 4 Постанови № 704 був чинний у первинній редакції, тобто без врахування змін, що вносились до цього пункту Постановою № 103.
З огляду на зазначене суд прийшов до висновку, що під час проходження позивачем служби у період з січня 2020 по березень 2023 відповідач при нарахуванні та виплаті їй грошового забезпечення зобов'язаний був застосовувати абзац перший пункту 4 Постанови № 704 в первинній редакції, що була чинна до 19.05.2023 включно, а саме в такій:
“4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. »
Тобто для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням використовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Аналогічний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 та від 15.03.2023 № 420/6572/22.
Тому твердження відповідача про те, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати пункт 4 Постанови № 704 в редакції Постанови № 103, суперечить законодавству.
Відповідно до пункту 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Суд зазначає, що як основні, так і щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, залежать від посадового окладу та окладу за військовим званням.
З огляду на наведені вище положення нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини, суд у цій справі дійшов висновку, що при визначенні позивачу розмірів посадового окладу та окладу за званням відповідач протиправно не врахував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року (станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023) як розрахункової величини, що призвело до виплати грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення) за період з січня 2020 по березень 2023, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, які були виплачені у вказаному періоді, у меншому, ніж належить, розмірі.
З огляду на викладене, суд вважає протиправними дії відповідача щодо застосування з січня 2020 по березень 2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні позивачу грошового забезпечення, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням служби.
Враховуючи викладене, суд з метою повного захисту прав позивача вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з січня 2020 року по березень 2023 року грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористану відпустку при звільненні, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку з проходженням служби та звільненням з неї, із застосуванняим розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 відповідно.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Державної установи “Центр пробації» які полягають у застосуванні з січня 2020 по березень 2023 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористану відпустку при звільненні, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку з проходженням служби та звільненням з неї.
Зобов'язати Державну установу “Центр пробації» (код ЄДРПОУ 41847154, місцезнаходження: 04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 81) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з січня 2020 року по березень 2023 року грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористану відпустку при звільненні, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку з проходженням служби та звільненням з неї, із застосуванняим розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 відповідно.
Судові витрати між сторонами не розподіляються.
Рішення суду першої інстанції набуває чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набуває чинності після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Мричко Н.І.