26 червня 2025 року м. Харків Справа №922/4740/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.,
за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,
позивача (в режимі відеоконференції) - Колодочка Г.В., довіреність №1 від 02.01.2025 року, свідоцтво №4209 від 22.03.2019 року;
відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроінвест» (вх.№859Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 05.03.2025 року у справі №922/4740/24,
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроінвест», м.Дніпро,
до Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини», м.Харків,
про стягнення 5373308,71 грн,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Євроінвест» звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини», в якій просило суд:
- стягнути з Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» на свою користь індекс інфляції у розмірі 4039878,14 грн та 3% річних у розмірі 1265953,17 грн, що нараховані на заборгованість стягнену рішенням Господарського суду Харківської області від 11.11.2020 року у справі №922/2441/20;
- стягнути з Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» на свою користь індекс інфляції у розмірі 60133,26 грн та 3% річних у розмірі 7344,14 грн, що нараховані на заборгованість стягнену додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 30.11.2020 року у справі №922/2441/20.
Позов обґрунтовано тим, що позивач за договором про відступлення права вимоги від 10.01.2023 року набув до відповідача право вимоги за договором №238-16/119-ВК від 23.05.2018 року у сумі 6232002,06 грн що стягнені рішенням Господарського суду Харківської області від 11.11.2020 року та додатковим рішення Господарського суду Харківської області від 30.11.2020 року (в редакції відповідно до постанови Східного апеляційного господарського суду від 18.02.2021 року) у справі №922/2441/20. Оскільки на час звернення з позовом до суду рішення Господарського суду Харківської області від 11.11.2020 року та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 30.11.2020 року у справі №922/2441/20 не виконано, відповідачу на підставі ст.625 Цивільного кодексу України на суми заборгованості визначених рішенням суду нараховано до стягнення 3% річних та інфляційні втрати.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.03.2025 року у справі №922/4740/24 (повний текст складено 13.03.2025 року, суддя Жельне С.Ч.) позов задоволено частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українські енергетичні системи» (код ЄДРПОУ 05762269, адреса: 61037, м. Харків, просп. Героїв Харкова, 199) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроінвест» (місцезнаходження: 49044, Україна, м. Дніпро, вул. Шевченко, д. 17, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 25532809 п/р НОМЕР_1 в «Райффайзен Банк» м. Київ, МФО 380805) індекс інфляції 3308653,98 грн, 1% річних 190875,05 грн та витрати по сплаті судового збору 52492,94 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Позивач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить:
- рішення Господарського суду Харківської області від 05.03.2025 року скасувати в частині незадоволених позовних вимог;
- прийняти в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі;
- в порядку ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України та ч.10 ст.238 Господарського процесуального кодексу України зобов'язати орган, що здійснюватиме примусове виконання нарахувати боржнику інфляційні втрати та 3% річних, як це передбачено ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України за весь період прострочення оплати боргу, що не був врахований в рішенні суду, починаючи з 26.12.2024 року по дату повного погашення боргу.
- здійснити відповідні роз'яснення органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення (які саме роз'яснення наведено у скарзі);
- стягнути з відповідача на користь позивача суму судового збору у розмірі 80569,63 грн та 7000,00 грн витрат на правничу допомогу;
- відшкодувати позивачу суму судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що:
- на думку апелянта, суд першої інстанції помилково не врахував, що грошове зобов'язання в стані прострочення є триваючим порушенням, а отже, право на стягнення 3% річних та інфляційних втрат виникає щодня з моменту прострочення. Внаслідок цього сума боргу збільшується щоденно, й відповідні нарахування, не сплачені наступного дня, самі стають предметом нових зобов'язань. Посилання на іншу правову позицію, зокрема, постанову ВП ВС від 08.11.2019 року у справі №127/15672/16-ц, апелянт вважає проігнорованим;
- також заявник вказує на те, що додаткове рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу має ознаки самостійного грошового зобов'язання. Його невиконання, на переконання апелянта, повинно тягнути за собою відповідальність у формі 3% річних та компенсації інфляційних втрат відповідно до положень ст.625 ЦК України, що суд першої інстанції належним чином не оцінив;
- апелянт заперечує висновок суду про те, що інфляційні втрати та 3% річних не можуть нараховуватися на суму витрат на правову допомогу. Він наполягає, що після набрання чинності відповідним рішенням ці суми також стають грошовим зобов'язанням, яке підлягає виконанню, а у разі прострочення правовому захисту за загальними правилами, включно з нарахуванням штрафних санкцій;
- суд безпідставно відмовив у застосуванні процентної ставки у розмірі 3% річних, яка є мінімально гарантованою законом формою відповідальності за порушення грошового зобов'язання. На його думку, така ставка не може бути відмінена чи змінена за домовленістю сторін, а тим більше усунута судом при розгляді питання про відповідальність за невиконання судового рішення;
- незгода апелянта також викликана тим, що суд першої інстанції відхилив вимогу про покладення обов'язку на орган, що виконуватиме рішення, нараховувати 3% річних та інфляційні втрати за увесь період прострочки. Така відмова, як вважає скаржник, позбавляє кредитора ефективного способу судового захисту та суперечить принципу процесуальної економії;
- апелянт наполягає, що суд мав надати окремі роз'яснення виконавчому органу щодо застосування норм ч. 2 ст. 625 ЦК України та ч. 10 ст. 238 ГПК України. Ігнорування цього аспекту, на думку апелянта, ускладнює повноцінне виконання рішення суду та може спричинити нові порушення прав позивача;
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 року відкрито апеляційне провадження за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроінвест» на рішення Господарського суду Харківської області від 05.03.2025 року у справі №922/4740/24. Встановлено строк протягом якого відповідач має право подати до суду відзив на апеляційну скаргу, а також встановлено строк протягом якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі. Справу призначено до розгляду в судове засідання і роз'яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв'язку. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/4740/24.
Вказана ухвала була направлена та доставлена зареєстрованим учасникам через підсистему Електронний суд до електронного кабінету користувача 28.04.2025 року.
30.04.2025 року матеріали справи №922/4740/24 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.
Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№6577 від 26.05.2025 року), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Зі змісту відзиву вбачається, що відповідач не вбачає підстав для нарахування 3% річних на раніше нараховані суми тих самих річних або інфляційних втрат, оскільки, на його переконання, наведені в апеляційній скарзі приклади судової практики такого висновку не підтверджують. Вважає, що нарахування штрафних санкцій у вигляді інфляційних втрат та 3% річних є допустимим виключно щодо основної суми боргу. Також підтримує позицію суду першої інстанції про те, що витрати на правничу допомогу не підпадають під категорію заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання договірних зобов'язань, і тому на них не можуть нараховуватися вказані види відповідальності.
26.05.2025 року від ТОВ «Євроінвест» до суду надійшла відповідь на відзив АТ «Українські енергетичні машини» (вх.№6573), який досліджено та долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 26.05.2025 року з метою дотримання принципів судочинства в господарському процесі та з метою повного і всебічного розгляду справи по суті, враховуючи неможливість закінчення розгляду справи в даному судовому засіданні, з огляду на приписи ст. 216 Господарського процесуального кодексу України протокольно оголошено перерву у розгляді справи до 26.06.2025 року.
13.06.2025 року від ТОВ «Євроінвест» надійшли пояснення до апеляційної скарги (вх.№7439), які колегією суддів досліджено та долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 26.06.2025 року представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги і наполягав на її задоволенні. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не сповістив.
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд в ухвалі від 28.04.2025 року доводив до відома учасників справи, що нез'явлення у судове засідання апеляційної інстанції (особисто чи представників) належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, а також відсутність відповідного клопотання, не тягне за собою відкладення розгляду справи на іншу дату, а також не перешкоджає розгляду справи по суті.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги за відсутності відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі, відзиві на неї, додаткових письмових поясненнях доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.11.2020 року у справі №922/2441/20 позов Приватного акціонерного товариства «Юнікон» задоволено частково; стягнуто з Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» на користь Приватного акціонерного товариства «Юнікон» 4871706,42 грн основного боргу, 359195,82 грн пені, 100316,50 грн 1% річних, 772358,54 грн інфляційних, а також 91553,65 грн судового збору. В частині стягнення 120655,93 грн інфляційних втрат відмовлено.
Крім того вирішено органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нарахувати починаючи з 02.08.2020 року і до моменту виконання цього рішення проценти (1% річних) за такою формулою:
(СОБ х 1 х КДП) : КДР : 100 = сума процентів,
де: СОБ - сума основного боргу, простроченого відповідачем;
1 - розмір процентів визначений договором = 1;
КДП - кількість днів прострочення сплати відповідачем суми основного боргу за період: починаючи з 02.08.2020 року і до моменту виконання цього рішення в частині сплати основного боргу;
КДР - кількість днів у році, у якому нараховуються проценти;
і стягнути отриману суму процентів із Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» (місцезнаходження: 61089, місто Харків, проспект Московський, будинок 299; код ЄДРПОУ 00213121) на користь Приватного акціонерного товариства «ЮНІКОН» (місцезнаходження: 49005, місто Дніпро, вулиця Олеся Гончара, будинок 28А; код ЄДРПОУ 23647276; п/р в АТ «Райфайзен Банк Аваль» у місті Києві, код банку 380805).
На виконання вищевказаного рішення, 16.12.2020 року Господарським судом Харківської області видано відповідний наказ.
Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 30.11.2020 року заяву Приватного акціонерного товариства «Юнікон» щодо вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» на користь Приватного акціонерного товариства «Юнікон» витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 15600,00 грн. В решті заяви відмовлено.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.02.2021 року додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 30.11.2020 року у справі №922/2441/20 змінено. Викладено резолютивну частину додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 30.11.2020 року у справі №922/2441/20 у такій редакції: «Заяву Приватного акціонерного товариства «Юнікон» щодо вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу задовольнити частково. Стягнути з Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» на користь Приватного акціонерного товариства «Юнікон» витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 36871,13 грн. В іншій частині заяви Приватного акціонерного товариства «Юнікон» щодо вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу відмовити».
На виконання вищевказаного додаткового рішення та постанови, 09.03.2021 року Господарським судом Харківської області видано відповідний наказ.
На підставі вищевказаних наказів Господарського суду Харківської області від 16.12.2020 року та від 09.03.2021 року Відділом примусового виконання рішень Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) було відкрито: виконавче провадження №66265812 про примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області від 11.11.2020 року про стягнення 6195130,93 грн; виконавче провадження №66265834 про примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області від 30.11.2020 року про стягнення судового збору у розмірі 36871,13 грн, які згодом приєднано до зведеного виконавчого провадження №62856266.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.09.2021 року задоволено заяву Приватного акціонерного товариства «Юнікон» про заміну сторони у виконавчому провадженні її правонаступником. Здійснено заміну боржника у виконавчому провадженні ВП№66265812 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 16.12.2020 року у справі №922/2441/20 з Державного підприємства «Завод Електроважмаш» на його правонаступника - Акціонерне товариство «Завод Електроважмаш» (61089, місто Харків, проспект Московський, будинок 299, ідентифікаційний код юридичної особи 00213121). Здійснено заміну боржника у виконавчому провадженні ВП№66265834 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 09.03.2021 року у справі №922/2441/20 з Державного підприємства «Завод Електроважмаш» на його правонаступника - Акціонерне товариство «Завод Електроважмаш» (61089, місто Харків, проспект Московський, будинок 299, ідентифікаційний код юридичної особи 00213121).
Вчинення виконавчих дій було зупинене на підставі пункту 12 частини 1 статті 34 Закону України «Про виконавче провадження».
10.01.2023 між АТ «Юнікон», ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 23647276 (далі - первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євроінвест», ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 25532809 (далі - новий кредитор, позивач) укладено договір про відступлення права вимоги (далі - договір). Відповідно до пунктів 1.1. та 1.2.7. договору первісний кредитор відступає новому кредитору належні первісному кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора до покупця - Державного підприємства «Завод Електроважмаш» (код ЄДРПОУ 0213121), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Завод «Електроважмаш», за договором №238-16/119-ВК від 23.05.2018 року у сумі 6232002,06 грн (шість мільйонів двісті тридцять дві тисячі дві гривні 06 копійок), що стягнені рішенням Господарського суду Харківської області від 11.11.2020 року та додатковим рішення Господарського суду Харківської області від 30.11.2020 року (в редакції відповідно до постанови Східного апеляційного господарського суду від 18.02.2021 року) у справі №922/2441/20.
Позивач зазначає, рішення та додаткове рішення у справі №922/2405/20 не виконані. У зв'язку із невиконанням відповідачем рішення Господарського суду Харківської області від 11.11.2020 року у справі №922/2441/20 відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував відповідачу за період з 11.11.2020 року по 15.11.2024 року індекс інфляції у розмірі 4039878,14 грн та 3% річних у розмірі 1265953,17 грн за період з 11.11.2020 року по 25.12.2024 року (загальна суму боргу за рішенням від 11.11.2020 року складає 6195130,93 грн). За невиконання відповідачем додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 30.11.2020 року у справі №922/2441/20 позивач нарахував відповідачу за період з 30.11.2020 року по 15.11.2024 року індекс інфляції у розмірі 60133,26 грн та 3% річних у розмірі 7344,14 грн за період з 30.11.2020 року по 25.12.2024 року (загальна суму боргу за додатковим рішенням від 30.11.2020 року складає 36871,13 грн).
Викладені обставини стали підставою звернення до суду позивача з позовом у даній справі.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам колегія суддів зазначає таке.
Предметом спору у даній справі є вимоги про стягнення з відповідача на користь ТОВ «Євроінвест» інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України у зв'язку з невиконанням відповідачем рішення Господарського суду Харківської області від 11.11.2020 року у справі №922/2141/20 та додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 30.11.2020 року у справі №922/2141/20.
Відповідно до частини третьої статті 11, частини першої статті 13 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом вказаної норми правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов'язанням.
Відповідно до частини першої статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
В силу статей 524, 533, 535, 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Отже, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (висновки з цього питання викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц, від 19.06.2019 року у справі №646/14523/15-ц).
Окрім того, в постанові від 19.06.2019 року у справі №646/14523/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, за яким положення статті 625 Цивільного кодексу України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.
Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв'язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №686/7081/21).
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) виконання остаточного судового рішення, яким вирішений спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру, є частиною «права на суд» (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece, § 40, 45, заява №18357/91) від 19.03.1997 року, «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia, § 34, 37, заява №59498/00) від 07.05.2002 року). З погляду застосування гарантій права на належне виконання державою судового рішення, за яким вона є боржником, не має жодного значення, якими - приватними чи публічними - є у національній правовій системі відносини з виконання державою такого рішення.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції). Це право гарантоване і для тих випадків, коли право на справедливий судовий розгляд порушене невчасним виконанням судового рішення, зокрема через відсутність коштів (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Бурдов проти Росії (№2)» (Burdov v. Russia (№ 2), § 96, 97, 99, 117, заява №33509/04) від 15.01.2009 року).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц (п.31) відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 20.01.2016 року у справі №6-2759цс15 (про те, що правовідносини стосовно виконання судових рішень урегульовані Законом України «Про виконавче провадження» і до них не можна застосовувати приписи про цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України)), а також від 02.03.2016 року у справі №6-2491цс15 про те, що стаття 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 цього Кодексу не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України за наявності деліктних, а не зобов'язальних правовідносин. Так, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення; приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (п. 45 постанови).
Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов'язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов'язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 Цивільного кодексу України. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 року у справі №420/2411/19.
Як встановлено вище, рішенням Господарського суду Харківської області від 11.11.2020 року у справі №922/2141/20 частково задоволено позовні вимоги ПрАТ «Юнікон» до ДП «Завод «Електроважмаш» та присуджено до стягнення з останнього суму заборгованості в розмірі 6103577,28 грн, яка складається з: суми основного боргу 4871706,42 грн, 359195,82 грн пені, 100316,50 грн 1% річних, 772358,54 грн інфляційних, а також 91553,65 грн судового збору.
Відповідно до ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Перевіркою матеріалів справи встановлено, що рішення Господарського суду Харківської області від 11.11.2020 року у справі №922/2141/20 набрало законної сили 14.12.2020 року.
Додатковим рішенням Господарського суду у Харківської області від 30.11.2020 року у справі №922/2141/20 з урахуванням постанови Східного апеляційного господарського суду від 18.02.2021 року стягнуто з ДП «Завод «Електроважмаш» на користь ПрАТ «Юнікон» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 36871,13 грн.
Постанова Східного апеляційного господарського суду від 18.02.2021 року згідно припиів ст. 284 Господарського процессуального кодексу України набрала законної сил из дня її прийняття.
Приписами ч.4 ст. 75 Господарського кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Таким чином, обставини, встановлені у рішенні Господарського суду Харківської області від 11.11.2020 року та додатковому рішенні з урахуванням постанови суду апеляційної інстанції від 18.02.2021 року у справі №922/2141/20, мають преюдиціальне значення та повторного доведення не потребують.
В межах даної справи відповідачем не надано доказів виконання грошового зобов'язання, підтвердженого (визначеного) судовими рішеннями.
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання, навіть після ухвалення судового рішення про стягнення відповідної суми, у боржника продовжує існувати обов'язок компенсувати кредитору втрати, пов'язані із знеціненням грошових коштів у період прострочення, а також сплатити передбачені законом проценти за користування утримуваними коштами.
Правова природа відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, є компенсаційною і спрямована не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери кредитора, порушеної простроченням.
Такий висновок підтверджується правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 18.03.2020 року у справі №902/417/18, відповідно до якої позбавлення кредитора права на інфляційні втрати та проценти річних порушує баланс інтересів сторін та суперечить принципам цивільного права.
Крім того, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі №916/190/18, наявність судового рішення про стягнення грошових коштів не припиняє існуючого грошового зобов'язання боржника і не позбавляє кредитора права на застосування до нього заходів відповідальності, передбачених статтею 625 ЦК України, до моменту фактичного виконання рішення суду.
Аналогічний підхід викладено у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 року у справі №906/1283/16, де зазначено, що кожен місяць прострочення є підставою для нової вимоги про стягнення компенсаційних сум, що підтверджує: прострочення виконання зобов'язання носить триваючий характер, а право на позов про інфляційні втрати та річні проценти виникає постійно, доти, доки порушення не усунуто.
Таким чином, факт набрання судовим рішенням законної сили не є підставою для припинення дії грошового зобов'язання. До моменту повного виконання рішення, кредитор має право вимагати компенсаційних сум у формі інфляційних втрат та процентів річних, якщо таке порушення триває. При цьому, з урахуванням статей 129, 129-1 Конституції України, статей 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковість виконання судового рішення є конституційною засадою судочинства, а прострочення його виконання є підставою для застосування механізмів відповідальності, встановлених законом.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04.06.2019 року у справі №916/190/18 та від 23.01.2018 року у справі №906/1283/16 зазначила, що наявність судового рішення не змінює природи зобов'язання і не позбавляє кредитора права на стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. Прострочення грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, і за кожен день такого прострочення кредитор має право на відповідні нарахування.
Отже, нарахування інфляційних втрат і відсотків річних після ухвалення судового рішення є правомірним, якщо відповідач не виконав зобов'язання добровільно або в межах виконавчого провадження.
Згідно ч.1, 2 ст.18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Таким чином, колегія суддів вважає, що вимоги позивача у справі є належним способом захисту свого порушеного права і відповідають нормам матеріального права. Позивач, як новий кредитор відповідача, має право вимоги до боржника щодо стягнення інфляційних втрат та відсотків річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахування яких обумовлено невиконанням відповідачем прийнятого на себе грошового зобов'язання.
Суд також враховує і те, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (такий висновок викладений, зокрема, у пункті 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц).
Так, дослідженням наведеного позивачем у позовній заяві розрахунку інфляційних втрат та відсотків річних, встановлено, що позивач, вважаючи порушеними свої права на отримання коштів, які підлягають стягненню за судовими рішеннями, включає у наведений розрахунок загальну суму боргу за рішенням Господарського суду Харківської області від 11.11.2020 року у справі №922/2141/20 - 6195130,93 грн та включає суму основного боргу, пеню, 1% річних, інфляційні втрати, витрати на сплату судового збору у розмірі і визначає таку суму базою для нарахування інфляційних втрат та 3% річних.
З наданого позивачем розрахунку також вбачається, що нарахування інфляційних втрат здійснено позивачем з дати ухвалення судових рішень у справі №922/2141/20, а саме, за судовим рішенням від 11.11.2020 року - за період з 11.11.2020 року по 15.11.2024 року, 3% річних за період з 11.11.2020 року по 25.12.2024; за додатковим рішенням збитки від інфляції розраховано за період з 30.11.2020 по 15.11.2024 року, 3% річних з 30.11.2020 по 25.12.2024.
Разом з цим, колегія суддів вважає, що початком обчислення відповідних нарахувань слід вважати дату набрання судовими рішеннями законної сили, а не дату їх ухвалення, оскільки саме з цього моменту боржник у зобов'язанні (відповідач) стає достеменно проінформованим про наявність свого зобов'язання по відношенню до кредитора щодо стягнення відповідних сум за неналежне виконання зобов'язань.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що розрахунок заявлених до стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, у межах строку прострочення має здійснюватися саме з дати набрання чинності судовими рішеннями.
Щодо нарахування позивачем 3% річних на загальну суму заборгованості за судовим рішенням від 11.11.2020 року, колегія суддів зазначає таке.
Як встановлено судом першої інстанції, у рішенні Господарського суду Харківської області від 11.11.2020 року у справі №922/2141/20 порушення строків виконання відповідачем грошових зобов'язань випливає з умов п. 9.5 договору №238-16/119-ВК від 23.05.2018 року, яким встановлено, що за порушення строку оплати продукції, передбачених цим договором, позивач має право вимагати оплати 1% річних та індексу інфляції. Отже, сторони самостійно погодили, що за порушення строків оплати продукції постачальник має право вимагати не 3%, передбачених імперативною нормою закону, а 1% річних, а також інфляційні втрати.
Таким чином, сторони у межах договору, укладеного за взаємною згодою, встановили інший розмір відповідальності за прострочення грошового зобов'язання, що повністю відповідає вимогам частини другої статті 625 Цивільного кодексу України. З урахуванням цього, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що розмір процентів, який підлягає нарахуванню на суму заборгованості, має відповідати умовам договору і становити 1% річних, а не 3%.
При цьому, зважаючи на умови п. 9.5 договору, колегія суддів вважає, що покладення на відповідача обов'язку сплатити 3% річних, які нараховані на уже стягнуту загальну суму основного боргу та 3% річних, призведе до застосування більшої ставки відсотків річних, ніж та, що передбачена законом (або договором), що є недопустимим в умовах відсутності у матеріалах справи доказів погодження сторонами у договірному порядку іншої (збільшеної) відсоткової ставки.
Враховуючи, що в контексті спірних правовідносин грошовим зобов'язанням є сплата коштів за умовами договору №238-16/119-ВК від 23.05.2018 року, що підтверджено судовим рішенням, і таке грошове зобов'язання не припинилось після ухвалення рішення у справі №922/2141/20, з відповідача підлягає стягненню відсоток річних у розмірі, який встановлено та погоджено саме умовами договору.
При цьому, згідно з приписами частини десятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.11.2020 року було визначено нарахування починаючи з 11.11.2020 року і до моменту виконання цього рішення проценти (1% річних) на суму основного боргу, простроченого відповідачем. Розмір відсотків визначено виходячи з умов п.9.5 договору №238-16/119-ВК від 23.05.2018 року.
Таким чином, нарахування відсотків на суму основного боргу уже передбачено судовим рішенням по справі №922/2141/20, а тому повторне нарахування відсотків річних на суму основної заборгованості є неправомірним.
Суд першої інстанції на вищевказане уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення 1% річних.
Щодо нарахування інфляційних втрат.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15.11.2023 року у справі №921/489/22, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
У кредитора згідно з ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.
У постанові Верховного Суду від 05.07.2019 року у справі №905/600/18, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 року у справі №916/190/18, зазначено, що нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання.
У постанові від 26.06.2020 року у справі №905/21/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що у кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.
Також суд виснував, що у судовій практиці часто виникають проблеми із застосуванням механізму розрахунку інфляційних збитків у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу. З огляду на таке, касаційний суд вважав за доцільне роз'яснити, що при зменшенні суми боргу у конкретному місяці "А" на певну суму (до прикладу 100 грн.), до уваги приймається сума боргу на початок розрахункового періоду "Х", помножена на індекс інфляції у цьому місяці (до прикладу " і-1"), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн.) Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці).
А за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100%.
Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.
Враховуючи порядок нарахування втрат від інфляції, який викладено вище, а також відсутність доказів погашення відповідачем заборгованості на виконання рішення суду у справі №922/2141/20, колегія суддів приходить до висновку, що нарахування у цій справі інфляційних втрат має бути здійснено з урахуванням суми основного боргу та інфляційної складової, стягнутої у межах справи №922/2141/20, оскільки такий порядок розрахунку є можливим та узгоджується із практикою Верховного Суду.
Дослідивши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, а також розрахунок, здійснений судом першої інстанції, колегія суддів, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат приходить до висновку, що у позивача наявне право на нарахування інфляційних втрат на стягнуті згідно судовим рішенням суми основного боргу у розмірі 4871706,42 грн + інфляційні втрати у розмірі 772358,54 грн = 5644064,96 грн, а тому, правомірним є нарахування інфляційних втрат за період з грудня 2020 по 15.11.2024 (кінцевий період, визначений позивачем до стягнення), що в такому разі становить 3389228,45 грн Зважаючи на викладений розрахунок, колегія суддів приходить до висновку про зміну рішення суду першої інстанції в частині стягнутої суми інфляційних втрат.
Крім того, як вбачається з наданого позивачем розрахунку, останнім здійснено нарахування та заявлено до стягнення інфляційні втрати та відсотки річних з урахуванням суми неустойки (пені), яка стягнута судовим рішенням у справі №922/2141/20. Однак, судова колегія вважає, що стягнення неустойки є самостійною мірою цивільно-правової відповідальності, тому на неї не можуть нараховуватись проценти річних та інфляційних втрат, передбачені ч.2 ст.625 ЦК України (правова позиція з даного питання викладена в постанові Верховного Суду у справі №915/14/17 від 31.01.2018 року).
Разом з цим, колегія суддів не може погодитись із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суми судового збору у розмірі 91553,65 грн (за рішенням суду у справі №922/2141/20 та суми витрат на правову допомогу у розмірі 36871,00 грн стягнутої за додатковим рішенням з урахуванням постанови суду апеляційної інстанції від 18.02.2021 у справі №922/2141/20.
Так, сума судових витрат за своєю природою не є основним грошовим зобов'язанням, що випливає з договору між сторонами. Проте, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, наслідки прострочення стосуються будь-якого грошового зобов'язання, незалежно від його джерела походження, якщо інше прямо не встановлено законом або договором.
Положення статті 625 ЦК України поширюються на всі грошові зобов'язання, які не виконані у встановлений строк, у тому числі і на такі, що виникли внаслідок судового рішення.
Суд першої інстанції не врахував, що на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов'язання у зв'язку зі стягненням грошових коштів, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України. Не застосувавши зазначені положення закону, суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову в означеній частині.
Таким чином, у разі ухилення боржника від своєчасного виконання рішення суду про стягнення витрат на правничу допомогу та судового збору, на нього покладається обов'язок сплатити також компенсацію у вигляді інфляційних втрат та відсотків річних, адже відбувається знецінення грошових коштів, які підлягають сплаті кредитору.
Відповідно до ст. 129 Конституції України, рішення суду є обов'язковим до виконання, а його невиконання тягне наслідки, визначені законом, у тому числі відповідальність у формі компенсаційних нарахувань за статтею 625 ЦК України. Жодних виключень для рішень про стягнення витрат на правничу допомогу чи судових витрат у вигляді судового збору ні Конституція України, ні процесуальне чи матеріальне законодавство не встановлюють.
Отже, колегія суддів погоджується з доводами апелянта в цій частині, оскільки нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму судового збору та витрат на правову допомогу, стягнуту додатковим рішенням, є правомірним і відповідає положенням чинного законодавства.
Зважаючи на викладене, з урахуванням розміру судового збору та витрат на правничу допомогу, належних періодів (зокрема дата набрання рішенням та постановою законої сили і визначено періоду позивачем), стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних в розмірі 15480,00 грн та інфляційні втрати в розмірі 75269,78 грн.
Щодо позовних вимог про нарахування інфляційних втрат та 3% річних до повного погашення боргу в порядку 10 ст. 238 ГПК, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для її застосування. За приписами даної статті суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Разом з цим, предметом позову у даній справі є стягнення річних та інфляційних втрат, нарахованих за невиконання відповідачем рішення суду у справі №922/2141/20, яким і було стягнуто суму основного боргу, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для застосування положень ч.10 ст.238 ГПК України в даному випаду.
При цьому, за вищевказаною нормою права передбачається нарахування відсотків або пені, а не інфляційних втрат. Також при прийнятті рішення у справі №922/2141/20 положення ч.10 ст.238 ГПК України вже було застосовано.
Пунктом 2 ч.1 ст. 275 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є не з'ясування обставин, що мають значення справи, невідповідність висновків, що викладені у рішенні, фактичним обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміну рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру інфляційних втрат та відсотків річних.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до пп. б), в) пункту 4 частини 1 статті 282 ГПК України, у резолютивній частині постанови має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення та розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Керуючись статями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроінвест» задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Харківської області від 05.03.2025 року у справі №922/4740/24 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:
«Позов задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українські енергетичні системи» (код ЄДРПОУ 05762269, адреса: 61037, м. Харків, просп. Героїв Харкова, 199) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроінвест» (місцезнаходження: 49044, Україна, м. Дніпро, вул. Шевченко, д. 17, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 25532809 п/р НОМЕР_1 в «Райффайзен Банк» м. Київ, МФО 380805) індекс інфляції у розмірі 3.464.798,23 грн, 3% річних у розмірі 15.480,00 грн. та витрати по сплаті судового збору 41.757,05 грн.
В зодоволені позовних вимог в частині стягнення 635.513,17 грн інфляційних втрат, 1.257.817,31 грн відсотків річних відмовити».
В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 05.03.2025 року у справі №922/4740/24 залишити без змін.
Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 07.07.2025 року.
Головуючий суддя В.С. Хачатрян
Суддя В.В. Россолов
Суддя О.І. Склярук