07 липня 2025 року м. Житомир справа № 240/2958/25
категорія 102020000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Романченка Є.Ю., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (ДП "Ліси України") про визнання відповіді протиправною та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом про визнання протиправною відповіді Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (ДП "Ліси України") на запит від 27 січня 2025 року та зобов'язання надати відповідь на вказані пункти запиту на інформацію.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що відповідач не надав відповідь на його запит. Цим було порушене право позивача на доступ до публічної інформації, гарантоване Законом України «Про доступ до публічної інформації».
Ухвалою суду відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати в електронній формі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні).
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, за змістом якого у задоволенні позову просить відмовити, зазначає, що з моменту створення ДП «Ліси України», відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про деякі питання реформування управління лісової галузі» від 07.09.2022 № 1003, і до тепер не існує підприємств та установ, що підпорядковані ДП «Ліси України», тому підприємство не володіє інформацією щодо підпорядкованих йому підприємств, починаючи з дня створення по даний час, з вказанням повної та скороченої назви вказаних підприємств та установ, індексу та адреси, коду ЄДРПОУ, тел., E-mail тощо. Що стосується підприємств, правонаступником яких є ДП «Ліси України» на момент надання відповіді на запит, то їх перелік містився у Статуті ДП «Ліси України», затвердженому наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 28.05.2024 № 141, який розміщено на офіційному сайті ДП «Ліси України». Його паперова копія додана до відповіді заявнику на 36 аркушах. Підприємства, правонаступником яких ДП «Ліси України», перелічені у підпунктах 1.4.1-1.4.112 Статуту із зазначенням наказів, на підставі яких відбулось правонаступництво. У відповіді від 03.02.2025 додатково проінформовано, що ДП «Ліси України» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.2022 №1003 «Деякі питання реформування управління лісової галузі» є правонаступником майна, прав та обов'язків спеціалізованих державних лісогосподарських підприємств, які належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів, що реорганізуються, тощо. Також у відповіді зазначено повний перелік філій підприємства, що є відокремленими структурними підрозділами, які підлягають реорганізації. Інформація про повну та скорочену назву підприємств, правонаступником яких стало ДП «Ліси України», індекси та адреси, код ЄДРПОУ, тел., E-mail; дата створення; нормативний чи розпорядчий документ ким виданий дата та №, яким визначено створення (реформування тощо), не відображені та не задокументовані на жодному носії в ДП «Ліси України».
Позивачем подано додаткові пояснення, в яких зазначено, що на сайті відповідача - https://e-forest.gov.ua/fsc-nadlisnytstva/, містяться переліки лісництв, філії ДП «Ліси України», які місять лише інформацію про: код ЄДРПОУ (якщо є юридичною особою), тел., E-mail; причини правонаступництва (реформування, реорганізація тощо); нормативний чи розпорядчий документ, яким визначено реформування, реорганізація (ким виданий, дата та №), що свідчить про те, що відповідач вводить суд в оману про те, що інформація «не створювалась».
На підставі пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд установив, що позивачем було направлено відповідачу через електронну пошту лист від 27.01.2024 із запитом щодо надання:
1. Інформацію про всі підприємства та установи підпорядковані ДП "Ліси України" станом на 01.01.2025 року, з вказанням:
- повної та скороченої назви вказаних підприємств та установ, індексу та адреси, код ЄДРПОУ, тел., E-mail;
- дата створення;
- нормативний чи розпорядчий документ ким виданий, дата та №), яким визначено створення (реформування, перепідпорядкування, тощо).
2. Інформацію про правонаступництво ДП "Ліси України" та підпорядкованих йому підприємств та установ (окремо щодо ДП "Ліси України", та кожного з підпорядкованих йому підприємств та установ), щодо майна, інших підприємств та установ, починаючи з дня створення ДП "Ліси України" по даний час, за формою:
- перелік підприємств та установ правонаступником яких стало ДП "Ліси України" (чи підпорядковане йому підприємство, чи установа), починаючи з дня створення ДП "Ліси України" по даний час, з вказанням: повної та скороченої назви вказаних підприємств та установ, індексу та адреси, код ЄДРПОУ, тел.., E-mail;
- причини правонаступництва (реформування, реорганізація, тощо);
- нормативний чи розпорядчий документ яким визначено реформування, реорганізації (ким виданий, дата та №).
Листом Філії від 03.02.2025 №657/19-2025 направлено відповідь на запит, в якій зазначено перелік філій, які підлягають реорганізації та зазначено, що перелік юридичних осіб, правонаступником, яких є ДП "Ліси України", містяться у статуті ДП "Ліси України". При цьому направлено копію статуту ДП "Ліси України", затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 28.05.2024 №141.
Уважаючи таку відповідь неповною, ОСОБА_1 звернувся із цим позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
При вирішенні спірних відносин судам слід керуватися Конституцією України, Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2939-VI), а також застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) щодо питань доступу до інформації як джерело права.
У статті 10 Конвенції зазначено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Таким чином, у положеннях частини 1 статті 10 Конвенції проголошується ряд свобод. Зокрема, право на свободу вираження своїх поглядів включає не тільки свободу дотримуватися своєї думки, тобто не переслідуватися за свої переконання, але також можливість вільно отримувати і розповсюджувати інформацію та ідеї. Принциповий момент в реалізації права на свободу вираження поглядів полягає в тому, що таке право може мати транскордонний характер. При цьому автори Конвенції не виставляли ніяких умов щодо того, хто саме може брати участь у розповсюдженні інформації. Таким чином, це може бути будь-який громадянин країни, яка є учасницею Конвенції.
Разом із тим норми частини 2 статті 10 Конвенції встановлюють певні обмеження щодо свободи вираження поглядів. Але такі обмеження можуть бути пов'язані лише з шістьма моментами, а саме: 1) захист інтересів національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки; 2) запобігання заворушенням чи злочинам; 3) охорона здоров'я чи моралі; 4) захист репутації чи прав інших осіб; 5) запобігання розголошенню конфіденційної інформації; 6) підтримання авторитету і безсторонності суду.
Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.
Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
У практиці ЄСПЛ склався уже усталений підхід, що доступ до публічної інформації охороняється статтею 10 Конвенції.
Так у справі Співдружність Матерів Південної Чехії проти Республіки Чехія (Sdruzeni Jihoceske Matky v. Czech Republic, заява № 19101/03) ЄСПЛ визнав, що відмова надати на запит інформацію з боку державних органів була формою втручання у право на свободу одержувати інформацію, і тому цей випадок повинен розглядатися на предмет дотримання вимог статті 10 Конвенції.
Підтвердженням включення питань доступу до інформації до обсягу статті 10 є також справа Угорське об'єднання громадських свобод проти Угорщини (Tarsasag a Szabadsagjogokert v. Hungary, заява № 37374/05), в якій ЄСПЛ зазначив, що Суд нещодавно наблизився до ширшого розуміння поняття свобода одержувати інформацію і відповідно до визнання права на доступ до інформації. ЄСПЛ також підкреслив, що запитана інформація була вже готова і могла бути надана. Водночас на державі лежав обов'язок не перешкоджати суспільному рухові такої інформації. Європейський суд одноголосно прийняв рішення про те, що у цій справі держава Угорщина вчинила порушення статті 10 Конвенції.
У справі Кенеді проти Угорщини (Kenedi v. Hungary, заява № 31475/05) угорський історик, подав запит до Міністерства внутрішніх справ, щоб отримати певні документи для створення і публікації нової історичної праці. Вирішуючи справу, ЄСПЛ дійшов висновку, що відмова надати інформацію хоч і переслідувала легітимну мету (захист національної безпеки), але не була передбачена законом. Отже, суд визнав порушення статті 10 Конвенції.
У справі Молодіжна ініціатива з прав людини проти Сербії (Youth Initiative for Human Rights v. Serbia, заява № 48135/06) ЄСПЛ підкреслив, що концепція свободи отримувати інформацію включає право доступу до інформації; коли неурядова організація займається справами громадського інтересу, як у випадку цього заявника, вона виконує роль громадського сторожового пса і має таку ж важливість, як ЗМІ - ця теза також є важливою у цьому рішенні. Зауваживши, що відносно заявника мало місце втручання у його право на свободу вираження і що таке втручання суперечило національному законодавству Сербії, суд визнав порушення статті 10 Конвенції.
У рішення в справі Угорський Гельсінський комітет проти Угорщини (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary, заява № 18030/11) Велика Палата ЄСПЛ узагальнила практику Суду у справах із доступу до публічної інформації та виокремив такі чотири порогові критерії, відповідно до яких обмеження доступу до інформації може оцінюватися як втручання у реалізацію свободи вираження поглядів: 1) мета запиту на інформацію (розкриття інформації повинно надати доступ до питань, що становлять суспільний інтерес і тим самим забезпечити участь в управлінні державними справами); 2) характер запитуваної інформації (інформація повинна становити предмет загального суспільного інтересу); 3) роль запитувача інформації у її наступній передачі громадськості (критерій дає змогу встановити, чи особа бажає отримати доступ до інформації з метою інформування громадськості в якості сторожового пса демократії); 4) стан готовності та доступності запитуваної інформації (критерій дозволяє оцінити, чи може відмова в наданні інформації вважатись втручанням у свободу отримувати та передавати інформацію).
Так само стаття 34 Конституції України встановлює, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Згідно зі статтею 1 Закону України №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 3 названого Закону передбачено, що право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє (пункти 1 та 2 частини 1 названої правової норми). Доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію (пункт 2 частини 1 статті 5 Закону України №2939-VI).
Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів, а також юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради (пункти 2 та 5 частини 1 статті 13 Закону України №2939-VI).
Відповідно до частини 4 статті 13 Закону України №2939-VI усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
Частинами 1 та 2 статті 19 Закону України №2939-VI визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини 2 статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною 5 статті 19 цього Закону (частина 1 статті 22 Закону України №2939-VI).
Частиною 2 статті 22 Закону України №2939-VI закріплено, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Зі змісту листа Філії від 03.02.2025 №657/19-2025 убачається, що такий не містить відповіді на запит.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що відповідач допустив саме протиправну бездіяльність, яка полягає у не розгляді запиту позивача.
Тим часом суд не може погодитися з твердженням позивача щодо протиправного ненадання відповіді на пункт 1 запиту.
Ураховуючи протиправність дій відповідача щодо ненадання інформації, запитуваної позивачем, з метою захисту порушеного права позивача, керуючись приписами частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що належним способом відновлення порушеного права, є саме зобов'язання відповідача повторно розглянути запит позивача від 27.01.2024 №139, з урахуванням висновків суду у цій справі.
При цьому, суд ураховує приписи частини 1 статті 20 Закону України №2939-VI, якими встановлено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У контексті спірних правовідносин, що склались між сторонами, суд уважає за необхідне звернути увагу на постанову Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 826/13000/18, у якій зазначено, що правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За таких обставин, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.
За відсутності документально підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл суд не вирішує.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (ДП "Ліси України") (вул. Шота Руставелі, 9А, м. Київ, 01601,код ЄДРПОУ 44768034) про визнання відповіді протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (ДП "Ліси України"), яка виразилася у ненаданні повної інформації на запит ОСОБА_1 від 27.01.2024 №139.
Зобов'язати Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (ДП "Ліси України") повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 27.01.2024 №139 протягом 5 днів з дня набрання рішенням законної сили з урахуванням висновків суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.Ю. Романченко
07.07.25