Справа № 357/3183/25
Провадження № 2/357/2630/25
іменем України
07 липня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участі секретаря - Махненко Б. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У березні 2025 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи наступним.
13.01.2024 ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи уклали електронний договір № 7470233 про надання споживчого кредиту.
Кредитний договір укладено відповідно до правил надання коштів у позику, зокрема, на умовах фінансового кредиту, встановлених ТОВ «Авентус Україна», оприлюднених у вільному доступі на сайті https://creditplus.ua/documents. Відповідач самостійно обрав час для ознайомлення з цими правилами, після чого добровільно, без примусу чи тиску, висловив бажання отримати кошти. Для цього він зареєструвався на сайті, пройшов ідентифікації та верифікації й надав свої персональні ідентифікаційні дані.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».
Договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора.
Відповідно до п. 1.2. Кредитного договору Товариство мало зобов'язання надати Відповідачу грошові кошти, а Відповідач зобов'язався одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені Договором.
Згідно з п. 1.3. Кредитного договору сума кредиту(загальний розмір) складає 8 000,00 гривень. Тип кредиту - кредит, строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. Детальні терміни(дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за Договором про споживчий кредит, що є Додатком № 1 до цього Договору. Графік платежів розраховується з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки, виходячи з припущення, що споживач виконає свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в Договорі (п. 1.4 Договору).
Відповідно до п. 1.5. Договору тип процентної ставки - фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти відповідно до наступних умов: стандартна процентна ставка становить 2,20 % в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного у п. 1.4 Договору; знижена процентна ставка 1,65 % в день.
Згідно п. 1.7 Договору денна процентна ставка на дату укладання Договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 2,20% в день; за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 2,15% в день.
17.01.2024 сторони уклади Додаткову угоду до Кредитного договору. Відповідно до вищезгаданої Угоди, сторони домовились не лише збільшити суму кредиту на 2 000,00 грн, а й внести певні зміни до Договору, а саме викладено Додаток № 1 до Договору в новій редакції. Враховуючи збільшення загальної суми кредиту, сторони також визначають, що: орієнтовна реальна річна процентна ставка зазначена в Договорі на дату його укладення складе: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 48 123,62% річних; за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 30 396,84% річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту зазначена в Договорі на дату його укладення збільшиться та складе: за стандартною процентною ставкою за весь строк користування кредитом 89 024,00 грн, за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 87 418,00 грн. Надання частини кредиту у сумі, на яку збільшено загальний розмір кредиту здійснюється за платіжними реквізитами, вказаними в п. 2.1 Договору. Дати надання частини кредиту: 17.01.2024 або 18.04.2024. Підписуючи цю Додаткову угоду, споживач підтверджує, що: перед укладенням цієї Додаткової угоди йому була в чіткій та зрозумілій формі надана інформація за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), з урахуванням збільшення суми кредиту.
Жодних заперечень щодо уточнення чи зміни викладення умов Договору відповідачем не здійснювалось, про що свідчить його електронний підпис.
13.01.2024 Товариство ініціювало переказ коштів за Кредитним договором шляхом безготівкового зарахування через компанію ТОВ «Пейтек» на платіжну картку № 5457-08ХХ-ХХХХ-5842, що свідчить про прийняття відповідачем пропозиції кредитодавця - ТОВ "Авентус Україна".
17.01.2024 Товариство ініціювало переказ коштів за Кредитним договором шляхом безготівкового зарахування через компанію ТОВ «Універсальні платіжні рішення» на платіжну картку № 5457-08ХХ-ХХХХ-5842, що свідчить про прийняття відповідачем пропозиції кредитодавця - ТОВ "Авентус Україна".
Отже, первісний кредитор свої зобов'язання щодо надання грошових коштів виконав з повному обсязі, що підтверджується листом № 12102/24-Е від 27.11.2024 з відміткою ТОВ «Авентус Україна» та повідомленням від платіжної системи, яка здійснювала перерахування коштів ТОВ «Пейтек» та IPay.
Відповідач не виконав свої зобов'язання за Кредитним договором, тому виникла заборгованість у розмірі 35 800,00 грн, яка складається з: 10 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 25 800,00 грн - заборгованість за процентами від суми позики.
23.10.2024 ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» уклали Договір факторингу № 23.10/24-Ф згідно умов якого право вимоги перейшло до останнього.
Відповідно до п.1.1. Фактор передав грошові кошти в розпорядження Клієнта, а Клієнт відступив Факторові Право грошової Вимоги.
Перелік Боржників, підстави виникнення Права грошової Вимоги до Боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в Реєстрі Боржників, який формується згідно Додатку №1 та є невід'ємною частиною Договору.
Згідно із п. 1.2. перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників згідно Додатку №3, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги. Підписаний Сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників - підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості та є невід'ємною частиною цього Договору.
Таким чином, відповідно до витягу з Реєстру Боржників за Договором факторингу №23.10/24-Ф від 23.10.2024 від ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 35 800,00 грн.
20.01.2025 ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» та Позивач уклали Договір факторингу № 20/01/2025-01 згідно умов якого, Позивач набув право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором.
Відповідно до п. п.1.1 Фактор зобов'язався передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов'язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту.
Згідно п. 1.2. перелік Боржників, підстави виникнення Права грошової Вимоги до Боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в Реєстрі Боржників, який формується згідно з Додатком № 1, що є невід'ємною частиною Договору .
Пунктом 1.3. Договору встановлено, що перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акта прийому-передачі Прав Вимоги згідно з Додатком № 2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги.
Відповідно до витягу з Реєстру Боржників за Договором факторингу № 20/01/2025-01 від 20.01.2025 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до Позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 35 800,00 грн.
Даний факт підтверджується Актом прийому-передачі Прав Вимоги за Договором факторингу № 20/01/2025-01 від 20.01.2025 та платіжними інструкціями № 213 від 20.01.2025 та № 253 від 10.02.2025, яка свідчить про виконання Фактором своїх обов'язків за вищевказаним Договором факторингу.
Просили суд стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за Кредитним договором № 7470233 від 13.01.2024 у розмірі 35 800,00 грн, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн (а.с. 1-17).
Одночасно з позовною заявою позивачем було подано клопотання про витребування доказів по справі, а саме просив суд витребувати в АТ КБ «ПриватБанк»: інформацію чи емітувалась на ім'я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) платіжна картка маска-картки № НОМЕР_2 , чи емітувалась будь-яка інша платіжна картка на ім'я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ); інформацію про зарахування коштів на картковий рахунок - маска карти № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за період 13.01.2024 - 18.01.2024 у сумі 8 000 грн (безготівкове зарахування згідно транзакції № 41795835 від 13.01.2024); інформацію про зарахування коштів на картковий рахунок - маска карти № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за період 17.01.2024 - 22.01.2024 у сумі 20 000 грн (безготівкове зарахування згідно транзакції № 332589055 від 17.01.2024); інформацію чи є/був номер телефону НОМЕР_3 фінансовим номером телефону за картковим рахунком - маска картки № НОМЕР_2 та чи знаходиться/знаходився номер телефону НОМЕР_3 в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ). У разі підтвердження зарахування коштів на картковий рахунок - маска карти № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за період 13.01.2024 - 18.01.2024 у сумі 8 000 грн (безготівкове зарахування згідно транзакції № 41795835 від 13.01.2024), надати первинні документи бухгалтерського обліку (банківські виписки/платіжні інструкції/доручення), що підтвердять дану інформацію. У разі підтвердження зарахування коштів на картковий рахунок - маска карти № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) 17.01.2024 - 22.01.2024 у сумі 20 000 грн (безготівкове зарахування згідно транзакції № 332589055 від 17.01.2024), надати первинні документи бухгалтерського обліку (банківські виписки/платіжні інструкції/доручення), що підтвердять дану інформацію. Надати повний номер рахунку маска-картки № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), на який зараховано кошти. У випадку неможливості надати вищезгадані первинні документи, надати інші, прирівняні до них (довідки/листи, що підтверджують факт зарахування коштів на рахунок - маска карти боржника) (а.с.с 21-24).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.03.2025, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. (а.с. 196) та матеріали справи передані для розгляду.
Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру (ч. 8 ст. 187 ЦПК України).
Згідно відповіді № 1189834 від 12.03.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру, сформованого засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» за запитом судді щодо визначення підсудності, вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 03.07.2007 (а.с. 200-201).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем пред'явлено позов до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у відповідності до вимог ч. 1 ст. 27 ЦПК України, що узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 29.10.2020 року у справі № 263/14171/19.
Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.
Якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.
Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна.
Ухвалою судді від 12 березня 2025 року прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Розгляд справи призначено в судове засідання на 07 квітня 2025 року та витребувано у АТ КБ «ПриватБанк» запитувану інформацію (а.с. 202-204).
31.03.2025 судом за вх. № 17025 отримано витребувані судом докази по справі (а.с. 209).
07.04.2025 розгляд справи, в зв'язку з неявкою відповідача, було відкладено до 26.05.2024 (а.с. 211).
10.04.2025 судом за вх. № 19147 отримано уточнене клопотання позивача про витребування доказів по справі, а саме просив суд витребувати у АТ «КБ «Приватбанк»: інформацію: чи емітувалась на ім'я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) платіжна картка маска-картки № НОМЕР_2 / чи емітувалась будь-яка інша платіжна картка на ім'я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ); інформацію про зарахування коштів на картковий рахунок - маска карти № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за період 13.01.2024- 18.01.2024 у сумі 8000,00 грн; (безготівкове зарахування згідно транзакції № 41795835 від 13.01.2024); інформацію про зарахування коштів на картковий рахунок - маска карти № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за період 17.01.2024 - 22.01.2024 у сумі 2000,00 грн; (безготівкове зарахування згідно транзакції № 332589055 від 17.01.2024). Надати інформацію: чи є/був номер телефону НОМЕР_3 фінансовим номером телефону за картковим рахунком - маска картки № НОМЕР_2 та чи знаходиться/знаходився номер телефону НОМЕР_3 в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ). У разі підтвердження зарахування коштів на картковий рахунок - маска карти № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за період 13.01.2024- 18.01.2024 у сумі 8000,00 грн; (безготівкове зарахування згідно транзакції № 41795835 від 13.01.2024),- просимо надати первинні документи бухгалтерського обліку (банківські виписки/платіжні інструкції/доручення), що підтвердять дану інформацію. У разі підтвердження зарахування коштів на картковий рахунок - маска карти № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за період 17.01.2024 - 22.01.2024 у сумі 2000,00 грн; (безготівкове зарахування згідно транзакції № 332589055 від 17.01.2024),- просимо надати первинні документи бухгалтерського обліку (банківські виписки/платіжні інструкції/доручення), що підтвердять дану інформацію. Надати повний номер рахунку маска-картки № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), на який зараховано кошти. У випадку неможливості надати вищезгадані первинні документи, просить надати інші, прирівняні до них (довідки/листи, що підтверджують факт зарахування коштів на рахунок - маска карти Боржника) (а.с. 220-224).
Ухвалою суду від 26.05.2025 клопотання позивача було задоволено частково, витребувано у АТ КБ «ПриватБанк» наступні докази: інформацію про зарахування коштів на картковий рахунок - маска карти № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за період 17.01.2024 - 22.01.2024 у сумі 2 000 грн (безготівкове зарахування згідно транзакції № 332589055 від 17.01.2024). У разі підтвердження зарахування коштів на картковий рахунок - маска карти № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за період 13.01.2024 - 18.01.2024 у сумі 8 000 грн (безготівкове зарахування згідно транзакції № 41795835 від 13.01.2024), надати первинні документи бухгалтерського обліку (банківські виписки/платіжні інструкції/доручення), що підтвердять дану інформацію. У разі підтвердження зарахування коштів на картковий рахунок - маска карти № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) 17.01.2024 - 22.01.2024 у сумі 2 000 грн (безготівкове зарахування згідно транзакції № 332589055 від 17.01.2024), надати первинні документи бухгалтерського обліку (банківські виписки/платіжні інструкції/доручення), що підтвердять дану інформацію. Надати повний номер рахунку маска-картки № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), на який зараховано кошти, та відкладено судове засідання по справі до 12.06.2025 (а.с. 234-239).
12.06.2025, в зв'язку з неявкою учасників справи, розгляд справи було відкладено до 07.07.2025 (а.с. 244).
20.06.2025 судом за вх. № 34944 отримано витребувані судом докази по справі (а.с. 249-250).
В судове засідання 07.07.2025 позивач ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» свого представника не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. В прохальній частині позовної заяви, уповноважений представник позивача - адвокат Тараненко Артем Ігорович, який діє на підставі ордеру (а.с. 28), просив суд, у разі неявки представника позивача в судове засідання, розгляд справи здійснювати за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує (а.с. 14).
Відповідач ОСОБА_1 07.07.2025 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся шляхом направлення судової повістки на адресу місця реєстрації, зазначену у відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру, сформованого засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» за запитом судді № 1189834, однак на адресу суду 24.06.2025 повернувся поштовий конверт, причина повернення працівниками пошти вказана як адресат відсутній за вказаною адресою.
Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Згідно ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
До того ж, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18, провадження № 61-185св23.
В зазначеній постанові Верховний Суд вказував, що посилання касаційної скарги на те, що ОСОБА_4 належним чином не було повідомлено про дату, час і місце розгляду справи, що позбавило його можливості реалізувати належні йому процесуальні права, є безпідставними, так як наявна на а. с. 143 т. 3 довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки. Відповідно до пункту 3 частини сьомої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. Отже, наведені доводи касаційної скарги ОСОБА_4 є безпідставними. Зазначене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18, провадження № 12-109гс19; від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, провадження № 14-507цс18.
Крім того, Верховний Суд неодноразово зазначав, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду ( близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б ).
Оскільки, як зазначено вище, на адресу суду повернувся поштовий конверт з судовою повісткою, в якому причина повернення вказана працівниками пошти, як адресат відсутній за вказаною адресою, суд з урахуванням вимог статті 131 ЦПК України та враховуючи позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 10.05.2023 року у справі № 755/17944/18, приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.
Заяв та клопотань з боку відповідача на адресу суду не надходило, як і не надходило відзиву на позовну заяву позивача.
Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності (ч. 3 ст. 211 ЦПК України).
В свою чергу, представник позивача скористувався своїм правом, передбаченим ч. 3. ст. 211 ЦПК України.
За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю учасників судового розгляду, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.
В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оскільки учасники справи в судове засідання не з'явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Стаття 280 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оскільки, належним чином повідомлена відповідач ОСОБА_1 не з'явився в судове засідання, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду, не повідомивши суду про поважність причини неявки та не надав відзиву і позивач не заперечує проти такого вирішення справи, а саме заочного, суд вважає за необхідним по даній справі провести заочний розгляд.
Згідно ч. 2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Ухвалою суду від 07.07.2025 постановлено провести розгляд даної цивільної справи в заочному порядку.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.
13.01.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 7470233 (а.с. 32-48).
Укладення цього Договору здійснюється Сторонами за допомогою ІКС Товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через Веб-сайт або Мобільний додаток "CreditPlus". Електронна ідентифікація споживача здійснюється при вході споживача в Особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому шляхом перевірки Товариством правильності введення коду, направленого Товариством на номер мобільного телефону споживача, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до Особистого кабінету. При цьому, споживач самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до Веб-сайту/ІТС Товариства (п. 1.1 Договору).
Відповідно до п. 1.2 договору, на умовах, встановлених договором, товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов'язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором.
Сума кредиту (загальний розмір) складає: 8 000,00 грн. Тип кредиту - кредит. Строк кредиту 360 дні (день). Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів.
Детальні терміни (дати) повернення) кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (Графік платежів), що є Додатком № 1 до цього Договору. Графік платежів розраховується з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки, виходячи з припущення , що споживач виконає свої обов'язки на умовах та у строки визначені в Договорі.
Тип процентної ставки - фіксована. Стандартна процентна ставка становить 2,20% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4 цього договору (п.п.1.3., 1.4., 1.5., 1.5.1 п. 1 Договору). Знижена процентна ставка 1,65 % в день та застосовується відповідно до наступних умов: якщо споживач до 12.02.2024 або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, споживач, як учасник програми лояльності, отримає від товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв'язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити споживач за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати, буде перераховано за зниженою процентною ставкою (п.п. 1.5.2. п. 1 Договору).
Мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби. Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 47 541,10% річних; за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 29 887,89;% річних (п. 1.9 Договору).
Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 71 360,00 грн; за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 70 040,00 грн (п. 1.10 Договору).
Відповідно до п. 2.1 Договору, кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, включаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_4 . У випадку, якщо після здійснення (ініціювання здійснення) товариством платежу за реквізитами вищевказаної платіжної картки виявиться, то платіж не може бути зарахований на рахунок з будь-яких причин, які не залежать від товариства (в тому числі, але не виключно у випадку відсутності авторизації платіжної картки), сторони укладають додаткову угоду про зміну платіжних реквізитів споживача для надання кредиту за цим договором. При цьому, така додаткова угода може бути укладена лише протягом 24-х годин з моменту прийняття товариством рішення про надання кредиту споживачу. Якщо сторони з будь-яких причин у вказаний строк не укладуть вказану додаткову угоду, споживач втрачає право отримати кредитні кошти за цим договором, а у товариства не виникає прострочення кредитора.
Сума кредиту (його частина) перераховується товариством протягом двох календарних днів з моменту укладення цього договору. Дати надання кредиту: 13.01.2024 або 14.01.2024.
У випадку, якщо товариство здійснює перерахунок коштів не у день укладання договору, а у наступний календарний день, графік платежів підлягає коригуванню шляхом зміщення дати повернення кредиту, враховуючи строк кредиту (кількість днів), зазначений в п. 1.4 договору, відлік якого в даному випадку починається з моменту надання коштів. Новий графік платежів розміщується товариством в особистому кабінеті та/або направляється на електронну адресу споживача (п.п. 2.2. п. 2 Договору).
Згідно п. 3.1. Договору, проценти, що нараховуються за цим договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».
У випадку невиконання та/або неналежного виконання Споживачем зобов'язань щодо повернення суми кредиту та /або сплати процентів за користування кредитом, споживач зобов'язаний сплатити Товариству штраф: у розмір і 150,00 грн на четвертий день такого невиконання та/або неналежного виконання; та у розмірі 80,00 грн починаючи з п'ятого дня за кожний день невиконання та/або неналежного виконання.
Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронними підписами Сторін та діє до повного виконання Споживачем зобов'язань за ним (п.п.9.2 п. 9 Договору).
Підписанням кредитного договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма умовами правил надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (п.п. 9.9. п. 9 Договору), які розміщені на сайті. Приймаючи умови кредитного договору, відповідач підтверджує, що він повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись цих правил.
Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст..ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладання договору.
Всі додатки до цього Договору підписані сторонами є невід'ємною частиною Договору (п.п. 9.11 п. 9 Договору).
Відповідно до Додатку № 1 до договору про надання споживчого кредиту № 7470233 від 13.01.2024 Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит вбачається, що загальна вартість кредиту складає - 70 040,00 грн, реальна річна процентна ставка 29 887, 89%, чиста сума кредиту/сума платежу за розрахунковий період 70 040,00 грн; сума кредиту за договором/погашення суми кредиту 8 000,00 грн., проценти за користування кредитом 62 040,00 грн., кількість днів у розрахунковому періоді 360 (а.с. 41).
17.01.2024 сторони уклади Додаткову угоду до Договору № 7470233 про надання споживчого кредиту від 13.01.2024. Відповідно до зазначеної Угоди, сторони домовились збільшити суму кредиту на 2 000,00 грн та внесли певні зміни до Договору, а саме викладено Додаток № 1 до Договору в новій редакції. Враховуючи збільшення загальної суми кредиту, сторони визначили, що: сума кредиту складає 10 000,00 грн; тип кредиту - кредит; орієнтовна реальна річна процентна ставка зазначена в Договорі на дату його укладення складе: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 48 123,62% річних; за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 30 396,84% річних; орієнтовна загальна вартість кредиту зазначена в Договорі на дату його укладення збільшиться та складе: за стандартною процентною ставкою за весь строк користування кредитом 89 024,00 грн, за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 87 418,00 грн. Надання частини кредиту у сумі, на яку збільшено загальний розмір кредиту здійснюється за платіжними реквізитами, вказаними в п. 2.1 Договору. Дати надання частини кредиту: 17.01.2024 або 18.01.2024. Підписуючи цю Додаткову угоду, споживач підтверджує, що: перед укладенням цієї Додаткової угоди йому була в чіткій та зрозумілій формі надана інформація за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), з урахуванням збільшення суми кредиту.
Дана Додаткова угода та Додаток № 1 в редакції від 17.01.2024 є невід'ємною частиною Договору та набирає чинності з моменту підписання їх електронними підписами (а.с. 52-53).
Додано Паспорт споживчого кредиту від 13.01.2024, який підписано одноразовим ідентифікатором НВ2856 (а.с. 62-65), Паспорт споживчого кредиту від 17.01.2024, який підписано одноразовим ідентифікатором С2654 (а.с. 57-60), Додаток №1 відт 17.01.2024 до Договору про надання споживчого кредиту № 7470233 від 13.01.2024 (а.с. 54-56), Правила надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна» (а.с. 66-84).
Після вчинених дій відповідача, 13.01.2024 ТОВ «Авентус Україна» перерахувало 13.01.2024 на банківську карту № НОМЕР_4 грошові кошти в сумі 8 000,00 грн , що підтверджується листом ТОВ «Пейтек» від 13.11.2024 про успішність операцій, згідно Договору про організацію переказу грошових коштів з ТОВ «Авентус Україна» № 160222-1 від 16.02.2022 ( а. с. 86-88 ), та грошові кошти в сумі 2 000,00 грн, що підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 31.10.2024 про успішність операції, згідно Договору про переказ коштів з ТОВ «Авентус Україна» від 28.11.2019 (а.с. 89).
Згідно листа АТ КБ «Приватбанк за вх. № 17025 на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_4 .
Доказами фактичного отримання відповідачем грошових коштів у загальному розмірі 10 000,00 грн є виписки по рахунку, які були надані АТ КБ «Приватбанк» на вимогу суду (а.с. 249а, 250).
Отже, Товариство свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надав відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами кредитного договору шляхом перерахування в безготівковій формі на поточний рахунок позичальника.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягни згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
В ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію», є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію»; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію»; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частина 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправления (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправления (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправления (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Також, відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
З врахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».
Також, приписами ст. 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно ст. 640 ЦК України - договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Згідно ст. 642 ЦК України - відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 (позика) цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Перша судова палата Касаційного цивільного суду у своїй правовій позиції у Постанові № 61-20799св19 по справі № 561/77/19 від 16.12.2020 щодо належності та законності підписання кредитних договорів за допомогою одноразового ідентифікатора зазначає: «Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа....»
Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кошти, строки та умови користування ним, у Договорі передбачено умови та строки нарахування відсотків, що свідчить про ознайомлення позичальника зі всіма істотними умовами договору та про наявність волі відповідача для укладення Кредитного договору в електронній формі, на погоджених умовах, шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання Одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою Логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитні договори між відповідачем та первісним кредитором не було б укладено.
Наведене узгоджується з правовим висновком, сформованим у постановах Верховного Суду від 12 січня 2021 року № 524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 23 березня 2020 року № 404/502/18.
Отже, судом встановлено факт укладання відповідачем вищевказаного Кредитного договору в електронній формі та підписання договору з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Як вбачається з матеріалів справ, первісний кредитор виконав взяті на себе зобов'язання, відповідач в свою чергу, не виконує зобов'язання за вищевказаним договором у зв'язку з чим має заборгованість за тілом кредиту та заборгованість за процентами від суми позики, що підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком заборгованості (а.с. 95-109).
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
23.10.2024 ТОВ «Авентус Україна» (клієнт) та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (фактор) уклали Договір факторингу № 23.10/24-Ф (а.с. 114-122).
Згідно п. 1.1. п. 1 Договору факторингу, Фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту. Перелік Боржників, підстави виникнення Права грошової Вимоги до Боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в Реєстрі Боржників, який формується згідно Додатку № 1 та є невід'ємною частиною Договору.
Згідно із п. 1.2. перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників згідно Додатку №3, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги. Підписаний Сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників - підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості та є невід'ємною частиною цього Договору.
Даний факт підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу № 23.10/24-Ф від 23.10.2024 (а.с. 130) та платіжною інструкцією № 166 від 30.10.2024, що свідчить про виконання Фактором своїх обов'язків за вищевказаним Договором факторингу (а.с. 135).
Відповідно до витягу з Реєстру Боржників за Договором факторингу № 23.10/24-Ф від 23.10.2024 від ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» перейшло право вимоги до Відповідача за Кредитним договором № 7470233 від 13.01.2024 на загальну суму 35 800,00 грн (а.с.132)
20.01.2025 ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» (клієнт) та ТОВ «Юніт Капітал» (фактор) уклали Договір факторингу № 20/01/2025-01 (а.с. 136-142).
Згідно п.п. 1.1 Договору факторингу, за цим договором Фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов'язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту.
Згідно п. 1.2. перелік Боржників, підстави виникнення Права грошової Вимоги до Боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в Реєстрі Боржників, який формується згідно з Додатком № 1, що є невід'ємною частиною Договору .
Пунктом 1.3. Договору встановлено, що перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акта прийому-передачі Прав Вимоги згідно з Додатком N° 2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги.
Даний факт підтверджується Актом прийому-передачі Прав Вимоги за Договором факторингу № 20/01/2025-01 від 10.02.2025 (а.с. 149) та платіжними інструкціями № 213 від 20.01.2025 (а.с. 150) та № 253 від 10.02.2025 (а.с. 150а), що свідчить про виконання Фактором своїх обов'язків за вищевказаним Договором факторингу.
Відповідно до витягу з Реєстру Боржників за Договором факторингу № 20/01/2025-01 від 20.01.2025 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача за Кредитним договором № 7470233 від 13.01.2024 на загальну суму 25 800,00 грн (а.с. 147).
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Аналогічної правової позиції дотримується і КЦС ВС в постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 278/1679/13-ц.
В зазначеній постанові ВС зауважив, що неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань.
З огляду на викладене, саме по собі неповідомлення позичальника про уступку права вимоги, на що посилається ОСОБА_3, не припиняє зобов'язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором на користь нового кредитора.
Таким чином, за Договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов'язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти.
Такий правовий висновок Верховний Суд виклав у постановах: від 14 лютого 2018 року у справі № 756/668/15-ц (провадження № 61-153св18) та від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18).
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ч. 1 ст. 517 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідач не виконав свого зобов'язання за вищевказаним кредитним договором.
Так, загальна сума заборгованості, на момент подання позовної заяви, за Кредитним договором № 7470233 від 13.01.2024 становить - 35 800,00 грн, яка складається з наступного: 10 000,00 грн - заборгованість по кредиту; 25 800,0 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
Дана сума підтверджується випискою з особового рахунку за Кредитним договором № 7470233 за період з 20.01.2025-12.02.2025 (а.с. 94), розрахунком заборгованості (а.с. 95-109).
Також, в матеріалах справи містяться Виписки по особовому рахунку за договором б/н за період 13.01.2024-18.01.2024 (а.с. 249а) та за період 17.01.2024-22.01.2024 (а.с. 250), де ОСОБА_1 є активним користувачем банківських послуг, здійснює транзакції з використанням картки.
Отже, банківська Виписка з рахунку позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджує рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщує записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто Виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості за кредитним договором.
Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц (провадження №61-3689св21).
В зазначеній постанові Верховний Суд вказав, що на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів суд установив, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надав відповідачу кредит в обумовленій сумі, що підтверджується випискою з особового рахунку відповідача, тому дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог до позичальника про стягнення заборгованості по тілу кредиту та відсотків.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 17.12.2021 по справі № 278/2177/15-ц про те, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
Така позиція викладена і в постанові КЦС ВС від 31.05.2022 № 194/329/15-ц (провадження № 61-3753св22).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Звертаючись до суду з вищевказаними вимогами, позивач просить стягнути з відповідача вказану заборгованість, яка виникла у відповідача за порушення умов Договору.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
На підставі ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Частиною 5 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Оскільки відповідач, як встановлено матеріалами справи отримав кредит, вказані кошти не повернув, позивач правомірно вимагає їх повернення, шляхом стягнення з відповідача за рішенням суду, тому вимоги позивача в цій частині є такими, що підлягають задоволенню.
Так, вказану заборгованість відповідач має у зв'язку із неповерненням обумовленої суми у встановлений договором строк.
Окрім того, суд звертає увагу, що не згода відповідача із розрахунком заборгованості не позбавляє його можливості, на підтвердження своїх доводів, надати свій контррозрахунок.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 07.06.2023 року у справі № 234/3840/15.
У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що непогодження ( незгода ) з розрахунком, наданим позивачем, не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи те, що відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання та має заборгованість перед позивачем у розмірі 10 000,00 грн, заборгованість за тілом кредиту, яку просить стягнути позивач, що підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком заборгованості, то такі вимоги позивача в цій частині є цілком обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно стягнення з відповідача суми боргу за несплаченими відсотками в розмірі 25 800,00 грн, то такі вимоги позивача також є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки умовами Кредитного договору № 7470233 від 13.01.2024 передбачені відсотки за користування кредитними коштами, їх розмір, з якими погодилась відповідач підписуючи кредитний договір.
Водночас, з боку відповідача не надходило до суду жодних заперечень стосовно нарахованих відсотків та відповідного їхнього розміру, а також у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України жодного належного та допустимого доказу в спростування доводів позивача щодо наявної заборгованості та нарахованих сум. Також відповідачем не було надано ніяких доказів виконання зобов'язань, в тому числі доказів невірного нарахування виниклої суми заборгованості.
Отже, суд звертає увагу, що між позивачем та відповідачем було укладено Договір, умовами якого передбачено та встановлено відсотки за користування кредитними коштами, з чим погодився відповідач підписуючи вказаний договір (з усіма його умовами).
До того ж, в правових позиція Верховного Суду зазначено про відсутність підстав для визнання договорів недійсними, зокрема, пунктів договору щодо нарахування процентів за користування кредитом та відсутність порушень зі сторони кредитодавця вимог ЗУ «Про захист прав споживачів», які укладені відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію», що відображено в постановах від 12.01.2022 у справі № 524/5556/19, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19, від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 28.04.2021 у справі № 234/7160/20, від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20, від 18.06.2021 у справі № 234/8079/20.
Волевиявлення сторони щодо підписання Договору свідчить, що особа, яка погоджується укласти Договір, отримала всі необхідні відомості для прийняття рішення про погодження умов договору.
Згідно ч. 1, 2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори з споживачем умови, які є несправедливими. Однак, умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України. Відповідач розуміла розмір процентів, надаючи свою згоду на отримання кредитних коштів, що нею під сумнів не ставиться.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень».
Тому, даючи оцінку наданим доказам, суд прийшов до висновку, що на користь позивача належить стягнути з відповідача заборгованість за Кредитним договором № 7470233 від 13.01.2024 у загальному розмірі 35 800,00 гривень.
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Таким чином, враховуючи все вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Окрім цього, позивач просив стягнути з відповідача на його користь витрати на правову допомогу в розмірі 7 000,00 грн.
Відповідно до частин 1 та пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч. 3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.
Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру таабо порядку обчислення адвокатського гонорару не дає, як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру таабо порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.
Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, було надано до суду: Договір про надання правничої допомоги № 10/02/25-02 від 10.02.2025, укладений між АБ «Тараненко та партнери» та ТОВ «Юніт Каітал» (а.с. 184-186); Протокол погодження вартості послуг до Договору про надання правничої допомоги № 10/02/25-02 від 10.02.2025 (а.с. 187), Додаткову Угоду № 2 до Договору про надання правничої допомоги № 10/02/25-02 від 10.02.2025 (а.с. 188-190), Акт прийому-передачі наданих послуг (а.с. 191).
Відповідно до п. 3.3 Договору про надання правничої допомоги № 25/02/25-02 від 10.02.2025, гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами в Протоколі погодження вартості послуг до Договору про надання правничої допомоги № 25/02/25-02 від 10.02.2025.
Так, в позовній заяві зазначено, що витрати на професійну правничу допомогу складаються з наступного: 1000,00 грн - вивчення матеріалів справи (2 година); 500,00 грн - складання адвокатського запиту ( 1 година); 500,00 грн - складання клопотання про витребування доказів; 5000,00 грн - складання позовної заяви (2 години).
Отже, з урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що дійсно між позивачем та адвокатом склалися договірні відносини стосовно надання правової допомоги.
В своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 колегія суддів не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Такий же правовий висновок містяться і постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.
Такий підхід щодо визнання фактично здійсненими витрат за відсутності факту оплати впливає також із практики Європейського суду з прав людини ( далі - ЄСПЛ ), яка є обов'язковою для застосування в Україні як джерело права в силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Так, у Рішенні по справі «Бєлоусов проти України» (Заява № 4494/07 ) ЄСПЛ дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, слід розглядати як фактично понесені.
«115. Суд зазначає, що хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов'язаннями. Як видно з матеріалів справи, п. Бущенко представляв заявника протягом провадження в Суді, отже, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними»( див. вищезазначене рішення у справі «Савін проти України», п. 97 ).
Такий висновок ЄСПЛ також викладений у вже зазначеному вище рішенні у справі «Савін проти України» ( Заява № 34725/08).
«96. Суд зазначає, що хоча заявник ще не оплатив адвокатські послуги, він зобов'язаний оплатити їх відповідно до договірних зобов'язань. Як вбачається з матеріалів справи, пан Крістенко представляв заявника протягом усього провадження у Суді, а тому має право вимагати оплати його послуг за договором. Відповідно Суд вважає ці витрати «фактичними» ( див. рішення від 08 жовтня 2009 року у справі «Теб'єті Мюхафізе Кемійветіта та Ісрафілов проти Азербайджану», заява № 37083/03, п.106 ).
При цьому на необхідності розгляду витрат, які підлягають оплаті, як фактичних для цілей компенсації наголошується і в Практичних рекомендаціях ЄСПЛ від 28.03.2007 року.
Тож фактичність витрат на правничу допомогу слід розглядати у широкому сенсі, включаючи не лише оплату таких витрат, але й виходячи власне із того, що достатньою є наявність відповідного договірного обов'язку. Відповідно, якщо договірний обов'язок щодо оплати наявний, то такого обов'язку достатньо для визнання витрат фактичними і такими, що підлягають компенсації стороні.
Судові витрати є інститутом галузі цивільного процесуального права України, відшкодування судових витрат є однією із засад ( принципів ) цивільного судочинства, а тому розповсюджується на всіх учасників цивільного судочинства.
Під-час розгляду справи з боку сторони відповідача не надходило жодних клопотань, як і клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, що виключає можливість суду на зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Така правова позиція міститься в постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
В постанові Верховного Суду від 01.12.2021 року у справі № 607/14338/19-ц зазначено, що матеріали справи не містять клопотання Особа_1 про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.
Аналогічної позиції дотримується ВС КЦС у справі № 523/3904/19 від 09.02.2022 року.
У вищевказаній постанові Верховний Суд зазначив, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони.
При цьому, потрібно враховувати правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18, про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг, врахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи.
Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).
ВП ВС в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично здійснені, та оцінювати їх необхідність.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів ( ч. 1 ст. 89 ЦПК України ).
Отже, суд перш за все має визначити, чи є обґрунтованим визначений розмір і чи є підстави для відмови стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково.
Такої правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 11.11.2021 № у справі 910/7520/20.
В зазначеній постанові Верховний Суд вказав, доводи суду апеляційної інстанції, що зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги безпосередньо пов'язане з наявністю клопотання, є неправильними, оскільки перш за все суд має визначити, чи є обґрунтованим визначений розмір і чи є підстави для відмови стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 ГПК України.
Також суд зазначає, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від №640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19 тощо). Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд в постанові від 07.02.2022 у справі № 910/20792/20 та в постанові від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17.
При визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 23.04.2019 року у справі №826/9047/16 (касаційне провадження №К/9901/5750/19).
Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20).
Отже, відповідними нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Таким чином, суд вважає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката в загальному розмірі 7 000,00 грн. не є співрозмірним та не відповідає критеріям розумності та справедливості.
Суд не вважає належним чином обґрунтованою суму компенсації витрат на правничу допомогу у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Оцінюючи надані з боку адвоката послуги, суд зазначає, що дана справа не є складною, дана категорія справ є розповсюдженою, не потребувала значного часу та вивчення для складання позовної заяви.
Тому, ураховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Юніт Капітал» в рахунок компенсації понесених судових витрат на правничу допомогу у розмірі 3000,00 гривень.
Відповідно до п. п. 1, 2 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача. У разі відмови в позові - на позивача.
Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).
Відповідно до п. 1 ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
При зверненні до суду з вказаним позовом, позивачем ТОВ «Юніт Капітал» були понесені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2422,40 гривень, які документально підтверджені (а. с. 20).
Зазначена сума судового збору була сплачена враховуючи те, що позовна заява позивачем була подана до суду в електронному вигляді з використанням підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», то у відповідності до ЗУ «Про судовий збір», застосовується понижуючий коефіцієнт 0,8, що узгоджується з правовою позицією, висловлена Верховним Судом в ухвалах від 14.12.2021 у справі № 9901/454/21, від 31.01.2022 у справі № 316/356/20, від 03.02.2022 у справі № 300/1617/21, від 14.02.2022 у справі № 560/4216/21, від 15.02.2022 у справі № 560/8629/21.
Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, у відповідності до вимог статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати понесені при зверненні до суду у вищевказаному розмірі.
Одночасно суд роз'яснює, що відповідно до вимог ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
В свою чергу, згідно ч. 2 ст. 288 ЦПК Українипозивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 16, 203, 207, 526, 530, 599, 610, 625, 626, 627, 628, 629, 634, 638, 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України та керуючись ст.ст. 2, 5, 12, 13, 19, 28, 76, 77, 79, 80, 81,89, 128, 131,133, 141,187,211, 247, 263-265, 273, 274, 280-289 ЦПК України, п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», Законом України «Про судовий збір», суд,-
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість за Кредитним договором № 7470233 від 13.01.2024 в розмірі 35 800,00 гривень, витрати понесені на правову допомогу в розмірі 3 000,00 гривень та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 гривень, а загалом 41 222,40 гривень (сорок одну тисячу двісті двадцять дві гривні сорок копійок).
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (адреса місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Рогнідинська, буд. 4, літера А, офіс 10, ЄДРПОУ: 43541163);
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 , паспорт Серії НОМЕР_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Повний текст судового заочного рішення виготовлено 07 липня 2025 року.
Суддя О. І. Орєхов