про залишення частини позовних вимог без розгляду
07 липня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/1727/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дегтярьової С.В. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідача-1 Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
до відповідача-2 Військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 )
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
Представник позивача звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_6 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, з 26.02.2022 по 27.09.2023 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_7 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, з 26.02.2022 по 27.09.2023 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_7 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 26.02.2022 по 27.09.2023 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_6 , що полягає у невключенні до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023 роки;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_7 , що полягає у невключенні до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023 роки;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_7 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023 роки, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Ухвалою від 24.03.2025 позов залишено без руху, зокрема, з підстав необхідності подання заяви про поновлення пропущеного строку із зазначенням підстав пропуску строку звернення до суду та наданням відповідних доказів в обґрунтування поважності причин пропуску строку, уточненої позовної заяви в частині зазначення позовних вимог щодо кожного з відповідачів та зазначення відомостей про наявність або відсутність у них електронних кабінетів, а також копій уточнених позовних заяв для відповідачів.
Ухвалою від 15.04.2025 процесуальний строк усунення недоліків позову, встановлений судом продовжувався через невиконання вимог ухвали суду.
Позивач подав позов у новій редакції.
Ухвалою від 29.04.2025 відкрито провадження у справі.
Обґрунтування позову по суті
Позивач вказав, що проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_6 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_7 . Військова частина НОМЕР_7 виплачувала грошове забезпечення позивачу, що зазначено в листі, який додано до позовної заяви. До того ж, згідно довідки форма ОК-5 вбачається, що соціальним страхувальником позивача була Військова частина НОМЕР_7 , яка сплачувала його страхові внески.
Позивач стверджує, що відповідачі протиправно не нараховували та не виплачували йому грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, розмір яких визначається шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 в період) з 26.02.2022 по 27.09.2023 включно.
Окрім цього, при розрахунку розміру грошової компенсації за всі невикористані позивачем дні відпустки відповідачі, на думку позивача, протиправно не врахували сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Щодо пропуску строків звернення до суду
В заяві про поновлення пропущених строків звернення до суду, поданої до суду 04.04.2025, позивач вказав, що оскільки до 18.07.2022 включно діяла редакція ст.233 Кодексу законів про працю України, згідно з якою строки звернення до суду із позовом про нарахування та виплату грошового забезпечення (заробітної плати) та його складових частин не застосовувалися, то строк позовної давності не застосовується до позовних вимог, що стосуються обчислення грошового забезпечення за період з 24.02.2022 по 18.07.2022 включно.
Відповідно до частини 1 ст. 233 КЗпП України (у редакції чинній після 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Позивач зазначає, що згідно з ст. 110 КЗпП України, при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:
а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;
б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;
в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
Вказує, що аналогічна норма визначена в ст. 30 ЗУ «Про оплату праці» при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:
а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;
б) розміри і підстави відрахувань із заробітної плати;
в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Позивач зазначає, що у Військової частини НОМЕР_6 протягом всього періоду його служби у даній частині існував обов'язок повідомляти щомісяця про загальну суму грошового забезпечення з розшифровкою складових такої виплати, в тому числі й при виключенні позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_6 у зв'язку зі звільненням, та обов'язок повідомити позивачу про суми, нараховані та виплачені, із зазначенням окремо кожного виду виплати, при виключенні його.
Однак, позивач стверджує, що відповідачі не повідомляли йому жодного місяця про загальну суму заробітної плати з розшифровкою за видами виплат, а також не повідомили про суми, нараховані та виплачені йому при виключенні його з особового складу військової частини при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати.
Позивач наголошує, що саме дата одержання письмового повідомлення про суми, нараховані і виплачені йому при звільненні є датою його обізнаності про порушення його прав, що є предметом спору у цій справі. Він вказує, що 17.12.2024 року його адвокат звернувся до військової частини НОМЕР_6 із запитом відносно виплати.
Надаючи оцінку аргументам позивача та доказам, що знаходяться в матеріалах справи, суд вважає за необхідне вказати наступне.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
За змістом частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС України).
Пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України визначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Установлення законом строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Характерною особливістю спірних правовідносин є те, що позивач просив перерахувати, а також виплатити грошове забезпечення за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України (19 липня 2022 року).
Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
У Рішенні від 12 липня 2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі, і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Єдиний виняток з цього правила, що закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп).
Аналіз наведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19 липня 2022 року) положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином правовідносини, які мають місце:
- у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції);
- у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23.
Зокрема, у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду, оцінюючи правову природу спору в розглядуваній справі, виходила з того, що вимоги, зокрема: про визнання протиправною бездіяльності ВРП, яка полягає в невиплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року на підставі частини другої статті 235 КЗпП України; про визнання протиправною бездіяльності ВРП, яка полягає в невиплаті середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень за період з 05 листопада 2021 року по 13 травня 2023 року на підставі статті 236 КЗпП України; про стягнення відповідних сум, є спором щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як складової належної працівнику заробітної плати, тобто спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці особи, яка перебувала на публічній службі, а тому при вирішені питання про строки звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору застосуванню підлягають норми статті 233 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду констатувала, що до вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року та середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП за період з 05 листопада 2021 року по 19 липня 2022 року застосовується частина друга статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, унесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком; до вимог щодо стягнення середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП за період з 19 липня 2022 року по 13 травня 2023 року застосовується частина перша статті 233 КЗпП України, у редакції, що діє з 19 липня 2022 року, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа (працівник, службовець) дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Предметом спору у цій справі є перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця та компенсацій при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (основних та додаткових) за період з 26.02.2022 по 27.09.2023 (дата звільнення).
Так, військовослужбовцям, які звільняються зі служби, належить грошова компенсація за невикористані дні основної та додаткових оплачуваних відпусток. Це гарантовано Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Тобто підстави для нарахування таких компенсацій виникають при звільненні.
Суд зазначає, що спірний період з 26.02.2022 по 27.09.2023 умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19.07.2022) та після цього.
Період з 26.02.2022 до 18.07.2022 регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.
Проте період з 19.07.2022 по 27.09.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Верховний Суд у своїй постанові погодився із висновком апеляційного суду про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
У цій справі це відбулося шляхом обізнаності зі змістом наказу про звільнення з описом необхідних нарахувань та виплат, а також отриманими фактично виплатами.
Цим наказом вирішено:
- відповідно до п. 5 розділу VI наказу МОУ від 07.06.2018 №260 «Про затвердження порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ та деяким іншим особам» виплатити, надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65% з 01 вересня 2023 по 27 вересня 2023 року;
- відповідно до п, 3 розділу XVI Порядку виплати грошового забезпечення виплатити премію в розмірі 523% з 01 вересня 2023 по 27 вересня 2023 року;
- відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» та окремого доручення Міністра оборони України від 01.02.2023 року №2683/з, виплатити додаткову винагороду в розмірі 30000 гривень пропорційно днів у розрахунку па місяць в період з 01 вересня 2023 року по 27 вересня 2023 року;
- відповідно до п. З розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 та 2023 роки терміном 35 (тридцять п'ять) діб;
- відповідно до статті 1 б2 Закону України «Про відпустки» та пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального закладу» виплатити грошову компенсацію за 14 діб невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2023 рік;
- відповідно до п. 4 розділу XXXII Порядку виплати грошового забезпечення виплатити одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби в розмірі 72% місячного грошового забезпечення.
Додатково в наказі вказано:
- відповідно до п.2 розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення грошову допомогу для оздоровлення за 2023 рік в розмірі місячного грошового забезпечення отримав;
- відповідно до п. 1 розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік в розмірі місячного грошового забезпечення не отримав;
- надавалась частина щорічної основної відпустки за 2022 рік в розмірі 10 (десять) діб;
- щорічна відпустка за 2023 рік не надавалась (а.с.35).
Доказом того, що у позивача не виникли питання з приводу недоплати грошового забезпечення свідчить відсутність будь-яких його намагань з'ясувати обсяг нарахованих та виплачених при звільненні коштів у періоді з 27.09.2023 по 17.12.2024.
Лише 17.12.2024 адвокат в інтересах позивача звернувся до військової частини НОМЕР_7 , в тому числі, і з метою отримання інформації про розмір грошового забезпечення що нараховувався за весь період служби, однак, без вимоги надати саме письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні в розумінні ст.116 КЗпП України.
Інформації про суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні військовою частиною НОМЕР_7 надано не було.
Натомість військова частина НОМЕР_7 повідомила позивачу, що вимоги адвоката Чернікова Д.Ю., заявлені в інтересах ОСОБА_1 , адресовані не до належної особи, оскільки військова частина НОМЕР_7 здійснює лише виплату грошового забезпечення військовослужбовцям виключно на підставі розрахунково-платіжних відомостей, які отримує від військових частин, які перебувають на її фінансовому забезпеченні, в тому числі і від військової частини НОМЕР_6 . Нарахування грошового забезпечення здійснює фінансово-економічна служба військової частини НОМЕР_6 . Тому військова частина НОМЕР_7 не виносить накази про нарахування та виплату грошового забезпечення, військовослужбовцям військової частини НОМЕР_6 , (крім командира даної частини) та не приймає участі в нарахуванні грошового забезпечення.
Позивач вказав, на те, що повідомленням про виплачені суми в розумінні ст.116 КЗпП України є довідка, видана військовою частиною НОМЕР_7 на адвокатський запит, про здійснені виплати за період служби.
Натомість із сум за вересень 2023 року, вказаних у цій довідці, не можливо встановити здійснених нарахувань в роузмінні ст.116 КЗпП України.
Судом встановлено, що позивач до військової частини НОМЕР_6 із вимогою надати письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні в розумінні ст.116 КЗпП України, не звертався, натомість такі обставини не перешкодили позивачеві звернутися до суду за даним позовом, а суду його розглядати.
Таким чином, суд вважає, що саме дата вручення позивачу наказу про звільнення з описом необхідних нарахувань та виплат 27.09.2023, є подією, з якою пов'язаний початок перебігу тримісячного строку звернення до суду, відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.
Позовну заяву ОСОБА_1 зареєстровано у суді 18.03.2025, а тому строк на звернення до суду з позовом в частині вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 26.02.2022 по 18.07.2022 позивач не пропустив.
Суд зауважує, що, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік строку звернення до суду з позовними вимогами з приводу виплат, право на отримання яких виникло після 19.07.2022, тобто за період з 19.07.2022 по 27.09.2023 сплинув 27.12.2023.
Перевіряючи наявність підстав для поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовом суд вказує наступне.
Адвокат позивача в заяві про поновлення пропущених строків звернення до суду вказав, що відповідно до ч. 1, 2 статті 263 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності зупиняється якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.
Наголошує, що перебування позивача на військовій службі у складі військового формування, що переведений на воєнний стан та пріоритетність заходів із виконання обов'язків військової служби по захисту Вітчизни із об'єктивних, незалежних причин унеможливило вчинити дії щодо звернення до суду, є підставою для поновлення строку звернення до суду.
Матеріали справи містять копію наказу про звільнення 27.09.2023 позивача з військової служби у запас за п."г" пункту 2 частини 4 статті 26 "Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (через сімейні обставини або інші поважні причини).
Документальних доказів того, що ОСОБА_1 перебував на військовій службі після дати звільнення (після 27.09.2023) і до дати подачі позову до суду (до 17.03.2025), матеріали справи не містять, а тому позиція про те, що перебування позивача на військовій службі об'єктивно унеможливило вчасно звернутися до суду, та є підставою для поновлення строку звернення до суду, судом не приймається.
Таким чином, суд оцінює наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду як неповажні.
Згідно пп.8 ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, зокрема, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
З огляду на викладене, суд вважає наявними підстави для залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись статтями 123, 240 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Залишити без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 та Військової частини НОМЕР_4 :
- про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_2 та Військової частини НОМЕР_4 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, з 19.07.2022 по 27.09.2023 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704,
- про зобов'язання Військової частини НОМЕР_7 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 19.07.2022 по 27.09.2023 включно такі виплати із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44,
- про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_6 та Військової частини НОМЕР_7 , що полягає у невключенні до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023 роки;
- про зобов'язання Військової частини НОМЕР_7 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023 роки, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду С.В. ДЕГТЯРЬОВА