Іменем України
08 липня 2025 рокум. ДніпроСправа № 640/12558/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисіль С. В., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
У провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач), в інтересах якого звернувся адвокат Дмитренко Володимир Вікторович (далі - представник позивача), до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут (далі - відповідач, ВІТІ), з урахуванням ухвали Луганського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018, та 2019 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у кількості 70 днів за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що він проходив військову службу у відповідача.
Відповідач не провів із позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 року відповідно до абзацу 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» позивачу при звільненні не виплачено грошову компенсацію
Вважає такі дії відповідача протиправними, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 травня 2021 року прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та визначено, що справа буде розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
Заперечуючи проти задоволення позову ОСОБА_1 , відповідач у червні 2021 року подав відзив на позовну заяву, вказуючи на те, що додаткова відпустка як учаснику бойових дій надається за календарний рік незалежно від відпрацьованого часу та має бути використана військовослужбовцем протягом календарного року. Така відпустка не замінюється грошовою компенсацією та у разі звільнення військовослужбовця, який має право на зазначену відпустку, за неї не виплачується грошова компенсація за дні невикористаної відпустки.
З огляду на вищезазначене вважає, що правові підстави для виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки відсутні.
Користуючись правом на подання заяв по суті справи представник позивача подав відповідь на відзив від 11 серпня 2022 року, в якій просить задовольнити позовні вимоги.
На виконання положень Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16 вересня 2024 року № 399 справу передано на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 23 травня 2025 року прийнято до провадження справу та визначено про розгляд справи продовжити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року задоволено заяву позивача та залишено без розгляду позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення на період з 2015 року по 2018 рік та зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 2015 року по 2018 рік з урахуванням базового місяця для обчислення індексації - січень 2008 року та з урахуванням раніше виплаченої суми залишено без розгляду.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив наступне.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) є учасником бойових дій та проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яку з 31 березня 2020 року було розформовано, про що свідчать посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_3 від 13 листопада 2015 року, видане Головним управлінням персоналу Генерального штабу Збройних Сил України, витяг з наказу начальника Головного управління персоналу - заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 29 березня 2019 року № 81 (по особовому складу), витяг з наказу начальника Військового інституту телекомунікацій та інформатизації від 17 квітня 2019 року № 80 (по стройовій частині).
Відповідно до витягу з наказу начальника Військового інституту телекомунікацій та інформатизації від 17 квітня 2019 року № 80 (по стройовій частині) підполковника ОСОБА_1 , начальника науково-дослідного відділу (комплексних систем захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах) наукового центру зв'язку та інформатизації звільненого наказом начальника Головного управління персоналу - заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 29 березня 2019 року № 81 відповідно до пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у запас за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) з правом носіння військової форми одягу вважати, що справи та посаду здав і направити зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 . З 21 квітня 2019 року ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу інституту та всіх видів забезпечення.
Додаткова відпустка як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки позивачу не надавалась, грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з наступного.
Статтею 291 КАС України визначено особливості провадження у типовій справі, зокрема, згідно з частиною третьою цієї статті при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
З огляду на обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, викладені у рішенні Верховного Суду від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18, суд визнає цю адміністративну справу типовою по відношенню до зразкової справи № 620/4218/18 та вважає за необхідне розглянути її з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
До спірних правовідносин необхідно застосувати Закон України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР), Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ), Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) та Закон України від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-ХІІ).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з статтею 5 Закону № 3551-ХІІ учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 10-1 Закону № 2011-ХІІ визначено право військовослужбовців на відпустки та порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них.
Згідно з пунктом восьмим статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацами першим-другим пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ закріплено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (абзац третій пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ).
Відповідно до пунктів сімнадцятого, вісімнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Згідно з пунктом дев'ятнадцятим статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів (абзац перший пункту двадцять першого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ).
Статтею 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, припиняється.
Відповідно до пункту восьмого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом № 2011-ХІІ. Так, відповідно до пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Тому суд зазначає, що норми Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
За період проходження військової служби позивачу відпустка як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки відповідачем не надавалась та грошова компенсація не виплачувалась, що не заперечується сторонами, а тому, з урахуванням положень пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам позивач має право на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за час проходження позивачем військової служби.
Таким чином, на час прийняття наказів про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ , за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки.
Зважаючи на викладений аналіз, судом критично оцінюються і не можуть бути сприйняті доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву, про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.
Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
З огляду на те, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню лише зі словесним корегуванням обраного позивачем способу судового захисту.
Щодо стягнення на користь позивача понесених судових витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 5000,00 грн суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом першим частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 134 КАС України витрати, пов?язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб?єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Частиною п'ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (пункти перший, другий частини сьомої статті 139 КАС України).
Відповідно до частини першої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідачем до суду надано клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу від 15 червня 2021 року, в якому серед іншого зазначено, що представником позивача неправильно зазначено назву відповідача як Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації Міністерства оборони України, що взагалі ставить під сумнів професіоналізм надання правничої допомоги.
З огляду на викладене відповідач вважає, що покладення понесених витрат позивача на правничу допомогу на відповідача є неправильним та несправедливим. Просить не стягувати з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано договір про надання правничої (правової) допомоги від 06 квітня 2021 року, укладений між адвокатом Дмитренком В. В. (далі - Адвокат) та ОСОБА_1 (далі - Клієнт); акт приймання-передачі наданих послуг № 1 до Договору про надання правничої допомоги від 06 квітня 2021 року, підписаний Адвокатом та Клієтом, прибутковий касовий ордер № 06-04-21 від 06 квітня 2021 року та квитанцією до касового ордеру № 06-04-21 від 06 квітня 2021 року.
Дослідженням договору про надання правничої (правової) допомоги від 06 квітня 2021 року встановлено, що Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов'язання на ведення справи та представництво його інтересів і надання правничої допомоги у цивільних, адміністративних справах про адміністративні правопорушення з усіма правами сторони, третьої особи, заявника, в тому числі подання заяв, позовних заяв, скарг, апеляційних та касаційних скарг, представництво інтересів клієнта у всіх судових органів, включаючи Європейський суд з прав людини, підприємствах, установах, організаціях будь-якої форми власності та перед фізичними особами, зміну предмета та підстави позовних вимог, укладення мирової угоди, оскарження рішень судів усіх інстанцій. Для виконання повноважень, передбачених цим договором, Адвокат наділяється правом підписувати усі процесуальні документи та інші документи, заяви, скарги, клопотання, апеляції та касаційні скарги, звернення, витребувати документи та інші докази (пункту 2 розділу Предмет договору).
Гонорар - це винагорода Адвоката за здійснення захисту, представництва інтересів клієнта та надання йому інших видів правової допомоги на умовах і в порядку, що визначені Договором. Факт наданих послуг підтверджується актом наданих послуг, який є Додатком до цього Договору. Гонорар сплачується готівкою або здійснюється у безготівковому порядку на рахунок Адвоката (пункти 1, 6, 7 розділу Гонорар).
Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг № 1 до Договору про надання правничої допомоги від 06 квітня 2021 року Адвокат надав, а Клієнт прийняв правничу допомогу в адміністративній справі в наступному обсязі: І. Досудове вирішення питання виплати індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дня додаткової відпустки: адвокатський запит - 1000,00 грн; ІІ. Судове вирішення питання виплати індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дня додаткової відпустки: підготовка процесуальних документів по справі - 4000,00 грн (написання позовної заяви з додатками). Всього 5000,00 грн. Клієнт немає жодних претензій до якості, наданих Адвокатом, послуг. Після завершення розрахунків у повному обсязі Адвокат не матиме жодних претензій до Клієнта.
Відповідно до прибуткового касового ордеру № 06-04-21 від 06 квітня 2021 року та квитанції до касового ордеру № 06-04-21 від 06 квітня 2021 року вартість правничої допомоги позивачу на підставі договору від 06 квітня 2021 року складає 5000,00 грн, розмір якої прийнято від ОСОБА_1 адвокатом Дмитренком В. В.
Також суд вважає за необхідне зауважити, що матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката, а саме, що представником позивача направлено адвокатський запит, складено позовну заяву, оформлено та подано разом з цими заявами докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Отже, суд вважає, що обставини надання адвокатом правничих послуг позивачу та оплати останнім гонорару адвоката у розмірі 5000,00 грн знайшли своє підтвердження належними і допустимими доказами.
Проте як вже вищевказано, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг та умовами договору тощо.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Враховуючи викладене, суд на підставі частин шостої та сьомої статті 134 КАС України визнає неспівмірним розмір витрат на оплату послуг адвоката, які заявлені по даній справі у розмірі 5000,00 грн, оскільки справа не є складною, адвокат не приймав участі при розгляді справи у суді, позовні вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення на період з 2015 року по 2018 рік та зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 2015 року по 2018 рік з урахуванням базового місяця для обчислення індексації - січень 2008 року та з урахуванням раніше виплаченої суми залишено без розгляду, дана категорія справ є поширеною, в якій існує усталена судова практика, правова позиція зі спірних питань вже висловлена Верховним Судом, та вважає за можливе зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 2000,00 грн, що, на думку суду, є співмірною сумою для цієї справи.
Таким чином суд дійшов висновку, що заява про розподіл витрат на професійну правничу допомогу адвоката підлягає частковому задоволенню.
Питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262 КАС України, суд
Задовольнити позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут (ідентифікаційний код 24978555, місцезнаходження: вул. Острозьких Князів, 45/1, м. Київ, 01011) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправною бездіяльність Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язати Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 2000,00 грн (дві тисячі гривень).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» судом апеляційної інстанції щодо всіх справ, підсудних окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, та переданих на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України відповідно до цього Закону, є Шостий апеляційний адміністративний суд.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.В. Кисіль