07 липня 2025 року Справа № 160/12459/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Юркова Е.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "Криворізький хлібозавод №1" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-
30 квітня 2025 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю в особі представника Пронь Ірини Сергіївни через систему "Електронний суд" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Криворізький хлібозавод №1" з вимогами:
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРИВОРІЗЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД №1» на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік у розмірі 166 773,17 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Криворізький хлібозавод №1" перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів. За 1 робоче місце, призначених для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю у 2023 році, відповідач до 15.04.2024 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 166 773,17 грн. Оскільки вищезазначена сума, у визначений законодавством строк, відповідачем не сплачена, утворилась заборгованість в розмірі 166 773,17 грн., що підлягає стягненню у судовому порядку.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 відкрито провадження у адміністративній справі, та призначено справу до розгляду без повідомлення (виклику) сторін.
26.05.2025 відповідачем подано відзив на позов, в якому просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що на підприємстві у 2024 році працювало шість осіб з інвалідністю та одна особа з інвалідністю знаходилася у декретній відпустці по догляду за дитиною до трьох років. Середньооблікова чисельність штатних працівників особового складу за рік склала 141 осіб. Вказав, що помилково в Об'єднаній звітності не було подано як особу з інвалідністю ОСОБА_1 , який працює слюсарем - ремонтником з 21.11.2012 року та має третю групу інвалідності з 11.04.2023 року. 27.03.2025 року ТОВ «Криворізький хлібозавод № 1» було подано уточнюючі звіти до Об'єднаної звітності ПДФО та ЄСВ за період січень-вересень 2024 року. Фактом підтвердження прийняття даних звітів Пенсійним фондом України є квитанції № 2.
28.05.2025 позивачем було подано відповідь на відзив, в якому зазначено, що доводи відповідача, що середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність та які фактично працюють у відповідача дорівнює 6, не знайшли свого підтвердження, оскільки із наданих відповідачем даних всіх осіб у яких встановлена інвалідність для підтвердження виконання, щодо особи з інвалідністю ОСОБА_2 - прийнятого на роботу 10.07.2024, не можливо вважати виконаним норматив для 1 особи з інвалідністю, яка не пропрацювала у відповідача 6 місяців звітного року.
28.05.2025 представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив в яких зазначено, що ТОВ «Криворізький хлібозавод № 1» виконало норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році. На підтвердження цього надано відповідні докази, матеріали звітності відповідача та деталізовану таблицю по кожному працівнику, який має статус особи з інвалідністю.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.
Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Криворізький хлібозавод №1" (ІК в ЄДРПОУ 00381539) перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.
Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік, надісланого відповідачу 04.03.2025, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача, за рік склала 141 особа, таким чином середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 №875-ХІІ (далі Закон №875-ХІІ), відповідача повинна складати 6 особа.
Середньооблікова чисельність штатних працівників, яким встановлена інвалідність, у роботодавця склала 5 осіб, що є менше ніж встановлено нормативом.
Таким чином у 2024 році 1 робоче місце, призначене для осіб з інвалідністю, залишилось не зайнятим.
За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 166 773,17 грн., виходячи з розрахунку розміру середньої річної заробітної плати.
Вважаючи наявними порушення з боку відповідача, що призвели до застосування до нього адміністративно-господарських санкцій, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення належної до сплати суми.
Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон № 875-ХІІ).
Згідно частини 2 статті 17 Закону № 875-ХІІ, підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.
Частинами 1 - 3 статті 19 Закону № 875-ХІІ встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Відповідно до положень частин 1, 4 статті 20 Закону № 875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону № 875-ХІІ, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Частиною 3 статті 18 цього Закону визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067-VІ від 05.07.2012 року визначено, що роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Наказом Міністерства економіки України від 12 квітня 2022 року № 827-22 затверджено форму звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)».
Згідно приписів пунктів 1-4, 1-5 Форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).
Форма № 3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Форма № 3-ПН може подаватися роботодавцем в електронній формі (з накладенням чи без накладення електронного підпису або печатки, які базуються на кваліфікованих сертифікатах відкритих ключів) або в паперовій формі (із засвідченням підписом керівника / фізичної особи - підприємця або уповноваженої ним (нею) особи).
З огляду на вищезазначене, форма звітності № 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів для працевлаштування.
Аналіз зазначених норм свідчить, що на підприємства, установи, організації та інших осіб, що використовують найману працю, покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а не обов'язок по їх виявленню і підбору для працевлаштування. Такий обов'язок покладено на державну службу зайнятості.
Щодо доводів відповідача стосовно необхідності проведення відповідної перевірки діяльності підприємства відповідача, з будь яких питань, в тому числі з питань дотримання Закону 875-ХІІ, суд зазначає, що не проведення перевірки з питань дотримання Закону 875-ХІІ не впливає на можливість самостійного визначення та нарахування позивачем адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Окрім цього, відповідно до приписів Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» в період дії воєнного стану не передбачено здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про працю за заявами Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.
Аналогічні положення викладено у Постанові Кабінету Міністрів України «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану» №303 від 13.03.2022, за якими припинено проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду на період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні».
Тому такі доводи відповідача відхиляються як безпідставні.
Щодо доводів відповідача про порушення позивачем порядку обрахунку середньооблікової чисельності штатних працівників.
У даному випадку відповідач стверджує, що середньооблікова кількість штатних працівників за 2024 складає 141 особа.
Верховний Суд у постанові від 10.01.2024 (справа № 340/4174/23, адміністративне провадження № К/990/38772/23) зазначив: «Отже, надісланий у травні 2023 року позивачу розрахунок, створений відповідачем на підставі інформації з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, не є індивідуальним актом у розумінні КАС України, який може бути оскаржений до адміністративного суду, а законність такого розрахунку чи дій відповідача щодо його створення/надіслання, а також обчислення у ньому сум адміністративно-господарських санкцій не може бути предметом самостійного розгляду в порядку адміністративного судочинства. Питання про виконання чи невиконання позивачем як фізичною особою-підприємцем, який використовує найману працю, у 2022 році нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю або про його вину/відсутність вини у невиконанні такого нормативу, може бути предметом правової оцінки у разі розгляду судом спору за позовом територіального відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про примусове стягнення з нього нарахованих адміністративно-господарських санкцій».
Зважаючи на зазначену позицію суду касаційної інстанції (при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п'ята статті 242 КАС України)), суд дійшов висновку про необхідність вирішення питання щодо виконання чи невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, по суті даних Розрахунку.
Наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 №286 затверджено Інструкцію зі статистики кількості працівників (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.11.2005 за №1442/11722) (далі Інструкція), яка містить основні методологічні положення щодо визначення показників кількості працівників у формах державних статистичних спостережень з метою одержання об'єктивної статистичної інформації щодо зайнятості працівників та розмірів їхньої оплати праці.
Дія Інструкції поширюється на всіх юридичних осіб, їхні філії, представництва та інші відокремлені підрозділи (далі - підприємства), а також на фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю.
Відповідно до пункту 2.2. розділу 2 Інструкції, облікова кількість штатних працівників визначається на певну дату звітного періоду, наприклад, на перше або останнє число місяця, включаючи прийнятих працівників і виключаючи тих, які вибули в цей день. Якщо підприємство на дату, вказану у формі державного статистичного спостереження, з будь-яких причин не працювало (вихідний або святковий день, з природних, технічних та економічних причин), облікова кількість працівників відображається за станом на останній день роботи, що передував цій даті.
Відповідно до пункту 2.3. розділу 2 Інструкції, в обліковій кількості штатних працівників за кожний календарний день враховуються особи, які фактично працювали, а також відсутні на роботі з будь-яких причин, тобто усі працівники, які перебувають у трудових відносинах, незалежно від виду трудового договору.
Пунктами 2.4. та 2.5. розділу 2 Інструкції встановлені категорії працівників облікового складу, які включаються до облікової кількості штатних працівників.
Підпунктами 2.6.1., 2.6.2. пункту 2.6. розділу 2 Інструкції передбачено, що не включаються до облікової кількості штатних працівників такі категорії:
працівники прийняті на роботу за сумісництвом з інших підприємств.
Працівник, який отримує на одному підприємстві дві, півтори ставки, тобто оформлений за сумісництвом на тому самому підприємстві, де й основне місце роботи (внутрішнє сумісництво), або менше однієї ставки, в обліковій кількості штатних працівників враховується як одна фізична особа;
залучені до виконання робіт за цивільно-правовими договорами (договорами підряду)
Працівник, який перебуває в обліковому складі підприємства і уклав цивільно правовий договір з цим самим роботодавцем, враховується в обліковій та середньообліковій кількості працівників один раз за місцем основної роботи та не враховується у кількості працюючих за цивільно-правовими договорами.
За правилами пункту п.3.1. розділу 3 Інструкції, середня кількість працівників підприємства за період (місяць, квартал, з початку року, рік) визначається як сума таких показників:
- середньооблікової кількості штатних працівників;
- середньої кількості зовнішніх сумісників;
- середньої кількості працюючих за цивільно-правовими договорами.
Відповідно до пункту 3.2. Інструкції середньооблікова кількість штатних працівників розраховується на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників, які повинні уточнюватись відповідно до наказів про прийом, переведення працівника на іншу роботу та припинення трудового договору. Облікова кількість штатних працівників за кожен день має відповідати даним табельного обліку використання робочого часу працівників, на підставі якого визначається кількість працівників, які з'явились або не з'явились на роботу.
Підпунктами 3.2.1.-3.2.2. пункту 3.2. розділу 3 Інструкції встановлено, що середньооблікова кількість штатних працівників за місяць обчислюється шляхом підсумовування кількості штатних працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 число (для лютого - по 28 або 29), включаючи вихідні, святкові та неробочі дні, і ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця.
Кількість штатних працівників облікового складу за вихідний, святковий і неробочий день приймається на рівні облікової кількості працівників за попередній робочий день. У випадку двох або більше вихідних чи святкових і неробочих днів підряд кількість штатних працівників облікового складу за кожний з цих днів приймається на рівні кількості працівників облікового складу за робочий день, що їм передував.
Відповідно до підпункту 3.2.5. пункту 3.2. розділу 3 Інструкції, середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, ... 12.
За правилами пункту 6 Інструкції щодо заповнення форми звітності №10-ПОІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю», яка затверджена наказом Міністерства соціальної політики України від 27.08.2020 №591 «Про затвердження форми звітності № 10-ПОІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю» та Інструкції щодо її заповнення», у рядку 01 відображається середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за звітний рік, яка визначається відповідно до пункту 3.2 глави 3 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28 вересня 2005 року № 286, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30 листопада 2005 року за №1442/11722.
У спірному випадку, Розрахунок містить графу саме щодо «середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік» - 141 особа.
Відповідач зазначає, що помилково в Об'єднаній звітності не було подано як особу з інвалідністю ОСОБА_1 , який працює слюсарем - ремонтником з 21.11.2012 року та має третю групу інвалідності з 11.04.2023 року.
27.03.2025 року ТОВ «Криворізький хлібозавод № 1» було подано уточнюючі звіти до Об'єднаної звітності ПДФО та ЄСВ за період січень-вересень 2024 року.
Фактом підтвердження прийняття даних звітів Пенсійним фондом України є квитанції № 2 з реєстраційними номерами, а саме за січень 2024 року - вересень 2024 року уточнюючий податковий розрахунок сум доходу, нарахованого на користь платників податку-фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску - реєстраційний № 9428141676; № 9428146445; № 9428146467; № 9428146570; № 9428146589; № 9428146597; № 9428146652; № 9428152689; № 9428146738.
Штатні одиниці які працювали у ТОВ «Криворізький хлібозавод № 1» протягом 2024 року осіб, у яких встановлена інвалідність:
1. ОСОБА_1 , ІІІ група інвалідності з 11.04.2023 року, слюсар ремонтник;
2. ОСОБА_3 , ІІІ група інвалідності з 01.12.2021 по 01.12.2027 року, підсобний робітник;
3. ОСОБА_4 , ІІ група інвалідності з 01.01.2015 року, підсобний робітник;
4. ОСОБА_5 , ІІІ група інвалідності з 01.04.2013 року, підсобний робітник;
5. ОСОБА_6 , ІІІ група інвалідності з 01.12.2014 року, підсобний робітник;
6. ОСОБА_2 , ІІІ група інвалідності з 01.12.2022 по 08.01.2026 року, підсобний робітник;
7. ОСОБА_7 , ІІІ група інвалідності з 20.10.2022 року, агент торговельний.
Так, середньооблікова кількість штатних працівників розраховується на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників(пункт 3.2 Інструкції).
Середньооблікова кількість штатних працівників за місяць обчислюється шляхом підсумовування кількості штатних працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 число (для лютого - по 28 або 29), включаючи вихідні, святкові та неробочі дні, і ділення одержаної суми на кількість календарних днів звітного місяця.
Кількість штатних працівників облікового складу за вихідний, святковий і неробочий день приймається на рівні облікової кількості працівників за попередній робочий день. У випадку двох або більше вихідних чи святкових і неробочих днів підряд кількість штатних працівників облікового складу за кожний з цих днів береться на рівні кількості працівників облікового складу за робочий день, що їм передував (підпункт 3.2.1 пункту 3.2 Інструкції).
При обчисленні середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу враховуються всі категорії працівників облікового складу, зазначені у пунктах 2.4, 2.5 Інструкції, крім працівників, які перебувають у відпустках у зв'язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною до досягнення нею віку, передбаченого чинним законодавством або колективним договором підприємства, включаючи тих, які усиновили новонароджену дитину безпосередньо з пологового будинку (підпункт 3.2.2 пункту 3.2. Інструкції).
Суд зауважує, що Інструкція містить вичерпний перелік осіб, які не враховуються до «середньооблікової» та «облікової».
До «облікової» кількості не включаються такі категорії осіб:
працівники, які працюють за зовнішнім сумісництвом,
особи, які співпрацюють за договором ЦПХ з підприємством (ФОПом),
практиканти,
особи, скеровані підприємствами для навчання у навчальних закладах з відривом від виробництва,
особи, які навчаються за рахунок коштів, передбачених у зведених кошторисах будівництва, для роботи на підприємствах, які вводитимуться в дію,
працівники, які подали заяви про звільнення і припинили роботу до закінчення строку попередження або які припинили роботу без попередження адміністрації. Вони виключаються з облікового складу працівників з першого дня невиходу на роботу,
працівники, які працюють за внутрішнім сумісництвом, в обліковій кількості штатних працівників враховуються як одна фізична особа.
До «середньооблікової» кількості не включаються такі категорії осіб:
працівники, які працюють за зовнішнім сумісництвом,
особи, які співпрацюють за договором ЦПХ з підприємством (ФОПом),
практиканти,
особи, скеровані підприємствами для навчання у навчальних закладах з відривом від виробництва,
особи, які навчаються за рахунок коштів, передбачених у зведених кошторисах будівництва, для роботи на підприємствах, які вводитимуться в дію,
працівники, які подали заяви про звільнення і припинили роботу до закінчення строку попередження або які припинили роботу без попередження адміністрації. Вони виключаються з облікового складу працівників з першого дня невиходу на роботу,
працівниці, які перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, перебувають у відпустках для догляду за дитиною до досягнення нею віку, передбаченого чинним законодавством або колективним договором підприємства, включаючи тих, які усиновили новонароджену дитину безпосередньо з пологового будинку,
працівники, які працюють за внутрішнім сумісництвом, в обліковій кількості штатних працівників враховуються як одна фізична особа.
Враховуючи вимоги законодавства та беручи до уваги дані звітностей, середньооблікова кількість штатних працівників у ТОВ «Криворізький хлібозавод № 1» протягом 2024 року осіб, у яких встановлена інвалідність становить 6 осіб.
Відтак, відповідач не мав обов'язку щодо створення 1 робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році.
Тому позовні вимоги про стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 166 773,17 грн. є безпідставними.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтримку заявлених позовних вимог та докази надані відповідачем, суд дійшов висновку, що в задоволенні адміністративного позову належить відмовити.
Згідно ч.2 ст.134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
З матеріалів спрви вбачається, що відповідачем подано заяву про розподіл судових витрат з проханням стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Криворізький хлібозавод № 1» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн.
За змістом частин 4-5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Вирішуючи заяву, суд виходить із того, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених 09 червня 2017 року Звітно-виборним з'їздом адвокатів України, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19 та від 28 квітня 2021 року у справі № 640/13685/19.
Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Криворізький хлібозавод № 1» та Адвокатським бюро «ТЕРЗІ ТА ПАРТНЕРИ» укладений Договір про надання професійної правничої допомоги № 38/2024-АБ від 11.07.2024 року.
Також, Адвокатським бюро «ТЕРЗІ ТА ПАРТНЕРИ» та ТОВ «Криворізький хлібозавод № 1» на підставі Договору про надання професійної правничої допомоги № 38/2024-АБ від 11.07.2024 року погоджені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн., що підтверджується підписаним сторонами Договору про надання професійної правничої допомоги № 38/2024-АБ від 11.07.2024 року Актом виконаних робіт (наданих послуг) від 22.05.2025 року на підставі Договору про надання професійної правничої допомоги № 38/2024-АБ від 11.07.2024 року.
Загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу склав - 8 000,00 грн.
1) Ознайомлення з матеріалами справи № 160/12459/25, аналіз нормативно-правової бази, правових висновків Верховного Суду та судової практики, необхідних для формування правової позиції по справі та захисту прав та інтересів Клієнта - 1 500,00 грн.;
2) Підготовка та направлення до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адвокатського запиту для отримання інформації та документів, необхідних для захисту прав Клієнта по справі № 160/12459/25 - 1 500,00 грн.;
3) Підготовка та направлення до Дніпропетровського окружного адміністративного суду відзиву по справі № 160/12459/25 - 5 000,00 грн.
22.05.2025 року ТОВ «Криворізький хлібозавод № 1» здійснило оплату витрат на професійну правничу допомогу, що підтверджується Платіжною інструкцією № 2125 від 22.05.2025 року та Інформаційним повідомленням про зарахування коштів № 2125 від 22.05.2025 року.
Суд звертає увагу, що вказана адміністративна справа була визнана судом справою незначної складності, її розгляд вирішено здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, що, в свою чергу, свідчить про те, що розмір витрат на правову допомогу, який зазначений представником відповідача, які відповідач поніс у зв'язку із розглядом справи не може бути визнаний судом співмірним зі складністю справи, обсягом та якістю наданих послуг відповідачу, а також часом, витраченим на виконання відповідних робіт (послуг).
Крім того, суд звертає увагу на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Надаючи оцінку співмірності заявленої до стягнення суми понесених витрат із критеріями, встановленими ч.5 ст.134 КАС України суд доходить висновку, що погоджені сторонами витрати на правничу допомогу у розмірах 8000,00 грн. підтверджені поданими суду документами, проте суд вважає, що зазначена представником відповідача вартість послуг в вказаному розмірі є безпідставною з огляду на предмет спору у справі незначної складності.
Відповідно до правової позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, яка висвітлена у постанові від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, суд не зобов'язаний присуджувати стороні на користь якої ухвалено судове рішення всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi V. Italy), № 34884/97).
Враховуючи категорію даної справи, незначну складність справи, наявністю чисельної судової практики, суд вважає, що в даному випадку витрати на правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн. є значно завищеними, а тому загальна сума понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу становить 2000,00 грн. яка підлягає стягненню з позивача.
Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 242-244, 246, 250, 255, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. Старокозацька, буд. 52, м. Дніпро, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н,49000; ІК в ЄДРПОУ 25005978) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Криворізький хлібозавод №1" (вул. Гірників, буд. 17, м. Кривий Ріг, Криворізький р-н, Дніпропетровська обл.,50102; ІК в ЄДРПОУ 00381539) про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити.
Стягнути з Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. Старокозацька, буд. 52, м. Дніпро, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н,49000; ІК в ЄДРПОУ 25005978) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Криворізький хлібозавод №1" (вул. Гірників, буд. 17, м. Кривий Ріг, Криворізький р-н, Дніпропетровська обл.,50102; ІК в ЄДРПОУ 00381539) за рахунок бюджетних асигнувань понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 07 липня 2025 року.
Суддя Е.О. Юрков