Дата документу 23.06.2025
Справа № 334/6317/24
Провадження № 2/334/225/25
23 червня 2025 року Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Турбіної Т.Ф., при секретарі Шерештан О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Коломоєць Ірини Василівни до Комунального підприємства «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради про стягнення заробітної плати,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Коломоєць І.В., звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради про стягнення заробітної плати. В обґрунтування позову зазначено, що 18 березня 2018 року ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду лікаря-офтальмолога відділення по обслуговуванню дорослого населення поліклініки КП «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради на підставі наказу № 1-0п.84 від 02.01.2018. Загальний стаж роботи позивачки в зазначеній лікарні, розпочався 26 серпня 1980 року.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, запроваджено воєнний стан на всій території України, який в подальшому було продовжено та діє на час подання позову до суду.
З 26 лютого 2022 року по теперішній час, територія Токмацької міської територіальної громади Пологівського району Запорізької області, згідно Переліку територій на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», затвердженого наказом Міністерства з питань Реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 є тимчасово окупованою територією.
З цього часу на робочому місці позивачки в КП «Токмацька БЛІД» існували обставини виробничої ситуації, які були небезпечні для життя і здоров'я позивачки, що зумовлені окупацією та активними бойовими діями в м. Токмак Запорізької області.
З 01.04.2022 по 04.05.2022 позивачка перебувала у щорічній відпустці за період 2021 - 2022 рік. Після завершення відпустки ситуація та небезпека в м. Токмак не змінилася. Керівництво лікарні не надавало вказівок та інструкцій як діяти та працювати далі, тому 09.04.2022 позивачка евакуювалась з м. Токмак. Поштовий зв'язок, на той час вже не працював, а тому повідомлення були в усній формі.
В тому, що умови праці стали небезпечними для її життя і здоров'я, вини позивачки немає.
Станом на час звернення до суду, Токмацька міська територіальна громада перебуває на території активних бойових дій.
Тимчасового переведення позивача на іншу роботу на час вимушеного простою, в порядку ст.34 КЗпП відповідачем не здійснювалось до 26.07.2024, заробітна плата до 26.07.2024 не виплачувалась. Відповідач був обізнаний про причини та обставини відсутності позивачки на робочому місці.
26 липня 2024 року відповідач наказом № 43-к/тм перевів позивачку на 05 ставки посади лікаря-офтальмолога клініко-діагностичного відділення в м. Запоріжжі в КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР з 29.07.2024 за основним місцем роботи. Однак, відповідач не сплатив позивачці середній заробіток за період з 09.04.2024 по 26.07.2024, тобто за час вимушеного простою, не з вини працівника.
Загальна сума середнього заробітку позивача за період з квітня 2022 по червень 2024 склала 473960,97 грн.
Просить стягнути з КП «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з квітня 2022 року по червень 2024 року в розмірі 473960,94 грн., судові витрати покласти на відповідача.
Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позовні вимоги позивачки є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню через те, що незважаючи на тимчасову окупацію території Токмацької міської територіальної громади, відповідач у справі КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР з лютого 2022 року до листопада 2023 року продовжувало здійснювати свою статутну діяльність на вказаній території та надавати медичні послуги населенню, яке проживає на вказаній території.
З публікацій та відповідно з договором з НСЗУ за пакетом послуг 56 «Забезпечення збереження кадрового потенціалу для надання медичної допомоги населенню на тимчасово окупованих територій» вбачається, що відповідач працював, виплачував заробітну плату та міг забезпечити позивачку роботою. Разом з тим, позивачка за власним бажанням покинула територію лікарні та відмовилась виконувати свої посадові обов'язки. Позивачка самоусунулась від виконання трудових відносин. Весь період часу на роботі не з'являлась, інтересу до долі медичного закладу не проявляла.
Жодних відомостей про перебування позивачки у відпустці у відповідача немає, ніяких наказів не видавалось і виплат не здійснювалось. Позивачка мала комунікацію з відповідачем і знала про те, що вони працюють. Натомість з особистих міркувань і за власним бажанням покинула робоче місце і припинила виконувати трудову функцію.
З 06.12.2023 на підставі наказу № 12-адм/вс від 05.12.2023 з позивачкою призупинено дію трудового договору на підставі ст.13 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Це було пов'язано з прийняттям очільником військової адміністрації рішення про релокацію підприємства, оформленого розпорядженням № 239 від 14.11.2023. Отже, твердження позивачки про наявність простою не з її вини не відповідає дійсності та не підтверджується жодними належними доказами.
В позові зазначено, що позивачка самостійно приймала рішення про залишення робочого місця та в подальшому навіть не зверталась до роботодавця впродовж 2 років щоб стати до роботи на релокованому підприємстві. Така поведінка позивача свідчить про те, що простій якщо і був то з її ініціативи, тому в силу ст. 113 КЗпП цей час позивачці не оплачується.
Також у відзиві представник відповідача вказує на те, що 06.12.2023 на підставі наказу № 12-адм/вс від 05.12.2023 з позивачкою призупинено дію трудового договору на підставі ст.13 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Вказана обставина встановлена судовим рішенням у справі № 337/4651/23, на яке посилається позивачка у позовній заяві. Отже вимога про стягнення середнього заробітку за період з 06.12.2023 по червень 2024 року є незаконною. Розрахунок середнього заробітку наданий позивачкою також є невірним. Оскільки згідно наданої довідки ОК-7 в квітні 2024 року позивачка отримала кошти в сумі 7142,86грн., разом з цим цей період не враховано в розрахунку, а застосовано лише місяці з найбільшою заробітною платою. При цьому довідки ОК-7 та оК-5 не можуть бути належним і допустимим доказом розміру заробітної плати, отриманої працівником.
Крім того, враховуючи що заявлені суми середнього заробітку за час простою є регулярним платежем то і строк їх виплати починає обліковуватись щомісячно. За твердженням позивачки вона перебувала в простої, а тоді і виплату середнього заробітку за час простою вона повинна отримувати щомісячно в строки визначені ст.115 КЗпП для виплати заробітної плати. Відтак на вимоги позивачки повинні розповсюджуватися положення ст.233 КЗпП та тримісячний строк звернення до суду за кожний місяць, а враховуючи що з 06.12.2023 з позивачкою було призупинено трудовий договір, виплата коштів за цей період взагалі не передбачена за рахунок роботодавця.
Оскільки позов пред'явлено лише 05.08.2024, строки на звернення до суду з заявленими вимогами сплинули, тому вважає, що позивачка пропустила строк звернення до суду, встановлений статтею 233 КЗпП України без поважних причин, а відтак позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо судових витрат представник відповідача вважає їх завищеними, оскільки дана справа є справою незначної складності, предметом спору є стягнення середнього заробітку за час простою, процесуальні документи по справі не є об'ємними, адвокату не було потрібно досліджувати додаткові джерела права, законодавства.
На підставі викладеного просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, стягнути з позивачки на користь відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 15000,00грн.
Від представника позивача надійшла відповідь на відзив в якій вона, серед іншого, зазначила, що обставини які не визнаються відповідачем, щодо недоведеності простою, відсутності у роботодавця виплачувати кошти працівникам, які не виконують роботу, щодо відсутності доказів наявності заборгованості з виплати заробітної плати встановлені рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 09 квітня 2024 року у справі № 337/4651/23. У вказаній справі позивачами також були працівники КП Токмацька БЛІЛ, які на початку воєнного стану евакуювалися з м. Токмак. Суд задовольнив позовом та стягнув на користь позивачів середній заробіток за час вимушеного простою не з вини працівника. При цьому в рішення суду зазначено, що військова агресія РФ проти України, введення воєнного стану, перебування населеного пункту, де фактично було розташоване підприємство, під окупацією, обстріли, не є тими обставинами, що звільняють роботодавця від обов'язку з оплати праці працівників, враховуючи те, що роботодавцем не було зупинено чи припинено діяльність юридичної особи, не було призупинено дію трудового договору з позивачами, не було запроваджено простій та не визначено певних особливостей виконання працівниками своїх обов'язків на час воєнного стану. Вказані вище обставини можуть бути підставами для звільнення відповідача від відповідальності за несвоєчасну виплату заробітної плати, проте не звільняють його від обов'язку виплати заробітної плати.
Відповідачем не спростована об'єктивна неможливість здійснювати нарахування та виплату заробітної плати позивачам за спірні періоди.
З приводу підтвердження доходу з довідки ОК-7 Пенсійного фонду представник позивача у відповіді на відзив зазначив, що довідка за формою ОК-7 формується за період з 2011 року і містить відомості про фактичні суми заробітної плати, з якої сплачується єдиний соціальний внесок ( у межах максимальної величини) та страховий стаж. Додана до справи довідка з Пенсійного фонду вказує про розмір заробітку позивачки, з якого було розраховано середню заробітну плату. Оскільки довідку про доходи та розмір окладу позивачки відповідач не надав, то позивачка використовує доступні та наявні докази про розмір її зарплатні.
Щодо підтвердження факту наявності виробничої ситуації небезпечної для життя, в порядку ст.6 Закону України «Про охорону праці», представник позивачки зазначила, що нею зроблено адвокатський запит від 01.08.2024 до відповідача, в якому витребовувалась інформація про умови праці позивачки на робочому місці в м. Токмак. Однак, відповідачем не надано відповіді, ніяких дій по встановленню безпечності умов праці не вживалось.
Також зазначила, що позивачка з наказом від 05.12.2023 щодо призупинення з нею дії трудового договору не ознайомлена, тому даний доказ є неналежним.
22.04.2025 від представника позивачки надійшло клопотання про зупинення розгляду даної справи до прийняття рішення Верховним Судом у справі № 337/4651/23.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29.04.2025 відмовлено у задоволенні клопотання представника Комунального підприємства «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради про зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради про стягнення заробітної плати за час простою.
В судовому засіданні позивачка, її представник позовні вимоги підтрималии в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та у відповіді на відзив, просили позов задовольнити.
Представник відповідача КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши письмові докази по справі, суд дійшов до наступних висновків.
Відповідно до ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з ст.12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях
Згідно з ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Згідно з інформацією, яка міститься у виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 26.09.2023, КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР, має код ЄДРПОУ 41477873, місцезнаходження: Запорізька область, місто Токмак, вул. Центральна, буд.55Ж.
Згідно з розпорядженням начальника Токмацької міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області від 14.11.2023 №239, змінено юридичну адресу КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР, затверджено статут КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР у новій редакції (а.с.111 т.1).
За відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходження КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР, код 41477873, за адресою: Запорізька область, місто Запоріжжя, вул. Медведєва сержанта, буд.4.
Згідно зі Статутом КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР (нова редакція), затвердженого розпорядженням начальника міської військової адміністрації 14.11.2023 № 239, КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР (далі підприємство) є комунальним унітарним некомерційним підприємством Токмацької міської ради, що надає послуги первинного, вторинного рівня медичної допомоги будь-яким особам в порядку та на умовах, встановлених законодавством України та цим Статутом (п.1.1 Статуту). Місцезнаходження підприємства: 69032, м. Запоріжжя, вул. Сержанта Медведєва,4 (п.2.2. Статуту). Місцезнаходження структурного підрозділу: Запорізька область, м. Токмак, вул. Центральна, 55Ж (п.2.3. Статуту). Основною метою створення підприємства є забезпечення медичного обслуговування населення шляхом надання йому медичних послуг в порядку та обсязі, встановлених законодавством (п.3.1 Статуту). Підприємство є юридичною особою (п.4.1 Статуту). Підприємство створює належні умови для високопродуктивної праці, забезпечує додержання законодавства про працю, правил та норм охорони праці, техніки безпеки, соціального страхування; здійснює бухгалтерський облік, веде фінансову та статистичну звітність згідно з законодавством (п.6.2.1, п.6.2.2 Статуту). До обов'язків підприємства належить створення для працівників належних і безпечних умов праці, забезпечення додержання чинного законодавства України про працю, правил та норм охорони праці, техніки безпеки, соціального страхування (п.6.3.3. Статуту). Поточне керівництво підприємством здійснює керівник підприємства Головний лікар (Директор) (п.7.2. Статуту), який приймає рішення про прийняття на роботу, звільнення з роботи працівників підприємства, а також інші, передбачені законодавством про працю рішення в сфері трудових відносин, укладає трудові договори (строкові та безстрокові) з працівниками підприємства (п.7.5.10 Статуту), забезпечує дотримання на підприємстві вимог законодавства про охорону праці, санітарно-гігієнічних та протипожежних норм і правил, створення належних умов праці (п.7.5.13 Статуту), уживає заходи до своєчасної та в повному обсязі виплати заробітної плати (п.7.5.14 Статуту).
Позивачка ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 13.04.2022 була взята на облік внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно з довідкою від 15.02.2023 ОСОБА_1 зареєстрована як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.8 т.1).
Згідно з копією трудової книжки ОСОБА_1 , на підставі наказу № 1-0п від 02.01.2018 вона з 03.01.2018 прийнята на роботу на посаду лікаря-офтальмолога відділення по обслуговуванню дорослого населення поліклініки КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР (а.с.6-7 т.1).
На підставі наказу № 43-К/тм від 26.07.2024 29.07.2024 ОСОБА_1 переведена на 0,5 ставки посади лікаря-офтальмолога клініко-діагностичного відділення в м. Запоріжжі КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР за основним місцем роботи (а.с.15 т.1).
Відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування позивачці була нарахована заробітна плата КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР з січня 2018 року по квітень 2022 року включно (а.с.9-13 т.1).
Отже встановлено, що нарахування та виплата позивачці заробітної плати на вказаному підприємстві з 01.05.2022 по 26.07.2024 не здійснювалось. Вказані обставини не заперечуються відповідачем.
01.08.2024 адвокат Коломоєць І.В. в інтересах ОСОБА_1 звернулась до керівника КП «Токмацька БЛІЛ» Токмацької міської ради з адвокатським запитом про надання копії трудового договору з ОСОБА_1 , табеля обліку робочого часу (помісячно) відносно ОСОБА_1 за період з квітня 2022 року по червень 2024 року, а також статуту КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР, який діяв в 2022 році та на даний час, штатного розпису КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР станом на квітень 2022 року та зі змінами на даний час в разі їх наявності, довідку про заробітну плату ОСОБА_1 за період з 01.01.2022 по 29.07.2024, відомості про умови, стан та забезпечення умовами для праці поліклініки КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , в період з лютого 2022 року по даний час (а.с.17 т.1).
02.08.2024 адвокат Коломоєць І.В. в інтересах ОСОБА_1 звернулась до керівника КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР з досудовою вимогою, в якій зазначила, що з 26 лютого 2022 року по теперішній час на робочому місці ОСОБА_1 в КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР за адресою: АДРЕСА_4 існують обставини виробничої ситуації, яка небезпечна для життя і здоров'я позивачки, що зумовлені окупацією та активними бойовими діями в м. Токмак Запорізької області. Гарантії і компенсації за роботу із шкідливими та/або небезпечними умовами праці, є істотною умовою трудового договору позивачки і працювати в умовах активних бойових дій ОСОБА_1 не погоджувалась, таких умов праці не підписувала. З 01 квітня 2022 року по 04 травня 2022 року позивачка перебувала у щорічній відпустці, за період з 2021 по 2022 роки. Після завершення відпустки і по даний час ситуація та небезпека в м. Токмак не змінилася, у зв'язку з чим просила з метою досудового врегулювання спору виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з квітня 2022 року по червень 2024 року в розмірі 473960,97 грн. (а.с.19-20 т.1).
08 серпня 2024 листом №02/344 в.о. директора КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР адвокату Коломоєць І.В. на її звернення від 01.08.2024 повідомлено, що з дня повномасштабної агресії РФ проти України підприємство, в якому працювала ОСОБА_2 до моменту призупинення дії трудового договору та подальшого переведення на посаду лікаря-офтальмолога клініко-діагностичного відділення в м.Запоріжжя, знаходиться на тимчасово окупованій території України за адресою: м. Токмак, вул. Центральна, 55Ж. Станом на 08 серпня 2024 підприємство релокувалося на підконтрольну Україні територію до м. Запоріжжя і проводить медичну діяльність за адресою: м. Запоріжжя, вул. Сержанта Медведєва,4. Вся первинна медична, кадрова та бухгалтерська документація стосовно лікаря-офтальмолога поліклініки ОСОБА_1 та інших працівників підприємства, залишилась на тимчасово окупованій території. (а.с.240 т.1).
Згідно з наказом в.о. директора КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР Євгенії Тупозлієвої від 05.12.2023 №12-адм/вс «Про призупинення дії трудового договору», призупинено дію трудового договору з 06.12.2023 до відновлення можливості виконувати роботу або до припинення чи скасування воєнного стану з працівниками КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР згідно додатку, у тому числі з ОСОБА_1 , яка займає посаду лікаря-офтальмолога поліклініки (а.с.79, 91-110 т.1).
Згідно з вказаним наказом, відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України (п.2). У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівників про необхідність стати до роботи (п.3).
Наказ видано у зв'язку з введенням в Україні воєнного стану, знаходження підприємства на тимчасово окупованій території, яка неодноразово піддавалась ракетним та бомбовим ударам та у зв'язку з абсолютною неможливістю забезпечення працівника роботою (бойові дії, пошкодження приміщень внаслідок бойових дій) та виконання такої роботи працівником.
У серпні 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР про стягнення середнього заробітку за час вимушеного простою за період з квітня 2022 року по червень 2024 року в розмірі 473960,97 грн.
Відповідно до розрахунку середнього заробітку позивача за період вимушеного простою, здійсненого за даними Індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про заробітну плату за лютий і березень 2022 року, середня заробітна плата становить 17554,11 грн., заробіток за час простою (27 місяців) становить 473960,97 грн.
На підтвердження розміру отриманих доходів суду надано також відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про отримані доходи та утримані податки, згідно з якими отримані ОСОБА_2 доходи в КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР у січні 2022 року становили 18468,44 грн. (перерахований податок 3324,31 грн.), у лютому 2022 року - 18290,28 грн. (перерахований податок 3292,26 грн.), у березні 2022 року - 16818,18 грн. (перерахований податок 3027,27 грн.) (а.с.244 т.1).
Жодної іншої бухгалтерської документації стосовно лікаря-офтальмолога поліклініки ОСОБА_1 , яка б містила відомості про її заробітну плату, відповідачем не надано ані на адвокатський запит представника позивачка, ані суду.
Частинами 1, 4 та 5 ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до положень статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Згідно зі ст. 94 КЗпП України та ст. 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Відповідно до ст. 21 КЗпП України, трудовий договір - угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
Згідно зі ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, роботодавець зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.
Конкретні розміри тарифних ставок (окладів), відрядних розцінок, посадових окладів працівникам, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються роботодавцем з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч. 1ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються роботодавцем після виконання зобов'язань щодо оплати праці (ч.5 ст. 97 КЗпП України).
Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати працівнику. Одночасно звертає на себе увагу і той факт, що заробітна плата виплачується лише за виконану працівником роботу, а якщо працівник такої роботи не виконував, то заробітна плата йому не виплачується, за винятком виплат, передбачених законодавством (зокрема, у випадку простою). Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18.
Відповідно до ст.34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.
Відповідно до ст.113 КЗпП України, час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити роботодавця чи бригадира, майстра або посадових осіб.
За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.
Час простою з вини працівника не оплачується.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки та оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» запроваджено воєнний стан на всій території України, який в подальшому було продовжено та діє на час ухвалення рішення у даній справі.
Починаючи з 26.02.2022 територія Токмацької міської територіальної громади Пологівського району Запорізької області по теперішній час є тимчасово окупованою територією представниками збройних формувань держави-агресора РФ, відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».
У преамбулі Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що збройна агресія Російської Федерації розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності, а 24 лютого 2022 року переросла в повномасштабне збройне вторгнення на суверенну територію України, Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з'єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
Згідно із ст.2 вказаного Закону, цей закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Згідно з ст. 18 вказаного Закону, громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
З 24.03.2022 набув чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-ІХ від 15.03.2022, який визначив особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Відповідно до ч. 2 ст. 1 вказаного Закону, на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України.
Згідно із ст. 3 Закону, у період дії воєнного стану роботодавець має право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди (крім переведення на роботу в іншу місцевість, на території якої тривають активні бойові дії), якщо така робота не протипоказана працівникові за станом здоров'я, лише для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, з оплатою праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою. У період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.
Стаття 7 вказаного Закону визначає, що у період дії воєнного стану порядок організації кадрового діловодства та архівного зберігання кадрових документів у районах активних бойових дій визначається роботодавцем самостійно, за умови забезпечення ведення достовірного обліку виконуваної працівником роботи та обліку витрат на оплату праці.
Стаття 10 Закону вказує, що заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором.
Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати.
Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.
Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати заробітної плати.
У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових правовідносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв'язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором. Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому, зокрема, зазначається інформація про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов'язки та спосіб обміну інформацією, строк призупинення дії трудового договору, кількість, категорії і прізвища, ім'я, по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) відповідних працівників, умови відновлення дії трудового договору. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.
З'ясувавши обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази, суд вважає встановленим та доведеним, що сторони у справі з 2018 року, в тому числі у спірний період, перебували у трудових відносинах.
Сторонами у справі цей факт не заперечується, сумніву у достовірності цього факту у суду не виникає, також він підтверджується іншими доказами у справі, зокрема, копією трудової книжки позивачки, інформацією з Індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, чисельними відповідями на звернення позивачки та її представника, копіями наказів №12-адм/вс від 05.12.2023 та №43-К/тм від 26.07.2024.
При розгляді справи судом також встановлені загальновідомі факти, що в порядку положення ч. 3 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню, а саме, що військовослужбовці збройних сил та інших воєнізованих формувань РФ шляхом збройної агресії 24.02.2022 незаконно вторглись на територію України через державні кордони України, в тому числі у Запорізькій області, та здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, інші об'єкти цивільного сектору соціального забезпечення, та здійснили застосування оперативно-тактичних ракет по позиціям Збройних Сил України та об'єктах цивільної інфраструктури, що призвело до тяжких наслідків.
Загальновідомою обставиною є те, що з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який діє на час ухвалення даного рішення. Частина Запорізької області входить до переліку територій, на яких ведуться/велись бойові дії, частина тимчасово окупована, що, в свою чергу, призвело до вимушеного переселення населення в більш безпечні місця з міркувань безпеки.
Місто Токмак Пологівського району Запорізької області, де на час виникнення спірних правовідносин юридично та фактично було розташоване КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР, з 26.02.2022 по теперішній час віднесено до переліку тимчасово окупованих територій України, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень.
Після захоплення та окупації міста Токмак Пологівського району Запорізької області російськими військами, приміщення КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР використовувалось як з метою надання медичних послуг населенню, яке залишилось проживати на вказаній території, так і з метою надання медичних послуг військовослужбовцям держави-агресора, що було підтверджено в судовому засіданні показаннями свідків.
Позивачка ОСОБА_1 , яка була допитана в судовому засіданні за правилами допиту свідка, суду пояснила, після захоплення та окупації міста Токмак Пологівського району Запорізької області приміщення КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР використовувалось з метою надання медичних послуг населенню. Також до лікарні почали звертатись за медичною допомогою військовослужбовці держави-агресора, і тоді була вимушена виконувати обов'язки під дулом автомату.
Після окупації не було відомо що робити, як себе поводити, керівництво лікарні усувалось від обов'язку надати роз'яснення. Вона хотіла оформити відпустку, однак їй усно повідомили, що відпустку не оформили. Умови для виконання професійних обовязків як лікаря-офтальмогола фактично були відсутні, спеціальне обладнання були пошкоджене. Часто в лікрані не було електропостачання, води. Всі медичні препарати використали, потім ліків не було. Дорогою до роботи проїжджала декілька блокпостів, російські військові постійно її, як і інших працівників лікарні, перевіряли, оглядали їх речі. З метою безпеви вимушено виїхала з м. Токмак 09.04.2022.
Про відсутність можливості викнувати свою роботу, в тому числі через небезпеку для життя, керівництво лікарні було обізнане, однак жодних наказів від керівництване надходило. Останній раз бачила головного лікаря в двадцятих числах березня 2022 року, стояв у супроводі російських військових, коли були обшуки, після чого його не бачила, від секретаря стало відомо, що він виїхав з міста м. Токмак.
Свідок ОСОБА_3 суду пояснила, що КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР здійснювало роботу в окупацї. Працювали під обстрілами, без води, світла, зв'язку, тепла, аналізи здати не можливо було, УЗД не працювало, в лікарні були пошкоджені вікна. В місті державні органи, аптеки, магазин, термінали не працювали. Директор, головна медсестра лікарні виїхали, адміністрації в лікарні не було. 13.04.2022 вона виїхала з м. Токмак і вже в Запоріжжі зв'язалася з директором лікарні.
Свідок ОСОБА_4 суду пояснила, що вона працювала в КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР лікарем терапевтом. Під час окупації працювали без світла, опалення та води, ліків не було, медикаменти не постачались, харчоблок не працював. В лікарні були пошкоджені вікна, укриття не було, його потім облаштовували самі працівники лікарні. Зв'язку не було, сім-карти забирали. Головний лікар на роботу не виходив, вказівки давав по телефону, потім виїхав з міста, працівникам вказівок ніяких не було. 13.04.2022 вона виїхала з м. Токмака до м. Запоріжжя.
Такі обставини в сукупності, на думку суду, значно утруднили, а в подальшому фактично унеможливили виконання позивачкою належним чином своїх трудових обов'язків. Позивачка виїхала з окупованого м. Токмак Пологівського району Запорізької області з міркувань безпеки, є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується відповідними довідками, які містяться в матеріалах справи.
Відтак, судом встановлено та сторонами визнається факт не виходу позивачкою на роботу у зв'язку з її виїздом з тимчасово окупованого міста Токмак Пологівського району Запорізької області на підконтрольну територію України 09.04.2022 та фактичне невиконання нею трудових обов'язків на підприємстві відповідача з 09.04.2022.
Враховуючи, що підприємство відповідача з дати оголошення воєнного стану знаходилось на території активних бойових дій, а з 26.02.2022 - на тимчасово окупованій території України, де органи державної влади України не здійснюють свої повноваження, суд вважає встановленим та доведеним, що виїзд з окупованого міста та невиконання позивачем своїх обов'язків як працівника лікарні було об'єктивним та необхідним. Позивачка не з власної волі була позбавлена можливості безпечно для себе перебувати у місті Токмак та виконувати свої трудові обов'язки у спірні періоди на підприємстві відповідача .
Виїзд позивачки з тимчасово окупованої території був спрямований насамперед на захист свого життя і здоров'я та життя і здоров'я близьких в умовах воєнної загрози з боку збройних сил та військових формувань РФ, що свідчить про те, що вона з незалежних від неї причин не могла виконувати свої трудові обов'язки, тобто фактично перебувала у простої не з її вини.
Про виниклу внаслідок збройної агресії і окупації міста виробничу ситуацію, яка унеможливлювала виконання обов'язків через пошкодження майна лікарні, відсутність медичних препаратів і засобів, відсутність електропостачання на робочому місці позивачки, небезпеки для життя та здоров'я як позивачки, так і для людей, які її оточували, не з вини позивачки, посадові особи лікарні були обізнані, в тому числі повідомлялися працівниками лікарні засобами мобільного зв'язку. Ці обставини відповідачем не спростовуються.
Втім позивачка, як працівник лікарні, з початку повномасштабної агресії РФ проти Українита окупації міста не отримала від керівництва лікарні жодних роз'яснень та інструкцій щодо її дій при виконанні нею трудових обов'язків, у т.ч. у разі загрози її життю та здоров'ю під час активних бойових дій, ракетних, бомбових ударів та окупації міста, або будь-якої підтримки від лікарні з цього питання.
Аналіз наданих доказів по справі дає підстави для висновку про те, що КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР не доведена можливість забезпечення позивачці нормального робочого процесу та гарантування небезпечних умов для її життя та здоров'я або для людей, які її оточують після введення в Україні воєнного стану та окупації міста Токмак.
В той же час, на період дії воєнного стану за Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» саме роботодавець встановлює особливості обліку робочого часу, кадрового діловодства, оплати праці тощо під час воєнного стану. Згідно п. 2 ст. 7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.
Не дивлячись на введення воєнного стану та окупацію міста Токмак Пологівського району Запорізької області, простій на підприємстві відповідача не оголошувався, питання про переведення працівників на іншу роботу на підконтрольну територію України не вирішувалось, у вказані періоди сторони спору не призупиняли дію трудового договору в порядку ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» аж до 06.12.2023, коли відповідач призупинив трудові відносини в тому числі з позивачкою, що підтверджується матеріалами справи і сторонами не оспорюється.
При цьому, з наказу відповідача від 05.12.2023 №12-адм/вс про призупинення трудових відносин з працівниками лікарні з 06.12.2023 вбачається, що підставою для видання такого наказу відповідачем було, зокрема, введення в Україні воєнного стану, знаходження підприємства на тимчасово окупованій території, яка неодноразово піддавалась ракетним та бомбовим ударам та у зв'язку з абсолютною неможливістю забезпечення працівника роботою (бойові дії, пошкодження приміщень внаслідок бойових дій) та виконання такої роботи працівником.
Такі обставини фактично спростовують доводи представника відповідача про відсутність поважних причин для невиходу позивачки у спірний період на роботу та безпідставність виїзду з тимчасово окупованої території.
Також судом встановлено та визнається сторонами, що нарахування та виплата заробітної плати позивачці, після її невиходу на роботу у зв'язку з виїздом з тимчасово окупованої території, відповідачем не здійснювалось.
На переконання суду, відсутність працівника на роботі у зв'язку з військовими діями та окупацією населеного пункту, де знаходиться підприємство, не може бути кваліфікована як неприбуття на роботу без поважної причини (зокрема, прогул), і до з'ясування причин відсутності працівника та отримання від нього пояснень, доцільно обліковувати такого працівника, як відсутнього з нез'ясованих або з інших причин.
Водночас, суд зауважує, що КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР не надало табелі обліку використання робочого часу щодо позивачки у спірний період із зазначенням днів (періоду) неявки позивачки на роботу, як і не надав будь-яких документів щодо посадового окладу позивачки, ведення бухгалтерського обліку, у т.ч. по заробітній платі позивачки тощо, оскільки така робота не велась.
Відповідач фактично сумоусунувся від надання будь-яких доказів, контр розрахунку на підтвердження своїх заперечень проти позову.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що заробітна плата мала бути виплачена позивачці на умовах, визначених трудовим договором, відповідно до статті 10 Закону № 2136-ІХ. Оскільки такі кошти позивачці не виплачені, суд дійшов до висновку, що відповідач порушив трудові права позивачки, зокрема на оплату праці.
При цьому, військова агресія РФ проти України, введення воєнного стану, перебування населеного пункту, де фактично було розташоване підприємство, під окупацією, обстріли, не є тими обставинами, що звільняють роботодавця від обов'язку з оплати праці працівників, враховуючи те, що роботодавцем не було зупинено чи припинено діяльність юридичної особи, не було призупинено дію трудового договору з позивачами, не було запроваджено простій та не визначено певних особливостей виконання працівниками своїх обов'язків на час воєнного стану.
Вказані вище обставини можуть бути підставами для звільнення відповідача від відповідальності за несвоєчасну виплату заробітної плати, проте не звільняють його від обов'язку виплати заробітної плати.
Також суд враховує, що відповідачем не спростована об'єктивна неможливість здійснювати нарахування та виплату заробітної плати позивачці за спірні періоди.
Доводи представника відповідача щодо того, що заявлені до стягнення грошові суми пов'язані мають розглядатися як відшкодування працівнику пов'язаних із трудовими відносинами грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії РФ проти України, і здійснюватися за рахунок коштів держави-агресора, є необґрунтованими, оскільки чинним законодавством дійсно врегульовано питання щодо відшкодування заробітної плати працівникам за час призупинення дії трудового договору у зв'язку із збройною агресією проти України, однак відповідач призупинив дію трудового договору з позивачами лише у грудні 2023 року, тому до цього періоду обов'язок відшкодування позивачці заробітної плати має бути покладено саме на відповідача.
Продовження протягом певного періоду здійснення підприємством своєї діяльності на тимчасово окупованій території, на що також звертає увагу представник відповідача, не спростовують факту порушення прав позивачки на оплату праці і не впливають на її право на отримання заробітної плати за час невиконання нею трудових обов'язків не з її вини з огляду на те, що дію трудового договору з позивачем не було призупинено, простій не було запроваджено, не визначено певних особливостей виконання нею своїх обов'язків на час воєнного стану.
Твердження представника відповідача про те, що у зв'язку з виїздом позивачки з тимчасово окупованої території з власної волі та невиконанням нею покладених на нею трудових обов'язків у спірні періоди, у відповідача відсутній обов'язок на нарахування та виплату їй заробітної плати, суд вважає формальними, безпідставними та такими, що об'єктивно спростовуються наданими суду доказами та встановленими судом обставинами.
При цьому суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 16.08.2023, справа № 910/6654/22, зазначив, що кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо.
Відповідач жодним чином доводи позивача в частині неможливості виконання нею трудових обов'язків не з її вини не спростував, належних та допустимих доказів на підтвердження своєї позиції не надав. Натомість, суд вважає доведеним позивачкою, що саме через збройну агресію, активні бойові дії, загрозу життю та здоров'ю вона була вимушена евакуюватися з міста Токмак Запорізької області, у зв'язку з чим з поважних причин та не з її вини не могла виконувати свої трудові обов'язки безпосередньо на підприємстві відповідача, про що керівництво було обізнане, але жодних дій для визначення певних особливостей виконання працівником своїх обов'язків на час воєнного стану відповідач не вчинив.
При ухваленні рішення суд також враховує, що Верховний Суд у постанові від 18.08.2022 у справі № 560/7496/20 прийшов до переконання, що середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.
Судом також встановлено, що наказом відповідача № 12-адм/вс від 05.12.2023 з позивачкою була призупинена дія трудового договору.
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Закону № 2136-ІХ призупинення дії трудового договору це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв'язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором. Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому, зокрема, зазначається інформація про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов'язки та спосіб обміну інформацією, строк призупинення дії трудового договору, кількість, категорії і прізвища, ім'я, по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) відповідних працівників, умови відновлення дії трудового договору. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.
У порядку, передбаченому частиною четвертою статті 13 Закону № 2136-ІХ, вищевказаний наказ відповідача позивачкою не оскаржувався до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, або його територіального органу. Відомостей про скасування наказу відповідача № 12-адм/вс від 05.12.2023 матеріали справи не містять.
Позивачка просить стягнути середньомісячну заробітну плату за період з квітня 2022 року по червень 2024 року, а тому, за встановлених обставин, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову в частині стягнення середньомісячної заробітної плати за період з 06.12.2023 (з моменту призупинення дії трудового договору) по червень 2024, необхідно відмовити, оскільки відшкодування заробітної плати за цей період здійснюється відповідно до Закону № 2136-ІХ.
Такий висновок суду відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 08 травня 2024 року у справі № 359/5261/22, згідно з яким під час призупинення трудового договору у працедавця відсутній обов'язок забезпечувати працівника роботою та заробітною платою, якщо працедавець законно призупинив дію трудового договору.
Щодо застосування ст. 233 КЗпП України при вирішенні спору про стягнення середньомісячної заробітної плати за період з квітня 2022 року по 05.12.2023 року суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Пзивачка звернулася до суду під час дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX.
Так, Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 18 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (частина перша статті 233 КЗпП України) (постанова ВП ВС від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 (провадження № 11-90заі24)).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
02.04.2020 набрав чинності Закон України від 30.03.2020 № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема статтею 233 КЗпП України, продовжуються на строк його дії.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.
Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був відмінений із 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651.
Тлумачення наведених норм закону свідчить про те, що запровадження на всій території України карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
З урахуванням пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними ст. 233 КЗпП КУкраїни, почався 01.07.2023.
Суд враховує те, що середньомісячна заробітна плата є щомісячними виплатами, а отже за кожною такою виплатою має застосовуватись окремий строк звернення до суду.
Таким чином за грошовими вимогами, які виникли до 18.07.2022, строк звернення до суду не обмежується. За вимогами про стягнення середньомісячної заробітної плати за період з 19.07.2022 по 05.12.2023 (до призупинення дії трудового договору) тримісячний строк для звернення до суду закінчився до 05.03.2024.
Також закінчився тримісячний строк для звернення до суду щодо частини позовних вимог про стягнення середньомісячної заробітної плати за період після призупинення дії трудового договору (з 06.12.2023 і по червень 2024 року), однак суд визнав їх такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відшкодування заробітної плати за цей період здійснюється відповідно до Закону № 2136-ІХ.
Позивачка звернулась з цим позовом до суду 05.08.2024, тобто по закінченню строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України, для вимог про стягнення заробітної плати за період з 19.07.2022 по 05.12.2023. Поважність причин пропуску позивачкою зазначеного строку матеріали справи не містять.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позову в частині стягнення середньомісячної заробітної плати за період з 19.07.2022 до 05.12.2023 необхідно відмовити.
З огляду на вищевказане вимоги позивачки про стягнення з відповідача на її користь середньомісячної заробітної плати за час простою за період з 09.04.2022 до 18.07.2022 підлягають задоволенню.
У статтях 1 та 2 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» зазначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. До структури заробітної плати належать: основна заробітна плата винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Згідно з пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Згідно з п.8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з відповіддю з ДРФО № 1185617 від 11.03.2025, відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, нарахована позивачці заробітна плата відповідачем у лютому 2022 року становила 18290,28 грн., у березні 2022 року 16818,18 грн., у квітні 2022 року 7142,86 грн.
Розрахунок середньомісячної заробітної плати суд проводить на підставі відомостей, які містяться у Відомостях з державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків, оскільки розрахунок середнього заробітку неможливо здійснити без указаних документів, а відповідач як розпорядник інформації про розмір заробітної плати позивачки не надав запитуваної інформації на адвокатські запити представника позивача, в судовому засіданні представник відповідача послалась на знаходження таких документів на тимчасово окупованій території.
Як встановлено судом, позивачка з 09.04.2022 припинила виконувати обов'язки за місцем роботи з наведених вище підстав, а відповідач не сплатив позивачці середній заробіток за період з 09.04.2022. Суд визнав, що підялгають задоволенню вимоги про стягнення середнього заробітку за час простою з 09.04.2022 по 18.07.2022 (71 робочий день).
За даними відомостей з державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків (відповідь ДРФО № 1185617 від 11.03.2025) позивачці нарахована заробітна плата за квітень 2022 року у сумі 7142,86 грн. (при неоплаченому простої з 09.04.2022), за лютий 2022 року в сумі 18290,28 грн., за березень 2022 року в сумі 16818,18 грн.
Отже, для розрахунку середньої заробітної плати позивачки береться заробітна плата за два останні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, тобто за лютий 2022 року в сумі 18290,28 грн. та за березень 2022 року в сумі 16818,18 грн.
Середньоденна заробітна плата позивачки склала 835,91 грн. (заробітна плата за лютий 18290,28 грн. + заробітна плата за березень 16818,18 грн.) : 42 робочі дні = 835,91 грн.). Таким чином, середня заробітна плата за період з 09.04.2022 по 18.07.2022 (71 робочий день) становить 59349,61 грн.
Іншого розрахунку невиплаченої позивачці заробітної плати відповідач не надав.
На підставі викладеного, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР на її користь середнього заробітку підлягають задоволенню частково в сумі 59349,61 грн.
При ухваленні рішення суд враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18.01.2023 у справі № 752/23602/20 (провадження № 61-12064св22), де зазначено, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів.
Таким чином середній заробіток, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, слід стягнути з утриманням з цих сум податків та інших обов'язкових платежів.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із звільненням позивачки від сплати судового збору за вимоги про стягнення заробітної плати, судовий збір у сумі 593,40 грн. підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.
Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу суд дійшов наступних висновків.
Як передбачено у статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов'язаних з розглядом справи (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України) та становлять одну із складових судових витрат (частина перша статті 133 ЦПК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 135 ЦПК України сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: (1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; (2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Приписами частини першої статті 26 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон № 5076-VI) визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Згідно зі статтею 30 Закону № 5076-VІ гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 137 ЦПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою сьомою, дев'ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Таким чином при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Судом встановлено, що 26.07.2024 між позивачкою та адвокатом Коломоєць І.В. укладений договір про надання правової допомоги № 2607/2024.
Відповідно до розрахунку судових витрат позивача, акту прийому передачі виконаних робіт/правничих послуг, вартість витрат на надання професійної правничої допомоги за позовом до КП «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» ТМР складає 10000,00 гривень, яка складається з супроводу клієнта в Ленінському районному суді міста Запоріжжя у справі № 334/3617/25 у спорі з захисту трудових прав (не залежно від кількості судових засідань), в тому числі: усна консультація з питань захисту трудового законодавства, оплату праці та простою, підготовка скарги, клопотань. Кількість витраченого адвокатом часу складає 10 годин.
У відзиві представник відповідача заявила про неспівмірність витрат на правничу допомогу, оскільки дана справа є незначної складності, процесуальні документи у справі не є об'ємними, адвокату не було потрібно досліджувати додаткові джерела права, законодавство.
При визначені обґрунтованості витрат на правничу допомогу суд враховує, що адвокат Коломоєць І.В. приймала участь у судових засіданнях, враховує обсяг складених нею документів, а саме, позовна заява, відповідь на відзив, клопотання про допит свідків, клопотання про витребування доказів, адвокатський запит та досудова вимога.
Враховуючи предмет спору, значення справи для сторін, критерії реальності адвокатських послуг та розумності їх розміру, суд вважає обгрунтованою вартість витрат на надання професійної правничої допомоги у даній справі у сумі 10000,00 грн.
Враховуючи часткове задоволення позову, з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню витрати на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що стновить 1252,00 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 12, 141, 258-260, 263 -265, 268 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Коломоєць Ірини Василівни, до Комунального підприємства «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради про стягнення заробітної плати - задовольнити частково.
Стягнути з Комунального підприємства «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 09 квітня 2022 року по 18 липня 2022 року в сумі 59349,61 грн. (п'ятдесят дев'ять тисяч триста сорок дев'ять грн. 61 коп.).
Стягнути з Комунального підприємства «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 1252,00 грн.
Стягнути з Комунального підприємства «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради на користь держави судовий збір в сумі 593,40 грн.
Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_6 .
відповідач: Комунальне підприємство «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради, код ЄДРПОУ 41477873, місцезнаходження: 69032, м. Запоріжжя, вул. Медведєва сержанта, буд.4.
Суддя: Турбіна Т. Ф.