Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"08" липня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/1576/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Юрченко В.С.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Компанії "БАЙРАСС КОНСАЛТАНТС ЛІМІТЕД" ("Byrass Consultants Limited") (1660, Cyprus, Nicosia, Karpenisi str., 30; адреса для листування: 02125, місто Київ, бульвар Перова, будинок 15; особа не є резидентом України),
до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТНИЙ ДІМ 2000" (Україна, 61001, Харківська область, місто Харків, вулиця Польова, будинок 55, квартира 12 код ЄДРПОУ 42773257),
про стягнення заборгованості,-
Позивач, Компанія "БАЙРАСС КОНСАЛТАНТС ЛІМІТЕД" ("Byrass Consultants Limited"), звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТНИЙ ДІМ 2000", про стягнення заборгованості за оренду приміщення за договором оренди № 06/04 від 20 червня 2023 року, яка станом на 05 травня 2025 року становить 110 273,26 грн., що еквівалентно 2 660 доларам 11 центам США, з урахуванням курсу долару НБУ, який станом на дату складання позову 07 травня 2025 року становить 41,4544 грн. за 1 долар США.
12 травня 2025 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/1576/25. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач правом на формування заперечень з приводу доводів викладених у позовній заяві не скористався, про рух справи (зокрема, про відкриття провадження у справі) повідомлявся у відповідності до норм чинного процесуального законодавства. Так, оскільки відповідач не зареєстрований в системі «Електронний Суд», з метою повідомлення останнього про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала про відкриття провадження у справі направлялась судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення (з відміткою судова повістка, за трек-номером № 0610252238843) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (Україна, 61001, Харківська область, місто Харків, вулиця Польова, будинок 55, квартира 12). Але, судова кореспонденція повернута поштою на адресу суду, значиться причина не вручення - «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4).
Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з частин 1, 2 статті 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 922/1576/25 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
На підставі частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує практику ЄСПЛ як джерело права, зокрема, у справі Осіпов проти України, де Суд нагадав, що стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Оскільки відповідач своїм процесуальним правом на формування заперечень з приводу доводів викладених у позові не скористався, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, враховуючи стислі процесуальні строки, встановлені для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
Частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як зазначено позивачем у позовній заяві, 20 червня 2023 між Компанією «Byrass Consultans Limited» (далі - позивач, орендодавець) та Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТНИЙ ДІМ 2000" (далі - відповідач, орендар) укладено договір оренди № 06/04 (далі - договір), за змістом пункту 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове, строкове, платне користування нерухоме майно, а саме: приміщення, розташоване за адресою: приміщення № 52, розташоване за адресою: Харківська область, місто Харків, проспект Московський, 90, загальною площею 53,4 кв. м. (далі іменується «орендоване майно») для використання його орендарем. Підписанням цього договору, орендодавець надає орендареві право користуватись орендованим майном, відповідно до умов цього договору, у якості офісом протягом строку дії цього договору оренди. Використання орендованого майна в інших цілях допускається виключно за умови попередньої письмової згоди орендодавця.
Відповідно до пункту 1.2. орендоване майно належить на праві власності орендодавцеві на підставі рішення Господарського суду Харківської області №35/448-07 від 20 вересня 2007 року. План орендованого майна та його розташування приведено у додатку № 1 до цього договору, який є невід'ємною частиною (пункт 1.8 договору).
Згідно з пунктом 2.1 договору, орендодавець протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня підписання даного договору передає, а орендар приймає у користування орендоване майно, що оформлюється актом приймання-передавання орендованого майна, який підписується сторонами. З цього моменту починається обчислення строку оренди за цим договором.
Відповідно до пункту 3.1 договору, за користування орендованим майном орендар сплачує щомісячно орендодавцеві орендну плату в українській національній валюті - гривні по курсу долара США у відношенні до української гривні.
Пунктом 3.2 договору передбачено, що протягом 5 банківських днів після дати підписання сторонами цього договору, орендар має сплатити орендодавцю орендну плату за перший місяць оренди, що складає суму в гривні, еквіваленту 380 доларам США по курсу долара США у відношенні до української гривні без ПДВ. Крім того, протягом 5 банківських днів після дати підписання сторонами договору, орендар має сплатити орендодавцю гарантійний платіж, що складає суму в гривні, еквівалентну 380 доларам США по курсу долара США у відношенні до української гривні без ПДВ.
Згідно з пунктом 3.7 договору, загальна сума орендної плати в місяць за цим договором складає суму в гривні еквівалентну 380 доларам США по курсу долара США у відношенні до української гривні без ПДВ, і визначається згідно умовам цього договору.
Додатком № 1 до договору слугує План орендованого майна та його розташування.
Як на тому наголошує позивач, 20 червня 2023 року, на виконання умов договору, орендодавець передав, а відповідач прийняв, за актом приймання-передавання орендованого майна, орендоване майно, а саме: приміщення, розташоване за адресою: приміщення № 52, розташоване за адресою: Харківська область, місто Харків, проспект Московський, 90, загальною площею 53,4 кв. м.
Звертаючись до суду із даним позовом позивач стверджує, що відповідач зобов'язання за договором в частині повної та своєчасної оплати орендної плати не виконав належним чином, у зв'язку із чим заборгованість станом на 05 травня 2025 року становить 110 273,26 грн., що еквівалентно 2 660 доларам 11 центам США, з урахуванням курсу долару НБУ.
Відповідач не скористався правом на формування відзиву, в порядку статті 165 ГПК України.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Предметом доказування у справі, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Предметом судового розгляду у справі є вимога щодо наявності/відсутності підстав для стягнення заборгованості за договором оренди № 06/04 від 20 червня 2023 року.
Як свідчать матеріали справи, 20 вересня 2007 року у справі № 35/448-07 рішенням Господарського суду Харківської області ухвалено визнати право власності за Компанією "БАЙРАСС КОНСАЛТАНТС ЛІМІТЕД", в тому числі на нежитлові приміщення відділення банку по проспекту Московському, 90 в місті Харкові в літ. «а-4» №1-:-12 з улаштуванням окремого входу загальною площею 53,40 кв. м. з якої основна площа 27,30 кв. м.
За витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна станом на 12 травня 2025 року, наявна актуальна інформація щодо права власності позивача на нежитлові приміщення відділення банку по проспекту Московському, 90 в місті Харкові в літ. «а-4» №1-:-12 з улаштуванням окремого входу загальною площею 53,40 кв. м. з якої основна площа 27,30 кв. м.
За рішенням Харківської міської ради об'єкт топоніміки м. Харкова «проспект Московський» перейменовано у «проспект Героїв Харкова» у відповідності до рішення сесії Харківської міської ради від 11 травня 2022 року.
23 лютого 2023 року Компанію "БАЙРАСС КОНСАЛТАНТС ЛІМІТЕД" взято на облік платника податків, як нерезидента, що придбаває нерухоме майно або отримує майнові права на таке майно в Україні (а. с. 33, том 1).
Згідно з нормами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статей 628, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 статті 509 Цивільного кодексу України, частина 1 статті 173 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 180 Господарського кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 20 червня 2023 між Компанією «Byrass Consultans Limited» (далі - позивач, орендодавець) та Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТНИЙ ДІМ 2000" (далі - відповідач, орендар) укладено договір оренди № 06/04 (далі - договір, а. с. 13-23, том 1), за змістом пункту 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове, строкове, платне користування нерухоме майно, а саме: приміщення, розташоване за адресою: приміщення № 52, розташоване за адресою: Харківська область, місто Харків, проспект Московський, 90, загальною площею 53,4 кв. м. (далі іменується «орендоване майно») для використання його орендарем. Підписанням цього договору, орендодавець надає орендареві право користуватись орендованим майном, відповідно до умов цього договору, у якості офісом протягом строку дії цього договору оренди. Використання орендованого майна в інших цілях допускається виключно за умови попередньої письмової згоди орендодавця.
Відповідно до пункту 1.2. орендоване майно належить на праві власності орендодавцеві на підставі рішення Господарського суду Харківської області № 35/448-07 від 20 вересня 2007 року.План орендованого майна та його розташування приведено у додатку № 1 до цього договору, який є невід'ємною частиною (пункт 1.8 договору).
У пунктах 1.9, 2.1 договору сторони погодили, що орендоване майно передається орендарю в нормальному технічному стані та придатному для використання з метою оренди на підставі акта приймання-передавання орендованого майна, який є його невід'ємною частиною. Орендодавець протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня підписання даного договору передає, а орендар приймає у користування орендоване майно, що оформлюється актом приймання-передавання орендованого майна, який підписується сторонами. З цього моменту починається обчислення строку оренди за цим договором.
Відповідно до пункту 3.1 договору, за користування орендованим майном орендар сплачує щомісячно орендодавцеві орендну плату в українській національній валюті - гривні по курсу долара США у відношенні до української гривні.
Пунктом 3.2 договору передбачено, що протягом 5 банківських днів після дати підписання сторонами цього договору, орендар має сплатити орендодавцю орендну плату за перший місяць оренди, що складає суму в гривні, еквіваленту 380 доларам США по курсу долара США у відношенні до української гривні без ПДВ. Крім того, протягом 5 банківських днів після дати підписання сторонами договору, орендар має сплатити орендодавцю гарантійний платіж, що складає суму в гривні, еквівалентну 380 доларам США по курсу долара США у відношенні до української гривні без ПДВ.
Згідно з пунктом 3.7 договору, загальна сума орендної плати в місяць за цим договором складає суму в гривні еквівалентну 380 доларам США по курсу долара США у відношенні до української гривні без ПДВ, і визначається згідно умовам цього договору.
За змістом пункту 3.8 договору, орендна плата за цим договором підлягає сплаті орендодавцю в сумі, зазначеній в пп. 3.2, 3.7 цього договору без відрахування з цієї суми ПДВ та інших податків відповідно до законодавства, окрім податку на репатріацію, що утримується орендарем із суми орендної плати в порядку, передбаченому пунктом 3.9 цього договору.
У пункті 3.13 договору сторонами узгоджено, що орендна плата вноситься орендарем щомісячно шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендодавця в період з 01 по 05 числа поточного місяця.
Враховуючи наведені вище умови договору, відповідач за час користування орендованим приміщенням, та на виконання умов договору, повинен був сплатити на користь позивача наступні орендні платежі :
- протягом 5 банківських днів після дати підписання договору орендну плату за перший місяць оренди, що складає суму в гривні, еквіваленту 380 доларам США по курсу долара США у відношенні до української гривні без ПДВ;
- протягом 5 банківських днів після дати підписання договору, гарантійний платіж, що складає суму в гривні, еквівалентну 380 доларам США по курсу долара США у відношенні до української гривні без ПДВ;
- а також орендну плату виходячи з суми орендної плати за місяць оренди в гривні еквівалентну 380 доларам США по курсу долара США у відношенні до української гривні без ПДВ, і визначається згідно умовам договору.
За змістом пункту 4.1 договору, обов'язками орендаря, серед іншого, є використання орендованого майна відповідно до призначення виду діяльності та умов цього договору та своєчасна і в поновному обсязі сплата орендної плати та інших платежів, визначених договором.
Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Строк цього договору починає свій перебіг з моменту, визначеному у пункті 5.2 цього договору та діє протягом 35 місяців.
При проведенні будь-яких розрахунків між сторонами при виконання умов договору та після його закінчення у разі виникнення спірних ситуацій, сторони домовились під поняттям «місяць» використовувати тридцять календарних днів (пункт 12.2 договору).
Судом встановлено вище, що договір оренди № 06/04 від 20 червня 2023 року укладено між сторонами 20 червня 2023 року. Отже, виходячи з дати укладення договору оренди та умови пунктів 5.2, 5.3 договору, строк договору починає свій перебіг з моменту, визначеному у пункті 5.2 цього договору (тобто, з моменту його підписання сторонами) та діє протягом 35 місяців, тобто з 20 червня 2023 року до 20 травня 2026 року.
У пункті 7.1 договору сторони дійшли згоди, що договір є юридично дійсним, обов'язковим до виконання сторонами і при порушенні сторонами його умов може бути примусово виконаний на підставі рішення суду згідно діючого законодавства України.
Пунктом 10.1 договору передбачено, що усі спори, розходження чи вимоги, які виникають із договору чи у зв'язку із ним, у тому числі, які стосуються його виконання, порушення, припинення чи визнання недійсним, підлягають вирішенню у суді згідно діючого законодавства України.
Згідно з статтею 202, статтею 204 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи зазначене вище та з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір оренди № 06/04 від 20 червня 2023 року як належну підставу, у розумінні норм статті 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Усі правовідносини, що виникають з цього договору або пов'язані із ним, у тому числі пов'язані з його дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припинення цього договору, тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення договору, регламентуються цим договором та відповідними нормами чинного в Україні законодавства, а також застосованими до таких правовідносин звичаями ділового обороту на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості. На правовідносини, встановлені даним договором, не поширюються дія Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (пункт 12.1 договору).
Невід'ємною частиною договору слугує додаток № 1 План орендованого майна та його розташування.
Аналізуючи умови укладеного між сторонами договору, враховуючи, що предметом договору слугує передача об'єкта нерухомого майна в тимчасове строкове платне користування, суд зазначає, що між сторонами виникли господарські відносини на підставі договору оренди. Відносини за договором оренди (найму) регулюються параграфом 1 Глави 58 «Найм (оренда)» Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Частиною 1 статті 760 Цивільного кодексу України визначено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
Відповідно до статей 761, 765 Цивільного кодексу України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно негайно або у строк, встановлений договором найму.
Як свідчать матеріали справи, 20 червня 2023 року, на виконання умов договору, орендодавець передав, а відповідач, за актом приймання-передавання орендованого майна, прийняв орендоване майно, а саме: приміщення, розташоване за адресою: приміщення № 52, розташоване за адресою: Харківська область, місто Харків, проспект Московський, 90, загальною площею 53,4 кв. м. Сторони в акті погодили, що орендоване майно передається у належному стані.
Отже, позивачем були виконані свої зобов'язання за договором належним чином, що зумовлює виникнення у відповідача, як орендаря, зустрічного обов'язку - сплата орендних платежів.
Згідно з статтею 762 Цивільного кодексу України, за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
За умовами статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
За встановленими обставинами вбачається, що орендар (відповідач у цій справі), отримавши у тимчасове користування державне майно, взяв на себе обов'язок по сплаті орендних платежів, розмір, яких визначений умовами договору. Натомість їх не сплата є прямим порушенням орендарем взятих на себе обов'язків по договору.
Частиною 1 статті 763 Цивільного кодексу України встановлено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Враховуючи наведені вище приписи чинного законодавства та умови договору, суд дійшов висновку, що строк здійснення відповідачем зобов'язання за договором в частині сплати орендної плати є таким, що настав. При цьому, в умовах договору сторони погодили, що одиницею виміру суми коштів, яка підлягає поверненню за цим зобов'язанням, є долар США.
Курс долара США у відношенні до української гривні, як-то визначено у договорі (а.с. 13, том 1), - це курс котирування міжбанківського валютного ринку України з продажу долара США за українську гривню, що відображається на сайті: http:// index.minfin.com.ua/ станом на банківський день, що передує дню оплати.
З наведеного вбачається, що укладаючи договір, сторони в його умовах погодили, що ціна може коригуватися в залежності від курсу гривні до долара США станом на день оплати, відповідно до даних сайту http://index.minfin.com.ua/. Судом перевірено чи працює сайт http://index.minfin.com.ua/ про який сторони зазначили у своєму Договорі, та встановлено, що сайт працює, та можна перейти на архіву та обрати потрібну дату на яку цікавить співвідношення курсу валют.
Крім того, у пункті 12.1. договору встановлено, що усі правовідносини, що виникають з цього договору або пов'язані із ним, у тому числі пов'язані з його дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припинення цього договору, тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення договору, регламентуються цим договором та відповідними нормами чинного в Україні законодавства, а також застосованими до таких правовідносин звичаями ділового обороту на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості. На правовідносини, встановлені даним договором, не поширюються дія Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
З матеріалів справи вбачається, що зобов'язання за договором в частині сплати орендних платежів відповідач виконав лише частково в загальній сумі 4 879,89 доларів США (а.25 том 1).
При цьому суд зазначає, що доказів неможливості користування орендованим приміщенням протягом строку договору оренди відповідач до суду не надав та матеріли справи не містять.
Оскільки відповідач не в повній мірі виконав взяті на себе зобов'язання зі сплати орендних платежів за період користування приміщенням, що ним не спростовано шляхом подання доказів, він є таким, що порушив взяті на себе зобов'язання.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 622 Цивільного кодексу України боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завданні порушенням зобов"язання, не звільняється від обов"язку виконати зобов"язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (чинного на момент ухвалення рішення) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Аналіз положень чинного законодавства України дає підстави для висновку, що установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, Цивільного кодексу України покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання. Виходячи із цих загальних засад, має встановлюватися і наявність або відсутність вини: особа має визнаватися невинуватою, якщо вона вжила всіх заходів для належного виконання зобов'язання при тому ступені турботливості та обачності, що вимагалася від неї за характером зобов'язання та умовами обороту.
З огляду на викладене, враховуючи, що відповідач свого обов'язку по перерахуванню коштів за орендні платежі не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, а відтак порушив договірні зобов'язання (стаття 610 Цивільного кодексу України), що є поведінкою, яка суперечить добросовісній та чесній діловій практиці в сфері господарських відносин, суд, вважає, що є всі правові підстави для захисту прав та інтересів позивача в частині стягнення основної заборгованості у сумі 110 273,26 грн, що еквівалентно 2 660,11 доларів США.
При цьому, як вже було зазначено вище по тексту цього рішення, грошове зобов'язання між сторонами виражене в іноземній валюті - долар США.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 524 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
У статті 533 Цивільного кодексу України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України.
Однак заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено в договорі, чинне законодавство не містить.
З аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта - єдиний законний платіжний засіб на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти, - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці на тимчасово окупованій території України.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, не суперечить чинному законодавству.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 757/6367/13-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц та 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, а також постанові Верховного Суду від 16 січня 2025 року у справі № 910/3275/24.
Суд здійснив перерахунок суми заборгованості по орендній платі щодо еквіваленту такої до гривні і встановлено, що така складає 110 273,26 грн., як зазначає позивач у позові.
Таким чином, стягнення судом з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТНИЙ ДІМ 2000" заборгованості за оренду приміщення за договором оренди № 06/04 від 20 червня 2023 року, яка станом на 05 травня 2025 року становить 110 273,26 грн., що еквівалентно 2 660 доларам 11 центам США, з урахуванням курсу долару НБУ, повною мірою відповідає приписам частини 2 статті 533 Цивільного кодексу України.
Відповідач заявлені позовні вимоги належними та допустимими доказами не спростував, доказів своєчасної сплати орендних платежів у сумі 110 273,26 грн., що еквівалентно 2 660 доларам 11 центам США, з урахуванням курсу долару НБУ - суду не надав.
Суд, ураховуючи встановлені фактичні обставини справи, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідивши обставини справи, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, дійшов висновку про повне задоволення позову.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, з урахуванням понижуючої ставки судового збору за подання позовної заяви через систему «Електронний Суд», визначеної у Законі України «Про судовий збір».
Щодо визначеної позивачем суми судових витрат, які він очікує понести у зв'язку із розглядом справи у розмірі 50 000,00 грн., то суд зазначає наступне.
Згідно частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Із запровадженням змін до Господарського процесуального кодексу України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
У свою чергу, частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, унормовано, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження судові дебати не проводяться.
Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц викладено правову позицію про те, що вимога частини 8 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (аналогічна норма міститься у частині 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України ) щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.
Станом на час прийняття рішення у цій справі у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження понесених позивачем судових витрат у сумі 50 000,00 грн.
Суд звертає увагу, що з дати ухвалення рішення по даній справі, позивач має присічний строк на представлення документального підтвердження судових витрат у сумі 50 000,00 грн., а також розрахунки таких витрат, що зумовить застосування судом правого механізму охопленого пунктом 3 частиною 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України (ухвалення додаткового рішення).
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, пункт 2 частини 1 статті 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТНИЙ ДІМ 2000" (Україна, 61001, Харківська область, місто Харків, вулиця Польова, будинок 55, квартира 12 код ЄДРПОУ 42773257) на користь Компанії "БАЙРАСС КОНСАЛТАНТС ЛІМІТЕД" ("Byrass Consultants Limited", реєстраційний номер нерезидента 541645442) (1660, Cyprus, Nicosia, Karpenisi str., 30; адреса для листування: 02125, місто Київ, бульвар Перова, будинок 15) суму заборгованості, яка становить 110 273,26 грн., що еквівалентно 2 660 доларам 11 центам США, а також судові витрати (сплачений судовий збір) в розмірі 2 422,40 грн.
Видати наказ після набрання законної сили рішення суду
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "08" липня 2025 р.
Суддя В.С. Юрченко