Провадження № 11-сс/803/1278/25 Справа № 202/5506/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
30 червня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді-доповідача ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції)
представника власника майна ОСОБА_7
власник майна ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку дистанційного судового провадження в залі суду в м. Дніпрі матеріали досудового розслідування №12025042210000903 від 01.06.2025 року за апеляційною скаргою прокурора Лівобережної окружної прокуратури м. Дніпра ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпра від 06 червня 2025 року, про часткове задоволення клопотання прокурора про накладення арешту, -
Ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпра від 06 червня 2025 року, було частково задоволено клопотання прокурора Лівобережної окружної прокуратури м. Дніпра ОСОБА_6 про накладення арешту у кримінальному провадженні №12025042210000903 від 01.06.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Накладено арешт у кримінальному провадженні внесеному 01.06.2025 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025042210000903, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, на транспортний засіб «Chevrolet Lacetti» р.н. НОМЕР_1 , із забороною розпорядження та відчуження вищевказаним майном, до скасування арешту у встановленому КПК України порядку.
Автомобіль «Chevrolet Lacetti» р.н. НОМЕР_1 , - передано на відповідальне зберігання власнику ОСОБА_8 .
В задоволені решти вимог клопотання відмовлено.
Мотивуючи ухвалене рішення слідчий суддя посилався на те, що стороною обвинувачення доведено, що транспортний засіб «Chevrolet Lacetti» р.н. НОМЕР_1 , який визнаний речовим доказом та має доказове значення у даному кримінальному провадженні, може бути використаний як доказ факту та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Разом з тим, слідчий суддя вважав, що прокурором не доведено, що розумність та співрозмірність обмеження права власності користування транспортним засобом, а також те, що вказане обмеження відповідає завданням кримінального провадження.
Враховуючи наведене, а також приймаючи до уваги те, що матеріали кримінального провадження містять відеозапис події ДТП, у зв'язку з чим для встановлення істини у даному провадженні відпадає необхідність у проведенні трасологічної експертизи, та з огляду на те, що підозрюваний активно співпрацює зі слідством і висловлює готовність відшкодувати шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок ДТП, слідчий суддя вважає, що в межах цього кримінального провадження доцільно накласти арешт на транспортний засіб марки «Chevrolet Lacetti» з реєстраційним номером НОМЕР_1 шляхом заборони його відчуження та розпорядження, однак без позбавлення власника права володіти та користуватися зазначеним транспортним засобом.
Такий захід забезпечить належне проведення досудового розслідування, сприятиме встановленню об'єктивної істини та не обмежуватиме права власника на мирне володіння своїм майном. Крім того, це дозволить уникнути ризику відчуження транспортного засобу або його використання всупереч інтересам слідства, не створюючи при цьому надмірних обмежень для власника автомобіля.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, прокурор подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді, постановити нову, якою клопотання прокурора про накладення арешту на майно задовольнити повністю, накласти арешт на автомобіль з обов'язковим позбавленням прав на відчуження, розпорядження та користування.
Обґрунтовуючи заявлені в апеляційній скарзі вимоги прокурор посилається на те, що ухвала суду є незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.
Вказує, що слідчим суддею не надано належної оцінки викладеним у клопотання про арешт майна та обґрунтованим прокурором в судовому засіданні доводам.
Зазначає, що для проведення повного та неупередженого розслідування, з метою запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення відчуження речового доказу, необхідно накласти арешт на вказане майно з позбавлення права відчуження, розпорядження та користування.
Зазначає, що автомобіль «Chevrolet Lacetti» з реєстраційним номером НОМЕР_1 є основним об'єктом кримінального правопорушення, пов'язаного з його експлуатацією та керуванням, а також на необхідність проведення судової транспортно-трасологічної експертизи та судової експертизи технічного стану автомобіля.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення прокурора з приводу апеляційної скарги, яка наполягала на її задоволенні, просила ухвалу слідчого судді скасувати, постановити нову, якою задовольнити клопотання про накладення арешту на автомобіль, думку власника майна та його представника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили ухвалу слідчого судді залишити без змін, вивчивши матеріали провадження і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів, зокрема арешт майна.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
За загальними правилами, передбаченими ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження допускається лише у разі, якщо слідчий, дізнавач, прокурор доведе, що :
- існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;
- потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора;
- може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.
Згідно з ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що зазначених вимог закону судом дотримано не в повній мірі з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів, наданих суду апеляційної інстанції, прокурор звернувся до слідчого суду Індустріального районного суду м.Дніпра з клопотанням про накладення арешту на автомобіль в рамках кримінального провадження № 12025042210000903 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Апеляційним переглядом встановлено, що СВ ДРУП №2 ГУНП в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження, внесеного 01.06.2025 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025042210000903 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
З матеріалів клопотання вбачається, що 31.05.2025 о 18:00 годині водій ОСОБА_8 керуючи автомобілем «Chevrolet Lacetti», р.н. НОМЕР_1 , рухаючись по вулиці Старочумацькій в Індустріальному районі міста Дніпра, на регульованому перехресті вулиці Зразкової виконуючи маневр повороту ліворуч допустив зіткнення з мотоциклом «Viper V250C» р.н. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_9 , який рухався у зустрічному напрямку.
31.05.2025 в ході проведення огляду місця події оглянуто та вилучено автомобіль «Chevrolet Lacetti», р.н. НОМЕР_1 .
Постановою слідчого від 02.06.2025 року транспортний засіб «Chevrolet Lacetti», р.н. НОМЕР_1 , визнано речовим доказом.
Відповідно до про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , право власності на транспортний засіб «Chevrolet Lacetti», р.н. НОМЕР_1 , зареєстровано за ОСОБА_8 .
Задовольняючи частково клопотання прокурора слідчий суддя послався на те, що слідчим та прокурором не доведено розумність та співрозмірність обмеження права власності користування транспортним засобом, а також те, що вказане обмеження відповідає завданням кримінального провадження.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком слідчого судді з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на вищевказаний транспортний засіб, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт, зокрема з'ясувати правову підставу для арешту, що має бути викладена у клопотанні та відповідати вимогам закону.
Колегія суддів вбачає, що наведені у клопотання прокурора доводи про накладення арешту на вищевказаний автомобіль, а також з'ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна цілком достатньо для підтвердження наявності підстав, передбачених ст. 170 КПК України для накладення арешту на мйано.
Зокрема, посилаючись у клопотанні, що майно, а саме автомобіль марки «Chevrolet Lacetti», р.н. НОМЕР_1 , є речовим доказом та відповідає критеріям майна, на яке може бути накладено арешт, визначеним ст. 170 КПК України, сторона обвинувачення повинна була зібрати та надати слідчому судді достатні на даному етапі досудового розслідування докази на підтвердження такого висновку.
Як вбачається зі змісту клопотання прокурора, вищевказаний автомобіль постановою старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СВ ДРУП №2 ГУНП в Дніпропетровській області від 02.06.2025 року визнано речовим доказом у кримінальному провадженні. Крім того, прокурор у своєму клопотанні зазначив обставини вчинення кримінального правопорушення та надав достатню на його думку кількість доказів, що підтверджують необхідність у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.
При вирішенні питання про накладення арешту на майно з метою забезпечення збереження речових доказів, слідчий суддя має самостійно перевірити та встановити з сукупності наданих матеріалів, чи відповідає таке майно ознакам речових доказів, передбачених ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як свідчать матеріали, надані до суду апеляційної інстанції, на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що матеріали судового провадження переконливо свідчать про те, що майно, на яке прокурор просить накласти арешт, в рамках даного кримінального провадження, відповідає критеріям ч. 1 ст. 170 КПК України, оскільки стороною обвинувачення доведено його відповідність ознакам ст. 98 КПК України, що в своїй сукупності слугує підставами для застосування обмежувальних заходів в даному кримінальному провадженні.
На підставі викладеного, посилання слідчого судді щодо невизначеного формулювання обсягу майна заявленого до вилучення, є безпідставним, оскільки прокурором надано достатні на даній стадії кримінального провадження докази вважати, що майно відповідає критеріям, зазначеним в ст. 170 КПК України, на підставі чого є правомірним накладення такого виду обтяження як арешт.
Крім цього, колегія суддів при вирішенні питання про накладення арешту на майно, також враховує той факт, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співрозмірним завданням кримінального провадження, а тому з метою збереження доказів у даному кримінальному провадженні, вважає за необхідне накласти арешт на вказане у клопотанні прокурора майно.
Таким чином, доводи прокурора є слушними щодо того, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою та такою, яка підлягає скасуванню, а тому висновки слідчого судді щодо відсутності достатніх правових підстав для арешту майна не відповідають як матеріалам судового провадження так і вимогам КПК України.
Будь-яких суттєвих негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження колегією суддів не встановлено.
З урахуванням вказаних обставин та з метою уникнення негативних наслідків, які можуть перешкодити проведенню всебічного та повного досудового розслідування, з метою запобігання можливості приховування майна в даному кримінальному провадженні, колегія суддів вважає, що у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170-173 КПК України, необхідно накласти арешт на майно.
Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 412, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора Лівобережної окружної прокуратури м. Дніпра ОСОБА_6 - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпра від 06 червня 2025 року, про часткове задоволення клопотання прокурора про накладення арешту, - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора Лівобережної окружної прокуратури м.Дніпра ОСОБА_6 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12025042210000903 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, - задовольнити.
Накласти арешт на транспортний засіб “Chevrolet Lacetti» д.н.з. НОМЕР_1 , який на праві власності належить ОСОБА_8 , із забороною розпорядження, відчуження та користування вказаним майном.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4