ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.07.2025Справа № 910/5596/25
За позовом Фермерського господарства «АГРО ПЛЮС»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проперті Солюшнз»
про стягнення 176 817, 94 грн
Суддя Я.А.Карабань
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
Фермерське господарство «АГРО ПЛЮС» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проперті Солюшнз» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 176 817,94 грн, з яких: 89 370,00 грн основний борг, 67 358,05 грн пеня, 6 684,39 грн 3% річних та 13 405,50 грн інфляційні втрати.
Позовні вимоги, з посиланням на ст. 11, 526, 530, 610, 611, 614, 625, 655, 662, 691, 692, 693, 712 Цивільного кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого зобов'язання за договором поставки товару №0503 від 21.01.2025, в частині своєчасної поставки оплаченого товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/5596/25. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження в справі була направлена судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04053, місто Київ, вулиця Кудрявський узвіз, будинок 5-В, кімната 320.
Однак, конверт, який був направлений на адресу відповідачу, з ухвалою про відкриття провадження в справі від 09.05.2025, був повернутий з відміткою: «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до вимог частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно з пунктами 3, 4, 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
При цьому, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Враховуючи викладене вище, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, відтак, останній вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений в праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 910/5596/25 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Крім цього, суд зазначає, що згідно ст. 6 Господарського процесуального кодексу України відповідач зобов'язаний був зареєструвати електронний кабінет в системі «Електронний суд», чого останнім зроблено не було.
За відсутності відзиву від відповідача суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
21.01.2025 між позивачем (надалі - покупець) та відповідачем (надалі - постачальник), укладено договір поставки № 0503 від 21.01.2025 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, згідно специфікацією, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей товар.
Відповідно до п. 2.1. договору визначено, що покупець здійснює попередню оплату в розмірі 10% вартості товару протягом одного банківського дня з моменту отримання рахунка-фактури та решту 90% (дев'яносто відсотків) по факту отримання товару на склад покупця.
Пунктом 3.1. договору визначено, що поставка товару здійснюється протягом 5 робочих днів від дати проведення попередньої оплати і має бути здійснена відповідно до п.2.1. договору та специфікації до нього.
Також п. 6.1 договору передбачає, що у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність , визначену цим договором та чинним в Україні законодавством.
Зокрема, пунктом 6.3. договору визначено, що у випадку порушення постачальником термінів поставки товару за цим договором постачальник сплачує на користь покупця пеню у розмірі подвійної ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня, від суми яка складає вартість не поставленого несвоєчасно поставленого товару за весь час прострочки.
Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2025, а в частині виконання зобов'язань - до моменту повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань (п. 11.1 договору).
Специфікацією № 1 (додаток № 1 до договору) сторони погодили найменування, кількість, ціну та суму товару, що поставляється, а саме: 1. Селітра аміачна марки Б 34.4 % (Черкаси) у кількості 27 000 т та ціною за одиницю товару 19 400,00 грн; 2. Сульфат амонію гранульований (Сербія) у кількості 27 000 т та ціною за одиницю товару 13 700,00 грн та відповідно до абз. 2 якої, загальна вартість товару складає 744 750,00 грн у тому числі ПДВ 148 950,00 грн, а загалом 893 700,00 грн.
23.01.2025 постачальником виставлено рахунок №0503 від 23.01.2025 на оплату за товар на загальну суму 893 700,00 грн.
Так, на виконання умов договору позивачем 23.01.2025 було перераховано кошти на рахунок продавця в якості попередньої оплати, відповідно до платіжної інструкції №13 від 23.01.2025 на суму 89 370, 00 грн.
Позивачем 31.01.2025 надіслано до відповідача листа про необхідність виконання умов договору, що підтверджується фіскальним чеком АТ «Укрпошта» від 31.01.2025.
Крім того, 03.02.2025 позивач звернувся до правоохоронних органів із заявою про злочин та 04.02.2025 внесено відповідні відомості до ЄРДР за ч.3 ст.190 КК України.
Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем зобов'язання за договором поставки у частині повної та своєчасної поставки оплаченого товару, з огляду на що, позивач просить суд стягнути з відповідача 89 370,00 грн основного боргу, 67 358,05 грн пені, 6 684,39 грн 3% річних та 13 405,50 грн інфляційних втрат.
Укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення в його сторін прав та обов'язків: майново-господарських зобов'язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Матеріалами справи, а саме платіжною інструкцією № 13 від 23.01.2025, підтверджується перерахування позивачем на рахунок відповідача суми попередньої оплати за товар у розмірі 89 370, 00грн.
Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Непередання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно з п. 3.1. договору визначено, що поставка товару здійснюється протягом 5 робочих днів від дати проведення попередньої оплати і має бути здійснена відповідно до п.2.1. Договору та Специфікації до нього.
Отже, товар мав бути поставлений до 30.01.2025 включно, однак, доказів поставки товару матеріали справи не містять.
Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Статтею 692 Цивільного кодексу України законодавцем було унормовано загальні положення, якими врегульовано загальні питання оплати товару, порядку виконання такого обов'язку та наслідків його порушення, одночасно з цим закріпивши в приписах ст. 693 - 695 цього Кодексу спеціальні норми якими врегульовано правовідносини купівлі-продажу у випадках коли розрахунок за товар здійснюється шляхом попередньої оплати або ж продаж здійснюється з відстрочкою (у кредит) чи розстрочкою.
Визначаючи в таких положеннях наслідки порушення своїх обов'язків учасниками правовідносин купівлі-продажу законодавцем, зокрема, було встановлено, що:
- якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України);
- якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару (ч. 4 ст. 694 Цивільного кодексу України);
- якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, продавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару (ч. 2 ст. 695 Цивільного кодексу України).
Отже, законодавцем, зокрема, було визначено такі рівнозначні правові наслідки порушення зобов'язань з оплати чи поставки, а саме: якщо продавець не передав оплачений товар у встановлений строк, то покупець набуває право вимагати повернення суми попередньої оплати; і навпаки: якщо покупець прострочив оплату переданого товару, то продавець має право вимагати його повернення.
Разом з тим, доказів на повернення суми попередньої оплати в розмірі 89 370,00 грн матеріали справи не містять та відповідачем не надано.
Отже, позовна вимога про стягнення суми основної заборгованості в розмірі 89 370, 00 грн підлягає задоволенню.
Крім цього, за порушення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у сумі 6 684,39 грн за період прострочки з 31.01.2025 по 01.05.2025 та 13 405,50 грн інфляційних втрат за березень 2025 року.
Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.
Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.
Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат здійснених позивачем, судом встановлено, що вони є невірними, оскільки останнім невірно визначено суму основної заборгованості, яка згідно платіжної інструкції №13 від 23.01.2025 складає 89 370,99 грн, а тому, позивач має право нараховувати 3% річних та інфляційних втрат лише на вказану суму попередньої оплати.
В зв'язку з чим, судом було здійснено власний перерахунок 3% річних за період визначений відповідачем з 31.01.2025 по 01.05.2025 та за розрахунком суду розмір 3% річних за вказаний період складає 668,44 грн, а тому позовні вимоги про стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом.
Крім того, здійснивши перерахунок інфляційних втрат за період вказаний позивачем, а саме березень 2025 року та за розрахунком суду інфляційні втрати за березень 2025 року складають 1 340,55 грн, а тому, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 67 358, 05 грн.
За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
За ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 2 ст. 232 Господарського кодексу України).
За змістом наведених норм можна зробити висновок про те, що особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконаним. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, обмежується правила ч. 2 ст. 232 Господарського кодексу України, якщо інше не встановлено договором. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.
Пеню належить рахувати з наступного дня після дати, в яку зобов'язання мало бути виконано (з урахуванням святкових, вихідних та неробочих днів), і по переддень фактичного виконання грошового зобов'язання, або по відповідний день через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, але в межах періоду, визначеного позивачем.
Згідно з п. 6.3. договору, визначено, що у випадку порушення постачальником термінів поставки товару за цим договором постачальник сплачує на користь покупця пеню у розмірі подвійної ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня, від суми яка складає вартість не поставленого несвоєчасно поставленого товару за весь час прострочки.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд зазначає, що вказаний розрахунок є невірним, оскільки строк поставки складає 5 робочих днів від дати попередньої оплати, яка була здійснена 23.01.2025 (23.01.2025+5 робочих днів=30.01.2025), а відтак строк прострочення наступив з 31.01.2025, а не 24.01.2025 як зазначає позивач, а тому судом здійснено власний перерахунок пені та за розрахунком суду розмір пені за період з 31.01.2025 по 18.04.2025 складає 57 490,62 грн, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом.
Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунку щодо заявлених до стягнення сум не надав.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Підсумовуючи наведене, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення більш вірогідних доказів, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 89 370,00 грн основного боргу, 57 490,62 грн пені, 668,44 грн 3% річних та 1 340,55 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 237-238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Проперті Солюшнз» (04053, місто Київ, вулиця Кудрявський узвіз, будинок 5-Б, кімната, ідентифікаційний код 43185021) на користь Фермерського господарства «АГРО ПЛЮС» (13300, Житомирська область, Бердичівський район, місто Бердичів, вулиця Залізнична, будинок 4, ідентифікаційний код 42817849) 89 370 (вісімдесят дев'ять тисяч триста сімдесят) грн 00 коп. основного боргу, 57 490 (п'ятдесят сім тисяч чотириста дев'яносто) грн 62 коп. пені, 668 (шістсот шістдесят вісім) грн 44 коп. 3% річних, 1 340 (одну тисячу триста сорок) грн 55 коп. інфляційних втрат та 2 549 (дві тисячі п'ятсот сорок дев'ять) грн 39 коп. судового збору.
3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Суддя Я.А. Карабань