вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" липня 2025 р. Справа№ 910/9847/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Коротун О.М.
Майданевича А.Г.
при секретарі судового засідання: Шевченко Н.А.
за участю представників сторін:
від позивача: Ярошенко Д.В.;
від відповідача: не з'явились;
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські архітектурні технології»
на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 року
у справі № 910/9847/24 (суддя - Літвінова М.Є.)
за позовом Дирекції виставок Спілки Художників України
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські архітектурні технології»
про стягнення 411 071, 16 грн, -
Дирекція виставок Спілки Художників України звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські архітектурні технології» про стягнення 411 071,16 грн, з яких: 284 000,00 грн основного боргу, 79 298,20 грн пені, 17 950, 00 грн штрафу, 3% річних у розмірі 11 633, 38 грн та 18 189, 58 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків за укладеним між сторонами договором про розстрочення заборгованості від 08.08.2022 за договором оренди нежитлового приміщення № 1 від 01.03.2019 в частині повної та своєчасної оплати щомісячних сум згідно графіку погашення заборгованості, у зв'язку з чим у відповідача залишилась частина несплаченої заборгованості, на яку були нараховані пеня, штраф, інфляційні втрати та 3% річних.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 року позовні вимоги Дирекції виставок Спілки Художників України задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські архітектурні технології» на користь Дирекції виставок Спілки Художників України 403 789, 48 грн, з яких: 284 000, 00 грн основного боргу, 72 018, 18 грн пені, 17 950, 00 грн штрафу, 3% річних у розмірі 11 631, 72 грн та 18189,58 грн інфляційних втрат, а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 6 056,84 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські архітектурні технології» у встановлений процесуальний строк звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 року змінити в частині стягнення з відповідача на користь позивача 72 018, 18 грн пені, 17 950, 00 грн штрафу, 3% річних у розмірі 11 631, 72 грн та 18 189, 58 грн інфляційних втрат та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог у цій частині - відмовити. В іншій частині рішення залишити без змін.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було з'ясовано обставин щодо суттєвого погіршення майнового стану відповідача після укладення договор, що може бути підставою для зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій.
Також скаржник заперечує проти розрахунку штрафних санкцій позивача, оскільки він ґрунтується на графіку погашення заборгованості, в якому наявна помилка в зазначені сум платежів на 8 000,00 грн. Так, сумарний розмір заборгованості в колонці «сума» становить 403 000,00 грн, а не 395 000,00 грн, що суперечить п. 1.1. договору, та які могли бути відняті позивачем як від останнього платежу, так і від будь-якого іншого з платежів, проте при розрахунку штрафних санкцій позивач на свій розсуд змінив графік платежів, віднявши саме від останнього платежу вказані помилкові 8 000,00 грн.
Крім того, графік погашення заборгованості суперечить умовам п. 2.1. договору в частині визначення строку перерахування щомісячного платежу, оскільки графік передбачає, що платежі мають здійснюватись до 15 числа кожного місяця, в той час як, п. 2.1. договору передбачає, що такі платежі перераховуються не пізніше останнього число відповідного місяця. За вказаних обставин розрахунки позивачем штрафних санкцій, виходячи з кінцевого строку оплати 15-го числа кожного місяця, є невірними. Відповідач зазначає, що позбавлений можливості здійснити власний розрахунок, оскільки йому невідомо, якою мала бути вірна домовленість щодо графіку платежів.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.05.2025 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2025 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські архітектурні технології» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 року у справі №910/9847/24 залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.
16.05.2025 року на адресу Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про виправлення недоліків апеляційної скарги. До заяви додано докази, що підтверджують направлення копії апеляційної скарги та доданих до неї документів Дирекції виставок Спілки Художників України листом з описом вкладення та фіскальною накладною.
Крім того, 16.05.2025 року на адресу Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про зупинення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 року та зупинити примусове стягнення на підставі судового наказу від 13.05.2025 року №910/9847,24, виданого Господарським судом міста Києва до закінчення розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.05.2025 року у зв'язку з перебуванням судді Ткаченка Б.О., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Коротун О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські архітектурні технології» та призначено до розгляду на 02.07.2025. В задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські архітектурні технології» про зупинення примусового стягнення за наказом Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 № 910/9847/24 - відмовлено.
02.06.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшов від Дирекції виставок Спілки художників України відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого позивач просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Позивач зазначив, що як правильно встановлено судом першої інстанції, графік погашення заборгованості підписаний окремо відповідачем та скріплений його печаткою без заперечень щодо визначених в ньому дат (строку) погашення заборгованості. Таким чином, сторони домовились про виконання зобов'язань відповідно до графіку, і строки платежів визначалися цим графіком.
Крім того, позивач наголошує, що при визначенні залишкового розміру заборгованості, нарахування неустойки, інфляційних втрат та 3 % річних, ним врахований загальний розмір заборгованості, визначений у п. 1.1 договору у розмірі 395 000, 00 грн та помилково зазначена у графіку сума у 8 000, 00 грн була віднята від несплаченої суми заборгованості за останній період. При цьому, відповідчем не було надано суду жодного контррозрахунку здійснених позивачем сум із зазначенням вірного на його думку періоду з якого має бути відраховано помилково зазначені у графіку 8 000, 00 грн.
Представник позивача у судовому засіданні 02.07.2025 заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив суд у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представник відповідача у судове засідання 02.07.2025 не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа.
Враховуючи, що під час воєнного стану суди не припинили свою діяльність та продовжують здійснювати правосуддя, колегія суддів, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов'язковою, дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача у судовому засіданні 02.07.2025.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступного.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 01.03.2019 між Дирекцією виставок Спілки Художників України (далі - орендодавець) та ТОВ «Українські архітектурні технології» (далі - орендар) був укладений договір № 1 оренди нежитлового приміщенні (далі - договір оренди).
Згідно з п. 1.1. договору оренди, орендодавець передає, а орендар приймає в користування без права викупу нежитлове приміщення (кімната № 405), яке є колективною власністю Національної спілки художників України, корисною площею 300 м2, балансовою вартістю орендованого майна 1 817 748,00 грн, необхідного для статутної (господарської) діяльності орендаря, розташоване за адресою: Україна, 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 1-5.
Передача орендованого приміщення оформлюється приймально-здавальним актом де вказується дата, з якої договір набуває чинності (Додаток № 1). Без акту приймання-передачі приміщення цей договір вважається недійсним (п. 1.3. договору оренди).
Умовами п. 1.5. договору оренди передбачено, що орендоване приміщення надається для здійснення статутної (господарської) діяльності, розміщення офісу.
Відповідно до п. 6.1. договору оренди, строк дії договору обчислюється з 1 березня 2019 року по 31 грудня 2019 року.
Після закінчення терміну оренди і при відсутності у сторін намірів щодо продовження терміну дії цього договору, орендар зобов'язаний повернути орендодавцю орендоване приміщення протягом 3 (трьох) днів з дня припинення дії договору згідно акта прийому-передачі приміщення (п. 6.6. договору оренди).
Згідно з п. 6.9. договору оренди, дія договору припиняється після підписання сторонами акта передачі орендованого приміщення від орендаря орендодавцю.
Пунктом 7.10. договору оренди передбачено, зміни і доповнення або розірвання даного договору допускається за взаємної згоди сторін, крім випадків, передбачених цим договором.
Всі додатки до цього договору є невід'ємною його частиною: додаток № 1 - акт прийняття-передачі приміщення (п. 9.1. договору оренди).
Як вбачається із матеріалів справи, орендодавець надав орендарю в тимчасове користування нежитлове приміщення № 405 на 4 поверсі Центрального будинку художника Національної спілки художників України, що знаходиться за адресою: Україна, 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 1-5, корисною площею 300 м2 (балансова вартість найманого майна становить 1 817 748,00 грн), що підтверджується підписаним представниками сторін та скріплений відтисками їх печаток актом приймання-здачі нежитлового приміщення від 01.03.2019, що є додатком № 1 до договору № 1 від 01.03.2019.
Укладеними між сторонами додатковими угодами № 3 від 17.12.2019, № 4 від 30.06.2020, № 5 від 01.09.2020, № 6 від 24.12.2020, № 7 від 01.06.2021, № 8 від 01.08.2021 до договору оренди № 1 від 01.03.2019, дію договору було продовжено: на 6 місяців - з 01.01.2020 до 30.06.2020, на 2 місяці - з 01.07.2020 до 31.08.2020, на 4 місяці - з 01.09.2020 до 31.12.2020, на 4 місяці - з 01.01.021 до 01.05.2021, на 3 місяці - з 01.05.2021 до 31.07.2021, з 01.08.2021 до 31.03.2022.
Також вказаними угодами сторонами погоджено збільшення розміру орендної плати, востаннє - до 50 000,00 грн на місяць.
08.08.2020 між Дирекцією виставок Спілки Художників України (далі - кредитор) та ТОВ «Українські архітектурні технології» (далі - боржник) був укладений договір про розстрочення заборгованості за договором № 1 від 01.03.2019 (далі - договір розстрочення).
Згідно з п. 1.1. договору розстрочення, у порядку та на умовах, що визначені договором, кредитор та боржник домовилися про розстрочення кредиторської заборгованості за договором № 1 від 01.03.2019, яка утворилася у боржника перед кредитором станом на 01 серпня 2022 р. у розмірі 395 000,00 грн в тому числі ПДВ 20% - 65 833,33 грн (далі - заборгованість), шляхом розстрочення на 12 (дванадцять) календарних місяців без відстрочення її погашення.
Боржник зобов'язується виплатити у повному обсязі заборгованість, зазначену в пункті 3 договору, шляхом перерахування щомісяця коштів з поточного рахунка боржника на поточний рахунок кредитора рівними частинами починаючи з першого числа місяця, в якому укладено договір, відповідно до графіка погашення заборгованості згідно з додатком № l, який є його невід'ємною частиною, не пізніше останнього числа відповідного місяця (п. 2.1. договору розстрочення).
Відповідно до п. 2.2. договору розстрочення, зобов'язання боржника із сплати чергового платежу вважаються виконаними за умови надходження на рахунок кредитора коштів у строк та сумі, що встановлені графіком погашення заборгованості на відповідний місяць.
У разі коли у боржника існує прострочена сума оплати щомісячних платежів за попередні місяці, кредитор зараховує кошти, що надійшли від боржника, як погашення заборгованості за простроченими платежами незалежно від зазначеного в платіжному дорученні призначення платежу (п. 2.3. договору розстрочення).
Пунктом 2.4. договору розстрочення передбачено, що боржник має право на дострокове погашення заборгованості.
Умовами п. 6.1. та п. 6.2. договору розстрочення, договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та погодження з гарантом і діє до 31 липня 2023 року. У разі дострокового погашення заборгованості договір вважається виконаним.
Сторонами було погоджено графік погашення заборгованості, що є додатком № 1 до договору розстрочення, згідно з умовами якого, дата та сума погашення становлять: 15.08.2022 - 10 000,00 грн, 15.09.2022 - 10 000,00 грн, 15.10.2022 - 10 000,00 грн, 15.11.2022 - 26 000,00 грн, 15.12.2022 - 26 000,00 грн, 16.01.2023 - 49 000,00 грн, 15.02.2023 - 49 000,00 грн, 15.03.2023 - 49 000,00 грн, 17.04.2023 - 49 000,00 грн, 15.05.2023 - 49 000,00 грн, 15.06.2023 - 50 000,00 грн. Загальна сума заборгованості, що підлягає реструктуризації відповідно до договору про реструктуризацію заборгованості 395 000,00 грн, в тому числі ПДВ 20 % - 65 833,33 грн.
Проте, за твердженням позивача, відповідачем неналежним чином виконанні умови договору розстрочення та погашення заборгованості здійснено лише частково на загальну суму 111 000,00 грн, з яких: 12.08.2022 - 10 000,00 грн, 28.10.2022 - 20 000,00 грн, 16.11.2022 - 26 000,00 грн, 15.12.2022 - 26 000,00 грн, 19.10.2023 - 4000,00 грн, 13.11.2023 - 15 000,00 грн, 11.12.2023 - 7 000,00 грн та 11.12.2023 - 3 000,00 грн, у зв'язку з чим несплачена сума заборгованості відповідача становить 284 000,00 грн, яка в добровільному порядку сплачена не була, що і стало підставою для звернення позивача з даною позовною заявою до суду.
Відповідно до частини першої ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, що кореспондується із положеннями ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга ст. 509 ЦК України).
Пунктом 1 частини другої ст. 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Аналогічні положення містяться у ст. 174 ГК України.
Як встановлено судом, договірні відносини сторін виникли на підставі договору № 1 оренди нежитлового приміщенні від 01.03.2019 та договору про розстрочення заборгованості від 08.08.2020 за договором № 1 від 01.03.2019.
Відповідно до норм частини першої та другої ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина шоста ст. 283 ГК України).
Згідно з частиною першою ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Частиною першою ст. 762 ЦК України передбачено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (частина п'ята ст. 762 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Вказана норма за своїм змістом кореспондується з приписами частини першої ст. 193 ГК України.
За частиною першою ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Заборгованість перед позивачем за договором № 1 оренди нежитлового приміщенні від 01.03.2019 станом на 01.08.2022 у розмірі 395 000,00 грн підтверджена відповідачем у договорі про розстрочення заборгованості від 08.08.2020, укладеному між сторонами.
За умовами договору розстрочення, сторонами погоджено розстрочення заборгованості у розмірі 395 000,00 грн на 12 (дванадцять) календарних місяців без відстрочення її погашення шляхом перерахування щомісяця коштів рівними частинами починаючи з першого числа місяця, в якому укладено договір, відповідно до графіка погашення заборгованості згідно з додатком № l, який є його невід'ємною частиною, не пізніше останнього числа відповідного місяця.
Проте, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, останнім було погашено лише частину заборгованості у загальному розмірі 111 000,00 грн, у зв'язку з чим несплачена сума заборгованості відповідача становить 284 000,00 грн.
Беручи до уваги викладене, враховуючи те, що сума боргу відповідача з орендної плати в сумі 284 000,00 грн підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи суд першої інстанції прийшов до обгрунтованих висновків, про законність та обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача основної суми боргу.
Також позивач просив суд стягнути з відповідача 79 298, 20 грн пені та 17 950, 00 грн штрафу.
В силу приписів ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до частини першої ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша ст. 612 ЦК України).
Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Частиною першою ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з п. 3.1. договору розстрочення, у випадку порушення строків сплати платежів за цим договором (несплата, неповна оплата) боржник зобов'язаний сплатити кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період наявності заборгованості, за кожний день прострочення оплати. Пеня розраховується від несплаченої в строк суми.
Боржник у випадку порушення строків здійснення платежів по цьому договору (несплати, неповної оплати) додатково зобов'язується сплатити кредитору штраф у розмірі 5% від несплаченої суми у строк (п. 3.2. договору розстрочення).
Судом першої інстанцї вірно зазначено, що в силу положень частини шостої ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Разом з тим, у численних постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду суд зазначав, що умова договору про сплату штрафних санкцій за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою ст. 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції, оскільки формулювання «за кожний день прострочення», установлює лише порядок нарахування такої штрафної санкції як пеня, що також дозволяє її відмежувати від неустойки іншого виду, але вказане формулювання жодним чином не визначає період чи строк, за який ця неустойка нараховується. Зазначення в договорі іншого, ніж визначено частиною шостою ст. 232 ГК України періоду нарахування штрафних санкцій, може бути здійснено або шляхом відображенням в його умовах конкретного строку нарахування штрафної санкції (на зразок «нараховується протягом року» тощо), або шляхом зазначення додаткових застережень щодо настання певної обставини (на зразок «до повного виконання зобовязання», «до повної сплати заборгованості», «протягом всього періоду існування прострочення» тощо), які б дозволяли точно встановити момент закінчення строку нарахування неустойки, відмінний від визначеного ГК України.
При цьому місцевим господарським судом вірно враховано, що згідно з п. 7 розділу IX ГК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, тобто з 12.03.2020 по 30.07.2023 (через 30 днів з дня відміни карантину) відповідно до постанов Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями) та № 651 від 27.06.2023 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Продовження строку, передбаченого ст. 232 ГК України, на період дії в України воєнного стану, нормами діючого законодавства не передбачено.
Беручи до уваги зазначене, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що правомірним є нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання з оплати протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано згідно з частини шостої ст. 232 ГК України, з урахуванням періоду продовження вказаного строку під час дії карантину.
Як встановлено колегією суддів, відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання з погашення заборгованості, а тому позивачем правомірно заявлено вимоги про стягнення штрафу та пені.
Заперечуючи проти розрахунку штрафних санкцій, апелянт посилається на те, що графік погашення заборгованості суперечить умовам п. 2.1. договору в частині визначення строку перерахування щомісячного платежу, оскільки графік передбачає, що платежі мають здійснюватись до 15 числа кожного місяця, в той час як, п. 2.1. договору передбачає, що такі платежі перераховуються не пізніше останнього число відповідного місяця. За вказаних обставин розрахунки позивачем штрафних санкцій, виходячи з кінцевого строку оплати 15-го числа кожного місяця, є невірними.
Так, умовами п. 2.1. договору розстрочення передбачено, що відповідач зобов'язується виплатити у повному обсязі заборгованість шляхом перерахування щомісяця коштів рівними частинами починаючи з першого числа місяця, в якому укладено договір, відповідно до графіка погашення заборгованості згідно з додатком № l, який є його невід'ємною частиною, не пізніше останнього числа відповідного місяця.
Однак, умовами п. 2.2. договору розстрочення сторонами погоджено, що зобов'язання відповідача із сплати чергового платежу вважаються виконаними за умови надходження на рахунок позивача коштів у строк та сумі, що встановлені графіком погашення заборгованості на відповідний місяць.
Крім того, графік погашення заборгованості підписаний окремо відповідачем та скріплений його печаткою без заперечень щодо визначених в ньому дат (строку) погашення заборгованості.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що нарахування позивачем штрафних санкцій з дня, наступного за днем, в якому мала бути здійснена частина погашення заборгованості згідно графіку погашення заборгованості, є правомірним.
Заперечуючи проти розрахунку штрафних санкцій, апелянт також посилається на помилку у графіку погашення заборгованості на 8 000,00 грн, оскільки сумарний розмір заборгованості в колонці «сума» становить 403 000,00 грн, а не 395 000,00 грн, що суперечить п. 1.1. договору, та які могли бути відняті позивачем як від останнього платежу, так і від будь-якого іншого з платежів, проте при розрахунку штрафних санкцій позивач на свій розсуд змінив графік платежів, віднявши саме від останнього платежу вказані помилкові 8 000,00 грн.
Проте, як вбачаєтеся з матеріалів справи при визначені залишкового розміру заборгованості, нарахування штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних, позивачем врахована загальний розмір заборгованості, визначений у п. 1.1. договору у розмірі 395 000,00 грн, та помилково врахована сума у 8 000, 00 грн віднята саме від несплаченої суми заборгованості за останній період.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідачем не було надано суду контррозрахунку здійснених позивачем нарахувань із зазначенням вірного на його думку періоду з якого має бути відраховано помилково зазначені у графіку 8 000, 00 грн.
При цьому, колегія суддів зазначає, що наявність помилки у графіку погашення заборгованості, який підписаний обома сторонами, не може бути наслідком відмови у стягненні штрафних санкцій.
Здійснивши перерахунок пені, колегія суду приходить до висновку, що місцевий господарський суд прийшов до обгрунтованих висновків, що розрахунок пені наданий позивачем є невірним, позовні вимоги в частині стягнення пені підялгають частковому задоволенню у сумі 72 018, 18 грн.
Також, перевіривши розрахунок штрафу, колегія суддів зазначає, що він є арифметично вірним та підлягає задоволенню у повному розмірі у сумі 17 950, 00 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 11 633,38 грн та 18 189,58 грн інфляційних втрат, то колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок збитків від інфляції, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що він є арифметично вірним, а тому позовні вимоги в зазначеній частині підлягають задоволенню у повному обсязі.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що розрахунок 3% річних наданий позивачем є не вірним, оскільки останнім не враховано, що 15.10.2022 припадає на вихідний, у зв'язку з чим здійснивши власний розрахунок, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що 3% річних підлягають частковому задоволенню у розмірі 11 631,72 грн.
Щодо зменшення розміру штрафних санкції, колегія суддів зазначає наступне.
Заперечуючи проти розміру заявлених позивачем штрафних санкцій, відповідач посилався на положення ст. 233 ГК України.
Відповідно до частини першої ст. 233 ГК України, уразі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (частина перша ст. 233 ГК України).
Частиною третьою ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При цьому, обов'язок доказування переліку виняткових випадків, які мають істотне значення, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, покладається на сторону, до якої така санкція застосовується та кореспондується із обов'язком довести такою стороною, згідно з ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.
Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.
Разом з тим приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру штрафних санкцій фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст. 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.
Зменшення розміру штрафних санкцій відповідач мотивує тим, що заборгованість виникла в тому числі після введення в Україні воєнного стану, що є обставиною надзвичайного характеру, підтвердженою листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, яка вплинула на господарську діяльність відповідача та його фінансовий стан, оскільки більшість проектів, які виконувались відповідачем, були призупинені, замовники припинили розрахунки з відповідачем, внаслідок чого відповідач опинився у критичному фінансовому становищі та не міг виконувати зобов'язання за договором оренди та погасити заборгованість перед позивачем.
Проте, лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1. носить загальний характер щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією РФ проти України, і не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов'язання (а доведення причинно-наслідкового зв'язку в такому випадку є обов'язковим).
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього випадку виконання конкретного господарського зобов'язання. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 09.11.2021 у справі № 913/20/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20 та у постанові від 14.06.2022 у справі № 922/2394/21 та від 23.03.2023 у справі № 920/505/22.
Між тим, сам факт введення воєнного стану на території України не є імперативною підставою для звільнення всіх боржників від відповідальності за прострочення виконання зобов'язання за час існування форс-мажорних обставин. У кожному конкретному випадку у конкретних відносинах боржник має довести безпосередній вплив непереборної обставини на можливість виконання ним зобов'язання.
Також, як вбачається з матеріалів справи, додатковою угодою № 8 від 01.08.2021 сторони погодили продовжити строк дії договору оренди з 01.08.2021 до 31.03.2022, встановивши розмір орендної плати за місяць в сумі 50 000,00 грн з ПДВ, після 31.03.2022 договір оренди продовжений не був та припинив свою дію, що сторонами не заперечується.
Таким чином, договір оренди, на підставі якого виникла спірна заборгованість у розмірі 395 000,00 грн, що еквівалента вартості майже 8 місяців користування приміщенням, припинив свою дію через місць після початку введення в України воєнного стану, у зв'язку з чим твердження відповідача, що заборгованість виникла в тому числі після введення в Україні воєнного стану, спростовуються матеріалами справи.
При цьому як правильно зазначено судом першої інстанції, договір розстрочення був укладений сторонами вже в умовах воєнного стану та відповідач не був позбавлений змоги врахувати зазначені обставини та передбачити можливі ризики для себе. Натомість, відповідач прийнявши рішення про укладення договору на певних умовах несе повну відповідальність за настання можливих для себе негативних майнових наслідків.
Окрім того, запровадження в Україні воєнного стану має негативний наслідок на господарську діяльність обох сторін договору, у тому числі і на позивача.
Як зазначає позивач, укладання договору про розстрочення виконання зобов'язання викликано тим, що позивач пішов на зустріч відповідачу, який неналежним чином виконував свої зобов'язання за договором та укладаючи такий договір фактично відмовився від здійснення нарахувань визначених ст. 625 ЦК України та штрафних санкцій, сплата яких виникла у відповідача за період з 2021 року по серпень 2022 року; позивач не звертався до суду з вимогою про дострокове стягнення з відповідача заборгованості, не розірвав договір про розстрочення виконання зобов'язання та до дати подання позову не вимагав у позивача сплати будь-яких штрафних санкцій за договором.
Також слід зазначити, що скрутне фінансове становище не є безумовними підставами для зменшення розміру відповідальності за неналежне виконання своїх обов'язків за договором.
Крім того, відповідач надає фінансову звітність лише на 31.12.2022.
При цьому, колегія суддів зазначає, що обставини, які вказані в листах Національного банку України, на які посилається апелянт, не є безумовними підставами для зменшення суми штрафних санкцій.
Таким чином, враховуючи, що позивачем доведено факт порушення відповідачем договірних зобов'язань, тривалий період невиконання відповідачем зобов'язань з погашення заборгованості, та з урахуванням доводів відповідача та заперечення позивача, коелгія суддів погоджується із доводами суду першої інстанції про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним у апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські архітектурні технології» на рішення Господарського міста Києва від 21.04.2025 у справі № 910/9847/24 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 у справі № 910/9847/24 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські архітектурні технології» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 року у справі № 910/9847/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 року у справі № 910/9847/24 залишити без змін.
3. Судовий збір, понесений у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.
4. Матеріали справи № 910/9847/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді О.М. Коротун
А.Г. Майданевич
Дата підписання 08.07.2025