08 липня 2025 р.Справа № 160/9420/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Томаківської селищної ради про визнання протиправним та скасування індивідуального акта, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Томаківської селищної ради, в якій позивач просить:
-визнати протиправним та скасувати Рішення Виконавчого комітету Томаківської селищної ради Дніпропетровської області №45 від 25.02.2025 «Про затвердження висновку про недоцільність відібрання неповнолітньої дитини ОСОБА_2 від ОСОБА_3 »;
-стягнути з Виконавчого комітету Томаківської селищної ради на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, а саме: сплачений судовий збір та витрати на правничу допомогу в розмірі 6 000 грн. (шість тисяч гривень).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 07.02.2025 ухвалою судді Томаківського районного суду Дніпропетровської області, Службу у справах дітей виконавчого комітету Томаківської селищної ради було зобов'язано надати до суду Висновок про доцільність (або недоцільність) відібрання дитини. На виконання ухвали суду було надано Рішення Виконавчого комітету Томаківської селищної ради №45 від 25.02.2025 «Про затвердження висновку про недоцільність відібрання малолітньої дитини ОСОБА_2 від ОСОБА_3 ». Рішення на думку позивача є незаконним та протиправним, недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24.01.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 24.08.2023 скасовано в частині задоволення позову до ОСОБА_4 та ухвалено в цій частині нове рішення, а саме: «В задоволенні позову Виконавчого комітету Томаківської селищної ради до ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог - Служба у справах дітей Виконавчого комітету Томаківської селищної ради, про позбавлення батьківських прав - відмовити». Поряд з тим, постановою Дніпровського апеляційного суду не визначено механізму та відповідального органу за відібрання дитини у опікуна та передачі матері. Опіка над дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , припинена рішенням виконавчого комітету Томаківської селищної ради від 23.02.2024 №98 «Про припинення опіки над малолітньою дитиною ОСОБА_2 ». Відповідач зазначає, що відповідно до статті 242 Цивільного кодексу України громадянка ОСОБА_1 , мати малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наразі є її законним представником і відповідно до статті 150 Сімейного кодексу України зобов?язана піклуватися про здоров?я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток та зобов?язана поважати дитину. Протягом 2024 року громадянка ОСОБА_4 більше не намагалася налагодити стосунки зі своєю малолітньою донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , але разом з тим, подала позов до Томаківського районного суду Дніпропетровської області про відібрання дитини у особи, яка тримане її у себе не на підставі закону або рішення суду. На виконання ухвали Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 07.02.2025 у цивільній справі №195/533/24, службою у справах дітей Виконавчого комітету Томаківської селищної ради, з метою підготовки обґрунтованого висновку з даного питання, проведено заходи відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов?язаної із захистом прав дитини», та спеціалістами служби у справах дітей в присутності: фахівця із соціальної роботи, класного керівника та практичного психолога, про що складено протокол бесіди від 13.02.2025 та обстежено умови проживання дитини (акт обстеження умов проживання дитини від 17.02.2025). За результатами проведених заходів прийнято рішення виконавчого комітету Томаківської селищної ради від 25.02.2025 №45 «Про затвердження висновку про недоцільність відібрання неповнолітньої дитини ОСОБА_2 від ОСОБА_3 ». Під час слухання справи в суді також була запитана думка дитини. 28.03.2025 Томаківським районним судом Дніпропетровської області винесено рішення у цивільній справі № 195/533/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , про відібрання дитини у особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Позивачу, ОСОБА_5 , відмовлено у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки дитині виповнилось 14 років, а стаття 163 СК України передбачає право батьків на відібрання саме малолітньої дитини. Зважаючи на викладене, вважає оскаржуване рішення правомірним та таким, що не підлягає скасуванню.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Згідно із частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
За правилами пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, іншого суб'єкта при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Отже під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у приватноправових правовідносинах, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи особистого немайнового інтересу учасника таких відносин. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Отже, до справ адміністративної юрисдикції належать публічно-правові спори, які виникають, зокрема, з приводу виконання чи невиконання органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою чи службовою особою або іншим суб'єктом публічно-владних управлінських функцій і не обумовлені порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Відтак, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з, у тому числі, іншим суб'єктом при здійсненнi ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, предметом яких є перевірка законностi рiшень, дій чи бездіяльності цих осіб, відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні (публічно владних) управлінських функцій.
Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дiй); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу мiж будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та iнтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Наведеними положеннями процесуального закону окреслюється перелік повноважень адміністративного суду при вирішенні питання про правомiрнiсть рiшень, дій чи бездіяльності осіб, яким делеговані повноваження зі здійснення владних (публічно-владних) управлінських функцій. Викладене, на переконання суду, підтверджує відсутність в адміністративних судів правових підстав для вирішення питань про право сімейне у межах оскарження таких дій, рішень чи бездіяльності.
Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рiвнiсть та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Відповідно до змісту позовної заяви видно, що предметом оскарження є рішення Виконавчого комітету Томаківської селищної ради Дніпропетровської області про недоцільність відібрання неповнолітньої дитини.
На переконання суду, у даній справі спір пов'язаний з реалізацією сімейних прав фізичних осіб, зокрема реалізацією права особи на участь у вихованні малолітньої дитини та спілкуванні з нею, визначення місця проживання дитини. Відповідач у таких відносинах владних управлінських функцій щодо позивача не здійснює, а є органом, який виконує свої обов'язки з розгляду заяв щодо захисту прав та інтересів осіб у сфері сімейних відносин.
Спір про захист сімейного права чи інтересу конкретної фізичної особи є не публічним, а приватноправовим. Держава, юридичні особи публічного права можуть бути учасниками сімейних відносин, а розгляд такого спору між ними проводиться за правилами цивільного судочинства.
Суд наголошує, що якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені рішенням суб'єкта владних повноважень, яке вона вважає неправомірним, і такі наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав або інтересів цієї особи чи пов'язані з реалізацією нею майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, то визнання незаконним вказаного рішення і його скасування є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів.
Вказана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 283/1721/15-а, від 06.11.2019 у справі № 756/4477/18.
Більше того, той факт, що відповідачем є Виконавчий комітет Томаківської селищної ради, не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно - правовий.
Відповідно до частини 2 - 5 статті 19 Сімейного кодексу України рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною 2 статті 170 цього Кодексу.
Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду.
У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви.
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Судом встановлено, що 07.02.2025 ухвалою Томаківського районного суду Дніпропетровської області, Службу у справах дітей виконавчого комітету Томаківської селищної ради було зобов'язано надати до суду Висновок про доцільність (або недоцільність) відібрання дитини. На виконання ухвали суду було надано Рішення Виконавчого комітету Томаківської селищної ради №45 від 25.02.2025 «Про затвердження висновку про недоцільність відібрання малолітньої дитини ОСОБА_2 від ОСОБА_3 ».
Більш того, вказаний Висновок адресовано до Томаківського районного суду Дніпропетровської області.
З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Оскільки спірні правовідносини фактично пов'язані із захистом порушеного права на участь у вихованні малолітньої дитини та спілкуванні з нею, визначенні місця проживання дитини, суд доходить висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися з урахуванням суб'єктного складу учасників справи за правилами цивільного судочинства.
Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29.04.2020 у справі №420/3347/19.
У той же час, згідно із частиною 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".
Таким чином, враховуючи суть спірних правовідносин і їх суб'єктний склад, суд доходить висновку про непоширення на цей спір предметної юрисдикції адміністративних судів і необхідність його вирішення в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п ч.1 ст.238, ч.1 ст.239 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої п.1 ч.1 ст.238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Аналізуючи обставини у справі та законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає, що даний спір підлягає розглянудуу порядку цивільного судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 27.06.2024 у справі № 160/30239/23.
Таким чином, провадження у справі №160/9420/25 підлягає закриттю з роз'ясненням позивачу права звернення з позовом до місцевого загального суду у порядку, визначеному ЦПК України.
Керуючись статтями 19, 238, 241, 243, 248, 256 КАС України, суд, -
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Томаківської селищної ради про визнання протиправним та скасування індивідуального акта - закрити.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Роз'яснити, що даний спір має вирішуватися місцевим загальним судом за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Маковська