вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"03" липня 2025 р. Cправа № 902/540/25
Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука В.В., за участю секретаря судового засідання Ткача Д.В., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Фізичної особи-підприємця Шевчук Наталі Іванівни ( АДРЕСА_1 )
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАНА ПЛЮС К." (вул. Шкільна, буд. 80, с. Марківка, Тульчинський район, Вінницька область, 24248)
про стягнення 8 809,83 грн
На розгляд Господарського суду Вінницької області через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшла позовна заява № б/н від 25.04.2025 (вх. № 574/25 від 25.04.2025) Фізичної особи-підприємця Шевчук Наталі Іванівни з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАНА ПЛЮС К." про стягнення 8 809,83 грн, з яких: 7 200,00 грн - основний борг; 371,05 грн - 3% річних та 1 238,78 грн - інфляційне збільшення.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ДАНА ПЛЮС К." умов договору № В-038/23 на надання брокерських послуг та декларування товарів від 28.03.2023, в частині оплати наданих митно-брокерських та консультаційних послуг.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.04.2025 дану позовну заяву передано для розгляду судді Матвійчуку В.В.
Суд, ухвалою від 29.04.2025, за вказаним позовом відкрив провадження у справі № 902/540/25 за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням розгляду справи по суті на 28.05.2025.
У визначену судом дату (28.05.2025) розгляд справи не відбувся у зв'язку з перебуванням судді Матвійчука В.В. на лікарняному, по закриттю якого, суд, ухвалою від 13.06.2025 повідомив, що судове засідання з розгляду справи № 902/540/25 по суті призначено на 03.07.2025.
03.07.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшла заява № б/н від 03.07.2025 (вх. номер канц. суду 01-34/7055/25 від 03.07.2025), в якій позивачка просить провести розгляд справи без її участі. Окрім того зазначила, що позовні вимоги за цим позовом підтримує у повному обсязі та просить суд задовольнити їх.
Позивачка правом участі в засіданні суду не скористалася. При цьому суд зважає на заяву № б/н від 03.07.2025 (вх. номер канц. суду 01-34/7055/25 від 03.07.2025), в якій позивачка просить здійснити розгляд справи за її відсутності.
Відповідач правом участі в засіданні суду також не скористався. При цьому суд зважає, що про дату, час та місце слухання справи останній повідомлений належним чином ухвалою суду від 13.06.2025, яка відповідно до сформованої в КП "ДСС" довідки про доставку електронного листа була доставлена до електронного кабінету відповідача - 13.06.2025 о 20:45 год, та у відповідності до положень ч. 6 ст. 242 ГПК України, вважається врученою 16.06.2025.
Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.
Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України"). Роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010). До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).
Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами.
Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.
Поряд з цим слід зазначити, що положеннями ст. 178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням неявки представників сторін суд зважає на положення ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
В порядку ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
У судовому засіданні 03.07.2025 прийнято судове рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,
28.03.2023 між Фізичною особою-підприємцем Шевчук Наталею Іванівною (далі по тексту - Митний брокер, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДАНА ПЛЮС К." (далі по тексту - Замовник, відповідач) укладено Договір на надання брокерських послуг та декларування товарів № В-038/23 (далі по тексту - Договір) згідно із предметом якого Митний брокер від імені, за дорученням, та за рахунок Замовника, керуючись законодавством України, надає послуги, пов'язані з декларуванням товарів, які належать Замовнику та переміщуються через митний кордон України (далі по тексту - Товари), та надає митно-брокерські та консультаційні послуги у сфері митного законодавства.
У розділі 2 Договору сторони передбачили обов'язки Замовника, зокрема, п. 2.3. визначено, що Замовник своєчасно сплачує вартість виконаних Митним брокером робіт (послуг) у розмірі та строки, передбачені цим Договором, а також завчасно до початку митного оформлення Товарів сплачує митні податки та збори на відповідний рахунок митниці. Надає документи, які підтверджують оплату вказаних платежів, Митному брокеру.
Відповідно до п.п. 4.1, 4.6 Договору Митний брокер надає брокерські послуги Замовнику та забезпечує декларування Товарів митному органу, а строки та умови виконання робіт Митним брокером обумовлюються Сторонами при необхідності додатково.
Замовник сплачує вартість узгоджених з Митним брокером робіт та послуг до початку митного оформлення Товарів шляхом перерахувань відповідно наданих рахунків (п. 6.1 Договору).
За змістом п. 6.5 Договору послуга Митного брокера за даним Договором вважається виконаною з моменту підписання Замовником акту про виконання робіт. Замовник підписує Акт протягом 3 (трьох) робочих днів після його отримання або надає заперечення у письмовій формі. Після закінчення зазначеного терміну Акт вважається затвердженим за умовчанням.
Згідно із п. 7.1 Договору кожна із Сторін виконує свої обов'язки належним чином, з наданням одна іншій належного сприяння.
За несвоєчасну оплату виконаних робіт, на вимогу Митного брокера, Замовник сплачує Митному брокеру штраф у розмірі 0,1% від суми неоплачених рахунків за кожний день прострочення платежу (п. 7.7 Договору).
Відповідно до п. 11.1 Договору, час дії цього Договору встановлюється з дати підписання обома Сторонами до 31.12.2022 р. Договір автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік, без підписання додаткової угоди про пролонгацію даного Договору, якщо ні одна із Сторін за один місяць до закінчення дії Договору не надішле письмове повідомлення другій Стороні про його розірвання. Сторони повинні виконати свої обов'язки повністю, в тому числі по сплаті штрафних санкцій та інших платежів, незалежно від наміру розірвати цей Договір.
Договір, підписаний Сторонами та будь-які документи (рахунки, доповнення, Акти тощо), що мають до нього відношення, передані/отримані за допомогою факсимільного та/або електронного зв'язку, мають юридичну силу (п. 11.6 Договору).
Суд бере до уваги, що в тексті Договору допущено описку щодо кінцевої дати його дії, оскільки Договір укладено 28.03.2023, тоді як строк його дії помилково зазначено як 31.12.2022
На виконання умов укладеного Договору, після фактичного надання послуг, позивачкою було складено акти надання послуг, а саме: акт № 219 від 07.04.2023 із зазначенням послуги з оформлення ВМД № 23UA401020017573U3 на суму 4 800,00 грн та акт № 289 від 04.08.2023 із зазначенням послуги з оформлення ВМД №23UA401020039495U4 на суму 7 200,00 грн.
На підставі вказаних актів були сформовані відповідні рахунки, номери та дати яких відповідають номерам і датам актів надання послуг.
Оплата за Договором з боку відповідача була здійснена частково - у межах вартості послуг, передбачених актом № 219 від 07.04.2023. Зазначене підтверджується платіжною інструкцією № 173 від 25.04.2023 на суму 4 800,00 грн з призначенням платежу: "Плата за послугу з оформлення ВМД згідно рахунка № 219 від 07.04.2023р. Без ПДВ".
Проте, згідно із доводами позивачки, відповідач належним чином не виконав зобов'язання за Договором в частині оплати послуг, наданих згідно із актом № 289 від 04.08.2023 на суму 7 200,00 грн.
12.02.2025 Фізичною особою - підприємцем Шевчук Наталі Іванівни на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАНА ПЛЮС К." засобами поштового зв'язку було направлено претензію № 1/2 за вих. № 12/02/25 від 12.02.2025, у якій заявлено вимогу про сплату заборгованості в сумі 7 200,00 грн із зазначенням відповідних реквізитів для оплати. До зазначеної претензії було долучено: акт надання послуг № 289 від 04.08.2023 (оформлення ВМД № 23UA401020039495U4), рахунок на оплату, що відповідає реквізитам акта та вантажну митну декларацію №23UA401020039495U4.
Вказана вимога залишилась відповідачем без відповіді та належного реагування, що і стало причиною виникнення спору у даній справі.
З урахування встановлених обставин, суд дійшов таких висновків.
Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов'язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов'язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб'єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Стаття 901 ЦК України визначає, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 ЦК України можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Суд бере до уваги, що Договір № В-038/23 від 28.03.2023 підписано виключно з боку митного брокера - ФОП Шевчук Наталії Іванівни та скріплено її печаткою. Водночас зазначений договір не містить підпису представника ТОВ "ДАНА ПЛЮС К.".
Разом з тим, як вбачається зі змісту листа ТОВ "ДАНА ПЛЮС К." № 02/10 від 29.09.2024, відповідач підтверджує факт укладення між сторонами 28.03.2023 Договору № В-038/23 про надання послуг, пов'язаних з декларуванням товарів, а також наданням митно-брокерських і консультаційних послуг у сфері митного законодавства.
Так, у постанові від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 Верховний Суд сформулював правову позицію, відповідно до якої тлумачення статті 629 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
У постанові від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 Верховний Суд зазначив, що стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Суд враховує, що відповідачем не подано жодних заперечень щодо укладення з позивачкою Договору на надання брокерських послуг та декларування товарів № В-038/23 від 28.03.2023, а в матеріалах справи відсутні докази, що спростовують цей факт.
У постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 та від 21.01.2023 у справі № 922/4702/21 розтлумачено застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), що ґрунтується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини лежить принцип добросовісності користування цивільними правами. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка особи, що не відповідає її попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Принцип заборони суперечливої поведінки - є одним із найважливіших принципів загального права. У системі загального права він ґрунтується на "principles of fraud" та є спрямованим на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище. Цей принцип виступає своєрідним механізмом гарантування захисту очікувань іншої сторони правовідносин і забезпечення балансу відносин між сторонами. Вказаний принцип "estoppel", зокрема застосовано у практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні по справі "Хохліч проти України" (заява № 41707/98).
Проаналізувавши матеріали справи, суд зауважує, що відповідач не надав жодних доказів, які могли б спростувати факт існування господарських правовідносин між позивачкою та відповідачем в межах Договору на надання брокерських послуг та декларування товарів № В-038/23 від 28.03.2023.
У свою чергу, позивачка надала достатню кількість доказів, які в сукупності підтверджують факт здійснення господарських операцій за зазначеним Договором.
Як вбачається з акта надання послуг № 219 від 07.04.2023, складеного на підставі Договору № В-038/23 від 28.03.2023, який слугував підставою для проведення розрахунків, у документі зафіксовано надання послуги з оформлення ВМД №23UA401020017573U3 із зазначенням обсягу наданих послуг та загальної суми - 4 800,00 грн.
Крім того здійснення відповідачем платежу на користь позивачки, що підтверджується призначенням платежу в платіжній інструкції № 173 від 25.04.2023, свідчить про оплату акта № 219 від 07.04.2023, що, в свою чергу, підтверджує наявність господарських правовідносин між сторонами в межах Договору № В-038/23 від 28.03.2023.
Наведені обставини надають суду підстави для висновку про участь відповідача в господарських операціях, що мали місце в межах Договору на надання брокерських послуг та декларування товарів № В-038/23 від 28.03.2023.
Відповідно до ч. 1. ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 2 даної статті визначено, що у разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктом 1 ст. 905 ЦК України передбачається, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Позивачкою надано послуги за Договором на загальну суму 7 200,00 грн, що підтверджується актом надання послуг № 289 від 04.08.2023.
Відповідно до п. 6.5 Договору послуга Митного брокера за даним Договором вважається виконаною з моменту підписання Замовником акту про виконання робіт.
Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно з ст. ст. 525, 526 ЦК України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
Оскільки матеріали справи містять акт надання послуг № 289 від 04.08.2023, що не містить підпису зі сторони відповідача, суд бере до уваги положення п. 6.5 Договору, відповідно до якого Замовник підписує Акт протягом 3 (трьох) робочих днів після його отримання або надає заперечення у письмовій формі. Після закінчення зазначеного терміну Акт вважається затвердженим за умовчанням.
Отже, за змістом вищевказаних умов Договору обов'язок отримання актів надання послуг для підписання покладено саме на відповідача як Замовника.
На підтвердження факту направлення на адресу відповідача акта № 289 від 04.08.2023 позивачкою надано електронне листування (знімки екрана монітора комп'ютера), яке датоване 25.09.2023 та 09.10.2023.
У постанові Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 904/2882/18 сформульовано правову позицію, згідно із якою для надання електронному листуванню юридичної сили в якості доказу необхідним є погодження сторонами договору порядку електронного документообігу з погодженням відповідних адрес та переліку осіб, уповноважених вести зазначене листування.
Зі змісту п. 11.6 Договору вбачається, що сторони погодили, що будь-які документи (рахунки, доповнення, Акти тощо), що мають до нього відношення, передані/отримані за допомогою факсимільного та/або електронного зв'язку, мають юридичну силу.
Водночас із положень укладеного між сторонами Договору вбачається, що його умовами не визначено електронних адрес для офіційного листування, а також не узгоджено перелік осіб, уповноважених здійснювати таке листування.
Крім того суд не має змоги встановити, чи саме акт № 289 від 04.08.2023 був надісланий в дати 25.09.2023 та 09.10.2023, оскільки неможливо достеменно ідентифікувати зміст файлів, прикріплених до електронних листів, надісланих у зазначені дати
Окрім цього, як вбачається з листа Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАНА ПЛЮС К." № 02/10 від 29.09.2024, зазначене Товариство повідомило ФОП Шевчук Н.І., що жодних актів надання послуг, у тому числі й акт № 289 від 04.08.2023, ним не отримувалося ні в офіційний, ні в будь-який інший спосіб.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність належних доказів отримання відповідачем акта № 289 від 04.08.2023 та рахунку на оплату шляхом електронного листування.
Разом з тим суд враховує, що акт № 289 від 04.08.2023 був надісланий позивачкою відповідачу разом із претензією № 1/2 за вих. № 12/02/25 від 12.02.2025, що підтверджується описом вкладення від 12.02.2025 та накладною № 2102800127178 від цієї ж дати.
Згідно із інформацією, розміщеною на офіційному вебсайті АТ "Укрпошта", зазначене поштове відправлення було повернуто 22.02.2025 відділенням поштового зв'язку з відміткою "за закінченням встановленого терміну зберігання.
Суд бере до уваги, що в абзацах 2- 4 пункту 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" вказано, що днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі, якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку оформлено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, днем пред'явлення вимоги є дата складання такого повідомлення.
Таким чином поштове відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 2102800127178 вважається отриманим відповідачем 22.02.2025 відповідно до дати складання повідомлення про неможливість вручення.
З урахуванням того, що 22.02.2025 припадає на вихідний день (суботу), а відповідно до пункту 6.5 Договору акт вважається погодженим (затвердженим) за умовчанням протягом трьох робочих днів з моменту його отримання, перебіг строку на підписання акта № 289 від 04.08.2023 та рахунку на оплату розпочинається з 24.02.2025, що є першим робочим днем після отримання зазначених документів.
Оскільки матеріали справи не містять доказів надання відповідачем мотивованих заперечень щодо зазначеного акта, суд дійшов висновку, що, відповідно до положень п. 6.5 Договору, акт № 289 від 04.08.2023 вважається погодженим (затвердженим) відповідачем за умовчанням станом на 26.02.2025.
З огляду на зазначене, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДАНА ПЛЮС К." не надані суду у відповідності до вимог ст. 73, 74 ГПК України докази, які б свідчили про оплату відповідачем наданих йому позивачкою послуг з митно-брокерських та консультаційних послуг у строки, визначені Договором, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості з оплати послуг у розмірі 7 200 грн є доведеними та обґрунтованими.
Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивачкою заявлено до стягнення 371,05 грн - 3% річних та 1 238,78 грн - інфляційних втрат.
Розглядаючи вимоги позивачки про стягнення 1 238,78 грн інфляційних втрат та 371,05 грн 3% річних, суд зважає на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми Закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Виходячи із положень ст. 625 ЦК України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Перевіривши наданий позивачкою розрахунок 3% річних та інфляційних втрат судом встановлено, що при здійсненні розрахунку, позивачкою неправильно визначено період нарахування зазначених сум.
Зокрема, позивачкою вказано, що строк прострочення виконання грошового зобов'язання обчислюється за період з 07.08.2023 по 25.04.2025.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Здійснивши власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що за період прострочення з 27.02.2025 (день, наступний за днем, коли акт № 289 від 04.08.2023 вважається погодженим (затвердженим) відповідачем за умовчанням) по 24.04.2025 (день, що передує дню подання позовної заяви), належна до стягнення сума становить 33,73 грн 3% річних та 159,16 грн інфляційних втрат (розрахунок додається).
Відтак, позовні вимоги позивачки щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 33,73 грн 3% річних та 159,16 грн інфляційних втрат.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005 р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Водночас, відповідачем не надано належних доказів в спростування доводів позивача та підтверджених матеріалами справи обставин.
Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доказово обґрунтованими та нормативно підставними, а тому підлягають до часткового задоволення, з наведених вище мотивів.
Вирішуючи питання судових витрат суд враховує таке.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини 2 статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір за ставкою 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. (підпункт 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір").
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" у 2025 році встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року - 3028 грн.
Позивачкою в позовній заяві заявлено позовну вимогу майнового характеру на загальну суму стягнення 8 809,83 грн, розмір судового збору з якої становить 3 028,00 грн.
При цьому суд враховує, що позовну заяву № б/н від 25.04.2025 було подано до Господарського суду Вінницької області 25.04.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" та зареєстровано в канцелярії суду того ж дня, що підтверджується штампом суду за вх. № 574/25.
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні з позовною заявою до суду позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, із застосуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією № 0.0.4333475131.1 від 25.04.2025.
Виходячи з розміру правомірно заявлених позовних вимог в розмірі 7 392,89 грн, розмір судового збору становить 2 032,79 грн.
В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на наведене, на відповідача покладаються витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 2 032,79 грн, решта суми судового збору покладаються на позивачку.
Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАНА ПЛЮС К." (вул. Шкільна, буд. 80, с. Марківка, Тульчинський район, Вінницька область, 24248; код ЄДРПОУ 35143626) на користь на користь Фізичної особи - підприємця Шевчук Наталі Іванівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 7 200 грн 00 коп - основного боргу; 33 грн 73 коп - 3% річних; 159 грн 16 коп - інфляційних втрат та 2 032 грн 79 коп - витрат зі сплати судового збору.
В решті позову відмовити.
Примірник повного судового рішення надіслати сторонам до електронних кабінетів в ЄСІТС.
Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне рішення складено 08 липня 2025 р.
Суддя Василь МАТВІЙЧУК
віддрук. прим.:
1 - до справи