07 липня 2025 року Справа № 280/3279/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Богатинського Б.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2020 року по 20.05.2023 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
Зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 1 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2023 року по 20.05.2023 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що нарахування відповідачем розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), у період з 01.01.2020 по 20.05.2023 є неправомірним. Позивач просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 30 квітня 2025 року позовну заяву залишено без руху, наданий позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів від дня одержання копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання до суду обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.
01 травня 2025 року до суду надійшла заява про поновлення строків звернення до суду. Позивач просить суд поновити строк звернення до Запорізького окружного адміністративного суду з цією позовною заявою. Позивач просить врахувати, що частина позовного періоду з 01.01.2020 по 18.07.2022 припала на дію безстрокової редакції ст.233 Кодексу законів про працю України, крім того позивачем письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні в розрізі того, який механізм застосовувався відповідачем до грошового забезпечення позивача: неналежний - за базисом для нарахування, розміром прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 чи належний - за механізмом первинної редакції п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» позивачем не отримано, при цьому, ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України в редакції, яка діє з 19.07.2022 на нормативному рівні визначає початком обрахунку строків єдиний фактор - дата отримання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Ухвалою суду від 06 травня 2025 року визнано поважною причину пропуску строку звернення до адміністративного суду з цим позовом та поновлено позивачу пропущений строк звернення до суду у цій справі. Відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Відповідач 19 травня 2025 року подав до суду клопотання про розгляд справи за участю представника відповідача.
Відповідач 21 травня 2025 року надав до суду відзив на позовну заяву, у якому вважає цей позов необґрунтованим, незаконним та таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до Постанови № 704 Міністерство внутрішніх справ України видало Наказ № 179 від 06.03.2018 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 березня 2018 р. за № 316/31768), яким затвердило Схему тарифних розрядів за посадами осіб начальницького складу підрозділів територіальних органів управління ДСНС, Схеми тарифних розрядів за посадами осіб начальницького складу пожежно-рятувальних підрозділів, підпорядкованих територіальним органам управління ДСНС а також інших підрозділів в системі ДСНС України. У вказаних схемах (Наказ № 179) МВС України вказав, що посадові оклади за тарифними розрядами визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт. ДСНС України, відповідно до Постанови № 704 на виконання наказу № 179 МВС, видало наказ № 165 від 14.03.2018, яким вказало - в органах і підрозділах служби цивільного захисту починаючи з 01 березня 2018 року встановити оклади за посадою і званням виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01.01.2018, а також відповідні додаткові щомісячні види грошового забезпечення. ГУ ДСНС України у Запорізькій області нараховує і виплачує усім діючим співробітникам служби цивільного захисту грошове забезпечення у відповідності з вище вказаними нормативно правовими актами - застосовуючи базову величину 1762 гривні (розмір прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений станом на 01.01.2018). Відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Від позивача до суду 20 травня 2025 року надійшла відповідь на відзив. Позивачем зазначено, що при обрахунку сум грошового забезпечення позивача, з 01.01.2020 по 20.05.2023 відповідач керувався приписами Постанови № 704, які були внесені Постановою від 21.02.2018 року № 103, зокрема, щодо п.4 Постанови № 704 в частині визначення відповідних посадових окладів та окладів за спеціальне звання для осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, не дивлячись на те, що: відповідні зміни визнані нечинними у судовому порядку в рамках розгляду справи № 826/6453/18, отже, з дня прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду - 29.01.2020 не діють, крім того, в Законах України Про Державний бюджет України на 2020-2023 роки відсутні застереження щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року та, що свідчить про суперечність п.4 Постанови № 704 в редакції Постанови № 103, відповідним зазначеним нормативним актам вищої юридичної сили.
21 травня 2025 року відповідачем подані до суду заперечення щодо відповіді позивача на відзив. ГУ ДСНС України у Запорізькій області нараховує і виплачує усім діючим співробітникам служби цивільного захисту грошове забезпечення у відповідності з вище вказаними нормативно правовими актами - застосовуючи базову величину 1762 гривні (розмір прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений станом на 01.01.2018). Відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду від 21 травня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області про розгляд справи за участю представника відповідача.
На підставі матеріалів справи, судом встановлено наступні обставини.
Позивач проходив службу в Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області.
У період з 01 січня 2020 по 20 травня 2023 року при виплаті грошового забезпечення відповідачем застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018, але позивач вважає, що при встановленні розміру грошового забезпечення відповідачем мав бути застосований прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений законом станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та на 01.01.2023.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування грошового забезпечення, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, пов'язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, у тому числі, порядок проходження служби цивільного захисту, соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту, врегульовані нормами Кодексу цивільного захисту України від 02.10.2012 №5403-VI, яким передбачено, зокрема:
- служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період ( частина перша статті 101 цього Кодексу);
- держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів ( частина перша статті 115 цього Кодексу);
- держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов'язків. Порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України ( стаття 125 цього Кодексу).
30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704, якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14, а також розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу згідно з додатком 16.
Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції чинній до 24.02.2018) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» №103 від 21.02.2018 (яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови №704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції:
"4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Отже, станом на 01.01.2018 та 01.01.2019 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року".
Натомість, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову про задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 залишено без змін.
Отже, з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 - пункт 6 Постанови №103 втратив чинність та відновлена дія п.4 Постанови №704 у первісній редакції.
Проте, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Суд вважає за необхідне зазначити, що під час розв'язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ та п.4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.99 р. №8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002р. №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" ( №25921/02), Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедент не тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. У пункті 57 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№23759/03 та №37943/06) та у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини "Серков проти України" (39766/05), встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, на підставі того, що органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку. Хоча ця справа стосується податкового спору, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між фізичною/юридичною особою і суб'єктом владних повноважень, який передбачає, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості.
Оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи п.4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704, суд не знаходить правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 по справі №240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", згідно яких: "01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України". За змістом пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
З огляду на викладене, суд вважає, що згідно з Постановою №704, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 11.02.2021 у справах №200/3774/20-а, №200/3747/20-а, №240/11952/19, та від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а.
Слід зазначити, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2018 - 1762,00 грн.
В свою чергу, Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» розмір прожиткового розміру збільшено в порівнянні з 2018 роком.
Так, з 01.01.2020 розмір прожиткового мінімуму становить 2102,00 грн, з 01.01.2021 - 2270,00 грн, з 01.01.2022 - 2481,00 грн, з 01.01.2023 - 2684,00 грн.
Відповідно до ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, з огляду на визначені в ч.3 ст. 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 року положення п. 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п. 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 294-IX із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
З аналогічних підстав суд відхиляє аргумент відповідача про те, що наказом МВС №179 від 06 березня 2018 року затверджено Схему тарифних розрядів за посадами осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту, у яких посадові оклади за тарифними розрядами визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, (1762 грн) на відповідний тарифний коефіцієнт.
Тому, враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що у період з 01.01.2020 по 20.05.2023 грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 та 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 за Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Зважаючи на висновки суду щодо наявності підстав для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (2020, 2021, 2022, 2023 року), який відповідачем не був врахований під час нарахування грошового забезпечення позивача, відтак суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 за Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та з урахуванням вже виплачених сум.
Суд звертає увагу, що похідні вимоги щодо зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачеві грошове забезпечення з 01.01.2020 по 20.05.2023, а також всі інші належні за цей період додаткові види грошового забезпечення, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року також підлягають задоволенню.
При цьому, перерахунок має бути здійснений виходячи з розміру посадового окладу, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом України про Державний бюджет України на відповідний станом на 1 число відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 (далі - Порядок №44), суд виходить з наступних міркувань.
Відповідно до пункту 2 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Пункти 4 та 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Таким чином, грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Як уже зазначалось судом вище, не здійснивши перерахунок грошового забезпечення позивача за період з 29.01.2020 по 20.05.2023 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови №704, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання та фактичних обставин справи, суд вважає, що нарахування та виплата вказаних складових грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач звільнений від сплати судового збору в силу Закону України «Про судовий збір», тому підстави для розподілу витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255, 262 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2020 по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
Зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: з 01.01.2020 по 31.12.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2021 по 31.12.2021 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 1 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2022 по 31.12.2022 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2023 по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядок та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ),
Відповідач - Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області (вул. Фортечна, 65, м. Запоріжжя, 69002; код ЄДРПОУ 38625593).
Повне судове рішення складено 07.07.2025.
Суддя Б.В. Богатинський