Справа № 357/14441/24
Провадження № 2/357/2859/25
08 липня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Рижко Г. О. ,
при секретарі - Вангородській О. С.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Департаменту патрульної поліції Коляда В.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква, в залі суду № 6 в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди,
В жовтні 2024 року до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою про стягнення моральної шкоди, в якій, з урахуванням уточненої позовної заяви, просив суд стягнути з держави Україна через Державну казначейську службу України (м. Київ, вул. Бастіонна, 6 код ЄДРПОУ 37567646) за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 200000,00 (двісті тисяч) гривень 00 копійок.
І. Стислий виклад позиції учасників справи.
В обґрунтування вимог позову позивач зазначив, що 17.04.2024 року він був затриманий командиром ПП в м. Біла Церква та Білоцерківського району УПП у Київській області ДПП лейтенантом ОСОБА_2 та доставлений до Білоцерківського РУП ГУ НП в Київській області для встановлення особи та складання адміністративних матеріалів відповідно до ст. 261 КУпАП. 17.04.2024 року відносно нього була винесена постанова серії ГАБІ № 701157 командиром ППП в м. Біла Церква та Білоцерківського району УПП у Київській області ДПП лейтенантом ОСОБА_2 про притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 178 КУпАП та накладено адміністративний штраф в розмірі 85 грн. 28 червня 2024 року рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, справа № 357/5987/24 визнано протиправною та скасовано постанову серії ГАБІ № 701157 від 17.04.2024 по справі про адміністративне правопорушення, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 178 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 85,00 грн, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрито. 09.07.2024 року дане рішення набрало законної сили. На думку позивача, посадова особа грубо порушуючи Конституцію України, права особи яка притягується до адміністративної відповідальності, Закон України «Про Національну поліцію», Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» навмисно сфальсифікувала відносно нього протоколи про притягнення до адміністративної відповідальності чим позбавила права на захист та надання пояснень та винесла постанову про притягнення до адміністративної відповідальності, незаконно затримала на дві години та доставила до Білоцерківського РУП, для встановлення особи та складання адміністративних матеріалів, чим заподіяла позивачу глибокі і тривалі моральні страждання, оскільки неправомірні дії з боку працівника поліції та наступні наслідки є психотравмуючими для позивача. Зазначає, що неправомірними діями працівника поліції йому було завдано моральної шкоди. Навіть після звільнення о 3год. 25хв. працівники поліції продовжували знущатись та висловлюватись різними висловами, при цьому знаючи, що позивач є адвокатом та гордитись своїми діями. Вказує, що на свій захист позивач витратив багато часу написанням запитів та скарг, матеріальні кошти, душевні та фізичні сили, пригніченість як фахівця в галузі права. Протиправними діями йому була завдана моральна шкоди, а наслідки дій працівників поліції безпосередньо зашкодили його здоров'ю. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, заподіяних позивачу, як законослухняному громадянину, незаконним притягненням його до адміністративної відповідальності на підставі завідомо неправдивих відомостей, внесених до постанови, у хвилюваннях, які були викликані незаконним обвинуваченням, позивач пережив відчуття несправедливості, був пригнічений, переживав, що його права були порушені, пережив упередженість співробітників правоохоронних органів, що викликало в нього невдоволення, невпевненість, недовіру до правоохоронних органів, обурення в момент мого незаконного затримання на дві години та складання протоколу і постанови про притягнення до адміністративної відповідальності - пережив стан схвильованості. До моменту винесення остаточного рішень по вказані вище справі позивач перебував у постійному стресі, був обурений через таке зухвале та ганебне порушення законодавства України і його прав працівниками правоохоронного органу, а саме діями командира ППП в м. Біла Церква та Білоцерківського району УПП у Київській області ДПП лейтенанта ОСОБА_2 та його підлеглими, які в день події були присутні на місці затримання. Наголошує, що не вчиняв протиправних дій, а рішення та дії поліцейських образили та поставили під сумнів його порядність та добре ім'я, тому вимушений був доводити суспільству свою чесність і порядність. Крім того, був змушений витрачати свій час та нерви, захищаючи свої права, замість того, щоб використати свій час на власні потреби, був змушений звертатись до керівництва ППП в м. Біла Церква та Білоцерківського району УПП у Київській області ДПП для прийняття дій відносно працівників на що отримав відмову і керівництво в діях працівників поліції провело перевірку, що порушень службової дисципліни не виявило. Опираючись на вищевикладене, зазначає, що поніс дуже суттєві моральні страждання, душевний біль, та вважає що діями суб'єкта владних повноважень йому нанесені моральні збитки, які оцінює у 200000 грн (двісті тисяч гривень 00 копійок). Вказує, що як вбачається зі змісту рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 червня 2024 року, з боку працівників поліції суду не надано жодного належного та допустимого доказу вчиненння з боку ОСОБА_1 порушення, яке йому інкримінувалося. Суд, дослідивши відеозаписи з бодікамери працівників поліції не вбачає в поведінці ОСОБА_1 будь-яких дій які б ображали людську гідність та громадську мораль. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Отже, рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, яке набрало законної сили, встановлено неправомірність дій командира ППП в м. Біла Церква та Білоцерківського району УПП у Київській області ДІП лейтенанта ОСОБА_2 , щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності. У цьому контексті, здійснення провадження у справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення накладеного штрафу. Беручи до уваги, що його було притягнуто до адміністративної відповідальності, була винесена незаконна постанова та складений протокол про затримання та було затримано на 2 години і доставлено до Білоцерківського РУП, працівниками поліції безпідставно, суд визнав дії працівників поліції протиправними та скасував постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 178 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 85,00 грн, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрив. Вважає, що незаконне притягнення до адміністративної відповідальності призвело до завдання йому моральної шкоди, яка на переконання позивача виразилася у моральних (душевних) стражданнях, що були викликані вимушеними діями щодо доведення відсутності в своїх діях правопорушення та з метою захисту свого порушеного права, а тому наявні правові підстави для відшкодування позивачеві завданої моральної шкоди відповідно до вимог статей ЦК України, пункту 4 частини першої статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".
Відповідач у справі Департамент патрульної поліції позовні вимоги не визнали, на адресу суду направили відзив на позовну заяву, з я кого вбачається наступне.
Щодо законності дій поліцейського зазначають, що під час складення спірної постанови поліцейський діяв правомірно. Оскільки, оцінивши докази у справі про адміністративне правопорушення за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об?єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, врахувавши значність вчиненого правопорушення, керуючись законом та правосвідомістю, він постановив визнати винним позивача у вчиненні адміністративного правопорушення. Після чого позивача було ознайомлено з винесеною Постановою та повідомлено йому порядок її оскарження та наслідки її невиконання, передбачені ст.ст. 307, 308 КУПАП. На підставі вище викладеного Поліцейський на місці події прийняв рішення, що делеговані йому чинним законодавством. В зв?язку з цим просять суд врахувати, що Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у своїй постанові від 21.10.2020 у справі № 312/262/18 (посилання в мережі Інтернет: https://reyestr.court.gov.ua/Review/92661896) дійшов такого висновку: "Сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов?язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди", тобто закриття справи не підтверджує факт вини Поліцейського а встановлює факт відсутності у діях Позивача складу адміністративного правопорушення». Окремо просять суд врахувати судову практику щодо дискреційних повноважень працівника патрульної поліції в контексті статті 222 КУпАП: Чинне законодавство не містить чіткого визначення даного терміну, проте державні органи часто обґрунтовують свої рішення саме "дискреційними повноваженнями". Так сталося, що саме у контексті судової практики Верховного суду було розтлумачено дане поняття. Основною проблемою адміністративних судів було знайти баланс між повноваженнями гілок влади, не перебираючи на себе повноваження органів виконавчої влади або ж навпаки відмовляючи у захисті прав і свобод фізичних та юридичних осіб. Важливим є рішення по справі № 1640/2594/18 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного суду сформував наступні висновки : 28. Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. 29. Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди та суми моральних збитків зазначають, що позивачем не надано жодних належних доказів наявності моральної шкоди у розмірі 200000 гривень. Позивачем жодним чином не доведено, в чому саме виражались протиправні дії, грубе порушення поліцейського та моральні страждання. Позивач стверджує, що дії поліцейських є безпідставними, хоча позивач порушував вимоги щодо обмежень впроваджених комендантською годиною на період дії військового стану. В деліктних правовідносинах саме на Позивача покладається обов?язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв?язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Вважають, що за відсутності доказів, якими б підтверджувався факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань поліцейським, враховуючи також, що Позивачем не наведено, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір такої шкоди, - вказана позовна вимога є безпідставною та задоволенню не підлягає. Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно частин 5 та 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус судді" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов?язковими для всіх суб?єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Позивачем не надано жодних доказів наявності вини відповідачів у спричиненні моральної шкоди та наявності такої шкоди. Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, наголошують, що Позивачем у позовній заяві не були наведені обставини, які б підтверджувались достатніми доказами, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог. Докази, подані разом з позовною заявою, не підтверджують обставини, на які Позивач посилається в обґрунтування позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 200000 грн. Відтак, твердження Позивача, викладенні у позові, є хибними, а позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню судом. Вважаю, що за відсутності доказів, якими би підтверджувався факт заподіяння Позивачу моральних страждань, враховуючи також факт, що Позивачем не наведено, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір такої шкоди, - вказана позовна вимога є безпідставною та задоволенню не підлягає. Таким чином, вимоги Позивача щодо відшкодування моральної шкоди є безпідставними та необґрунтованими, оскільки відсутні правові підстави для їх задоволення. Позивач не надав доказів на підтвердження отримання ним моральної шкоди. На підставі вище викладеного, мотиви позову обґрунтовуються та зводяться до загальних фраз і не підкріплюються жодними доказами.
Відповідач у справі Державна казначейська служба позовні вимоги не визнали, на адресу суду направили відзив на позовну заяву, з я кого вбачається наступне.
Державна казначейська служба, яку залучено до цієї справи в якості відповідача, не в змозі використати права учасника судового процесу, тому що згідно із своїми функціональними обов'язками не є учасником спірних відносин і не володіє будь-якими фактичними даними, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Зазначають, що Конституційний суд України у рішенні від 03.10.2001 № 12-рп/2001 у справі про відшкодування шкоди державою вказує наступне. «Державні органи як юридичні особи несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов'язаннями. Держава не відповідає по зобов'язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов'язаннях держави. Така юридична особа, тобто державна установа, відповідає за своїми зобов'язаннями коштами, які є в її розпорядженні». Відповідач діє відповідно до повноважень та компетенції, визначених, зокрема, Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215 (далі - Положення). Відповідно до пункту 2 Положення, Відповідач 2 у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства фінансів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України і Міністра фінансів України. Згідно з Положенням, Відповідач 2 забезпечує казначейське обслуговування державного та місцевих бюджетів на основі ведення єдиного казначейського рахунка та управління наявними фінансовими ресурсами, що ним обліковуються. Казначейство є юридичною особою, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням та не несе відповідальності за дії органів державної влади. Тобто, Відповідач 2 виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов?язаннями і є окремим учасником цивільних відносин відповідно до частини 1 статті 2 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Водночас, відповідно до частини 2 статті 2 ЦК України самостійним учасником цивільних відносин є Держава Україна. Так, згідно з частиною 2 статті 176 ЦК України юридичні особи, створені державою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, не відповідають за зобов?язаннями відповідно держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад. Таким чином, Відповідач 2 жодних прав та інтересів позивача не порушував, не вступав у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдав (до того ж сам позивач не вказує на Відповідача 2 як на порушника своїх прав). Відповідно до вимог Конституції України, ЦК України та інших актів законодавства, й обов?язкових висновків Конституційного суду України Відповідач 2 не повинен нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок незаконних дій, зокрема, інших державних органів. Виходячи з позовної заяви вбачається, що позивач знаходився у правовідносинах із Відповідачем1, саме внаслідок дій зазначеного державного органу виникла підстава для звернення Позивача до суду для відновлення порушених його прав. Із змісту позовної заяви випливає те, що Відповідач2 жодних прав та інтересів Позивача не порушував, не вступав у правовідносини з ним і жодної шкоди Позивачеві не завдав. Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб?єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. Сам факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов?язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, наскільки душевні переживання були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань. Проте, позивачем до позовної заяви не надано жодних доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння останньому сильних душевних страждань, шкоди здоров'ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань. В своїх обґрунтуваннях та доводах, що наведені в позовній заяві Позивачем щодо відшкодування моральної шкоди, не доведено факту заподіяння моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, погіршенню стану здоров'я та його причинно-наслідковий зв'язок.
ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 жовтня 2024 року справу було передано на розгляд судді Кошеля Б.І.
09.10.2024 справу № 357/14441/24 було надіслано за підсудністю для розгляду до Солом'янського районного суду м. Києва.
29.10.2024 позивач звернувся до Київського апеляційного суду з апеляційної скаргою на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09.10.2024.
13.11.2024 ухвалою судді Київського апеляційного суду апеляційну скаргу залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків.
21.11.2024 від позивача на адресу Київського апеляційного суду надійшла заява про усунення недоліків.
29.11.2024 ухвалою Київського апеляційного суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача.
07.02.2025 ухвалою Київського апеляційного суду призначено справу до розгляду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
21.02.2025 постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09.10.2024 скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 березня 2025 року справу було передано на розгляд судді Кошеля Б.І. для продовження розгляду.
28.03.2025 на адресу суду від позивача надійшла заява про відвід судді.
01.04.2025 ухвалою судді заяву позивача задоволено. Відведено суддю Кошеля Б.І. від розгляду справи.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 квітня 2025 року справу було передано на розгляд судді Бондаренко О.В.
03.04.2025 ухвалою судді заяву про самовідвід головуючого судді Бондаренко О.В. задоволено. Відведено суддю Бондаренко О.В. від розгляду справи.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 квітня 2025 року справу було передано на розгляд судді Рижко Г.О.
Ухвалою судді від 11.04.2025 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.
16.04.2025 від позивача надійшла заява про усунення недоліків разом з уточненою позовною заявою.
Ухвалою судді від 17.04.2025 року було прийнято до свого провадження цивільну справу № 357/14441/24, відкрито провадження в цивільній справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи на 15.05.2025 на 10-00 годину.
30.04.2025 на адресу суду від Державної казначейської служби України надійшов відзив на позовну заяву.
08.05.2025 на адресу суду від Департаменту патрульної поліції надійшов відзив на позовну заяву.
15.05.2025 на адресу суду від представника відповідача Департаменту патрульної поліції Коляди В.Г. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
15.05.2025 клопотання представника відповідача задоволено, розгляд справи відкладено на 01.07.2025 на 11:00.
01.07.2025 після розгляду справи по суті суд перейшов на стадію ухвалення рішення та відклав ухвалення та проголошення рішення на 08.07.2025 на 16:00 год.
Позивач у судовому засіданні позов підтримав та просив задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у позові. Додатково зазначив, що зміну розміру моральної шкоди з 20000,00 грн до 200000,00 грн обґрунтовує тим, що тривалий час не міг відновити свої права. Крім того, зазначив, що має 2 групу інвалідності, мав пройти курс лікування, дуже нервував під час затримання, суду надав всі докази.
Представник відповідача Державної патрульної поліції у судовому засіданні позов не визнав, у задоволенні позовних вимог просив відмовити в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Додатково вказав, що позивачем не надано суду доказів для встановлення причинно-наслідкового зв'язку між діями поліцейського та завданою моральною шкодою, доказів цьому позивач не надав. Зазначив, що також відсутні докази звернення позивача до лікарів-спеціалістів і в позовній заяві про це не йдеться. В процесі затримання до позивача не застосовувалася фізична сила (кайданки не застосовувалися). Вважає, що збільшення позовних вимог є спробою безпідставного збагачення за рахунок державного бюджету. На питання позивача зазначив, постанову поліцейського скасовано судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, вказану постанову не оскаржували.
Відповідач Держава України в особі Державної казначейської служби та її представник в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судових засідань повідомлялися належним чином. Надали суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника. В задоволенні позовних вимог просили відмовити в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши матеріали справи в їх сукупності, приходить до наступних висновків.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до протоколу АЗ № 119396 про адміністративне затримання за статтею 261 КУпАП 17.04.2024 командиром взводу 1 роти 1 ППП в м. Біла Церква та Білоцерківському районі УПП в Київській області ДПП лейтенантом ОСОБА_2 громадянина ОСОБА_1 було доставлено в Білоцерківський РУП ГУНП в Київській області 17.04.2024 о 01 год. 25 хв. у зв'язку із вчиненням правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 178 КУпАП для встановлення особи та складання адміністративних матеріалів. З протоколу вбачається, що позивачу роз'яснено його права та обов'язки, передбачені статтями 55, 56, 59, 63 Конституції України та статтею 268 КУпАП. Особистий огляд та огляд речей затриманого не проводився. В графі «Скарги, зауваження..» позивач зазначив: «працівник поліції Тимощук Є.І. порушив всі права на захист адвоката та не надав можливості заявляти зауваження та скарги. Було звернення на гарячу лінію 102 та додатково була написана заява» (а.с. 7 та зворотній бік).
Відповідно до листа УПП у Київській області Департаменту патрульної поліції № 7175/41/40/1/02-2024 від 15.04.2024, адресованого Дейнеці Сергію вбачається, що звернення, зареєстроване в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події за № 1373 від 18.04.2024, з приводу можливих неправомірних дій окремих працівників поліції розглянуто. Під час перевірки встановлено, що порушень службової дисципліни у діях окремих працівників ППП в місті Біла Церква та Білоцерківському районі УПП у Київській області ДПП не виявлено (а.с. 6).
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28.06.2024 у справі № 357/5987/24 позовну заяву Дейнеки до 1) Департаменту патрульної поліції, 2) Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції, 3) Командира ППП в м. Біла Церква та Білоцерківському районі УПП у Київській області ДПП лейтенанта ОСОБА_2 , про скасування постанови у справі про накладення адміністративного стягнення - задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову серії ГАБІ № 701157 від 17.04.2024 по справі про адміністративне правопорушення, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 178 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 85,00 грн, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрито. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції та Командира ППП в м. Біла Церква та Білоцерківському районі УПП у Київській області ДПП лейтенанта Тимощука Євгенія Івановича, про скасування постанови у справі про накладення адміністративного стягнення відмовлено. Судовим рішенням встановлено, що 17.04.2024 командиром взводу 1 роти 1 ППП в м. Біла Церква та Білоцерківському районі УПП в Київській області ДПП лейтенантом Тимощук Є.І. було винесено постанову серії ГАБІ № 701157 по справі про адміністративного правопорушення, з якої вбачається, що 17.04.2024 о 01 годині 20 хвилин громадянин ОСОБА_1 перебував у громадському місці, а саме: м. Біла Церква, бульвар Олександрійський 96 А, АЗС «UGO» в п'яному вигляді та своєю поведінкою ображав людську гідність та громадську мораль, що виражалось у похитуванні особи при ходьбі зі сторони у сторону, розхристаному виді з неприємним запахом, чим скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 178 КУпАП. Вказаною постановою на позивача накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 85,00 грн. Судом було зроблено висновки, що відеозапис з бодікамери Моторола № 476434, не вбачає в поведінці позивача будь-яких дій які б ображали людську гідність та громадську мораль. Таким чином, всупереч вимогам ст. 77 КАС України суду не надано належних та допустимих доказів стосовно того, що позивач розпивав алкогольні напої в забороненому законом місці та перебував у громадському місці у п'яному вигляді, що ображає людську гідність і громадську мораль. Вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 178 КУпАП, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності, зафіксовано лише у постанові від 17.04.2024 року та не підтверджується жодними іншими доказами. Крім того, з дослідженого судом відеозапису з бодікамери Моторола № 476434 вбачається, що ОСОБА_1 заявив клопотання про надання безоплатної правової допомоги. Однак, інспектором не вжито жодних дій щодо надання особі можливості реалізувати своє право на отримання правової допомоги. Такими діями інспектор порушив права особи, яка притягалася до адміністративної відповідальності, тому і порушено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» право на безоплатну вторинну правничу допомогу згідно з цим Законом та іншими законами мають особи з інвалідністю, які отримують пенсію або державну соціальну допомогу відповідно до законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" і «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", у розмірі, що не перевищує двох прожиткових мінімумів для працездатної особи, - на всі види правничих послуг, передбачених частиною другою статті 13 цього Закону. Так матеріали справи містять копію посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорії 1) серії НОМЕР_1 , згідно якої ОСОБА_1 має другу групу інвалідності. Також п. 3 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» право на безоплатну вторинну правничу допомогу згідно з цим Законом та іншими законами мають особи, до яких застосовано адміністративне затримання, - на правничі послуги, передбачені пунктами 1 і 3 частини другої статті 13 цього Закону. Так позивача ОСОБА_3 працівники поліції затримали, доставили до відділу поліції, не склавши відповідний протокол адміністративного затримання. Отже, відповідачем у своїй діяльності порушені принципи всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин, оскільки при розгляді справи було застосовано спрощений підхід, а саме: обґрунтування вини сформовано лише на одних даних сприйняття співробітників поліції, з яких неможливо визначити наявність або відсутність правопорушення, крім того дослідивши наданий представником відеозапис № 476434 суд не вбачає в діях ОСОБА_3 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч 1 ст. 178 КУпАП. Таким чином, суд дійшов висновку, що поліцейським було порушено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, що відповідає висновку колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 524/9827/16-а від 18.02.2020 року. Рішення набрало законної сили 09.07.2024 (а.с. 8-22).
ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Загальноконституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, закріплено в конституційні та цивільно-правові норми: статтю 56 Конституції України; статті 1173-1176 ЦК України, Закон України № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі Закон № 266/94-ВР).
Згідно зі статтями 55, 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті, така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, на підставі статті 1174 ЦК України, відшкодовується державою.
Частиною першою статті 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР визначено, що відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди у розмірах і у порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку закриття справи про адміністративне правопорушення.
Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18) викладений правовий висновок про те, що на підставі пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу. Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше). У справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв'язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17 (провадження №61-15393св18) зазначено, що ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій не врахували, що дії працівників поліції щодо затримання позивача та складання щодо нього протоколів про адміністративне правопорушення, відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР, є підставою для відшкодування позивачеві моральної шкоди, оскільки закриття судом справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, відшкодування такої шкоди здійснюється незалежно від вини.
Відповідно до висновків Верховного Суду у постановах від 09 червня 2021 року у справі № 726/837/20, від 26 серпня 2020 року № 544/964/18, від 01 липня 2020 року у справі № 347/1977/17, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення накладеного штрафу.
Отже, підставою для відшкодування шкоди у цій справі є встановлення рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 червня 2024 року порушення законного порядку та підстав притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, внаслідок чого йому були завдані душевні страждання, тому у цьому випадку застосовуються визначені статтею 1174 ЦК України загальні підстави цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану посадовою або службовою особою органу державної влади, та положення статті 1167 ЦК України.
Посилання відповідача Департаменту патрульної поліції на висновки, які викладенні у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року № 312/262/18 (провадження № 61-14401св19), є помилковими з урахуванням того, що викладені в ній висновки не є релевантними спірним правовідносинам, а саме: у зазначеній справі предметом судового розгляду був факт складання уповноваженою особою поліції протоколу про адміністративне правопорушення та закриття провадження у справі відносно позивача в зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення у порядку КУпАП, а в даній справі уповноваженою особою патрульної поліції уже прийнято постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності з накладенням штрафу за адміністративне правопорушення, скасування якої в порядку КАС України тягне за собою обов'язковий наслідок цивільно-правового характеру у вигляді відшкодування шкоди.
З огляду на викладене, доводи відповідачів про відсутність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди з підстав недоведеності спричинення йому такої шкоди, внаслідок незаконного притягнення до адміністративної відповідальності, та причинно-наслідкового зв'язку між діями уповноваженої особи Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції та заявленою моральною шкодою, є необґрунтованими.
Щодо посилань Державної казначейської служби про те, що вона є неналежним відповідачем у справі
Відповідно до частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).
У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (пункт 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, пункт 33 постанови від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16).
Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України (далі ДКСУ) чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не ДКСУ чи її територіальний орган.
Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.
Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, у постановах Верховного Суду: від 24 березня 2020 року в справі № 818/607/17, від 12 серпня 2020 року в справі № 761/7165/17, від 12 січня 2022 року в справі №953/2593/20 (провадження № 61-7954св21).
Відповідно до пункту 1 Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 877, Національна поліція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Департамент патрульної поліції є органом Національної поліції, що має статус юридичної особи.
Аналіз наведених вище положень чинного законодавства свідчить про те, що у справах про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, держава може брати участь через орган, діями посадової особи якого завдано шкоду.
Таким органом державної влади у спірних правовідносинах є Департамент патрульної поліції.
Що стосується розміру відшкодування моральної шкоди, то суд виходить із такого.
Позивач просив стягнути з Держави Україна на його користь моральну шкоду у розмірі 200000,00 грн.
Розмір шкоди позивач мотивував тим, що дана ситуація та звинувачення в адміністративному правопорушенні вибило його з нормального життєвого ритму, для відновлення душевного спокою та попереднього життєвого стану потрібний був час. На свій захист позивач витратив багато часу написанням запитів та скарг, матеріальних коштів, душевні та фізичні сили, пригніченість як фахівця в галузі права. Протиправними діями йому була завдана моральна шкоди, а наслідки дій працівників поліції безпосередньо зашкодили його здоров'ю. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, заподіяних позивачу, як законослухняному громадянину, незаконним притягненням його до адміністративної відповідальності на підставі завідомо неправдивих відомостей, внесених до постанови, у хвилюваннях, які були викликані незаконним обвинуваченням, позивач пережив відчуття несправедливості, був пригнічений, переживав, що його права були порушені, пережив упередженість співробітників правоохоронних органів, що викликало в нього невдоволення, невпевненість, недовіру до правоохоронних органів, обурення, в момент його незаконного затримання на дві години та складання протоколу і постанови про притягнення до адміністративної відповідальності пережив стан схвильованості. До моменту винесення остаточного рішень по вказані вище справі позивач перебував у постійному стресі, був обурений через таке зухвале та ганебне порушення законодавства України і його прав працівниками правоохоронного органу. Починаючи з 17.04.2024 року позивач перебував у процесуальному статусі «правопорушника», у постійній напрузі і пригніченому нервовому стані, вживав зусиль, щоб повернути своє чесне ім'я та репутацію, що постійно завдавало йому моральних та душевних страждань, матеріальної шкоди та невпевненості у завтрашньому дні.
Відповідно до частини другої, третьої статті 23 моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи були понесені особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року в справі № 532/1243/16-ц, від 26 лютого 2020 року в справі № 142/143/17 .
Крім того, за правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19), визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Суд вважає доведеним факт наявності моральної шкоди, що завдана позивачу провадженням у справі про адміністративне правопорушення, яка полягає у моральних переживаннях, почутті образи, емоційної напруги, інших негативних переживань, викликаних незаконним притягненням до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, яке він не вчиняв.
Визначаючи розмір відшкодування за спричинену позивачу моральну шкоду суд враховує тривалість судового розгляду адміністративної справи з оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення, необхідність зміни нормального життєвого стану, докладання додаткових зусиль, витрачання часу для доведеності своєї невинуватості, враховуючи те, що позивач є особою з інвалідністю 2 групи, характер спричиненої шкоди, а саме, що вона спричинена постановою посадової особи патрульної поліції про накладення адміністративного стягнення; значення справи для сторони, а саме, що на потерпілого було накладено стягнення у вигляді штрафу; наслідки прийняття вказаного рішення, а саме, що з позивача стягнуто штраф у розмірі 85,000 грн, що не є значною сумою.
Відтак, керуючись принципами розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку, що розмір компенсації за спричинену позивачу моральну шкоду має складати 2000,00 грн, що буде справедливою сатисфакцією потерпілому за прийняття неправомірного рішення про притягнення його до адміністративної відповідальності. Зазначений розмір відшкодування цілком буде відповідати характеру спричиненої шкоди, глибині душевних страждань позивача та наслідкам, які настали для нього в результаті прийняття постанови про накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 85,00 грн.
При цьому, суд бере до уваги відсутність об'єктивних доказів на підтвердження обґрунтування визначеного позивачем розміру грошової компенсації спричиненої моральної шкоди.
При вирішенні порядку відшкодування шкоди, суд враховує, що моральна шкода у визначеному розмірі 2000,00 грн повинна стягуватися з Державного бюджету України, що відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), в якій вказано, що резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.
V. Висновки суду за результатами розгляду заяви.
Суд, враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 2000,00 грн.
Розподіл судових витрат.
У частинах першій, шостій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки судовий збір із позивача судом не справлявся на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», то судові витрати у вигляді судового збору за розгляд справи згідно із статтею 141 ЦПК України слід віднести за рахунок держави.
Керуючись ст. 6-13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 2000,00 грн (дві тисячі гривень 00 копійок) в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач 1: Департамент патрульної поліції, ЄДРПОУ 40108646, місцезнаходження: вулиця Федора Ернста, будинок 3, місто Київ, 03048.
Відповідач 2: Державна казначейська служба, ЄДРПОУ 37567646, місцезнаходження: вулиця Бастіонна, будинок 6, місто Київ, 01601.
Повний текст рішення складено та підписано 08.07.2025.
Суддя Г. О. Рижко