Справа № 212/6520/25
2/212/3705/25
07 липня 2025 року Покровський районний суд міста Кривого Рогу
у складі: головуючого, судді - Козлов Ю.В.
за участю секретаря - Манько В.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у місті Кривому Розі, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення,
05.06.2025 представник ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до АТ «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 7824 грн. та судові витрати у розмірі 2500 грн. Також, у позовній заяві представник позивача просив розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
В обґрунтування позову зазначає, що позивач з 22.11.2000 працює на підприємстві Відповідача - у структурному підрозділі «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» електрозварником ручного зварювання, 11.11.2024 року продовжено дію трудового договору у Криворізькому регіональному відділі організації роботи станцій виробничого штату виробничого підрозділу «Служба роботи станцій» Регіональної філії «Придінпроська залізниця» АТ «Українська залізниця».
За період з 2017-2021 роки йому надавалась щорічна відпустка з правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка оплачувалась відповідачем не у повному обсязі, лише у розмірі: за 2017 рік 2 105,00 грн., тоді як мінімальна заробітна плата в України 3200 грн., тобто відповідачем не доплачено 1 095 грн.; за 2018 рік 2 202,50 грн. тоді як мінімальна заробітна плата в України 3723 грн., тобто відповідачем не доплачено 1 520,50 грн.; за 2019 рік 2 401,25 грн., тоді як мінімальна заробітна плата в України 4173 грн., тобто відповідачем не доплачено 1 771,75грн.; за 2020 рік 2 746,25 грн., тоді як мінімальна заробітна плата в України 4723 грн., тобто відповідачем не доплачено 1976,75 грн.; за 2021 рік 4540,00 грн., тоді як мінімальна заробітна плата в України 6000 грн., тобто відповідачем не доплачено 1460,00 грн. Відповідач проігнорував пункти 3.1.16 Колективного договору Придніпровської залізниці на 2007-2015 роки, не надав матеріальну допомогу на оздоровлення в повному розмірі, яка має складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. У зв'язку з чим, він змушений звернутись до суду за захистом своїх трудових прав.
У зв'язку з вищевикладеним, просить стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на його користь 7 824,00 грн. недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017-2021 роки.
Ухвалою Покровського районного суду міста Кривого Рогу 11.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Представник відповідача про розгляд справи повідомлений належним чином, подав суду відзив. В обґрунтування відзиву зазначає, що вважає позовні вимоги безпідставними, вказуючи, що спір виник з виконання умов колективного договору, тому є колективним та повинен вирішуватись в іншому порядку, а саме - направити роботодавцю подання про усунення цих порушень, яке розглядається у тижневий строк, а у разі відмови усунути порушення або недосягнення згоди - оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до суду (ст.. 19 КЗпП України) . Пунктом 3.1.15. Колективного договору, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. В подальшому відповідно до пп.3, 5 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року встановлено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, передбачених колективним договором усіх рівнів, тому до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Зокрема, у пункті 5 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України визначено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Закон не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Адміністрація структурного підрозділу та первинна профспілкова організація, як представник трудового колективу, 14.04.2017 погодились застосувати з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати "125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом " .
Внесені зміни у колективний договір позивачем не оскаржувались та є чинними на теперішній час. Таким чином, вимога щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі не менше мінімальної заробітної плати не відповідає вимогам п.п. 3, 5розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06 грудня 2016 року і невнесення до теперішнього часу відповідних змін до колективного договору не надає права вимагати виплати, які суперечать Закону України. Крім того, відповідач вважає, що позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності та просить суд відмовити у стягненні правничої допомоги. Враховуючи викладене, просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Сторони про розгляду справи повідомлені належним чином.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що позивач працює на підприємстві Відповідача - у структурному підрозділі «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» електрозварником ручного зварювання, про що копія трудової книжки (а.с. 14-15), відповідачем це не оспорюється.
У періоди з 2017-2021 роки позивачу надавались щорічні відпустки. Відповідно наданих суду розрахунків заробітної плати позивачу була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення за 2017 рік - 2 105,00 грн.(а.с. 16), за 2018 рік 2 202,50 (а.с. 17) грн., за 2019 рік - 2 401,25 грн.(а.с.18), за 2020 рік - 2 746,25 грн.(а.с. 19), за 2021 рік - 4540,00 грн.(а.с.20)
Пунктом 3.1.15 Колективного договору, встановлено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини, незалежно від періоду її надання, виплачувати за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40 % тарифної ставки чи посадового окладу, які склались на початок року по професії, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги (а.с. 21-30)
Судом не було відхилено жодного доказу наданого позивачем.
Оцінка суду.
Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно ст.10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно до ст.13 КЗпП України та ст.7 Закону України Про колективні договори і угоди, зміст колективного договору визначається сторонами.
Ст. 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Згідно ст.18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов'язковими для роботодавця та працівника.
Відповідно до ч.2 ст.97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Як вбачається із матеріалів справи, пунктом 3.1.15 Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом на 2014-2015 роки ВІОКРЕМЛЕНОГО СТУРКТУРНОГО ПІДРОЗДІЛУ «ЕКСПЛУАТАЦІЙНЕ ВАГОННЕ ДЕПО БАТУРИНСЬКА» 25.03.2014 року, встановлено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини, незалежно від періоду її надання, виплачувати за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40 % тарифної ставки чи посадового окладу, які склались на початок року по професії, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
При цьому, 14.04.2017 року керівництвом структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» Регіональної філії «ПРИДНІПРОВСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» було винесено спільну постанову, згідно якої застосовано з 01 квітня 2017 року у діючому колективному договору СП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» замість величини мінімальна заробітна плата розрахункову величину 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом.
Законом України «Про державний бюджет України» на 2017 рік прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1600 грн., а отже 125% прожиткового мінімуму для працездатних осіб становило 2000 грн., в той час як розмір мінімальної заробітної плати по Україні був встановлений на рівні 3200 грн.
Законом України Про державний бюджет України на 2018 рік прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1860 грн., а отже 125% прожиткового мінімуму для працездатних осіб становило 2325 грн., в той час як розмір мінімальної заробітної плати по Україні був встановлений на рівні 3723 грн.
Законом України Про державний бюджет України на 2019 рік прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1921 грн., а отже 125% прожиткового мінімуму для працездатних осіб становило 2401,25 грн., в той час як розмір мінімальної заробітної плати по Україні був встановлений на рівні 4173 грн.
Законом України Про державний бюджет України на 2020 рік прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 2102 грн., а отже 125% прожиткового мінімуму для працездатних осіб становило 2627,50 грн., в той час як розмір мінімальної заробітної плати по Україні був встановлений на рівні 4723 грн.
Законом України Про державний бюджет України на 2021 рік прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 2270 грн., а отже 125% прожиткового мінімуму для працездатних осіб становило 2837,50 грн., в той час як розмір мінімальної заробітної плати по Україні був встановлений на рівні 6000 грн.
Згідно з п.1.4 Колективного договору, зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників відокремленого структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо «Батуринська» вносяться протягом строку його дії до узгоджувальної комісії і при погодженні сторін затверджується на спільному засіданні адміністрації і профспілкового комітету, а всі інші - на конференції трудового колективу.
Отже, Спільна постанова керівництвом структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» Регіональної філії «ПРИДНІПРОВСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», застосовано з 01 квітня 2017 року, якою прийнято рішення про застосовування з 01.04.2017 року розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат, передбачених колективними договорами, величини 125% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом замість величини не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, призвела до погіршення становища працівників порівняно із законодавством.
Виходячи зі змісту п.1.4 Колективного договору, зміни і доповнення до колективного договору, що призводять до погіршення соціального становища працівників, повинні були прийматися на конференції трудового колективу, а отже самостійне вирішення керівництвом Криворізької дирекції залізничних перевезень та Криворізької територіальної профспілкової організації питання щодо застосування розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат, передбачених колективними договорами суперечить вимогам Колективного договору, а отже не підлягає застосуванню при визначні розміру матеріальної допомоги на оздоровлення величина 125% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом.
Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці.
Крім того, судом не приймаються доводи відповідача про те, що пунктом 5 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Так, стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно дост.9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Ст.9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.
Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Проаналізувавши у сукупності положення ст.ст.22, 58 Конституції України, ст.9 КЗпП України, суд дійшов висновку, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю не мають зворотної сили.
Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів України» погіршив становище позивача та інших працівників підприємства щодо розміру матеріальної допомоги, звузив її право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотної сили та не може бути застосований при визначення розміру цієї допомоги.
Суд також вважає, що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06.12.2016 року не створює юридичних наслідків та перешкод для застосування п.3.1.14 Колективного договору в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається виключно Колективним договором.
За ч.2 ст.19 КЗпП якщо роботодавець порушив умови колективного договору, профспілки, що його уклали, мають право надсилати роботодавцю подання про усунення цих порушень, яке розглядається у тижневий строк. У разі відмови усунути порушення або недосягнення згоди у зазначений строк профспілки мають право оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до суду.
Правові і організаційні засади функціонування системи заходів по вирішенню колективних трудових спорів (конфліктів) і спрямований на здійснення взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними врегульовано Законом України Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів).
Так відповідно до ч.1 ст.2 Закону України Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо а)встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; б)укладення чи зміни колективного договору, угоди; в) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; г) невиконання вимог законодавства про працю.
За ст.3 Закону України Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) уповноважений найманими працівниками на представництво орган є єдиним повноважним представником найманих працівників до моменту припинення такого спору (конфлікту).
Відповідно до статті 4 Закону вимоги найманих працівників на виробничому рівні формуються і затверджуються загальними зборами (конференцією) найманих працівників або формуються шляхом збору підписів і вважаються чинними за наявності не менше половини підписів членів трудового колективу підприємства, установи, організації чи їх структурного підрозділу. Разом із висуненням вимог збори (конференція) найманих працівників визначають орган чи особу, які будуть представляти їх інтереси.
Вимоги найманих працівників, профспілки чи об'єднання профспілок оформляються відповідним протоколом і надсилаються роботодавцю або уповноваженій ним особі, організації роботодавців, об'єднанню організацій роботодавців.
Відповідно до статті 5 Закону роботодавець або уповноважена ним особа, організація роботодавців, об'єднання організацій роботодавців зобов'язані розглянути вимоги найманих працівників, категорій найманих працівників, колективу працівників чи профспілки та повідомити їх представників про своє рішення у триденний строк з дня одержання вимог.
Відповідно до статті 6 Закону колективний трудовий спір (конфлікт) виникає з моменту, коли уповноважений представницький орган найманих працівників, категорії найманих працівників, колективу працівників або профспілки одержав від роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об'єднання організацій роботодавців повідомлення про повну або часткову відмову у задоволенні колективних вимог і прийняв рішення про незгоду з рішенням роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об'єднання організацій роботодавців або коли строки розгляду вимог, передбачені цим Законом, закінчилися, а відповіді від роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об'єднання організацій роботодавців не надійшло.
На підставі ст.7 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» розгляд колективного трудового спору (конфлікту) здійснюється примирною комісією та трудовим арбітражем.
Колективні трудові спори, на відміну від індивідуальних - це спори непозовного провадження між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин. А тому, до таких спорів застосовується примирно-третейський порядок вирішення, правовий механізм якого визначено Законом України Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів).
Як встановлено судом, в межах даного цивільного спору, ОСОБА_1 заявлено позовні вимоги щодо порушення її законних прав та інтересів через недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі, передбаченому пунктом 3.1.15 Колективного договору на 2015 рік, дія якого неодноразово продовжувалася відповідно до спільних постанов керівництва Криворізької дирекції залізничних перевезень регіональної філії «Придніпровська залізниця» та президії Криворізької територіальної профспілкової організації. Матеріали справи не містять відомостей про те, що було сформовано вимоги найманих працівників, профспілок, аналогічні позовним вимогам, відповідно до положень ст.4 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», що свідчить про те, що між сторонами відсутній колективний трудовий спір.
Таким чином, під час розрахунку та виплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення підлягають застосуванню вимоги п.3.1.15 Колективного договору, згідно якого матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, яку обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Перевіривши наведені позивачем розрахунки, суд погоджується з ними і вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню недоплачена сума матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі 7824,00,00 грн., яка складається з:
- 2105,00 грн. недоплаченої допомоги за 2017 рік;
- 2202,50 грн. недоплаченої допомоги за 2018 рік;
- 2401,25грн. недоплаченої допомоги за 2019 рік;
- 2746,25 грн. недоплаченої допомоги за 2020 рік;
- 4540,00 грн. недоплаченої допомоги за 2021 рік.
Щодо строків позовної давності слід зазначити, що за змістом ст.2 Закону України «Про оплату праці» до складу заробітної плати крім основної та додаткової, входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Матеріальна допомога на оздоровлення, що надається до щорічної відпустки, є систематичною матеріальною допомогою. Це визначає пункт 2.3.3. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Госкомстату від 13 січня 2004 року № 5. Таку допомогу виплачують робітникам певних категорій: на оздоровлення; через екологічний стан регіону. Матеріальна допомога на оздоровлення належить до заохочувальних та компенсаційних виплат, що належать до фонду оплати праці.
З викладеного вбачається, що матеріальна допомога входить до структури заробітної плати, а отже до позовних вимог щодо спірних правовідносин застосовуються скорочені строки позовної давності, встановлені нормами ст.233 КЗпП України.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України, яка була чинною до 19 липня 2022 року, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком у разі порушення законодавства про оплату праці. Також частиною 1 цієї ж статті, внесеними змінами Законом України від 01 липня 2022 року, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, за винятком випадків, передбачених частиною другою. Також, у справах про звільнення, працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня отримання копії наказу про звільнення, а у справах про виплату сум при звільненні - у тримісячний строк з дня отримання письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми.
Водночас, на підставі п.1 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.233 КЗпП, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин, який неодноразово продовжувався, і був відмінений постановою КМУ від 27 червня 2023 року №651 Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 24.00 год. 30 червня 2023 року.
Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Отже, строки звернення позивача до суду за вирішенням трудового спору не були пропущені, оскільки він мав право звернутися до суду з вимогою про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 2017 року по 2021 рік без обмеження будь-яким строком.
Враховуючи наведене, суд приходить висновку про відсутність підстав для застосування до вказаного спору строків позовної давності і відмови з цих підстав у задоволенні позовних вимог та вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно дост.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Судові витрати на правничу допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.
Згідно з ч.1ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
В обґрунтування заявлених вимог до позовної заяви додано договір (угода) про надання правничої допомоги, який було укладено між ОСОБА_1 та адвокатом Борисенко А.В. від 20 травня 2025 року (а.с. 35-38). Відповідно до акту №1 про надання правової допомоги від 20.05.2025 року загальна вартість правової допомоги становить 2500,00 грн (а.с.41), також надано квитанцію про надання правових послуг(а.с.40).
Суд вважає, що вимога в частині відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 2 500,00 грн. підлягає задоволенню.
Згідно зі ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі задоволення позову на відповідача, у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно задоволених вимог.
З відповідача на користь держави, так як позивач при поданні позову до суду звільнений від сплати судового збору, підлягає стягненню судовий збір у сумі 1211,20 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 133, 137, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 279, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої частки заробітної плати - задовольнити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачений розмір матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі 7 824,00 грн.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 2 500,00 грн за правову допомогу.
Стягнути на користь держави з Акціонерного товариства «Українська залізниця» судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду
Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складання рішення до Дніпровського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Акціонерне Товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ-40075815, місцезнаходження за адресою: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5.
Суддя: Ю. В. КОЗЛОВ