адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018
Код ЄДРПОУ 03500004
про забезпечення позову
07.07.2025 Справа № 917/1078/25
Суддя Господарського суду Полтавської області Дмитро Сірош, розглянувши заяву про забезпечення позову (вх. № 8396 від 8629) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Луї Дрейфус Компані Україна", пл. Спортивна, БЦ "Гуліцвер", буд. 1-А, поверх 15, м. Київ, 01001, адреса для листування: 01001, пров. Рильський, 4, поверх 6
до Приватного сільськогосподарського підприємства "Комишанське", вул. Київська, 1, с. Комиші, Охтирський район, Сумська область, 42721
про стягнення штрафу, збитків, інфляційних та 3 % річних
Товариство з обмеженою відповідальністю "Луї Дрейфус Компані Україна" звернулося з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства "Комишанське", в якому просить стягнути:
- штраф на підставі пункту 7.4 Договору поставки № К2403-0380 від 13.03.2024 у розмірі 4 860 000,00 грн;
- збитки відповідно до пункту 7.4.1 Договору поставки № К2403-0380 від 13.03.2024 у розмірі 5 458 845,06 грн, інфляційні втрати у розмірі 0,00 грн, 3 % річних у розмірі 4 935,39 грн.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 11.06.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, постановив справу розглядати у порядку загального позовного провадження та призначив підготовче засідання у справі.
23.06.2025 позивач звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просить накласти арешт усе належне Приватному сільськогосподарському підприємству "Комишанське" (ідентифікаційний код 30794436; місцезнаходження: 42721, Охтирський район, Сумська область, село Комиші, вулиця Київська, 1) рухоме та нерухоме майно, а також грошові кошти, що обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах суми позовних вимог та понесених Товариством з обмеженою відповідальністю "Луї Дрейфус компані Україна" судових витрат під час розгляду цієї справи у суді першої інстанції у загальному розмірі 10 677 466,60 грн (десять мільйонів шістсот сімдесят сім тисяч чотириста шістдесят шість гривень 60 копійок).
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач посилається на те, що позовні вимоги ТОВ "ЛДК Україна" обґрунтовані, зокрема, тим, що 13.03.2024 між ним і ПСП "Комишанське" укладено Договір поставки № К2403-0380, відповідно до умов якого останнє зобов'язалося поставити й передати, а Товариство зобов'язалося оплатити і прийняти сільськогосподарську продукцію - кукурудзу 3-ого класу, урожаю 2023 року у кількості 3000,00 метричних тон (далі - Товар);
Проте відповідач у строки, передбачені пунктом 5.2 Договору поставки, не поставив позивачу Товар, внаслідок чого відповідно до п. п. 7.4, 7.4.1 Договору поставки у ТОВ "ЛДК Україна" виникло право стягнути з ПСП "Комишанське" штраф у розмірі 30 % від вартості непоставленого Товару в розмірі 4 860 000,00 грн, збитки у розмірі 5 458 845,06 грн, 3 % річних у розмірі 4 935,39 грн.
Обґрунтовуючи застосування арешту на майно відповідача позивач зазначає, що з відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - "ДРРПНМ") після надсилання Товариством претензії до ПСП "Комишанське" щодо сплати штрафу і відшкодування збитків у зв'язку з невиконанням договору поставки і подачі позову у межах цієї справи, 06.06.2025 відповідач відчужив декілька об'єктів нерухомого майна. На підтвердження цих обставин позивач надав копії відповідних договорів купівлі-продажу та інформаційні довідки з ДРРПНМ (додатки № 5-9). Наведене свідчить про те, що ПСП "Комишанське" почало вживати заходи щодо реалізації наявного у нього майна, за рахунок якого може бути виконане судове рішення у разі задоволення позову ТОВ "ЛДК Україна" у цій справі, з метою ухилення від виконання свого зобов'язання перед Товариством сплати штрафу і відшкодування збитків. Згідно з усталеними висновками ВС наведені обставини є достатньо обґрунтованим для забезпечення позову майнового характеру, зокрема, шляхом накладення арешту на майно відповідача (постанови ВС від 05.08.2022 року у справі № 905/447/22, від 10.01.2024 у справі № 910/268/23).
Також, позивач наголошує, що позбавлений можливості контролювати процес відчуження відповідачем свого майна і попередити його подальші дії з відчуження його іншого майна, оскільки у ДРРПНМ такі відомості з'являться лише після вибуття майна з його володіння. Тому ТОВ "ЛДК Україна" звертається із заявою про забезпечення позову завчасно, тобто до того моменту поки все майно ПСП "Комишанське", буде реалізоване на користь третіх осіб, оскільки у зворотному випадку взагалі нівелюється можливість звернення за судовим захистом свого порушеного права, якщо таке не буде реально поновленим.
Водночас, проаналізувавши відомості ДРРПНМ, щодо наявного у відповідача нерухомого майна, позивач виявив, що реалізації цього майна може бути недостатньо для виконання судового рішення у цій справі у разі задоволення його позову, виходячи з того, що орієнтовна вартість такого майна становить 3 274 201,34 грн, що втричі менше за суму позовних вимог.
Наведене встановлено на підставі відомостей про вартість майна, зазначених у ДРРПНМ та правовстановлюючих документах, копії яких додано до заяви (додатки № 3 та № 4 до цієї заяви).
Також позивач вказує, що позбавлений можливості контролювати процес виведення відповідачем грошових коштів зі своїх банківських рахунків, оскільки інформація про рух коштів з банківського рахунку відповідно до частини 1 статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" становить банківську таємницю.
Водночас дії ПСП "Комишанське" з відчуження нерухомого майна після пред'явлення ТОВ "ЛДК Україна" вимог щодо сплати штрафу і відшкодування збитків за Договором поставки свідчать про високий ризик того, що Підприємством можуть також вживатися заходи із виведення грошових коштів зі своїх банківських рахунків.
Отже, за наведених обставин, як вважає позивач, існує необхідність у забезпеченні позову шляхом накладення арешту не тільки на майно відповідача, а й грошові кошти на його банківських рахунках.
30.06.2025 від відповідача надійшло заперечення на заяву про забезпечення позову (вх. № 8629), просить врахувати, що крім нерухомого майна Підприємство має інші активи (рухоме майно, продукцію та інш.) та орендовані земельні ділянки, що в достатньої кількості покривають суму заявлену до стягнення.
Відповідач надав баланс (звіт про фінансовий стан) станом на 31.12.2024 з якого вбачається, що оборотні активи складають 323 456 000,00 грн, згідно з формою 2 прибуток підприємства склав 112 380 000,00 грн.
Тому, стверджує, що ризики з тих підстав, що нерухомого майна недостатньо для покриття заборгованості за наявності судового рішення про задоволення позову не відповідають фактичним обставинам.
Щодо відчуження будинку під житлове будівництво та присадибної земельної ділянки до цього, відповідач зазначає, що це ніяким чином не пов'язане з будь-якими претензіями позивача (спірні відносини між сторонами існують вже більше року), відповідач продав будинок та земельну ділянку своєму працівникові, як стимул для роботи на підприємстві це питання стосується соціальної діяльності підприємства та підтримки працівників. Разом з цим, приватний будинок і земельна ділянка не є виробничими потужностями Підприємства, діяльністю якого є рослинництво та тваринництво, а не здача в оренду нерухомого майна.
Водночас відповідач вказує, що всупереч пункту 6 частини 1 статті 139 Господарського процесуального кодексу України позивач не надав пропозиції щодо зустрічного забезпечення, обмежившись тим, що не вбачає необхідності його застосування.
Отже, відсутність у заяві пропозицій зустрічного забезпечення (як обов'язкової вимоги у заяві) є недотримання вимог форми заяви, а отже з цих підстав заява має бути залишена без розгляду.
Разом з цим, позивач не навів вагомих доводів та не надав доказів того, що у разі задоволення позову будуть наявні перешкоди у виконанні рішення.
04.07.2025 від позивача надійшла заява (вх. № 8839) в якій заперечує проти доводів відповідача, викладених у запереченні на заяву відповідача.
Зокрема вказує, що позивач, у своїй заяві про забезпечення позову, на виконання вимог пункту 6 частини 1 статті 139 Господарського процесуального кодексу України зазначив, що пропозиції ТОВ "ЛДК Україна" щодо зустрічного забезпечення відсутні, тим самим виконавши вимоги щодо процесуального оформлення такої заяви.
Щодо наданих відповідачем документів про фінансовий стан Підприємства за 2024 рік у спростування необхідності забезпечення позову відповідач посилається на відсутність у останнього відкритих виконавчих проваджень та надає до суду звіти про фінансовий стан Підприємства за 2024 рік в якому вказано, що воно має оборотні активи.
Позивач вважає такі заперечення та документи не переконливими з таких міркувань.
По-перше, у постанові Верховного Суду від 29.02.2024 у справі № 902/611/22 зазначено, що наявність активів та ведення господарської діяльності не усуває ризику розпорядження активами у будь-який момент, що потенційно унеможливить виконання судового рішення. Верховний Суд зазначив, що навіть активне підприємство зі значною виручкою може вивести активи до моменту виконання рішення, що виправдовує арешт і є допустимим заходом забезпечення позову. Отже, наведена відповідачем фінансова інформація не гарантує збереження коштів та виконання рішення.
По-друге, наведена фінансова звітність Підприємства не гарантує збереження активів у 2025 році й не підтверджує наявності ліквідних коштів для виконання рішення суду, адже містить відомості за попередній рік. Більше того, такі дані аж ніяк не спростовують факту вже вчиненого відчуження нерухомого майна після виникнення цього спору, що є прямим свідченням наявності ризику виведення активів і утруднення виконання судового рішення.
Щодо доводів відповідача про передачу майна працівнику Підприємства з соціальною метою, позивач вважає такі доводи відповідача не обґрунтованими з огляду на наступне.
Суб'єктивна мета передачі майна не має правового значення в контексті забезпечення позову. Юридично важливим є момент вчинення дій - після пред'явлення претензій та в межах спору. Верховний Суд неодноразово наголошував, що саме факт розпорядження активами в цей період підтверджує ризик невиконання рішення (постанови № 905/447/22, № 910/268/23). 06.06.2025 відповідач відчужив декілька об'єктів нерухомого майна, тобто вже після надсилання Товариством претензії до ПСП "Комишанське" щодо сплати штрафу і відшкодування збитків у зв'язку з невиконанням договору поставки і подачі позову у межах цієї справи. Враховуючи попередній факт відчуження майна, як вважає позивач, існує реальний ризик вчинення подібних дій у майбутньому, що обґрунтовує необхідність арешту саме всіх категорій активів - коштів і нерухомості.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з положеннями статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 16.06.2011 № 5-рп/2011 у справі № 1-6/2011 судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є запобігання можливому порушенню в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. Цим забезпечується можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Тобто, забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (боржника) або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача або особи, яка звернулася з відповідними вимогами у справі про банкрутство.
Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Аналогічна правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі № 911/2930/17.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Отже, з урахуванням загальних вимог, передбачених ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову та їх оцінка судами з належним відображенням у судових рішеннях висновків здійсненої оцінки.
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду 25.03.2019 у справі № 920/622/18.
Наведене у сукупності свідчить про існування ризику того, що судове рішення про задоволення позовних вимог ТОВ "ЛДК Україна" у майбутньому може бути невиконане через недостатність у ПСП "Комишанське" майна, на яке може бути звернено стягнення, що згідно з нормами частини 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України є підставою вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майна відповідача. Такий висновок узгоджується з висновками об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі ВС (далі - "ОП КГС ВС"), викладеними у постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21, в якій за обставин, що є подібними, суд підтвердив необхідність вжиття заходів забезпечення позову, а також можливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, і висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Про це також зазначила ОП КГС ВС у постанові 03.03.2023 у справі № 905/448/22.
При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову в частині накладення арешту на грошові кошти ПСП "Комишанське" суд враховує, відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів, можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Виходячи з цього, суд не може вимагати від позивача надання доказів виведення відповідачем грошових коштів з банківських рахунків чи існування у нього відповідного наміру для підтвердження наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Щодо одночасного застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти й на майно відповідача слід зазначити, що відповідно до висновку ВС, наведеного у постанові від 07.01.2025 у справі № 910/1/21, накладення арешту на грошові кошти та майно в межах спірної суми є співмірним та виправданим, коли відповідач не доводить, що наявних у нього грошових коштів та майна достатньо для виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Водночас, ВС у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 зазначив, що накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача, причому окремо на те, і на інше - у повній сумі спору, матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що також суперечить вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами. Однак це не стосується випадків, якщо арешт накладається на майно та кошти відповідача у межах суми позову, тобто арешт на кошти та на майно загалом здійснюється в межах однієї суми позову, а не подвоює цю суму в результаті накладення кожного виду арешту щоразу на таку суму окремо. До таких самих висновків дійшов ВС у постанові від 27.02.2025 у справі № 910/268/23.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (Постанови від 28.10.2019 у справі № 916/1845/19, від 10.10.2019 у справі № 916/1572/19).
Крім цього, як неодноразово зазначав Верховний Суд, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (постанови від 17.08.2022 у справі № 361/3446/21, від 16.08.2022 у справі № 640/35685/21, від 24.02.2021 у справі № 916/2364/20).
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів і ускладнень ефективного захисту або поновлення оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся у випадку задоволення позову.
У пункті 1 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов може забезпечуватися накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Згідно з частиною 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Стосовно доводів відповідача про те, що позивачем не наведено та не підтверджено доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується необхідність вжиття заходів забезпечення позову щодо відповідача , а вжиті судом заходи забезпечення позову не є розумними, адекватними та співмірними із заявленими позовними вимогами, їх застосування призвело до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, суд зазначає наступне.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Тобто метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кюблер проти Німеччини" (заява № 32715/06).
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (постанови Верховного Суду від 21.10.2021 у справі № 910/20007/20, від 10.12.2019 у справі № 910/18739/16 та ін.).
Водночас вжиття заявлених позивачем заходів забезпечення позову не порушить прав та охоронюваних законом інтересів відповідача, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо розпорядження його майном, існування яких дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Крім цього, такі заходи забезпечення позову сприятимуть виконанню судового рішення.
Щодо наданих відповідачем документів про фінансовий стан Підприємства за 2024 рік у спростування необхідності забезпечення позову відповідач посилається на відсутність у останнього відкритих виконавчих проваджень та надає до суду звіти про фінансовий стан Підприємства за 2024 рік в якому вказано, що воно має оборотні активи.
Суд відхиляє зазначені заперечення таз огляду на наступне.
По-перше, у постанові Верховного Суду від 29.02.2024 у справі № 902/611/22 зазначено, що наявність активів та ведення господарської діяльності не усуває ризику розпорядження активами у будь-який момент, що потенційно унеможливить виконання судового рішення. Верховний Суд зазначив, що навіть активне підприємство зі значною виручкою може вивести активи до моменту виконання рішення, що виправдовує арешт і є допустимим заходом забезпечення позову. Отже, наведена відповідачем фінансова інформація не гарантує збереження коштів та виконання рішення.
По-друге, наведена фінансова звітність Підприємства не гарантує збереження активів у 2025 році й не підтверджує наявності ліквідних коштів для виконання рішення суду, адже містить відомості за попередній рік. Більше того, такі дані аж ніяк не спростовують факту вже вчиненого відчуження нерухомого майна після виникнення цього спору, що є прямим свідченням наявності ризику виведення активів і утруднення виконання судового рішення - як передбачено частиною 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо доводів відповідача про передачу майна працівнику Підприємства з соціальною метою, суд вважає такі доводи відповідача не обґрунтованими з огляду на наступне.
Суб'єктивна мета передачі майна не має правового значення в контексті забезпечення позову. Юридично важливим є момент вчинення дій - після пред'явлення претензій та в межах спору. Верховний Суд неодноразово наголошував, що саме факт розпорядження активами в цей період підтверджує ризик невиконання рішення (постанови № 905/447/22, №?910/268/23). 06.06.2025 відповідач відчужив декілька об'єктів нерухомого майна, тобто вже після надсилання Товариством претензії до ПСП "Комишанське" щодо сплати штрафу і відшкодування збитків у зв'язку з невиконанням договору поставки і подачі позову у межах цієї справи. Враховуючи попередній факт відчуження майна існує реальний ризик вчинення подібних дій у майбутньому, що обґрунтовує необхідність арешту саме всіх категорій активів - коштів і нерухомості.
Разом з цим суд вважає помилковими і доводи відповідача про те, що заява позивача про забезпечення позову не містить обов'язкових відомостей (пропозицій щодо зустрічного забезпечення), а тому вона не відповідає вимогам пункту 6 частини першої статті 139 і частини першої статті 170 Господарського процесуального кодексу України і повинна бути повернута позивачу без розгляду на підставі частини четвертої статті 170 Господарського процесуального кодексу України.
Так, порядок застосування інституту зустрічного забезпечення врегульовано приписами статті 141 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову.
Виходячи із зазначених вимог господарського процесуального законодавства, застосування заходів зустрічного забезпечення позову за зверненням особи, якою подано заяву про забезпечення позову, є правом суду.
Зазначена правова позиція, викладена Верховним Судом у постановах від 20.08.2020 у справі № 910/6503/19, від 25.02.2019 у справі № 924/789/18, від 18.06.2019 у справі № 904/661/19, від 11.06.2019 у справі № 916/2933/18, від 14.08.2019 у справі № 910/3802/18, від 10.10.2019 у справі № 916/1572/19, від 23.05.2024 № 908/1387/23 згідно з якою частиною першою статті 141 Господарського процесуального кодексу України передбачено право, а не обов'язок суду вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення), а тому розгляд судом заяви про забезпечення позову, яка не містить пропозиції щодо зустрічного позову, не є порушенням норм статей 139, 140 Господарського процесуального кодексу України.
На виконання вимог пункту 6 частини 1 статті 139 Господарського процесуального кодексу України позивач зазначив, що пропозиції ТОВ "ЛДК Україна" щодо зустрічного забезпечення відсутні, тим самим виконавши вимоги щодо процесуального оформлення такої заяви.
Отже, з огляду на викладені обставини, з метою забезпечення виконання у майбутньому рішення суду у цій справі та усунення ризиків, визначених у частині 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що співрозмірним та адекватним заходом забезпечення позову ТОВ "ЛДК УКРАЇНА" буде накладення арешту на належне ПСП "Комишанське" майно та грошові кошти, що обліковуються на його рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах суми позовних вимог та понесених позивачем судових витрат під час розгляду цієї справи у суді першої інстанції. Подібні висновки про співрозмірність та адекватність таких заходів забезпечення позову у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, викладені у постанові ВП ВС від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 та постанові ОП КГС ВС у справі № 908/2382/21.
Відповідно до частини 6 статті 140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Керуючись статтями 136 - 140, 234 - 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Задовольнити заяву про забезпечення позову.
Накласти арешт усе належне Приватному сільськогосподарському підприємству "Комишанське" (ідентифікаційний код 30794436; місцезнаходження: 42721, Охтирський район, Сумська область, село Комиші, вулиця Київська, 1) рухоме та нерухоме майно, а також грошові кошти, що обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах суми позовних вимог та понесених Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛУЇ ДРЕЙФУС КОМПАНІ УКРАЇНА" судових витрат під час розгляду цієї справи у суді першої інстанції у загальному розмірі 10 677 466,60 грн (десять мільйонів шістсот сімдесят сім тисяч чотириста шістдесят шість гривень 60 копійок).
Ухвала з урахуванням пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» має статус виконавчого документа.
Стягувачем за цією ухвалою є: Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛУЇ ДРЕЙФУС КОМПАНІ УКРАЇНА", 01001, м. Київ, пл. Спортивна, БЦ "ГУЛІВЕР", буд. 1-А, поверх 15, ЄДРПОУ 30307207.
Боржником за цією ухвалою є: Приватне сільськогосподарське підприємство "Комишанське", 42721, Сумська обл., Охтирський р-н, с. Комиші, вул. Київська, 1, ЄДРПОУ 30794436
Строк пред'явлення ухвали до виконання: до 08.07.2028.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена протягом 10 днів з моменту підписання (статті 235, 255 Господарського процесуального кодексу України).
Ухвала підписана 07.07.2025, у зв'язку з перебуванням судді у відпустці.
Суддя Дмитро Сірош