Україна
Донецький окружний адміністративний суд
04 липня 2025 року Справа№640/15078/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Куденкова К.О., розглянувши в порядку письмового провадження позов ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області (далі - відповідач 1), Державної міграційної служби України (далі - відповідач 2), в якому просить: - визнати протиправним і скасувати рішення /наказ/ Центрального міжрегіонального управління ДМС України у м. Києві та Київській області №3 від 10.01.2022 про відмову громадянину Азербайджана ОСОБА_2 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; - визнати протиправним і скасувати рішення ДМС України від 21.02.2022 № 21-22 про відхилення моєї скарги до ДМС України на рішення / наказ/ ЦМУ ДМС № 3 від 10.01.2022; - зобов'язати Центральне міжрегіональне управління ДМС України у м. Києві та Київській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Азербайджана ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у відповідності з процедурою, передбаченою ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
На обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на те, що йому відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така відмова є протиправною оскільки ним наведено достатньо аргументів та доказів того, що в країні звідки прибув, а саме Республіки Азербайджан можливі його переслідування, арешт через політичну ситуацію в державі, можливе кримінальне переслідування правоохоронними органами Азербайджана через участь в Україні в АТО. Просить задовольнити позовні вимоги.
Відповідачі надали відзив та пояснення на адміністративний позов, якими просять відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначають, що під час перевірки та аналізу відповідності підстав визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Натомість, за результатами розгляду матеріалів особової справи встановлено, що позивач знаходиться у розшуку компетентними органами Азербайджанської Республіки для притягнення до відповідальності за вчинення злочину, передбаченого 178.2.2 (шахрайство) ККАР. Посилаючись на матеріали особової справи, зазначили, що позивач скориставшись довірою жителів с. Самух, Гоюнбинаси, зловживаючи своїм службовим становищем, заволодів грошовими коштами шляхом шахрайства. У зв'язку з чим, ДМС приходить до висновку, що злочини, які інкримінуються позивачу скоєно виключно з корисливих міркувань; тісного і прямого причинного зв'язку між вчиненим злочином і поставленою політичною метою не встановлено; політичний елемент вчиненого злочину не переважує його кримінальний характер відповідно до загального права, оскільки позивач не був політично активною особою та будь-яких утисків за цією ознакою ніколи не зазнавав.
Таким чином, на думку відповідачів, позивач не навів належної аргументації на підтвердження своїх побоювань зазнати переслідування у разі повернення до Азербайджанської Республіки, які б ґрунтувалися на реальних подіях, або інших доказів того, що ці побоювання є обґрунтованими, тобто вони не відповідають вимогам пункту1 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI.
ДМС також зазначає, що упродовж тривалого часу не володіє інформацією про місце перебування позивача, а відсутність реалізації його права на продовження строку дії довідки про звернення за захистом свідчить про відсутність наміру набути міжнародний захист саме на території України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2022 року відкрито провадження у справі.
Цю справу передано до Донецького окружного адміністративного суду відповідно до пункту 2 розділу II Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду».
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді Куденкову К.О.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року суддею прийнято позовну заяву до провадження. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, витребувано докази.
Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши повідомлені сторонами обставини, дійшов наступних висновків.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Азербайджанської Республіки, що підтверджується копією паспорта НОМЕР_1 , виданого 04.06.2011.
З Єдиного державного реєстру судових рішень по справі № 761/36404/21 (провадження № 1-м/761/112/2021) встановлено, що ОСОБА_1 згідно з обліками Генерального секретаріату Інтерполу значиться у міжнародному розшуку з метою арешту та подальшої екстрадиції до Азербайджанської Республіки для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 178.2.2 (шахрайство) ККАзербайджанської Республіки.
Ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 14.09.2021 щодо позивача застосовано тимчасовий арешт на строк до 40 (сорок) діб, до 09 год.17 хв. 23.10.2021.
Державною установою «Київський слідчий ізолятор» було надіслано до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області заяви-анкети ОСОБА_1 від 11.10.2021 та 18.10.2021 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області листом від 11.11.2021 №47873/1/8010-21/8010.7/7983-21 повідомило, що з метою забезпечення особистої подачі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в порядку, встановленому Законом, ЦМУ ДМС будуть вжиті заходи щодо отримання дозволу прокуратури на відвідування позивача в Державній установі «Київський слідчий ізолятор».
Ухвалою від 20 жовтня 2021 року у справі № 761/36404/21 слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ухвалив застосувати до громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту до прийняття рішення про видачу особи (екстрадицію) та його фактичної передачі компетентним органам Азербайджанської Республіки, але не більше строку встановленого ч. 10 ст. 584 КПК України.
16 грудня 2021 року позивач особисто подав заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами розгляду якої Центральним міжрегіональним управлінням ДМС у м. Києві та Київській області було видано довідку про звернення за захистом в Україні №013844 строком дії до 16.01.2022. В подальшому строк дії довідки продовжено до 21.04.2022.
28 грудня 2021 року працівником ЦМУ ДМС з позивачем було проведено співбесіда і отримано додаткова інформація, про що складено Протокол співбесіди від 28 грудня 2021 року № 2021KYIV0216.
10 січня 2022 року Центральним міжрегіональним управлінням ДМС у м. Києві прийнято наказ №3 про відмову гр. Азербайджану, ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до ч. 6 ст. 8 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», у зв'язку з очевидною необґрунтованістю заяви.
У січні 2022 року позивач подав скаргу на Наказ №3 від 10.01.2022 ЦМУ ДМС у м. Києві до ДМС України.
Рішенням ДМС України від 21.02.2022 № 21-22 скаргу ОСОБА_1 відхилено.
Наказ №3 від 10.01.2022 ЦМУ ДМС у м. Києві та Рішення ДМС України від 21.02.2022 № 21-22 є предметом оскарження у цій справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 1 Закону України від 08 липня 2011 року № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон № 3671-VI) визначено, що біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пунктом 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI установлено, що особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
За приписами ч. 12 ст. 7 Закону № 3671-VI передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім'єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; заповнює інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз'яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.
Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону № 3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Частиною 4 ст. 8 Закону № 3671-VI передбачено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону № 3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Частиною 6 ст. 9 Закону № 3671-VI передбачено, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону.
У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України (ч. 8 ст. 9 Закону № 3671-VI).
У відповідності до ч. 3 ст. 10 Закону № 3671-VI у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.
З метою забезпечення конфіденційності інформації про заявників та захисту членів їхніх сімей, які можуть залишатися в країні їх походження, органи державної влади під час проведення зазначених заходів повинні уникати надсилання запитів з персональними даними заявників до спеціальних правоохоронних органів (служб) країни походження заявників.
За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ч. 5 ст. 10 Закону № 3671-VI).
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649 затверджено Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які відповідно до пункту 1.1. визначають процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - Правила № 649).
Пунктом 4.1. Правил № 649 визначено, що під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви:
а) проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 Закону.
У разі залучення перекладача для участі в співбесіді, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС перед початком співбесіди попереджає перекладача про необхідність дотримання умов конфіденційності, що оформлюється розпискою про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника (додаток 11).
Результати співбесіди оформлюються відповідним протоколом співбесіди (додаток 12) з особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підписується цією особою або її законним представником, перекладачем, адвокатом, психологом, педагогом (за наявності);
б) розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
в) готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 13).
У висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.
Відповідно до п. 4.3. Правил № 649 на підставі письмового висновку уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС в межах установленого строку приймає одне з таких рішень:
а) про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Підпунктом «е» п. 5.1. Правил № 649 визначено, що після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 20).
Висновок складається за результатом оцінки заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, комплексного та системного вивчення документів, наявних в особовій справі заявника, та перевірки фактів, повідомлених заявником або його законним представником.
Відомості та обставини, про які зазначено у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і які не підтверджуються документами або іншими фактичними даними, можуть бути враховані під час підготовки висновку за умови, що твердження заявника стосовно обставин, зазначених у заяві, є послідовними і правдоподібними, надана ним інформація не суперечить загальновідомим відомостям, що мають відношення до справи заявника та встановлена загальна правдоподібність заяви.
Оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення наявних відомостей про: всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення щодо заяви, в тому числі закони і інші нормативно-правові акти країни походження заявника і порядок їх застосування; відповідні твердження і документи, представлені заявником, у тому числі інформацію про те, що заявник був або може стати об'єктом переслідування чи об'єктом завдання серйозної шкоди; особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об'єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди.
Той факт, що заявник вже був об'єктом переслідувань або йому було завдано серйозної шкоди, наявність прямих загроз такого переслідування або такої шкоди є важливим показником цілком обґрунтованих побоювань заявника стати жертвою переслідування або реального ризику отримати серйозну шкоду.
У висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником.
У висновку викладається обґрунтована пропозиція територіального органу ДМС щодо прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Висновок уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС, на яку покладено розгляд справи, погоджується керівником структурного підрозділу територіального органу, до повноважень якого належить реалізація законодавства у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, та затверджується заступником керівника територіального органу ДМС, який відповідно до розподілу обов'язків спрямовує і координує діяльність структурного підрозділу з питань біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Так, у постанові від 10 вересня 2021 року у справі № 120/192/20-а Верховний Суд вказав, що Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначає наступні етапи щодо заяви про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту:
- подання заяви про визнання біженцем або особи, що потребує додаткового або тимчасового захисту, та її прийняття уповноваженим органом (ч. 6 ст. 5 Закону № 3671-VI);
- оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Даний етап включає попередній (формальний) розгляд заяви, без розгляду заяви по суті (ст. 7-8 Закону № 3671-VI);
- безпосередньо розгляд заяви по суті та прийняття рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ст. 9-10 Закону № 3671-VI).
Статтею 8 Закону № 3671-VI передбачається безпосередня реєстрація заяви-анкети та формування справи, за результатом чого (триває 15 робочих днів з моменту реєстрації заяви-анкети) приймається рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання.
На даному етапі, згідно ч. 6 ст. 8 зазначеного Закону - фактично здійснюється відхилення очевидно необґрунтованих заяв, тобто тих, де відсутні обставини, що вказані в пункті 1 чи 13 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а також, якщо особа видає себе за іншу, або якщо раніше особа вже зверталась з такою заявою.
Згідно з ст. 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачається безпосередній розгляд документів - визначення обставин, за якими здійснюється звернення, розгляд їх на предмет обґрунтованості та прийняття безпосереднього рішення про надання або відмову в наданні статусу - згідно поданої заяви. Саме в рамках проведення вказаного розгляду вже приймається рішення по суті поданої заяви - надання або відмова в наданні статусу.
Також, Верховний Суд у згаданій постанові зауважив, що зі змісту пп. «е» п. 5.1. Правил № 649 випливає, що саме на етапі безпосереднього розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту проводиться комплексне та системне вивчення документів, наявних в особовій справі заявника, перевірка фактів, повідомлених заявником або його законним представником, відомостей та обставин, про які зазначено у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і які не підтверджуються документами або іншими фактичними даними, можуть бути враховані під час підготовки висновку за умови, що твердження заявника стосовно обставин, зазначених у заяві, є послідовними і правдоподібними, надана ним інформація не суперечить загальновідомим відомостям, що мають відношення до справи заявника та встановлена загальна правдоподібність заяви тощо.
Додатково, Суд звернув увагу, що згідно абзацу 4 підпункту «е» пункту 5.1. Правил №649 оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення наявних відомостей про: всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення щодо заяви, в тому числі закони і інші нормативно-правові акти країни походження заявника і порядок їх застосування; відповідні твердження і документи, представлені заявником, у тому числі інформацію про те, що заявник був або може стати об'єктом переслідування чи об'єктом завдання серйозної шкоди; особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об'єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди.
Отже, відмова в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на попередній стадії приймається виключно в тому випадку, якщо заява є явно необґрунтованою.
Водночас, прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є лише попередньою стадією розгляду заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а не вирішенням питання про надання такого статусу по суті.
Отже, оцінка обґрунтованості побоювань внаслідок повідомлених заявником обставин здійснюється уповноваженою посадовою особою територіального органу державної міграційної служби вже після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 815/4355/17, від 24 квітня 2020 року у справі № 820/6354/16, від 17 грудня 2020 року у справі № 420/3258/19, від 31 березня 2021 року у справі № 520/12239/19.
Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнято відповідачем в порушення ст. 8-10 Закону № 3671-VI та встановленої процедури, так як відповідач фактично здійснив передчасний розгляд заяви по суті на стадії її попереднього розгляду та передчасно прийняв рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Указане дає підстави для висновку про передчасність наказу Центрального міжрегіонального управління ДМС України у м. Києві та Київській області №3 від 10.01.2022 та, відповідно, про його протиправність, що є підставою для його скасування.
Враховуючи, що суд прийшов до висновку про наявність підстав для скасування наказу Центрального міжрегіонального управління ДМС України у м. Києві та Київській області №3 від 10.01.2022, скасуванню також підлягає і рішення Державної міграційної служби України ДМС України від 21.02.2022 № 21-22.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 29 листопада 2024 року по справі №420/15065/23.
Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Азербайджана ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту суд зазначає наступне.
Адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Під дискреційним повноваженням розуміють такі повноваження, які надають певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
При цьому, згідно з ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної норми у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Таким чином, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Проте, Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», зокрема частиною першою статті 8, визначено, що рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання приймає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Отже, саме до дискреційних повноважень органу Державної міграційної служби належить прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання за результатами їх збору, дослідження та аналізу.
Суд зазначає, що суд, в даному випадку, під час вирішення справи, може лише визнати рішення відповідного органу протиправним, скасувати його та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 15 травня 2019 року у справі № 815/7245/16, від 31 серпня 2022 року у справі № 640/22426/20 та від 20 жовтня 2022 року у справі № 420/8190/21.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 5-10, 19, 72-77, 90, 132-139, 143, 241-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області (ідентифікаційний код: 42552598; 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А), Державної міграційної служби України (ідентифікаційний код: 37508470, 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати наказ Центрального міжрегіонального управління ДМС України у м. Києві та Київській області №3 від 10.01.2022 про відмову громадянину Азербайджана ОСОБА_2 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Визнати протиправним і скасувати рішення ДМС України від 21.02.2022 № 21-22 про відхилення скарги ОСОБА_1 на рішення ЦМУ ДМС № 3 від 10.01.2022.
Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву громадянина Азербайджана ОСОБА_2 від 16 грудня 2021 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у порядку, визначеному статтею 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Повне рішення суду складено 4 липня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.О. Куденков