07 липня 2025 року Київ справа №826/13907/16
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КК ПРІОРИТЕТ» до Головного інспектора будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю органу державного архітектурно-будівельного контролю та ринкового нагляду Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві Голівця Дмитра Петровича, Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання протиправним та скасування рішення, -
встановив:
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «КК ПРІОРИТЕТ» до Головного інспектора будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю органу державного архітектурно-будівельного контролю та ринкового нагляду Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві Голівця Дмитра Петровича, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову № 212/16/10/26-1/1608/02/3 про накладання штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 16.08.2016.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.09.2016 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою від 25.01.2019 вирішено залучити до участі в адміністративній справі Державну архітектурно-будівельну інспекцію України.
На виконання положень Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.07.2023 адміністративну справу прийнято до провадження та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Свої вимоги позивач мотивує безпідставністю оскаржуваного рішення з огляду на відсутність правових підстав для його прийняття.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідачі наголошують, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені у наданих суду запереченнях.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, Головним інспектором будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю органу державного архітектурно-будівельного контролю та ринкового нагляду Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві Голівцем Дмитром Петровичнм був складений акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 05.08.2016, щодо Реконструкції приміщень житлового будинку в межах геометричних розмірів на вул. Уральській. 21/3 у Голосіївському районі м. Києва, за результатами перевірки було встановлено, що Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві зареєстрував подану замовниками будівництва гр. ОСОБА_1 , гр. ОСОБА_2 , гр. ОСОБА_3 декларацію про початок виконання будівельних робіт із реконструкції приміщень житлового будинку на вул. Уральській, 21/3 у Голосіївському районі м. Києва № КВ 08211750548 від 23.06.2016 (далі - Декларація).
За інформацією, зазначеною замовниками будівництва у Декларації, проектна документація розроблена ГОВ «КК Пріоритет», під керівництвом головного інженера проекту - ОСОБА_4 (кваліфікаційний сертифікат - серія АР № 010047). В частині наявності містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки Замовниками будівництва зазначено, що не вимагається згідно пункту 25 Наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 109 від 07.07.2011 про «Перелік об'єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються».
Також, у ході перевірки встановлено, що на земельній ділянці за вказаною вище адресою самочинно збудовані мансарда літ «МС-1» та мансарда літ «МС-2» (2010 р.).
Проектна документація, яка розроблена ГОВ «КК Пріоритет», під керівництвом головного інженера проекту - ОСОБА_4 , на думку інспектора, виконана без отримання відповідних вихідних даних на проектування, а саме: містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, чим порушено ст. 26 Закону України «Про архітектурну діяльність».
Перевіркою одночасно було встановлено, що замовниками будівництва наведені недостовірні дані у Декларації, в частині отриманих містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, чим порушено ч. 8 ст. 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
05.08.2016 відповідачем ОСОБА_5 було складено Припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил в якому вимагається у термін до 05.09.2016 усунути нібито допущені порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності у встановленому законодавством порядку, а також був складений Протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності щодо нібито наявних порушень.
Відповідачем була винесена постанова про накладання штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 16.08.2016 року №212/16/10/26-1/1608/02/3, де вказано, що позивач порушив ст. 26 Закону України «Про архітектурну діяльність», суть правопорушення полягає в тому, що Проектна документація на об'єкт будівництва «Реконструкція приміщень житлового будинку в межах геометричних розмірів на АДРЕСА_1 » виконана без отримання відповідних вихідних даних на проектування, а саме: містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, в наслідок чого позивача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого абз. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», та накладено штраф у сумі 130 500, 00 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Отримання документу, який дає право виконанувати підготовчі та будівельні роботи визначено ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядком виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 (далі - Порядок № 466).
Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядком № 466 запроваджено декларативний принцип оформлення замовником документів, які надають право виконувати будівельні роботи на об'єктах будівництва, віднесених до І - III категорії складності.
Вказаний принцип полягає в тому, що відповідальність за достовірність даних, зазначених замовником у декларації про початок виконання будівельних робіт несе сам замовник, а орган держаного архітектурно-будівельного контролі зобов'язаний прийняти до розгляду подану декларацію, перевірити повноту4 даних, зазначених у ній, та прийняти рішення щодо внесення інформації, зазначеної у декларації, до єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів.
Тобто, функції органу держаного архітектурно-будівельного контролю на етапі подання замовником будівництва декларації про початок виконання будівельних робіт зведено до перевірки повноти даних, вказаних замовником будівництва у відповідному документі декларативного характеру. Подання інших документів, окрім двох примірників декларації законодавством не передбачено.
Орган державного архітектурно-будівельного контролю протягом п'яти робочих днів з дня надходження до нього декларації перевіряє повноту даних, зазначених у декларації, та здійснює дії щодо внесення інформації, зазначеної у декларації, до реєстру.
Як вбачається з матеріалів справи, Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві (далі - Департамент), керуючись Порядком № 466, зареєстрував подані замовниками будівництва - гр. ОСОБА_1 , гр. ОСОБА_2 , гр. ОСОБА_3 (далі - Замовники будівництва) декларацію про початок виконання будівельних робіт «Реконструкція приміщень житлового будинку на АДРЕСА_1 від 23.06.2016 № КВ 08211750548.
Згідно ДБН А.2.2-3:2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво», реконструкція - це перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об'єкту будівництва, яка передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, основних техніко- економічних показників (кількість продукції, потужність тощо), удосконалення виробництва, підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та проживання, якості послуг.
Реконструкція передбачає повне або часткове збереження елементів несучих і огороджувальних конструкцій та призупинення на час виконання робіт експлуатації об'єкта в цілому або його частин (за умови їх автономності).
Відповідно до Закону України «Про архітектурну діяльність» проект - документація для будівництва об'єктів архітектури, що складається з креслень, графічних і текстових матеріалів, інженерних і кошторисних розрахунків, які визначають містобудівні, об'ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні та технологічні рішення, вартісні показники конкретного об'єкта архітектури, та відповідає вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил.
У відповідності до ч. 1 ст. 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» проектна документація на будівництво об'єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил та затверджується замовником.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», містобудівні умови та обмеження є однією із основних складових вихідних даних, і відповідно до статті 31 цього Закону, повинні враховуватись при розробленні проектної документації на будівництво.
Згідно Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011 № 109, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.07.2011 за № 913/19651, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.
Переліком об'єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011 №109, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.07.2011 за № 913/19651, передбачено, зокрема п. 25, що реконструкція житлових та нежитлових приміщень без зміни їх зовнішньої конфігурації, улаштування в існуючих житлових будинках, адміністративно-побутових будівлях підприємств та громадських будівлях вбудованих приміщень громадського призначення здійснюється без отримання містобудівних умов та обмеження.
Згідно зі ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва.
Як вже зазначалось, перевіркою встановлено, що на об'єкті будівництва «Реконструкція приміщень житлового будинку в межах геометричних розмірів на вул. Уральській, 21/3 у Голосіївському районі м. Києва» змінено геометричні розміри будівлі, а саме самочинно збудовані мансарда літ. «МС-1» та мансарда літ «МС-2» (2010 р.).
Враховуючи викладене вище, суд погоджується з доводами відповідача про те, що проектна документація, розроблена позивачем без отримання відповідних вихідних даних на проектування, а саме: містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, чим порушено ст. 26 Закону України «Про архітектурну діяльність».
Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» суб'єкти містобудування, які здійснюють проектування об'єктів, експертизу проектів будівництва, несуть відповідальність у вигляді штрафу за передачу замовнику проектної документації для виконання будівельних робіт на об'єкті будівництва, розробленої з порушенням вимог законодавства, містобудівної документації, вихідних даних для проектування об'єктів містобудування, будівельних норм, державних стандартів і правил, у тому числі за не створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення, незабезпечення приладами обліку води і теплової енергії, а також за заниження категорії складності об'єкта будівництва:
- проектна організація - у розмірі дев'яноста мінімальних заробітних плат.
Враховуючи викладене, при винесенні оскаржуваної постанови, на думку суду, відповідач діяв у відповідності до чинного законодавства, а тому відсутні правові підстави для скасування такого рішення.
Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) було доведено правомірність прийнятого ним оскаржуваного рішення.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.