08 липня 2025 рокум. Ужгород№ 260/2704/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Рейті С.І.
при секретарі судового засідання Гавій Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - відповідач, ВДВС у м. Ужгороді), в якому просить:
1) Визнати протиправною бездіяльність Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо неповернення коштів ОСОБА_1 у розмірі 49934,41 грн.;
2) Зобов'язати Відділ державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції повернути суму коштів ОСОБА_1 у розмірі 49934,41 грн., яка сплачена нею згідно ВП № 74458100.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю дій відповідача щодо одночасного стягнення з позивача виконавчого збору та основної винагороди, що призводить до подвійного стягнення за одним і тим самим виконавчим документом.
Ухвалою судді від 21.04.2025 року відкрито провадження у адміністративній справі та призначено до судового розгляду.
Відповідачем надано відзив на позовну заяву, яким заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки всі дії державним виконавцем вчинені відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».
12.05.2025 року до суду надійшла відповідь на відзив.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.
Як встановлено судом, на виконанні в Відділі державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебувало виконавче провадження № 57275701 по виконанню виконавчого листа № 308/8056/15 виданого 12.06.2018 року Ужгородським міськрайонним судом, про стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "Приват Банк" заборгованість в сумі 12419,34дол. США та 2829,17грн. судових витрат.
21.09.2018 року старшим державним виконавцем керуючись ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та надіслано сторонам виконавчого провадження.
05.10.2018 року старшим державним виконавцем в порядку ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про арешт коштів боржника, яку надіслано на виконання до банківських установ.
В процесі виконання вищевказаного виконавчого документу державним виконавцем вживались заходи примусового виконання, а саме: перевірялось виконання рішення боржником, призначались виконання для здійснення опису майна боржника, надсилались запити та проводились інші дії передбачені Законом.
12.03.2024 року до відділу надійшла заява від стягувача ПАТ КБ "Приват Банк" про повернення виконавчого документа без виконання.
14.03.2024 року старшим державним виконавцем керуючись п.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу.
14.03.2024 року старшим державним виконавцем керуючись ч.3. ст.27, ч.3 ст.40 Закону України "Про виконавче провадження", в зв'язку з тим, що виконавчий збір не стягнуто та завершенням виконавчого провадження винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 1241,93 доларів США та 282,17 гривень яку надіслано боржнику для відома та виконання.
В той же час, 27.03.2024 року приватним виконавцем виконавчого округу Закарпатської області Зейкан В.Л. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 74563762 на виконання виконавчого листа № 308/8056/15-ц від 12.06.2018 року виданого Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області.
23.01.2025 року ОСОБА_4 уклала попередній договір з гр. ОСОБА_5 про укладення договору купівлі-продажу квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належала на праві приватної власності ОСОБА_6 до 23.02.2025 року.
27.01.2025 року приватним виконавцем виконавчого округу Закарпатської області Зейкан В.Л. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 74563762 на підставі п.9 ч.1 cт.39 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з виконанням боржником зобов'язань перед стягувачем в повному обсязі станом на 24.01.2025 року. Основна винагорода приватного виконавця стягнута в повному обсязі в розмірі 50287,07 грн. Витрати виконавчого провадження стягнуто.
Після закриття виконавчого провадження, ОСОБА_6 звернулася до нотаріуса з метою продажу квартири, обумовленої попереднім договором, де останній повідомив, що арешт на майно позивача не знято у зв'язку з відкритим Ужгородським районним відділом державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) ВП №74458100 про стягнення виконавчого збору.
Після чого, позивач звернулася до відповідача про зняття арешту, обґрунтовуючи сплатою суми основної винагороди приватному виконавцю у розмірі 51230,79 грн. на виконання одного і того ж виконавчого листа № 308/8056/15-ц від 12.06.2018 року, виданого Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області.
Однак відповідачем у відповідь надано позивачу реквізити для сплати суми виконавчого збору згідно ВП №74458100 (сума - 49934,41 грн.) та роз'яснено, що єдиним шляхом зняття арешту з майна є сплата повної суми виконавчого збору за реквізитами відділу ДВС у місті Ужгороді.
Так, з метою виконання умов попереднього договору, строк виконання зобов'язання по якому закінчувався 23.02.2025 року та необхідності продажу квартири в обумовлений строк для уникнення нарахування їй штрафних санкцій передбачених договором, 21.02.2025 року була змушена сплатити відповідачу суму коштів у розмірі 49934,50 грн., що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки №66, дата здійснення платіжної операції: 21.02.2025 року 12:04:42 год., отримувач - Відділ державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ЄДРПОУ:35045459, Реквізити рахунку: UA983123560000025337300639328. Призначення платежу: згідно ВП №74458100, ОСОБА_1 .
17.03.2025 року позивач через свого представника звернулася до відповідача із заявою про повернення їй сплачених коштів згідно ВП №74458100, однак, головним державним виконавцем відділу ДВС у м. Ужгороді Дерев'янком О.В. повідомлено, що на депозитний рахунок державної виконавчої служби у місті Ужгороді не надходила сума від ОСОБА_6 .
Позивач вважає такі дії з боку відповідача неправомірними, а сплачена сума згідно ВП №74458100 у розмірі 49934,50 грн підлягає поверненню.
Надаючи правову оцінку оскарженим постановам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ), статтею 1 якого передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини 1 ст. 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
На виконання положень статті 26 Закону № 1404-VІІІ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.
Згідно з п.п.1, 5 ст. 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 27 Закону № 1404-VІІІ, виконавчий збір це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Отже, за змістом частини 2 статті 27 Закону № 1404-VIII сума виконавчого збору обчислюється саме від суми, що підлягає примусовому стягненню з боржника та передачі стягувачу за виконавчим документом.
На виконання частини 4 статті 27 Закону № 1404-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Тобто, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.
У відповідності до частини 5 статті 27 Закону № 1404-VIII визначено перелік випадків, коли виконавчий збір не стягується, а саме: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Згідно з ч. 6 статті 27 Закону № 1404-VIII у разі наступних пред'явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.
Приписами ст. ст. 40, 42 Закону № 1404-VІІІ визначено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
Так, вимогами частини 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII визначено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
У силу приписів ч. 4 ст. 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Однією з підстав, визначених ч. 3 ст. 40 Закону України № 1404-VIII, за наявності якої державний виконавець приймає постанову про стягнення виконавчого збору, якщо виконавчий збір не стягнуто, є закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 1 частини 1 статті 39 Закону № 1404-VIII.
Отже, стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо в процесі примусового виконання рішення. Виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду, а є платою за вчинення дій, пов'язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, що здійснюються органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою) за таку процедуру.
При цьому стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання.
Разом з цим, примусове виконання рішень, зазначених у статті 3 цього Закону, може здійснювати приватний виконавець, зокрема, за заявою стягувача. Під час примусового виконання рішень приватний виконавець може вчиняти заходи, визначені у статті 10 Закону № 1404-VIII.
Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору (частина 3 статті 45 Закону № 1404-VІІІ).
Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначені в Законі України № 1403-VIII від 02.06.2016 року "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон № 1403-VIII).
Згідно зі ст. 31 Закону № 1403-VIII за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.
Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.
Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1)фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення (частина 6 статті 31 Закону № 1403-VIII).
Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) частина 7 статті 31 Закону № 1403-VIII.
На виконання статті 31 Закону № 1403-VIII постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 року № 643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця.
Пунктом 19 Порядку № 643 визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Відтак, основна винагорода це винагорода приватного виконавця за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в розмірі, пропорційному до фактично стягнутої суми. Право на стягнення суми основної винагороди, визначеної у постанові про стягнення основної винагороди, залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.
Таким чином, стягувачу надано право самостійно обирати спосіб виконання судового рішення крім випадків, встановлених законом, яке полягає, зокрема, у можливості стягувача самостійно, на власний розсуд або звернутись до державного виконавця, або обрати приватного виконавця та співпрацювати із ним відповідно до договірних умов.
Наведене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 29.01.2021 року у справі № 640/13434/19.
При цьому, слід зазначити, що у разі звернення стягувача до приватного виконавця для реалізації права на повторне пред'явлення виконавчого документу до виконання, передбаченого пунктом 5 ст. 37 Закону № 1404-VIII, виникає ситуація, в якій боржник має сплатити і винагороду приватному виконавцю за постановою приватного виконавця про стягнення основної винагороди і виконавчий збір за постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору.
Разом з цим, пунктом 1 частини 1статті 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця.
З аналізу вищенаведеної норми слідує, що законодавець чітко передбачив можливість стягнення з боржника лише одного з видів коштів виконавчого провадження.
Крім того, згідно до пункту 5 статті 27 Закону № 1404-VIII у разі виконання рішення приватним виконавцем виконавчий збір не стягується.
Слід зазначити, що розглядаючи питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа, Верховний Суд у постанові від 21.07.2022 року по справі № 320/6215/19 вказав, що Закон № 1404-VIII містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа.
Так, з одного боку, Закон не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред'явлення стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям.
Натомість з іншого боку, норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні в державного виконавця.
Так, виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду і завершальною стадією судового провадження. Виконавче провадження, серед іншого, здійснюється з дотриманням такої засади як справедливість.
Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягне за собою додаткові витрати. Ця обставина може розглядатися як накладання непропорційного і надмірного тягаря на боржника, що зачіпає його право власності.
Така невизначеність законодавчого регулювання окреслених правовідносин має наслідком потребу застосування аналогії закону (права).
Отже, виконавче законодавство не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Це право залежить від того, чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.
На противагу цьому, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв'язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.
Так, частиною 8 ст.27 Закону № 1404-VIII встановлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.
Як встановлено судом з матеріалів справи, у ВП № 57275701 державним виконавцем здійснювалось примусове виконання виконавчого листа № 308/8056/15-ц від 12.06.2018 року, виданого Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області, в межах якого, 21.09.2018 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
12.03.2024 року на адресу відповідача надійшла заява стягувача про повернення виконавчого документа без виконання в порядку п.1 ч.1 ст.37 Закону №1404-VIII.
14.03.2024 року державний виконавець, враховуючи наведене та керуючись п.1 ч.1 ст.37 Закону № 1404-VIII, виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.
Одночасно, 14.03.2024 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 1241,93 доларів США та 282,17 грн.
Суд зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору були: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.
Суд зауважує, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої палати Верховного суду України від 11.03.2020 року у справі 2540/3203/18.
Враховуючи викладене, суд вважає, що у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору, а отже дії щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору, не відповідають вимогам статті 27 Закону № 1404-VIII та є протиправними.
За таких обставин суд дійшов висновку про помилковість доводів відповідача про те, що виконавчий збір стягується незалежно від того чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом.
Така позиція суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 18.04.2018 року у справі № 761/11524/15-ц (провадження № 61-1788св17).
Також, як вбачається з матеріалів справи, 27.03.2024 року приватним виконавцем виконавчого округу Закарпатської області Зейкан В.Л. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 74563762 на виконання виконавчого листа № 308/8056/15-ц від 12.06.2018 року виданого Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області.
При цьому, 27.01.2025 року приватним виконавцем виконавчого округу Закарпатської області Зейкан В.Л. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 74563762 на підставі п.9 ч.1 cт.39 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з виконанням боржником зобов'язань перед стягувачем в повному обсязі станом на 24.01.2025 року. Основна винагорода приватного виконавця стягнута в повному обсязі в розмірі 50287,07 грн. Витрати виконавчого провадження стягнуто.
Таким чином, в межах спірних правовідносин наявні два виконавчі провадження предметом яких, окрім іншого, є стягнення з позивача виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця у зв'язку з примусовим виконанням виконавчого листа № 308/8056/15-ц від 12.06.2018 року виданого Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області, що за своєю суттю є стягненням подвійної суми, що не передбачено чинним законодавством.
Враховуючи наведене, позивач має право на повернення стягнутих у виконавчому провадженні сум, якому кореспондує відповідний обов'язок відповідача вчинити дії, спрямовані на повернення таких сум позивачу.
Отже, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Відділ державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, то саме на відповідача покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Тому, з метою повного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне задовольнити позов шляхом зобов'язання Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вчинити дії щодо повернення сплачених ОСОБА_1 коштів у розмірі 49934,41 грн.
При цьому, суд зауважує та не заперечується відповідачем (про що зазначено у відзиві на позовну заяву), що 21.02.2025 року на рахунок з обліку депозитних сум відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від ОСОБА_1 надійшли кошти у сумі 49934,50 грн., що також підтверджено наданою на запит позивача платіжною інструкцією АТ «Ощадбанк» від 21.02.2025 року № 29607757SB.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 243, 246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Заньковецької, буд. 10 код ЄДРПОУ 35045459) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Зобов'язати Відділ державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вчинити дії щодо повернення сплачених ОСОБА_1 коштів у розмірі 49934,41 грн.
3. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, з особливостями, визначеними ст. 287 КАС України, та може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення.
СуддяС.І. Рейті