Провадження № 2/470/196/25
Справа № 470/438/25
07 липня 2025 року с-ще Березнегувате
Березнегуватський районний суд Миколаївської області у складі:
головуючого судді Орлової С.Ф.,
за участю секретаря судового засідання Коверзнєвої К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні 04 липня 2025 року в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Ойл Старт" про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
20 травня 2025 року позивачка звернулася до суду з відповідним позовом в якому зазначила, що з 10 січня 2023 року вона була прийнята на роботу у ТОВ "Ойл Старт" на посаду оператора заправних станцій. Через затримку у виплаті заробітної плати з листопада 2024 року по лютий 2025 року, вона була змушена написати заяву на звільнення. Однак у день звільнення тобто 07 лютого 2025 року відповідачем не було здійснено виплати належних сум по заробітній платі. Заборгованість по заробітній платі складає 45 234 грн 73 коп. На підставі зазначеного, просила суд стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в розмірі 45234 грн 73 коп, грошову компенсацію за невикористані 6 дні відпустки - 4247 грн 10 коп та середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 43516 грн 32 коп.
Позивачка в судове засідання подала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила суд їх задовольнити, не заперечувала проти заочного порядку розгляду справи.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності та відзиву на позов від нього не надходило, тому суд визнає його неявку неповажною, та вважає можливим згідно ст. 280 ЦПК України ухвалити заочне рішення за відсутності відповідачки на підставі наявних у справі доказів.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України.
Вивчивши матеріали справи та наявні в ній докази суд доходить наступного.
З матеріалів справи, а саме копії трудової книжки позивачки НОМЕР_1 убачається, що з 11 січня 2023 року за наказом №12-к-м від 10.01.2023 року її було прийнято ТОВ «Ойл Старт» на посаду оператора заправних станцій. Відповідно до наказу ТОВ «Ойл Старт» №70/1-к-м від 31.08.2023 року, з 01 вересня 2023 року назву посади «оператор заправних станцій» було змінено на «оператора заправних станцій 3 розряду», з метою приведення у відповідність Національного класифікатора України».
Наказом ТОВ «Ойл Старт» від 01.02.2025 року № 03-к-з (з особового складу) позивачку, оператора заправних станцій 3-го розряду було звільнено з займаної посади з 07 лютого 2025 року, на підставі п.1 ст.36 КЗпП за угодою сторін. Невикористана загальна кількість відпусток позивачки, що підлягає виплаті компенсації при звільненні, складає 6 календарних днів за період роботи з 11.01.2023 по 07.02.2025 рр. ( а.с.6,9).
З матеріалів справи слідує та зазначено позивачкою у позові, що під час перебування у трудових відносинах з відповідачем, їй була нарахована але не виплачена заробітна плата за період з 01 листопада 2024 по 07 лютого 2025 року у загальному розмірі 45234,73 грн. Зазначене узгоджується з даними витребуваними судом у відповідача та зазначеними у довідці ТОВ «Ойл Старт» № 90 від 19.06.2025 року про заборгованість по заробітній платі, згідно якої загальна сума заборгованості по нарахованій, але невиплаченій позивачці заробітній платі за період з 01.11.2024 року по 07.02.2025 року становить 45234 грн ( а.с.33,34).
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.
Статтею 23 Загальної декларації з прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.
Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
За змістом статті 22 КЗпП України, будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.
У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП(угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.
Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1статті 36 КЗпП України можуть бути в письмовій або в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення (постанова Верховного Суду від 20 червня 2019 року № 264/2678/17).
За змістом ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
За змістом ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
З огляду на зазначене вище, оскільки матеріалами справи підтверджується, що ТОВ «Ойл Старт» припинивши трудовий договір за угодою сторін з позивачкою не виконало вимоги трудового законодавства, порушило вимоги статті 116 КЗпП України, оскільки не здійснило належних дій, спрямованих на виплату їй належних сум при звільненні, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі за період з 01 листопада 2024 року по 07 лютого 2025 року у загальному розмірі 45234 грн 73 коп. (нарахована заробітна плата) з вирахуванням суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Також судом встановлено, що на час звільнення позивач мала невикористані дні відпустки, тобто мала право на компенсацію за невикористані дні відпустки.
Громадянам, які перебувають у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткова) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати (ст. 74 КЗпП України). Аналогічна норма міститься і у ст. 2 Закону України «Про відпустки».
Відповідно до положень частини першої ст. 75 КЗпП України, ст. 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам (ч. 20 ст. 10 Закону України «Про відпустки»).
Частиною 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (справа №1-13/2013) вказав, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Позивач зазначила, має 6 календарних днів невикористаної відпустки за період роботи у відповідача з 10.01.2023 року по 07.02.2025 року. Зазначена обставина визнається відповідачем, що підтверджується даними витягу з наказу про звільнення позивачки № 03-к-з від 01.02.2025 року, відповідно до якого не використана загальна кількість днів відпусток ОСОБА_1 , що підлягає виплаті при звільненні складає 06 календарних днів за періоди роботи з 11.01.2023 по 07.02.2025 рр, а саме: 03 календарні дні невикористаної відпустки, право на які набуто до 31.12.2024 року та 03 календарні дні невикористаної відпустки, право на які набуто до 01.01.2025 року (а.с.9).
Таким чином суд доходить висновку, що позовні вимоги позивачки в частині стягнення компенсації за 6 календарних днів не використаної щорічної основної відпустки в сумі 4247 грн 10 коп підлягають задоволенню.
Що стосується вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити наступне.
Згідно зі ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117,237 -1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-144цс14, яка згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.
Згідно з п. 20Постанови Пленуму ВСУ №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою ст. 117 КЗпП України, не більш як за шість місяців.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці», пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто передують дню звільнення працівника з роботи.
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку в даному випадку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Пунктом 8 постанови передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц висловила таку правову позицію, що, встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер.
Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
При цьому, при розрахунку оплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд виходить з положень, наведених у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за №100.
Відповідно до довідки № 90 від 19.06.2025 про заборгованість по заробітній платі від ТОВ «Ойл Старт», ОСОБА_1 працювала в ТОВ «Ойл Старт» з 11.01.2023 по 07.02.2025 на посаді оператора заправних станцій 3-го розряду в АЗС 29. За грудень 2024 року їй нараховано заробітну плату у розмірі 14995,11 грн за 169 фактично відпрацьованих годин, за січень 2025 року - 14015,78 грн за 106 фактично відпрацьованих годин. Всього 29010,89 грн за 275 фактично відпрацьованих годин.
Отже, розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складається з наступного: середньогодинна заробітна плата яка становить 105,49 грн (29010,89/275) х на середньомісячні години роботи - які становлять 137 годин х на 4 місяці (з 08.02.2025 по 04.07.2025) = 58019,50 грн. Разом з тим, оскільки позивачка у позовній заяві просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 43516,32 грн за три місяці затримки, суд позбавлений можливості виходити за межі позовних вимог, а тому доходить висновку про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 43516,32 грн.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в рішенні.
З огляду на зазначене, питання щодо справляння і сплати податків й інших обов'язкових платежів у такому випадку вирішуватиметься при виконанні рішення суду.
Згідно з частиною шостою ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно ст. 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 211,20 грн, виходячи із ціни позову.
Керуючись ст.ст.10, 13, 258, 263-265,268 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Ойл Старт» про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ойл Старт» ( ідентифікаційний код юридичної особи 45125637) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі у розмірі 45 234 (сорок п'ять тисяч двісті тридцять чотири) грн 73 коп, за період роботи з 01 листопада 2024 року по 07 лютого 2025 року, з вирахуванням суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ойл Старт» на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсацію за не використані дні відпустки у розмірі 4247 (чотири тисячі двісті сорок сім) грн 10 коп, за період роботи з 11 січня 2023 року по 07 лютого 2025 року, з вирахуванням суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ойл Старт» на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 43516 (сорок три тисячі п'ятсот шістнадцять) грн 32 коп, з вирахуванням суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ойл Старт» на користь держави судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ойл Старт» (код ЄДРПОУ 45125637) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованості із невиплаченої заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.
Заочне рішення може бути переглянуте Березнегуватським районним судом Миколаївської області за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд- якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги, у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення повного тексту рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Ойл Старт", юридична адреса: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 72, офіс 1012, ЄДРПОУ 45125637.
Суддя С.Ф. Орлова
Повний текст заочного рішення суду складено 07 липня 2025 року.