08 липня 2025 року Справа № 915/687/25
м.Миколаїв
Суддя Господарського суду Миколаївської області Мавродієва М.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу
за позовом: Комунального закладу освіти “Спеціальна школа “ШАНС» Дніпропетровської обласної ради»,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ФІШРОК»,
про: стягнення 34125,0 грн,-
Комунальний заклад освіти “Спеціальна школа “ШАНС» Дніпропетровської обласної ради» звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ФІШРОК» 34125,0 грн вартості непереданого по договору поставки №8 від 11.04.2022 товару (паливно-мастильних матеріалів).
Ухвалою суду від 05.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання. Запропоновано відповідачу, у разі наявності заперечень проти розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження, в 5-денний строк від дня отримання даної ухвали, подати суду заяву у відповідності до ч.4 ст.176 ГПК України. Запропоновано відповідачу, в 15-денний строк від дня отримання цієї ухвали, надати суду відзив на позов, оформлений згідно вимог ст.165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи. Запропоновано позивачу, в 5-денний строк від дня отримання відзиву на позов, надати суду відповідь на відзив, оформлену згідно вимог ст.166 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтується відповідь позивача, якщо такі докази не надані відповідачем, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відповіді на відзив і доданих до нього доказів іншим учасникам справи. Запропоновано відповідачу подати до суду заперечення на відповідь на відзив, які мають відповідати вимогам ст.167 ГПК України, протягом 5 днів з дня одержання відповіді на відзив.
Ухвала суду від 05.05.2025 направлялась відповідачу до його електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі та 07.05.2025 отримана останнім.
Відповідачем не подавалось до суду заперечень проти розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач не скористався наданим йому ч.ч.1, 2, 4 ст.161 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву, вимоги та доводи позивача не спростував.
Згідно ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
11.04.2022 між позивачем (покупець), та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІВАЙН ТОРГ» (постачальник), новим найменуванням якого на дату звернення позивача з позовом та відкриття провадження у даній справі було Товариство з обмеженою відповідальністю “ФІШРОК», було укладено Договір поставки №8 паливно-мастильних матеріалів (далі - Договір), за умовами якого постачальник прийняв на себе зобов'язання передати покупцю у власність товар, а покупець зобов'язався сплатити і прийняти вказаний товар - паливно мастильні матеріали (ДК 021:2015:09130000-9 Нафта і дистиляти) (п.1.1 Договору).
Відповідно до п.п.10.2 Договору, строк його дії - до 31.12.2022.
Згідно п.п.1.2-1.4 Договору, найменування товару: Бензин А-92 Energy, бензин А-95, Бензин А-95 Energy, дизпаливо Energy, газ. Одиниця вимірювання: літр. Кількість: згідно накладних на товар.
Згідно специфікації від 15.04.2022 до Договору на 2022 рік погоджено відпуск паливно-мастильних матеріалів за скретч-картками на загальну суму 103680,0 грн з ПДВ, з яких: 2460 літрів бензину А-92 Energy вартістю 81180,0 грн та 600 літрів дизпалива Energy вартістю 22500,0 грн.
Між сторонами Договору складено, підписано та скріплено печатками без жодних зауважень видаткову накладну №0023/0000719 від 15.04.2022 на 600 літрів дизпалива Energy на суму 22500,0 грн та видаткову накладну №0023/0000720 від 15.04.2022 на 2460 літрів бензину А-92 Energy на суму 81180,0 грн.
Відповідно до п.1.5 Договору, відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скретч-картки) на отримання товару відповідно "Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами" затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 20.12.1997.
Згідно п.2.1 Договору, товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем по кількості і якості з моменту фактичного отримання товару згідно умов договору.
Відповідно до п.п.4.1, 4.2 Договору, оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника в день виписки рахунку-фактури та накладної на товар. Ціна одного літру товару вказується у рахунку-фактурі та накладної і дійсна протягом дня їх виписки. Оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на вказані в рахунку-фактурі реквізити постачальника.
На підставі виставленого постачальником рахунку-фактури №0023/0000750 від 15.04.2022 покупцем по Договору перераховано на рахунок постачальника 103680,0 грн вартості паливно-мастильних матеріалів, що підтверджується платіжним дорученням №127 від 21.04.2022.
Згідно п.п.5.1-5.3 Договору, строк поставки товарів - до закінчення терміну дії довірчого документу (скретч-картки). Місце поставки (передачі) товарів: 5.2.1. Передача покупцю товару за цим договором здійснюється на АЗС постачальника шляхом заправки автомобілів покупця при пред'явленні довіреними особами покупця скретч-картки. 5.2.2. Скретч-картка є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об'єму і марки товару, після чого всі обов'язки сторін по погашених скретч-картках вважаються виконаними, при цьому постачальник не може передати покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в скретч-картці. Умови постачання товару - самовивезення. Покупець зобов'язується отримати товар на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі.
Позивач стверджує, а відповідач не заперечує та не спростовує, що з 20.01.2025 за скретч-картками на загальну суму 34125,0 грн (бензину А-92 Energy на суму 16500,0 грн, дизпалива Energy на суму 17625,0 грн) фактично не здійснюється передача покупцю товару за Договором на АЗС постачальника шляхом заправки автомобілів покупця паливно-мастильними матеріалами при пред'явленні довіреними особами покупця скретч-картки.
На підтвердження вказаних обставин позивачем надано суду оборотні відомості за 2022 - 2024 роки, січень - квітень 2025 року за Договором, а також акти від 20.01.2025, 07.04.2025 та 14.04.2025 про відмову у видачі товару за Договором.
З метою досудового врегулювання спору 06.02.2025 покупець направив на адресу постачальника претензію з вимогою повернути грошові кошти в сумі 34125,0 грн у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань по Договору в частині заправки автомобілів покупця паливно-мастильними матеріалами при пред'явленні довіреними особами покупця скретч-картки.
За твердженням позивача вказана претензія зі сторони відповідача залишена без відповіді та без задоволення.
Позивач стверджує, що відповідач не повернув залишок невикористаних по спірному договору грошових коштів (передплати) на суму 34125,0 грн, що зумовило звернення з даним позовом до суду.
На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов наступних висновків.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до ст.11 ЦК України є, зокрема, договори.
Згідно ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правовідносини, що виникли між сторонами характеризуються ознаками договору поставки.
За приписами ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторонам (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст.ст.598, 599 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами (ч.1 ст.202 ГК України).
Статтею 631 ЦК України та ч.7 ст.180 ГК України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Аналіз наведених правових норм та умов спірного договору (пункт 10.2) свідчить про те, що укладений між сторонами договір припинив свою дію з 01.01.2023.
Суд також вказує, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно зі ст.599 ЦК України, ч.1 ст.202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином.
Подібна правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17.
Суд вказує, що у відповідності до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст.509 ЦК України, правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.
Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу ст.ст.525, 526 ЦК України та ст.193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст.599 ЦК України та ч.1 ст.202 ГК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 631 ЦК України та ч.7 ст.180 ГК України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
На підставі виставленого постачальником рахунку-фактури №0023/0000750 від 15.04.2022 покупцем по Договору перераховано на рахунок постачальника 103680,0 грн вартості паливно-мастильних матеріалів, що підтверджується платіжним дорученням №127 від 21.04.2022.
Як зазначає позивач, з 20.01.2025 за скретч-картками на загальну суму 34125,0 грн (бензину А-92 Energy на суму 16500,0 грн, дизпалива Energy на суму 17625,0 грн) передача покупцю товару за Договором на АЗС постачальника шляхом заправки автомобілів покупця паливно-мастильними матеріалами при пред'явленні довіреними особами покупця скретч-картки, фактично не здійснюється.
На підтвердження вказаних обставин позивачем надано суду оборотні відомості за 2022 - 2024 роки, січень - квітень 2025 року за Договором, а також акти від 20.01.2025, 07.04.2025 та 14.04.2025 про відмову у видачі товару за Договором.
Відповідачем вказані обставини та докази надані на їх підтвердження не заперечені та не спростовані.
Слід зазначити, що не зважаючи на припинення строку дії спірного договору, фінансові зобов'язання сторін, що виникли між ними до закінчення строку дії цього договору, не є припиненими (зокрема, обов'язок покупця оплатити товар або обов'язок постачальника повернути невикористану суму авансу тощо).
Подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.09.2022 по справі №913/703/20.
Крім того, правова природа коштів, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов'язань, внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов'язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.
Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 по справі №909/524/18.
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).
Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Позивач зазначає, що внаслідок вказаних обставин, ним, як покупцем за спірним договором, втрачено інтерес до виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань.
ідповідно до ч.2 ст.193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
06.02.2025 покупець направив на адресу постачальника претензію з вимогою повернути грошові кошти в сумі 34125,0 грн у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань по Договору щодо передачі покупцю товару на АЗС постачальника шляхом заправки автомобілів покупця паливно-мастильними матеріалами при пред'явленні довіреними особами покупця скретч-картки.
Така претензія отримана відповідачем 13.02.2025.
За твердженням позивача вказана претензія зі сторони відповідача залишена без відповіді та без задоволення.
Вказану претензію суд розцінює як відмову замовника від спірного договору та постачання товару по такому договору, яка зумовлена настанням певних обставин.
Крім того, суд розцінює таку претензію як вимогу, пред'явлену в порядку ч.2 ст.530 ЦК України.
За приписами ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Суд також приймає до уваги, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах від 23.10.1991 "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії", від 01.06.2006 "Федоренко проти України" зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії" (пункт 74), "Пономарьов проти України" (пункт 43), "Агрокомплекс проти України" (пункт 166).
Суд вказує, що зобов'язання з повернення суми залишку попередньої оплати за постачання товару, відповідно до положень ч.2 ст.530 ЦК України, фактично виникло у відповідача у зв'язку із отриманням вимоги у формі претензії з 13.02.2025, після настання якого постачальник усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів.
Таким чином суд дійшов висновку, що у відповідача виникло зобов'язання повернути позивачу суму невикористаної попередньої оплати, тобто сплатити грошові кошти.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
В силу приписів п.4 ч.3 наведеної норми змагальність сторін є однією з засад (принципів) господарського судочинства.
Відповідно до ч.ч.2-4 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ч.3 ст.74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
В силу приписів ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до положень ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2019 по справі №914/1131/18.
Відповідач не спростував належними засобами доказування вимоги та доводи позивача, та не надав суду відповідних доказів, які б свідчили про повернення позивачу 34125,0 грн невикористаної передплати по спірному договору.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 34125,0 грн залишку невикористаної передплати є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з 28.04.2025, тобто на дату звернення позивача з позовом та відкриття провадження у даній справі, відповідач, як юридична особа зареєстрована з ідент. кодом 41449359, мав найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю “ФІШРОК», місцезнаходженням якого було місто Миколаїв Миколаївської області, та в подальшому з 06.05.2025 був перейменований у Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІВАЙН ТОРГ» та змінив відомості про місцезнаходження на місто Дніпро Дніпропетровської області.
Суд вказує, що зміна назви юридичної особи тягне тільки правовий наслідок проведення державної реєстрації змін, пов'язаних зі зміною назви, до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Таким чином, зміна назви юридичної особи не тягне на собою правонаступництва у зв'язку з відсутністю нового учасника цивільних відносин, якому мають перейти права та обов'язки особи, яка вибула, та юридичної незмінності правопопередника - учасника цивільних відносин, який вибуває зі складу учасника цивільного відношення.
Тобто, на дату ухвалення рішення у даній справі найменуванням відповідача, як юридичної особи зареєстрованої з ідент. кодом 41449359, - є Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІВАЙН ТОРГ».
За приписами ст.129 ГПК України, у разі задоволення позову сплачений судовий збір підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок відповідача.
Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІВАЙН ТОРГ» (49000, Дніпропетровська обл., м.Дніпро, вул.Мандриківська, буд.47, офіс 503; ідент.код 41449359) на користь Комунального закладу освіти “Спеціальна школа “ШАНС» Дніпропетровської обласної ради» (49074, Дніпропетровська обл., м.Дніпро, вул.Батумська, буд.2А; ідент.код 20220229) 34125,0 грн основного боргу та 2422,40 грн судового збору.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя М.В.Мавродієва