"25" червня 2025 р. м. Одеса Справа № 916/1144/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси Одеської області (65062, м. Одеса, вул. Артура Савельєва (Черняховського), 6) в інтересах держави в особі
позивача: Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26597691, 65026, м. Одеса, пл. Думська, 1)
до відповідача: Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Різдвяний" (код ЄДРПОУ 43137491, 65000, м.Одеса, вул.Андреєвського, буд.10/12, приміщення 2Н)
про стягнення 606035,94 грн.
за участю представників учасників справи:
прокурор: Тетяна Кривельова
від позивача: Дар'я Явченко
від відповідача: не з'явився
Заступник керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради до відповідача Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Різдвяний" про стягнення 606035,94 грн., з яких 371891, 75 грн. - заборгованість зі сплати пайової участі замовника у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, 196669,73 грн. - інфляційні нарахування, 37474,46 грн. - штрафні санкції.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем містобудівного, інвестиційного та бюджетного законодавства у вигляді несплати коштів пайової участі з боку замовника будівництва ОК "ЖБК "Різдвяний", що призвело до заподіяння матеріальної шкоди (збитків) територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради.
Ухвалою від 26.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 23.04.2025, встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи.
Одночасно з поданням позову прокурор звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, відповідно до якої просить:
- накласти арешт на грошові кошти, що належать Обслуговуючому кооперативу "ЖБК "Різдвяний" (код ЄДРПОУ 43137491, юридична адреса: 65003, м. Одеса, вул. Андреєвського, 10/12, приміщення 2Н), як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у т.ч., інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать цьому товариству, у межах суми позовних вимог на загальну суму 606035, 94 грн.
- накласти арешт на нерухоме майно, яке належить Обслуговуючому кооперативу "ЖБК "Різдвяний" (код ЄДРПОУ 43137491, юридична адреса: 65003, м. Одеса, вул. Андреєвського, 10/12, приміщення 2Н), а саме на нежитлову будівлю, загальною площею 723,7 кв.м., розташовану за адресою: Одеська обл., м. Одеса, провулок Сеченова, 11, за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна: 1404597351101.
Ухвалою від 26.03.2025 заяву заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси Одеської області про вжиття заходів забезпечення позову задоволено частково; вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Обслуговуючому кооперативу "ЖБК "Різдвяний", як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у т.ч., інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать цьому кооперативу, у межах суми позовних вимог на загальну суму 606035,94 грн.; накладено арешт на нерухоме майно нежитлову будівлю, загальною площею 723,7 кв.м., розташовану за адресою: Одеська обл., м. Одеса, провулок Сеченова, 11, за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна: 1404597351101, що належить Обслуговуючому кооперативу "ЖБК "Різдвяний", лише в межах різниці між ціною позову 606035,94 грн. та сумою арештованих грошових коштів у разі їх недостатності; у задоволенні решти заяви відмовлено.
Ухвалою від 23.04.2025 відкладено підготовче засідання на 07.05.2025.
У зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги підготовче засідання, призначене на 07.05.2025, не відбулося.
Ухвалою від 07.05.2025 призначено підготовче засідання на 21.05.2025.
Ухвалою суду від 21.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.06.2025.
В судовому засіданні 11.06.2025 оголошено перерву до 25.06.2025.
В судове засідання 25.06.2025 з'явились прокурор та представник позивача.
Прокурор та представник позивача підтримали позовні вимоги та просять їх задовольнити.
Ухвали суду у цій справі направлялись відповідачу на адресу, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та повернулись до суду з відміткою поштового відділення про відсутність адресата за вказаною адресою.
Суд враховує, що відповідно до п.5 ч.6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).
За наведеного суд констатує, що судом було вжито належних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи.
Відзив на позовну заяву, будь-які заяви та клопотання від відповідача не надходили.
Отже, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.
Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.
Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі ухвалено за результатами оцінки доказів, наявних в матеріалах справи.
В судовому засіданні 25.06.2025 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши учасників провадження, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, на виконання повноважень, визначених нормами ст. 131-1 Конституції України та положень ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", за дорученням Одеської обласної прокуратури Приморською окружною прокуратурою міста Одеси Одеської області встановлена наявність підстав для представництва інтересів держави у бюджетній сфері, зокрема, щодо повноти та своєчасності сплати пайових внесків на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста.
Так, згідно даних Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва встановлено, що 11.11.2021 ОК "ЖБК "Різдвяний" видано Сертифікат №ОД122211028903, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проєктній документації та підтверджує його готовність до експлуатації: найменування об'єкта згідно з проєктом "Реконструкція нежитлової будівлі під житловий будинок, без змін зовнішніх геометричних розмірів у плані за адресою: м. Одеса, Приморський район, пров. Сеченова, 11. Коригування".
Згідно з вищевказаним сертифікатом, замовником об'єкта будівництва є ОК "ЖБК "Різдвяний" (код ЄДРПОУ 43137491), загальна кошторисна вартість будівництва становить 209960000 грн.
Згідно Акту готовності об'єкта до експлуатації від 28.10.2021, будівельні роботи по об'єкту виконано у строк: з квітня 2019 по жовтень 2021.
При цьому, в пункті 12 Акту готовності об'єкта до експлуатації від 28.10.2021 зазначено, що кошти пайової участі у розвитку інженерно-транспортної інфраструктури та соціальної інфраструктури населеного пункту не вимагаються згідно пункту 13 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-ІХ від 20.09.2019.
Разом з цим, як зазначає прокурор, відповідно до ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (виключено на підставі Закону України № 132-ІХ від 20.09.2019), замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, що полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Величина пайової участі (внеску) замовника у створенні інженерно- транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування, відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі (внеску) замовника від загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об'єкта містобудування, визначеної згідно з державними будівельними нормами, без урахування витрат з придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішньо- та поза- майданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.
При цьому, частиною 9 статті 40 Закону № 3038-VІ було передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається на пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Відповідно до Закону України № 132-ІХ від 20.09.2019 статтю 40 Закону № 3038-VІ було виключено з 1 січня 2020 року.
Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений цією статтею 40 Закону № 3038-VІ обов'язок замовника забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Водночас, частиною 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-ІХ встановлено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
Так, зі змісту статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" вбачається, що у наведених у цьому законі випадках перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов'язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування.
Тому, укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов'язковим на підставі закону.
За змістом зазначених норм, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов'язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
Згідно листа Управління капітального будівництва ОМР від 04.11.2024 № 02-03/660, на момент початку будівництва вищезазначеного об'єкта було чинне положення законодавства, що зобов'язує сплатити пайову участь замовника у створенні і розвитку інфраструктури населеного пункту, а саме - ч.2 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Однак, договір пайової участі замовника у розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Одеси між Виконавчим комітетом Одеської міської ради та ОК "ЖБК "Різдвяний" не укладався.
Так, в порушення п. 7, 8 Положення про комісію з визначення розміру пайової участі замовника у розвитку інфраструктури міста Одеси, затвердженого рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради 11.12.2019 №5446-VП, ОК "ЖБК "Різдвяний" не звернулось до органу місцевого самоврядування з питання визначення розміру пайової участі та відповідно вона не сплачувалась.
В свою чергу, Управлінням Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області, згідно з п. 8.5 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на VI квартал 2023 року, проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Управління капітального будівництва Одеської міської ради за період з 01.01.2020 по 30.09.2023, за результатами якої встановлені чисельні фінансові порушення, зокрема, в частині несплати пайової участі з боку Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Різдвяний" (код ЄДРПОУ 43137491) на користь Одеської міської ради у зв'язку з реконструкцією нежитлової будівлі під житловий будинок, без зміни зовнішніх геометричних розмірів у плані за адресою: м. Одеса, провулок Сєченова, 11 (Коригування).
При цьому прокурор зауважує, що у додатках до акту від 26.02.2024 № 040817-20/1, направленого на адресу УКБ ОМР, Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області для розрахунку використало невірний розмір опосередкованої вартості за 1 кв.м. - 12044 грн (наказ Міністерства розвитку громад та територій України від 02.12.2019 № 286), оскільки на момент введення даного об'єкта в експлуатацію був чинний наказ Міністерства розвитку громад та територій України від 20.05.2021 № 119, де розмір опосередкованої вартості за 1 кв.м. становив 13449 грн.
Тому, у відповідності до Закону України № 132-ІХ проведено розрахунок пайової участі для ОК "ЖБК "Різдвяний" при реконструкції нежитлової будівлі під житловий будинок, без зміни зовнішніх геометричних розмірів у плані за адресою: м. Одеса, Приморський район, пров. Сєченова, 11 (Коригування), який складає 371891,75 грн. Відповідно до положень ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 (статтю виключено на підставі Закону України № 132-ІХ від 20.09.2019, що набрав чинності 17.10.2019), замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, що полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Величина пайової участі (внеску) замовника у створенні інженерно- транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування.
Таким чином, станом на дату початку будівництва цього об'єкту, а саме: станом на 04.04.2019 була чинною вказана норма Закону України № 3038-VІ, яка зобов'язувала ОК "ЖБК "Різдвяний" до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію взяти участь у створенні розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста шляхом перерахування коштів до місцевого бюджету.
Однак, незважаючи на готовність об'єкта будівництва до експлуатації, замовником до теперішнього часу не сплачено суму пайової участі до місцевого бюджету, чим порушено економічні інтереси держави.
Прокурор зауважує, що вищевказані порушення містобудівного, інвестиційного та бюджетного законодавства у вигляді несплати коштів пайової участі з боку замовника будівництва ОК "ЖБК "Різдвяний" зумовлюють не надходження до Одеської міської ради коштів пайової участі, що призводить до заподіяння матеріальної шкоди (збитків) територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради у вигляді упущеної вигоди.
В свою чергу, Приморською окружною прокуратурою міста Одеси на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді 30.01.2025 на адресу Одеської міської ради та Управління капітального будівництва Одеської міської ради надіслані запити за №52-1388вих-25 та №52-1392вих-25 з вимогою про надання інформації щодо вжитих заходів претензійно-позовного характеру з метою стягнення на користь Одеської міської ради з товариства коштів пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту.
Згідно з листом Управління капітального будівництва Одеської міської ради від 06.02.2025 № 02-04/157 на запит прокурора № 52-1392вих-25, до компетенції Управління не входять повноваження щодо здійснення позовної роботи зі стягнення коштів пайової участі, такі дії вчиняються Юридичним департаментом Одеської міської ради.
Як слідує з листа Юридичного департаменту Одеської міської ради від 06.02.2025 №16-пр/вих на запит прокурора №52-1388вих-25, Одеська міська рада в порядку господарського судочинства з позовною заявою до ОК "ЖБК "Різдвяний" про стягнення пайової участі не зверталась.
Отже, з боку Одеської міської ради допущено нездійснення відповідного захисту та не вжито заходів претензійно-позовного характеру протягом тривалого часу задля стягнення з ОК "ЖБК "Різдвяний" коштів пайової участі, що і зумовило звернення прокурора до суду із даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з ч. 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч. 4 ст. 53 ГПК України).
Отже, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У даній справі заступник керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси звернувся до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою на здійснення функцій у спірних правовідносинах Одеської міської ради із позовом до Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Різдвяний", м.Одеса про стягнення 371891,75 грн. пайової участі замовника у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфрастурктури міста, а також відсотків річних та збитків від інфляції.
Заступником керівника окружної прокуратури відповідно до ст.53 ГПК України та ст. 2 Закону України "Про прокуратуру" обгрунтовано підстави для представництва інтересів держави в суді у даній справі.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо, зокрема, існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" №3038-VI визначені правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні, відповідно до ст. 1 якого замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
У ст.40 Закону № 3038-VI (зі змінами) закріплювався обов'язок замовника будівництва, що має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, взяти пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту (крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті) шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
В свою чергу, органи місцевого самоврядування встановлювали порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Порядок укладення договору пайової участі за вказаною статтею Закону № 3038-VI передбачався у декілька етапів: замовник повинен був звернутися до органу місцевого самоврядування із заявою про укладення договору про пайову участь, яка реєструвалась органами місцевого самоврядування. На підставі доданих замовником до заяви документів, що підтверджують кошторисну вартість будівництва об'єкта, протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви визначався розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, з органом місцевого самоврядування укладався договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, істотними умовами якого були розмір пайової участі, строк (графік) її сплати, відповідальність сторін, невід'ємною частиною такого договору був розрахунок величини пайової участі (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. Замовник до прийняття об'єкта в експлуатацію повинен був сплатити в повному обсязі кошти пайової участі єдиним платежем або частинами, якщо договором було передбачено графік сплати пайової участі.
Отже, зі змісту ст. 40 Закону № 3038-VI вбачалося, якщо об'єкт будівництва не відносився до переліку об'єктів, у разі будівництва яких замовники не залучалися до пайової участі, укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковував перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, було обов'язковим через пряму вказівку закону.
Верховний Суд, вирішуючи спори щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інфраструктури населеного пункту, неодноразово зазначав, що відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов'язання має бути виконано до прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
Разом з тим, 20.09.2019 прийнято Закон №132-ІХ, яким внесено зміни, зокрема у Закон №3038-VI, шляхом виключення із його тексту, зокрема ст. 40, про що зазначено у ч. 3 п. 13 р. І.
Закон № 132-ІХ набрав чинності 17.10.2019, однак, Верховна Рада постановила, що п. 13 р. І цього Закону набирає чинності з 01.01.2020 (п. 1 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень).
Судом встановлено, що в період із квітня 2019 по жовтень 2021 Обслуговуючим кооперативом "ЖБК "Різдвяний", згідно дозволу на виконання будівельних робіт від 04.04.2019 №ОД112190940577, було здійснено будівництво об'єкта: "Реконструкція нежитлової будівлі під житловий будинок, без зміни зовнішніх геометричних розмірів у плані за адресою: м.Одеса, Приморський район, пров. Сєченова, 11. Коригування".
Наявний в матеріалах справи Акт готовності об'єктів до експлуатації, створений в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва, містить інформацію про найменування закінченого будівництвом об'єкта згідно з проєктом "Реконструкція нежитлової будівлі під житловий будинок, без зміни зовнішніх геометричних розмірів у плані за адресою: м.Одеса, Приморський район, пров. Сєченова, 11. Коригування"; реєстраційний номер в ЄДЕССБ: АСО1:3943-3849-6348-3346; характер будівництва - Реконструкція; код ДКБС: 1122.1 Будинки багатоквартирні масової забудови.
Дата початку робіт - квітень 2019, дата завершення робіт - жовтень 2021.
Враховуючи, що згідно Акту будівництво об'єкта розпочалося в квітні місяці 2019 року, тобто до набрання чинності як Законом № 132-ІХ в цілому (17.10.2019), так і до набрання чинності його окремої частини - п. 13 р. І (01.01.2020), відповідач зобов'язаний був у період з початку будівельних робіт забудови і до 01.01.2020 звернутися до Одеської міської ради із заявою про укладення договору про пайову участь, до якої додати документи, що підтверджують кошторисну вартість будівництва об'єкта, та очікувати від міськради відповідного розрахунку та примірника договору, чого, як встановив суд, не зробив, відповідно, порушив норму ст. 40 Закону № 3038-VI щодо обов'язкової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту, яка на момент початку побудови об'єкта і до 01.01.2020 була чинною.
Після 01.01.2020 набула чинності норма п.13 р.І Закону №132-ІХ, якою скасовано обов'язок забудовників укладати договори пайової участі з органами місцевого самоврядування, закріплений у ст. 40 Закону № 3038-VI.
Водночас, у розділі ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX передбачено порядок пайової участі замовника будівництва, який впроваджено законодавцем для:
- об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
- об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Згідно з абз.1 п.2 р.ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX, договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання. З 01.01.2020 у замовників будь-яких об'єктів будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Однак, в абз.2 п.2 р.ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX законодавець чітко визначив розмір та порядок пайової участі замовників будівництва у разі, якщо будівництво об'єктів було розпочато до внесення законодавчих змін (до 01.01.2020), якщо станом на 01.01.2020 такі об'єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, але обов'язок щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі не перестав існувати після 01.01.2020.
Норми абз.1 та абз.2 п.2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX не перебувають у взаємозв'язку та не є взаємодоповнюючими.
Так, в абз.2 п.2 р.ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 132-IX встановлено:
- розмір пайової участі, який протягом 2020 року замовники будівництва перераховують до відповідного місцевого бюджету для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, - для житлових будинків 2% вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом);
- порядок пайової участі - замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва. Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
При цьому не йдеться про наявність у замовника будівництва обов'язку щодо звернення до органу місцевого самоврядування із заявою про укладення договору пайової участі, як це було передбачено ст. 40 Закону № 3038-VI.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Аналогічні правові висновки наведені Верховним Судом у постановах від 07.09.2023 у справі №916/2709/22 та від 04.04.2024 у справі №923/1306/21 у подібних правовідносинах.
Згідно наявного в матеріалах справи Сертифіката Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради №ОД122211028903 від 11.11.2021, останнім засвідчено відповідність закінченого будівництвом об'єкта проєктній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.
Враховуючи наведене, відповідач зобов'язаний був у 2020 році звернутися до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва в строк до 10.01.2020 і до введення об'єкта в експлуатацію - листопад 2021 року (11.11.2021) сплатити пайові внески.
Разом з тим, всупереч зазначеним вимогам законодавства щодо містобудівної діяльності відповідач до міськради протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва не звернувся.
У свою чергу, Верховний Суд у постановах від 07.09.2023 у справі №916/2709/22 та від 15.08.2024 у справі №914/2145/23 зазначив, що відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва на виконання вимог підпункту 3 абзацу 2 пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.
Така позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22 та від 19.02.2025 у справі № 903/468/24.
Враховуючи викладене, прокурором доведено обов'язок відповідача як замовника будівництва здійснити оплату пайового внеску щодо об'єкта будівництва у 2020 році до введення його в експлуатацію, що визначено безпосередньо п.4 ч.2 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №132-ІХ.
Невиконання відповідачем законодавчо закріпленого обов'язку щодо сплати пайової участі у зв'язку з будівництвом об'єкта саме до введення об'єкта в експлуатацію надає право на стягнення цих коштів відповідно до ст. 1212 ЦК України.
Визначаючи розмір належної до стягнення суми пайової участі у зв'язку з будівництвом об'єкта, суд зобов'язаний дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов'язком суду (подібний висновок щодо обов'язку суду перевірити розрахунок заявлених позовних вимог викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17).
Господарський суд з огляду на вимоги ст. 79, 86 ГПК України має з'ясувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок здійснено неправильно, суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми проведених нарахувань, не виходячи при цьому за межі позовних вимог.
У позовній заяві розрахунок розміру пайової участі у зв'язку з будівництвом об'єкта проведено на підставі Закону №132-ІХ, Сертифікату готовності об'єкту до експлуатації №ОД122211028903 від 11.11.2021 та показників опосередкованої вартості спорудження житла згідно з наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 20.05.2021 №119.
Згідно даних Сертифікату №ОД122211028903 від 11.11.2021, загальна площа квартир об'єкта будівництва становить 1382,6 кв.м.
Відповідно до затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 20.05.2021 №119 показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України вартість 1 кв.м. загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ) на території Одеської області становить 13449,00 грн.
Перевіривши розрахунок заявленої до стягнення суми суд зазначає, що останній є обґрунтованим, арифметично правильним, відповідає приписам абз.2 п.2 р.ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №132-ІХ, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин та становить 371891,75 грн. (1382,6 кв.м. х 2% х 13449,00 грн.).
Враховуючи наведене, у зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку щодо сплати пайової участі за розрахунком, право Одеської міської ради на отримання цих коштів є порушеним і у неї виникає право вимагати стягнення цих коштів, обов'язок сплати яких виникає через пряму вказівку закону. У такому разі замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок міськради зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути такі кошти на підставі ст. 1212 ЦК України.
Таким чином, обраний прокурором спосіб захисту при зверненні до суду з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів пайової участі є ефективним та призведе до поновлення порушеного права позивача.
Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів відповідно до ст. 1212 ЦК України, позаяк матеріали справи підтверджують наявність у відповідача обов'язку щодо сплати пайової участі у зв'язку з будівництвом об'єкта на підставі абз.2 п.2 р.ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №132-ІХ, який виконаний відповідачем не був.
При цьому суд виходить з того, що наведені висновки щодо застосування абз. 2 п. 2 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №132-ІХ у спірних правовідносинах відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є спрямованими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та/або після 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом обов'язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво, але до введення об'єкта в експлуатацію такого обов'язку не виконав, можливо навіть свідомо уникаючи сплати пайової участі (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові №914/2145/23 від 15.08.2024).
Окрім того, у зв'язку із простроченням відповідачем виконання зобов'язання зі сплати пайової участі прокурор нарахував та заявив до стягнення 37474,46 грн. 3% річних та 196669,73 грн. інфляційних втрат.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу на те, що з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3% річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
У постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.
Як слідує з позовної заяви, прокурором періодом прострочення виконання зобов'язань відповідачем визначено з 28.10.2021 по 06.03.2025, та саме за цей період нараховано 3% річних і збитки від інфляції.
Проте, суд не погоджується з позицією прокурора щодо дати початку періоду прострочення, оскільки відповідність закінченого будівництвом об'єкта проєктній документації та готовність до експлуатації підтверджено Сертифікатом Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради №ОД122211028903 від 11.11.2021. Отже, відповідач зобов'язаний був сплатити пайові внески до введення об'єкта в експлуатацію - листопад 2021 року (11.11.2021).
Таким чином, прострочення зобов'язання з оплати пайових внесків почалось з 11.11.2021.
Судом здійснено власний розрахунок збитків від інфляції та річних.
Так, за розрахунком суду в період з 11.11.2021 по 06.03.2025 збитки від інфляції складають 201218,23 грн. З огляду на положення ч.2 ст.237 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких суд при ухваленні рішення не може виходити за межі позовних вимог, судом розглядаються позовні вимоги в межах заявлених прокурором вимог, а вимога прокурора про стягнення з відповідача збитків від інфляції підлягає задоволенню у розмірі, визначеному ним - 196669,73 грн.
Перевіривши розрахунок 3% річних суд зазначає, що належною до стягнення сумою 3% річних є 37015,97 грн. Відповідно, у задоволенні вимог в частині стягнення 458,49 грн. 3% річних слід відмовити.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
У зв'язку із частковим задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
Крім пропорційного розміру судового збору за подання позову на відповідача покладається судовий збір, понесений прокурором при зверненні до суду із заявою про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Різдвяний" (код ЄДРПОУ 43137491, 65000, м.Одеса, вул.Андреєвського, буд.10/12, приміщення 2Н) до місцевого бюджету - 371891 (триста сімдесят одну тисячу вісімсот дев'яносто одну) грн. 75 коп. заборгованості зі сплати пайової участі замовника у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, 196669 (сто дев'яносто шість тисяч шістсот шістдесят дев'ять) грн. 73 коп. інфляційних нарахувань, 37015 (тридцять сім тисяч п'ятнадцять) грн. 97 коп. 3% річних.
3. Стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Різдвяний" (код ЄДРПОУ 43137491, 65000, м.Одеса, вул.Андреєвського, буд.10/12, приміщення 2Н) на користь Одеської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 03528552, 65026, м.Одеса, вул.Пушкінська,3) - 10597 (десять тисяч п'ятсот дев'яносто сім) грн. 66 коп. судового збору.
4. У задоволенні решти позову відмовити.
5. Судові витрати зі сплати 6,88 грн. судового збору покласти на прокурора.
6. Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.
Суддя М.Б. Сулімовська
Згідно з ч. ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України.
Повне рішення складено і підписано 07 липня 2025 р.