Справа №:755/21617/24
Провадження №: 2/755/340/25
"30" червня 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючої судді Яровенко Н.О.
при секретарі Гриценко О.І.
з участю сторін:
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідачів ОСОБА_3
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, договорів дарування та витребування майна,
Позивач звернулась до суду із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, договорів дарування та витребування майна посилаючись на те, що на підставі договору дарування квартири від 24.04.2020 року ОСОБА_1 отримала в дар від своєї бабусі ОСОБА_6 однокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначений договір дарування був нотаріально посвідчений та право власності на квартиру зареєстровано у встановленому порядку, отже, з 24.04.2020 року позивач стала власником зазначеної квартири, яка належить їй на праві приватної власності. Крім того, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу гаражного боксу від 29.07.2020 року ОСОБА_1 набула у приватну власність гаражний бокс площею 36,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Київ, автокооператив "Супутник-1" (Деснянський район), гараж НОМЕР_1, адреса ГК: вул.Крайня, 17 . Зазначений договір купівлі-продажу був нотаріально посвідчений та право власності на квартиру зареєстровано у встановленому порядку, отже, з 29.07.2020 року позивач стала власником зазначеного гаражного боксу, якій належить їй на праві приватної власності. В той же день, тобто 29.07.2020 року, мати позивача, ОСОБА_4 , переконала її в тому, що позивач повинна оформити на її ім'я довіреність з правом розпорядження всім належним позивачу майном, так як в червні 2020 року позивач закінчила школу та збиралася продовжити навчання в Республіці Польща. Мати не давала позивачу згоди на навчання за кордоном без оформлення такої довіреності. З її слів, довіреність могла знадобитися "про всяк випадок" на період перебування позивача за кордоном та в зв'язку з тим, що внаслідок карантину, пов'язаного з COVID-19, могли виникнути труднощі з перетином кордонів. Тому 29.07.2020 року позивач оформила довіреність, якою уповноважила відповідача 1 "розпоряджатися всім моїм рухомим та нерухомим майном, з чого б воно не складалося та де б воно не знаходилося". Довіреність була видана на три роки, тобто до 29.07.2023 р. довіреність була посвідчена нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюк Оленою Юріївною. При цьому неодноразово відповідач 1 під різними підставами вимагала від позивача подарувати їй вищеозначену квартиру №270 , але позивач кожного разу відмовлялася це зробити. В серпні 2024 року позивачу випадково стало відомо про те, що власником належних їй квартири та гаражного боксу відповідно до Державного реєстру права власності на нерухоме майно зазначена її мати, тобто ОСОБА_4 . Як з'ясувалося, відповідач 1, діючи на підставі довіреності від 29.07.2020 року від імені позивача як продавця, 06.07.2023 року у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Цукурової Світлани Сергіївни уклала з ОСОБА_5 як покупцем два договори купівлі-продажу належного позивачу майна, а саме: - договір купівлі-продажу квартири від 06.07.2023 року, зареєстрований в Реєстрі під №1578, відповідно до якого продавець передала у власність покупця, а покупець прийняла у власність від продавця квартиру під номером АДРЕСА_4 . Відповідно до п.3.1 Договору продаж вчинено за 1 072 670,00 грн. Сторони підтверджують, що розрахунок між ними здійснено до підписання цього договору з урахуванням норм Постанови Правління Національного Банку України від 29.12.2017 року №148 "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні". Договір купівлі-продажу гаражного боксу від 06.07.2023 року, зареєстрований в Реєстрі під №1579, відповідно до якого Продавець передала у власність Покупця, а Покупець прийняла у власність від Продавця гаражний бокс площею 36,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Київ, "Супутник-1" автокооператив (Деснянський район), гараж НОМЕР_1 , адреса ГК: вулиця Крайня 17 . Відповідно до п.3.1 Договору продаж вчинено за 198 925,00 грн. Сторони підтверджують, що розрахунок між ними здійснено до підписання цього договору з урахуванням норм Постанови Правління Національного Банку України від 29.12.2017 року №148 "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні". В той же день, у того ж нотаріуса, менш ніж через сорок хвилин після оформлення вищевказаних договорів купівлі-продажу, між ОСОБА_4 (Відповідачем 1, яка була представником Продавця за раніше оформленими правочинами) та ОСОБА_5 (Відповідачем 2, яка була покупцем та відповідно новим власником квартири та гаражного боксу) було укладено ще два договори, а саме договори дарування. А саме, між Відповідачем 2 (Дарувальником) та Відповідачем 1 (Обдаровуваною) було укладено: договір дарування квартири від 06.07.2023 року, зареєстрований в реєстрі під №1584, відповідно до якого Дарувальник передала безоплатно у власність Обдаровуваної, а Обдаровувана прийняла безоплатно у власність від Дарувальника квартиру під номером АДРЕСА_4 . Дар сторони оцінюють у 1 072 670,00 грн. Право власності Обдаровуваної на дарунок виникає з моменту його прийняття. Обдаровувана свідчить, що вона дарунок приймає. Витрати по нотаріальному оформленню цього Договору несе Обдаровувана. Договір дарування гаражного боксу від 06.07.2023 р., зареєстрований в реєстрі під №1585, відповідно до якого Дарувальник передала безоплатно у власність Обдаровуваної, а Обдаровувана прийняла безоплатно у власність від Дарувальника гаражний бокс площею 36,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Київ, "Супутник-1" автокооператив (Деснянський район), гараж НОМЕР_1 , адреса ГК: вулиця Крайня 17 . Дар сторони оцінюють у 198 925,00 грн. Право власності Обдаровуваної на дарунок виникає з моменту його прийняття. Обдаровувана свідчить, що вона дарунок приймає. Витрати по нотаріальному оформленню цього Договору несе Обдаровувана. Відповідно до зазначених договорів ОСОБА_5 , яка нібито щойно купила квартиру та гаражний бокс та сплатила за них разом 1 млн. 271 тис. 595 грн., без розумної причини (ділової або іншої мети) подарувала їх відповідачу 1, ОСОБА_4 , тобто безоплатно поступилася правом власності на майно вартістю 1 млн. 271 тис. 595 грн. При цьому відповідно до пп.2 п.7 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 29.12.2017 року №148, фізичні особи мають право здійснювати розрахунки готівкою: 2) між собою за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, у розмірі до 50 000 (п'ятдесяти тисяч) гривень включно. Платежі на суму, яка перевищує 50 000 гривень, здійснюються шляхом переказу коштів із рахунку на рахунок або внесення та/або переказу коштів на рахунки. Таким чином, відповідно до вимог зазначеного Положення, відповідач 1 та відповідач 2 при здійсненні розрахунків за Договором купівлі-продажу квартири та за Договором купівлі-продажу гаражного боксу, в яких вони підтвердили, що "розрахунок між ними здійснено до підписання цього договору з урахуванням норм Постанови Правління Національного Банку України від 29.12.2017 р. №148 "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", могли провести розрахунок готівкою у максимальному розмірі 50 000,00 грн. за кожним договором, або 100 000,00 грн. за двома договорами. Решту у розмірі щонайменше 1 млн. 171 тис. 595 грн. відповідач 2 нібито сплатила відповідачу 1 "шляхом переказу коштів із рахунку на рахунок або внесення та/або переказу коштів на рахунки", тобто на банківський рахунок. Але жодних доказів проведення такого розрахунку, тобто дотримання вимог Постанови ПНБУ від 29.12.2017 року №148, відповідачами нотаріусу надано не було. При цьому, якщо виходити з презумпції правомірності правочинів, встановленої ст.204 ЦК України, мати Позивача, ОСОБА_4 , як представник позивача, що діяв на підставі довіреності, повинна була отримані за вказаними Договорами купівлі-продажу кошти (1 млн. 271 тис. 595 грн.), незалежно від того, в якому вигляді вони були отримані (готівкою або на банківський рахунок) передати позивачу як Продавцю (довірителю) та попередньому власнику цього майна. Але більш ніж за рік, що минув з моменту цього так званого "продажу", відповідач 1 цього не зробила, грошей позивачу не передала та навіть жодним чином не повідомила її про такий продаж. В свою чергу існують всі підстави вважати, що насправді жодного розрахунку між відповідачем 1 та відповідачем 2 не проводилося а ні готівкою, а ні шляхом зарахування/переказу на банківський рахунок. Цілком очевидно, що відповідач 1 та відповідач 2 насправді не мали жодного наміру реального настання наслідків правочину купівлі-продажу майна та укладені між ними правочини купівлі-продажу майна мали фіктивний характер. Відповідач 2 не мала наміру бути та не була власником майна за наслідками укладення зазначених договорів купівлі-продажу від 06.07.2023 р. Вона лише протягом нетривалого часу (менше ніж годину) виступила титульним власником майна для вчинення наступного фіктивного (приховуючого) правочину, за яким вона нібито поступилася правом власності (здійснила дарування) на користь відповідача 1. Справжньою метою вчинених між відповідачем 1 та відповідачем 2 правочинів було переоформити право власності на належне позивачу нерухоме майно з позивача на ОСОБА_4 . При цьому остання не могла напряму скористатися виданою позивачем довіреністю з правом відчуження належного позивачу нерухомого майна з огляду на заборону вчиняти правочин у своїх інтересах, встановлену ст.238 ЦК України, що й обумовило необхідність послідовного вчинення двох "приховуючих" фіктивних правочинів. Таким чином, договори купівлі-продажу від 06.07.2023 р. належного позивачу майна та укладені в подальшому договори дарування цього ж майна мали фіктивний характер, були удаваними та насправді мали метою (приховували) безоплатне дарування належного позивачу майна відповідачем 1 як представником дарувальника-власника - відповідачу 1 (обдаровуваній), тобто … самій собі, що є прямим порушенням вимог цивільного законодавства щодо обмеження права представника вчиняти правочин в своїх інтересах та вимог щодо добросовісності дій учасників цивільних правовідносин. Відповідно до довіреності від 29.07.2020 р. відповідач 1 наділена широким колом повноважень, в тому числі "вчиняти будь які дії, які хоча прямо не названі в цій довіреності, але випливають із її змісту та суті довіреного і які будуть необхідні для правильного, повного та ефективного ведення справ позивача, представництва та захисту її інтересів. Всупереч цьому відповідач 1 діяла не на захист інтересів довірителя (позивача). Отже, вчинений відповідачем 1 під прикриттям договорів купівлі-продажу та дарування справжній правочин відчуження (дарування) собі належного позивачу нерухомого майна спрямований на порушення права власності позивача та незаконне заволодіння майном, порушує публічний порядок та є нікчемним. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Належним способом захисту права власності позивача на незаконно відчужене майно буде визнання недійсними як фіктивних формально укладених між відповідачем 1 (якій діяв спочатку як представник позивача, а потім самостійно виступав стороною правочину) та відповідачем 2 договорів купівлі продажу майна та договорів дарування майна, та витребування належного позивачу нерухомого майна від відповідача 1.
Ухвалою судді Дніпровського районного суду м.Києва від 11.12.2024 року відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову.
Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва від 12.12.2024 року відкрито провадження у порядку загального позовного провадження.
07.01.2025 року до суду від представника відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, який прийнятий судом та долучений до матеріалів справи. З відзиву вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 перебувають у родинних відносинах. ОСОБА_4 є матір'ю ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження. ОСОБА_4 вступила 05.06.2009 у шлюб із ОСОБА_5 та змінила прізвище з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб. ОСОБА_4 є донькою ОСОБА_6 , яка в свою чергу є бабусею ОСОБА_1 . З метою набуття у власність нерухомого майна у м. Києві, 31.08.2012 ОСОБА_4 уклала договір купівлі-продажу квартири та платно відчужила належну їй квартиру АДРЕСА_6 на користь особи ОСОБА_9 , отримавши за відчуження майна 119500 грн. З метою набуття у власність нерухомого майна у м. Києві, 06.02.2013 ОСОБА_4 уклала договір про іпотечний кредит № 1247 із ПАТ «Державний ощадний банк України», в межах якого отримала споживчий кредит в сумі 350000 грн. на придбання квартири АДРЕСА_4 (спірне майно). 06.02.2013 ОСОБА_4 уклала договір купівлі-продажу квартири із ОСОБА_10 та набула у власність квартиру АДРЕСА_4 (спірне майно). 06.02.2013 ОСОБА_4 уклала іпотечний договір № 1950 із ПАТ «Державний ощадний банк України» та передала у заставу квартиру АДРЕСА_4 , до виконання зобов'язань по договору про іпотечний кредит № 1247 від 06.02.2013. Згідно листів ПАТ «Державний ощадний банк України» від 25.09.2019 вбачається, що станом на 25.09.2019 ОСОБА_4 повністю виконала свої грошові зобов'язання згідно договору про іпотечний кредит № 1247 від 06.02.2013. У зв'язку із погіршенням в 2019 році сімейних відносин із ОСОБА_5 , з метою врегулювання із ним майнових питань щодо поділу майна, за домовленістю із матір'ю, ОСОБА_6 , ОСОБА_4 відчужила їй безоплатно право власності на квартиру АДРЕСА_4 на підставі договору дарування від 02.10.2019. В подальшому, у зв'язку із необхідністю у ОСОБА_1 отримання дозвільних документів для перебування та навчання у Республіці Польща, у зв'язку із відсутністю у останньої власних джерел доходу та рухомого і нерухомого майна, ОСОБА_6 безоплатно відчужила на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_4 на підставі договору дарування від 24.06.2020, з метою документального відображення матеріального стану та забезпеченості ОСОБА_1 за межами України. Окрім цього, із таких же мотивів та з цією ж метою, внаслідок отримання ОСОБА_4 коштів від продажу гаражу АДРЕСА_7 , ОСОБА_1 були передані кошти на придбання гаражного боксу № НОМЕР_1 по вул. Крайня у м. Києві , внаслідок чого відбулося укладання договору купівлі-продажу гаражного боксу від 29.07.2020. В подальшому, у зв'язку із початком навчання у Республіці Польща, повністю розуміючи значення своїх дій і не маючи жодних підстав, перешкоджаючих вчиненню правочину, в силу досягнення з ОСОБА_4 попередньої усної домовленості, ОСОБА_1 , як дієздатна та правоздатна особа видала довіреність від 24.07.2020. В межах вказаної довіреності ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_4 розпоряджатися всім її нерухомим та рухомим майном, зокрема укладати на власний розсуд будь-які договори та правочини щодо її майна без додаткового погодження із нею, представляти її інтереси у відносинах з іншими особами, підписувати від її імені будь-які документи (договори, заяви, звернення, клопотання), вести перемовини з іншими особами, здійснювати та отримувати платежі і грошові розрахунки тощо. Довіреність була видана з правом передоручення строком на 3 роки, була дійсна до 29.07.2023 року, не відкликалася і не оспорювалася. В межах виконання доручення ОСОБА_1 , діючи на підставі довіреності, а також як член її сім'ї, ОСОБА_4 здійснювала управління та користування майном, зокрема квартирою № 270 та гаражним боксом № НОМЕР_1 , що вбачається із квитанцій про сплату комунальних послуг та інших документів, що підтверджують здійснення утримання цього майна. На початку 2023 року ОСОБА_1 , яка підтримувала систематично контакт із матір'ю, ОСОБА_4 , повідомила, що у зв'язку зі зміною її життєвих пріоритетів та виникненням у зв'язку із цим потреби в грошових коштах, вона доручає ОСОБА_4 , на підставі виданої довіреності, організувати продаж належного їй нерухомого майна, квартири № 270 та гаражного боксу № НОМЕР_1 . Виконуючи доручення ОСОБА_1 , діючи як представник на підставі довіреності від 24.07.2020, ОСОБА_4 знайшла особу, яка виявила бажання на придбання вказаного майна, та яка була особисто знайома з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ОСОБА_5 . Враховуючи наявність особистих зв'язків та тривалого знайомства як з ОСОБА_1 , так і з ОСОБА_4 , в рахунок виконання майбутніх зобов'язань договору купівлі-продажу квартири № 270 та гаражного боксу № НОМЕР_1 , ОСОБА_5 передала ОСОБА_1 погоджену сторонами суму грошових коштів до укладання правочинів, в якості авансу, що було прийнято ОСОБА_1 . В подальшому, на підставі доручення ОСОБА_1 , діючи як представник за довіреністю від 24.07.2020, ОСОБА_4 06.07.2023 уклала від імені ОСОБА_1 , за попереднім погодженням з нею, з ОСОБА_5 договори купівлі-продажу квартири та гаражного боксу від 06.07.2023. Надалі, наприкінці 2023 року, ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_4 з вимогою надати їй додатково суму грошових коштів у 10000 доларів США для забезпечення її проживання у Республіці Польща. Разом із цим ОСОБА_1 повідомила, що у разі відмови від виконання такої вимоги, вона буде звертатися до суду задля відібрання у ОСОБА_4 квартири № 270 та гаражного боксу № НОМЕР_1 оскільки знає, що після укладання договорів купівлі-продажу від 06.07.2023, ОСОБА_5 набуте у власність майно безоплатно відчужила на користь ОСОБА_4 . Посилаючись на скрутне матеріальне становище, необхідність утримувати іншу дитину-інваліда, ОСОБА_11 , відсутність в розпорядженні 10000 доларів США, ОСОБА_4 відмовила у задоволенні вимоги ОСОБА_1 та пояснила, що обставини дарування ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 стосуються їх особистих усталених відносин, і не мають будь-якого значення для ОСОБА_1 . Таким чином між сторонами виник спір щодо дійсності спірних правочинів та щодо витребування спірного майна. Враховуючи заявлену підставу позову, положення ст. 228, 234, 235 ЦК України, ОСОБА_4 повністю заперечує проти пред'явлених вимог, оскільки внаслідок укладання таких правочинів сторони повністю виконали свої зобов'язання, зокрема ОСОБА_1 платно відчужила спірне майно на користь ОСОБА_5 , а остання прийняла у власність майно на підставі укладених договорів купівлі-продажу. Окрім цього, дані про відчуження майна були внесені до відповідного державного реєстру в порядку, визначеним ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Квартира № 270 та гаражний бокс № НОМЕР_1 на час їх оплатного відчуження ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 не перебували у заставі, на них не було накладено арешт чи заборони на відчуження, або на вчинення реєстраційних дій щодо цих об'єктів майна, а тому є відсутніми підстави стверджувати, що такі правочини були укладені з метою або внаслідок порушення публічного порядку. Окрім цього, укладені договори купівлі-продажу квартири та гаражного боксу від 06.07.2023 є виконаними, що виключає підстави стверджувати про фіктивність договорів. У даному випадку на підставі договорів купівлі-продажу квартири та гаражного боксу від 06.07.2023 сторони виконали свої зобов'язання у спосіб, визначений ст. 655 ЦК України, що вказує на фактичне настання наслідків укладання договорів - оплатне відчуження нерухомого майна між особами. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Відповідно до ч.3 та ч.4 ст. 334 ЦК України: «Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.» Згідно п.4.2 договорів купівлі-продажу квартири та гаражного боксу від 06.07.2023 передбачено, що право власності на відчужуване майно виникає з дня державної реєстрації відповідно до закону. Згідно п.6.1 вказаних договорів, вони вважаються укладеними з дня їх нотаріального посвідчення. Таким чином вимоги щодо визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 06.07.2023 - не є обгрунтованими. Аналогічні заперечення ОСОБА_4 виражає проти вимоги щодо визнання недійсними договорів дарування квартири № 270 та гаражного боксу № НОМЕР_1 . Згідно ст. 722 ЦК України, право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Згідно п.4.1 договорів дарування квартири та гаражного боксу від 06.07.2023 передбачено, що право власності на дарунок виникає з моменту його прийняття. Обдаровувана свідчить, що вона дарунок приймає. Прийняттям дарунка вважатиметься одержання Обдаровуваною оригінального примірника договору після його нотаріального посвідчення. Згідно п.4.2 вказаних договорів від 06.07.2023 передбачено, що право власності на відчужуване майно виникає з дня державної реєстрації відповідно до закону. Згідно п.6.1 вказаних договорів, вони вважаються укладеними з дня їх нотаріального посвідчення. У даному випадку договори дарування від 06.07.2023, укладені між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є виконаними, дарунки обдаровуваним - прийняті, і право власності на дарунки - відчужено, про що державним реєстратором внесені дані до відповідного державного реєстру в порядку, визначеним ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Сторони при виконанні укладених договорів дотрималися вимог законодавства та сплатили відповідні податки та збори в момент укладання правочинів, що підтверджується квитанціями від 06.07.2023 та виключає наявність підстав ознак фіктивності укладених правочинів. Окрім цього, правовідносини ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в межах укладених договорів дарування від 06.07.2023 не стосуються прав та інтересів ОСОБА_1 , і зазначений в позовній заяві виклад обставин не дає підстав вважати, що укладання договорів дарування між вказаними особами порушує права та інтереси ОСОБА_1 . Квартира № 270 та гаражний бокс № НОМЕР_1 на час їх безоплатного відчуження ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 не перебували у заставі, на них не було накладено арешт чи заборони на відчуження, або на вчинення реєстраційних дій щодо цих об'єктів майна, а тому є відсутніми підстави стверджувати, що такі правочини були укладені з метою або внаслідок порушення публічного порядку. За таких обставин є відсутніми підстави і для визнання недійсними договорів дарування від 06.07.2023, які укладені між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Щодо заявлених вимог про витребування майна потрібно звернути увагу суду на наступному. ОСОБА_1 також заявила вимоги про витребування нерухомого майна, квартири № 270 та гаражного боксу № НОМЕР_1 , не визначивши при цьому правової підстави для витребування майна. Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. У даному випадку, ОСОБА_4 , до якої пред'явлені вимоги про витребування майна, набула спірне майно на відповідних правових підставах, на підставі правочинів дарування, укладених із ОСОБА_5 , у законний спосіб. Таким чином для застосування ст. 387 ЦК України у даному випадку не має підстав. У даному випадку є відсутніми підстави для витребування спірного майна і в розумінні ст. 388 ЦК України, оскільки є відсутніми обставини передбачені цією статтею закону. Зокрема вибуття із володіння ОСОБА_1 квартири № 270 та гаражного боксу № НОМЕР_1 відбулося на підставі виданої неї довіреності, в межах наданих нею повноважень, яка не була ані скасована, ані відкликана, ані визнана недійсною. Таким чином ОСОБА_4 повністю заперечує проти пред'явлених до неї вимог про витребування майна та вказує на їх безпідставність. Навпаки - задоволення заявлених вимог про витребування майна стане порушенням права власності ОСОБА_4 та відібрання у неї нерухомого майна за відсутності для цього норми закону та правових підстав. За даних обставин спір між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 виник на тлі сімейних відносин та невпинного бажання позивача бути забезпеченою за рахунок своєї матері за будь-яку ціну. Пред'явлені вимоги немайнового та майнового характеру є штучними та безпідставними, та продиктовані зловживанням з боку позивача родинними відносинами та довірою ОСОБА_4 ОСОБА_1 здійснила розпорядження своїм майном на власний розсуд, скориставшись при цьому допомогою свого представника, ОСОБА_4 , на підставі виданої довіреності від 24.07.2020. Вказана довіреність не була скасована, відкликана чи недійсна. Видаючи довіреність та наділяючи відповідним обсягом повноважень свого представника, ОСОБА_1 знала і враховувала наслідки уповноваження свого представника та обсяг її повноважень. Однак надалі, розуміючи наявні можливості отримання додаткових благ за відсутності для цього підстав від своєї матері - ОСОБА_1 заявила штучні та завідомо безпідставні вимоги з метою повернення оплатно відчуженого позивачем майна. Разом із цим, ОСОБА_1 не мала жодного фактичного зв'язку зі спірним майном, оскільки не приймала і не могла прийняти участь у придбанні цього майна та в його утриманні, а також не користувалася таким майном ані до набуття його у власність в червні 2020 із вищезазначеною метою, ані під час володіння цим майном, ані після відчуження права власності на нього на користь ОСОБА_5 , і не має зв'язку із цим майном і наразі. В даному випадку, залишаючи за межами цивільного судочинства етичні засади та міркування, ОСОБА_4 повністю заперечує проти пред'явленого до неї позову, зокрема проти предмета та підстави позову, і наголошує про безпідставність позову ОСОБА_1 . ОСОБА_4 переконана, що з боку ОСОБА_1 була допущена недобросовісна поведінка, оскільки її попередні заяви та дії не відповідають теперішнім. За даних обставин втручання до права власності ОСОБА_4 та фактичне позбавлення її права власності та житла призведе до невиправдного втручання до права власності з боку держави, за відсутності для цього правових підстав та легітимної мети.
13.01.2025 року до суду від представника відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, який прийнятий судом та долучений до матеріалів справи. З відзиву вбачається, що ОСОБА_5 не перебуває у родинних відносинах із позивачем та ОСОБА_4 . На початку 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 повідомили ОСОБА_5 про намір позивача оплатно відчужити квартиру № 270 та гараж № НОМЕР_1 . ОСОБА_5 погодилася на придбання запропонованого майна, та до укладання відповідних договорів купівлі-продажу 06.07.2023, повністю розрахувалася з ОСОБА_1 , сплативши їй обумовлену суму грошових коштів готівкою. 06.07.2023 ОСОБА_5 уклала із ОСОБА_1 договори купівлі-продажу, на підставі яких набула у власність спірне майно, квартиру № 270 та гараж № НОМЕР_1 . В подальшому, реалізуючи своє право власності на спірне майно, керуючись власною волею і не маючи при цьому будь-яких встановлених обмежень, ОСОБА_5 виразила ОСОБА_4 пропозицію щодо дарування їй набутого майна, проти чого остання не заперечувала. У зв'язку із такими обставинами між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 були укладені договори дарування від 06.07.2023. Враховуючи заявлену підставу позову, положення ст. 228, 234, 235 ЦК України, ОСОБА_5 повністю заперечує проти пред'явлених вимог, оскільки внаслідок укладання таких правочинів сторони повністю виконали свої зобов'язання, зокрема ОСОБА_1 оплатно відчужила спірне майно на користь ОСОБА_5 , а остання прийняла у власність майно на підставі укладених договорів купівлі-продажу із ОСОБА_1 . Окрім цього, дані про відчуження майна були внесені до відповідного державного реєстру в порядку, визначеним ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Квартира № 270 та гаражний бокс № НОМЕР_1 на час їх оплатного відчуження ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 не перебували у заставі, на них не було накладено арешту чи заборони на відчуження, або заборони на вчинення реєстраційних дій щодо цих об'єктів майна, а тому є відсутніми підстави стверджувати, що такі правочини були укладені з метою або внаслідок порушення публічного порядку. Укладені договори купівлі-продажу квартири та гаражного боксу від 06.07.2023 виконаними, що виключає підстави стверджувати про фіктивність цих договорів. У даному випадку на підставі договорів купівлі-продажу квартири та гаражного боксу від 06.07.2023 сторони виконали свої зобов'язання у спосіб, визначений ст. 655 ЦК України, що вказує на фактичне настання наслідків укладання договорів - оплатне відчуження нерухомого майна між особами. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Відповідно до ч.3 та ч.4 ст. 334 ЦК України: «Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.» Згідно п.4.2 договорів купівлі-продажу квартири та гаражного боксу від 06.07.2023 передбачено, що право власності на відчужуване майно виникає з дня державної реєстрації відповідно до закону. Згідно п.6.1 вказаних договорів, вони вважаються укладеними з дня їх нотаріального посвідчення. Таким чином вимоги щодо визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 06.07.2023 - не є обгрунтованими. Аналогічні заперечення ОСОБА_5 виражає проти вимоги щодо визнання недійсними догорів дарування квартири № 270 та гаражного боксу № НОМЕР_1 . У даному випадку договори дарування від 06.07.2023, укладені між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 є виконаними, дарунки обдаровуваним - прийняті, право власності на дарунки - відчужено, про що державним реєстратором внесені дані до відповідного державного реєстру в порядку, визначеним ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Сторони при виконанні укладених договорів дотрималися вимог законодавства та сплатили відповідні податки та збори в момент укладання правочинів, що підтверджується квитанціями від 06.07.2023 та виключає наявність ознак фіктивності укладених правочинів. Окрім цього, правовідносини ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в межах укладених договорів дарування від 06.07.2023 не стосуються прав та інтересів ОСОБА_1 , і зазначений в позовній заяві виклад обставин не дає підстав вважати, що укладання договорів дарування між вказаними особами порушує права та інтереси ОСОБА_1 . Квартира № 270 та гаражний бокс № НОМЕР_1 на час їх безоплатного відчуження ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 не перебували у заставі, на них не було накладено арешту чи заборони на відчуження, або на вчинення реєстраційних дій щодо цих об'єктів майна, а тому є відсутніми підстави стверджувати, що такі правочини були укладені з метою або внаслідок порушення публічного порядку. За таких обставин є відсутніми підстави і для визнання недійсними договорів дарування від 06.07.2023, які укладені між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Таким чином ОСОБА_5 повністю заперечує проти пред'явленого позову оскільки він є завідомо безпідставним.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.03.2025 року справу передано в провадження судді Яровенко Н.О.
Ухвалою судді Яровенко Н.О. від 24.03.2025 року справу прийнято до свого провадження зі стадії підготовчого провадження.
Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 28.03.2025 року витребувано від відповідачів докази проведення розрахунків.
Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 28.03.2025 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
29.04.2025 року до суду від представника відповідачів надійшла заява про неможливість виконання ухвали суду про витребування доказів у зв'язку з відсутністю в розпорядження таких документів.
В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали та просять суд визнати недійсними: договір купівлі-продажу квартири від 06.07.2023 року, зареєстрований в реєстрі під № 1578, договір купівлі-продажу гаражного боксу від 06.07.2023 року, зареєстрований в реєстрі під № 1579, укладені між ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ; договір дарування квартири від 06.07.2023 року, зареєстрований в реєстрі під №1584, та договір дарування гаражного боксу від 06.07.2023 року, зареєстрований в реєстрі під №1585, укладені між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 ; витребувати від ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 квартиру під номером АДРЕСА_4 , та гаражний бокс площею 36,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Київ, "Супутник-1" автокооператив (Деснянський район), гараж НОМЕР_1, адреса ГК: вулиця Крайня 17 .
В судовому засіданні представник відповідачів позов не визнав з підстав викладених у відзивах на позовну заяву та просить суд відмовити в задоволенні позову.
Суд, вислухавши пояснення позивача, її представника, представника відповідачів, допитавши свідків, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що ОСОБА_1 - позивач та ОСОБА_4 - відповідач 1, перебувають у родинних відносинах. ОСОБА_4 є матір'ю ОСОБА_1 , що підтверджується копіями свідоцтва про народження та свідоцтва про укладення шлюбу.
На підставі договору дарування квартири від 24.06.2020 року укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюк О.Ю., зареєстрований в реєстрі за № 762, ОСОБА_1 набула право власності на квартиру АДРЕСА_4 .
На підставі договору купівлі-продажу гаражного боксу від 29.07.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюк О.Ю., зареєстрований в реєстрі за № 955, ОСОБА_1 набула право власності на гаражний бокс площею 36,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Київ, автокооператив "Супутник-1" (Деснянський район), гараж НОМЕР_1 , адреса ГК: вул.Крайня, 17 , що випливає з п.1.2 договору купівлі-продажу гаражного боксу від 06.07.2023 року.
29.07.2020 року ОСОБА_1 оформила довіреність, яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюк О.Ю. Даною довіреністю ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_4 в тому числі, розпоряджатися всім моїм рухомим та нерухомим майном, з чого б воно не складалося та де б воно не знаходилося.
Щодо укладення правочинів щодо квартири АДРЕСА_4 .
06.07.2023 року між ОСОБА_1 , від імені якої діяла ОСОБА_4 , та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Цукуровою С.С., зареєстрований в реєстрі № 1578.
Відповідно до умов вказаного договору п.3.1 продаж вчинено за 1 072 670,00 грн. Сторони підтверджують, що розрахунок між ними здійснено до підписання цього договору з урахуванням норм Постанови Правління Національного Банку України від 29.12.2017 р. №148 "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні".
Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав державна реєстрація права власності за ОСОБА_5 на вказану квартиру була здійснена 06.07.2023 року 13:51:12.
В цей же день, 06.07.2023 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 був укладений договір дарування квартири АДРЕСА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Цукуровою С.С., зареєстрований в реєстрі № 1584.
Згідно Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно державна реєстрація права власності за ОСОБА_4 на вказану квартиру була здійснена 06.07.2023 року 14:36:29.
Дані договори є оспорюваними правочинами.
Щодо укладення правочинів щодо гаражного боксу № НОМЕР_1 , що знаходиться в м.Києві, вулиця Крайня, 17 , автокооператив «Супутник-1».
06.07.2023 року між ОСОБА_1 , від імені якої дія Ігнатенко О.А., та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу гаражного боксу № НОМЕР_1 , що знаходиться в м.Києві, вулиця Крайня, 17 , автокооператив « Супутник-1 », посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Цукуровою С.С., зареєстрований в реєстрі № 1579.
Відповідно до умов вказаного договору п.3.1 продаж вчинено за 198 925 грн. Сторони підтверджують, що розрахунок між ними здійснено до підписання цього договору з урахуванням норм Постанови Правління Національного Банку України від 29.12.2017 р. №148 "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні".
Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав державна реєстрація права власності за ОСОБА_5 на вказаний гаражний бокс була здійснена 06.07.2023 року 14:06:18.
В цей же день, 06.07.2023 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 був укладений договір дарування квартири АДРЕСА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Цукуровою С.С., зареєстрований в реєстрі № 1584.
Згідно Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно державна реєстрація права власності за ОСОБА_4 на вказану квартиру була здійснена 06.07.2023 року 15:19:25.
Дані договори є оспорюваними правочинами.
В судовому засіданні за клопотанням сторін допитані свідки.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 , яка є рідною бабусею ОСОБА_1 , суду пояснила, що спірну квартиру вона особисто подарувала свої онуки, так як таке рішення було прийнято в родині. Вона особисто просила відповідача 1 надати їй документи на спірну квартиру, але вона відмовила. Про відчуження спірної квартири ОСОБА_4 та в подальшому укладення договору дарування на свою користь вони із онукою дізналися через реєстр нерухомого майна майже через рік після укладення договорів. Зі слів позивача та побачивши реакцію онуки вона впевнена, що грошей за квартиру та гаражний бокс онука від відповідача 1 не отримувала.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 , який є рідним батьком позивача, суду пояснив, що в серпні 2024 року йому зателефонувала дочка, щоб оформити квартиру. В вересні 2024 року дочка дізналася, що квартира переоформлена на її матір, про що вона йому повідомила телефоном. В травні-червні 2023 року дочка повідомила йому, що мати вимагає від неї переоформити квартиру. З часу відчуження квартири грошей в дочки більше на стало, що говорить проте, що вона не отримувала гроші від продажу квартири.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 , яка з квітня 2022 року перебуває в дружніх стосунках з ОСОБА_4 , повідомила, що в лютому-березні 2023 року вона разом із відповідачем 1 їздила до Польщі. Зі слів ОСОБА_4 , остання їздила передати пакунок дочці. Особисто передачі коштів не бачила. Про яку суму ведеться мова також не може повідомити.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 , який з 2009 року є чоловіком ОСОБА_4 , повідомив, що 22.05.2023 року він особисто їздив до Польщі і передавав гроші в сумі 10 000 доларів США свій дружині, які вона передала ОСОБА_1 . Передачі коштів особисто на бачив. Дружина повідомила йому, що це кошти, які закривають питання по квартирі.
Звертаючись до суду із позовом позивач просить суд визнати договори купівлі-продажу квартири та гаражного боксу та договори дарування квартири та гаражного боксу недійсними з підстав ст. 234, 235, 238 ЦК України.
Вирішуючи питання щодо визнання договорів купівлі-продажу квартири та гаражного боксу недійсними суд виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.
У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб'єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб'єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов'язань).
Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18).
Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб'єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно з частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Сутність та правова природа загальноцивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України.
Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов'язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.
Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом (стаття 238 ЦК України).
Згідно зі статтею 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Згідно з частинами першою, третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.
За загальним правилом довірена особа, яка виступає від імені довірителя, зобов'язана діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Відповідно до ст.238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах.
Відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з частинами 1, 2 статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.
Ознака вчинення його лише для виду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для виду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.
Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився і Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15 (провадження № 61-1300св18), від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16 (провадження № 61-835св17).
Таким чином, укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що відповідно статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Кваліфікуючими ознаками договору купівлі-продажу є передання (продаж) майна продавцем та оплата (прийняття) такого майна покупцем.
Необхідно враховувати, що позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Вказаний правовий висновок висловлений у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14.
Аналогічний висновок зазначений в постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2019 року по справі № 642/4737/16-ц, провадження № 61-36403св18 (ЄДРСРУ № 80396084).
Судом достовірно встановлено, що не дивлячись на той факт, що в п.3.1. договорів купівлі-продажу зазначено, що розрахунок між ними (сторонами договору) здійснено до підписання цього договору з урахуванням норм Постанови Правління Національного Банку України від 29.12.2017 р. №148 "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", на підтвердження факту проведення розрахунку за договорами купівлі-продажу суду не надано. Також суду не надано доказів того, що ОСОБА_4 , отримавши гроші за продаж квартири та гаражного боксу, що належали ОСОБА_1 , передала їх останній. Крім цього, ОСОБА_4 , будучи представником ОСОБА_1 за довіреністю, маючи пряму заборону вчиняти дії від імені ОСОБА_1 , у своїх інтересах, приблизно через 40 хвилин після укладення договорів купівлі-продажу квартири та гаражного боксу уклала договори дарування, за якими набула право власності на квартиру та гаражний бокс, що належали ОСОБА_1 , тобто вчинила ціліспрямовані дії щодо відчуження майна ОСОБА_1 на свою користь.
При цьому слід окремо звернути увагу, що посилання представника відповідачів на той факт, що договори купівлі-продажу квартири та гаражного боксу були виконані, а саме на виконання цих договорів було передано майно покупцю та сплачено до бюджету обов'язкові збори не вказує в даному випадку на намір створити юридичні наслідки за договорами купівлі-продажу.
Отже, послідовність дій відповідача ОСОБА_4 та ОСОБА_5 під час укладення договорів купівлі-продажу квартири та гаражного боксу та в подальшому укладання договорів дарування квартири та гаражного боксу чітко доводить відсутність у сторін за договорами купівлі-продажу, відповідачами, наміру створити юридичні наслідки передбачені договором купівлі-продажу. Відповідач-1 та відповідач-2 не вчинили необхідних дій, спрямованих на досягнення правових наслідків, які обумовлені спірними договорами.
З огляду на викладене, судом достовірно встановлено наявність умислу у діях ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а саме на вчинення фіктивних правочинів, маючи інші цілі, тобто не мали на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для договорів купівлі-продажу, а тому оспорювані договори купівлі-продажу квартири та гаражного боксу є недійсними в силу ст. 234 ЦК України.
Що стосується посилання представника позивача на застосування ст. 235 та ст. 238 ЦК України, то стороною позивача, з урахуванням доказів, наявних в матеріалах справи, не доведено, що договори купівлі-продажу є удаваними або такими, що таким, що порушують публічний порядок.
Що стосується визнання договорів дарування квартири та гаражного боксу недійсними та витребування майна.
Як встановлено в судовому засіданні, на підставі договору купівлі-продажу мало місце неправомірне відчуження квартири та гаражного боксу, що належали ОСОБА_1 іншій особі, а саме: ОСОБА_5 , яка в подальшому подарувала квартиру та гаражний бокс останньому набувачу, ОСОБА_4 .
Так, відповідно до статті 321 Цивільного Кодексу України право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені.
Відповідно до ст.1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно ст. 387 Цивільного Кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Статтею 330 Цивільного Кодексу України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яке не має на це права, добросовісний набувач набуває права власності на нього, якщо відповідно до статті 388 Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Враховуючи обставини справи, а саме вибуття квартири та гаражного боксу без відповідної правової підстави (за недійсним договором купівлі-продажу), позивач звернулась з віндикаційними вимогами про витребування майна від його кінцевого набувача ОСОБА_4 ..
Віндикаційний позов базується на визнанні права власності абсолютним правом, яке не втрачається з незаконним вибуттям речі з володіння власника і переходом до інших осіб. Таким чином, у разі придбання майна у особи, яка не мала права його відчужувати, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).
Отже, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною, в якій така особа не є, тобто, з застосуванням правового механізму, встановленого ст. 216 Цивільного Кодексу України, незалежно від того, чи відповідає спірна угода закону. Адже результатом задоволення такого позову є застосування наслідків недійсності угоди, які стосуються лише сторін угоди і не поширюються на права особи, яка вважає себе власником спірного майна не будучи стороною угоди.
Крім того, як вбачається із п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним» від 06.11.2009 року № 9, норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсним наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчиненні після недійсного правочину.
Виходячи з наведеного, презюмується можливість витребування спірного майна без вимоги визнання недійсним договору, оскільки спірне майно неможливо повернути шляхом застосування реституції. Крім того, Верховним Судом України у листі-узагальненні «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійними» від 24.11.2008 року звертається увагу на конкуренцію між реституцією та віндикацією при визнанні правочинів недійсними.
Вища судова інстанція зазначає, що на відміну від норм ч.1 ст. 216 ЦК норми глави ХХVIV ЦК України є спеціальними, адже у них закріплено основні способи захисту права власності, що можуть застосовуватися власником майна, зокрема віндикація. Верховний Суд України наголошує, що ст. 330 ЦК чітко розмежовує випадки, в яких належним способом захисту порушеного права є визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, від випадків, коли має заявлятися позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. Якщо майно передано власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваний, то позов про визнання правочину недійним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред'являтися тоді, коли майно залишається у набувача.
Тобто, якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту є визнання правочину недійсним. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом. Якщо після укладання недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсним не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача. Проте в цьому випадку також не має перешкод і для задоволення лише віндикаційного позову, оскільки право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло у незаконного власника.
Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення с. 216 ЦК, є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача).
За таких обставин, позивач вірно звернувся до суду з відповідними вимогами про витребування спірного майна, а саме:витребування від ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_4 , та гаражний бокс, що знаходиться за адресою: м.Київ, вулиця Крайня 17 , автокооператив "Супутник-1" (Деснянський район), гараж НОМЕР_1 .
Проте, за викладених обставин, визнавати договори дарування квартири та гаражного боксу недійсними не потрібно, а тому в цій частині суд відмовляє в задоволені позову.
Одночасно із цим слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постановах від 23.06.2020 р. у справі №680/214/16 (пункт 55) та від 07.04.2020 р. у справі №916/2791/13 (пункт 6.31) вказала, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає.
Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (див.)).
Судове рішення про задоволення позовної вимоги про витребування від відповідача нерухомого майна є підставою для державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Такий висновок сформульований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 р. у справі № 916/1608/18 (пункт 80).
Як Велика Палата Верховного Суду неодноразово нагадувала, за загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна . Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 р. у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 07.11.2018 р. у справі №488/5027/14-ц (пункт 98), від 19.05.2020 р. у справі №916/1608/18 (пункт 80) та інших.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Відповідно до частини третьої ст.212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, договорів дарування та витребування майна.
Згідно з ч.1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до положень ст.141 ЦПК України суд вважає необхідним стягнути з ОСОБА_4 15 032,75 грн. судового збору, а з ОСОБА_5 2 316,80 грн. судового збору.
На підставі викладеного та керуючись ст. 11, 15, 16, 202, 203, 215, 216, 234, 237-239, 244, 317, 321, 316, 387, 388 ЦК України, ст. 4, 12-13, 81, 141, 212, 258-259, 265, 268, 284, 289, 352-355 ЦПК України суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, договорів дарування та витребування майна задовольнити частково.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 , укладений між ОСОБА_1 , від імені якої діяла ОСОБА_4 , та ОСОБА_5 від 06.07.2023 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Цукуровою С.С. за реєстровим номером № 1578.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу гаражного боксу, що знаходиться за адресою: місто Київ, «Супутник-1» автокооператив (Деснянський р-н), гараж НОМЕР_1 , вулиця Крайня, 17 , укладений між ОСОБА_1 , від імені якої діяла ОСОБА_4 , та ОСОБА_5 від 06.07.2023 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Цукуровою С.С. за реєстровим номером № 1579.
Витребувати від ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_4 та гаражний бокс № НОМЕР_1 , площею 36,6 кв.м., що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Крайня, 17 , автокооператив «Супутник-1».
В решті позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 15 032,75 грн. судового збору.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 2 316,80 грн. судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 08.07.2025 року.
Дані сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_8 .
Відповідач: ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса зареєстрованого місяця проживання: АДРЕСА_9 .
Суддя Н.О.Яровенко