Справа № 346/100/24
Провадження № 22-ц/4808/689/25
Головуючий у 1 інстанції Третьякова І. В.
Суддя-доповідач Максюта
26 червня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,
суддів Баркова В.М., Василишин Л.В.,
секретаря Шемрай Н.Б.
з участю представника особи, яка подала апеляційну скаргу, позивачки ОСОБА_1 , адвоката Чухась М.С., представника відповідача ОСОБА_2 , адвоката Остяка В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданніцивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Регіональний сервісний центр Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях про витребування майна з чужого незаконного володіння, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Чухась Майя Степанівна, на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Третьяковою І.В. 06 березня 2025 року у м. Коломия Івано-Франківської області,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2024 року ОСОБА_1 поданий позов до ОСОБА_2 , мотивуючи тим, що на підставі та з використанням підроблених документів за договором купівлі-продажу №6329/19/023307, укладеним на підставі договору комісії №023307 від 30.08.2019 року з ТОВ «Бімер», 30.08.2019 року працівниками ТСЦ №2641 РСЦ ГСЦ МВС у Івано-Франківській області вчинені дії для перереєстрації ТЗ засобу «Volkswagen Passat» з позивача на нового власника ОСОБА_2 зі зміною номерного знаку на НОМЕР_1 . Зазначаючи, що майно вибуло із її власності всупереч її волі шляхом підроблення її підпису у договорі комісії, просила суд витребувати автомобіль «Volkswagen Passat», державний номерний знак НОМЕР_1 із незаконного володіння ОСОБА_2 та стягнути з нього судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1073, 60 грн. та витрати за надання правничої допомоги у розмірі 16000 грн.
Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 травня 2024 року залучено ОСОБА_3 в якості співвідповідача (а.с. 125 том 1).
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 березня 2025 рокуу задоволенні позову відмовлено (а.с.66-72 том 2).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що набуття ОСОБА_2 права власності на автомобіль «Volkswagen Passat» відбулося на підставі договору, укладеного з попереднім власником ОСОБА_1 через комісіонера, недійсність якого судом не встановлена і відповідний позов не заявлений, а тому витребування майна шляхом віндикації за встановлених договірних відносин між сторонами спору, застосовано бути не може. Фактично позов заявлений про витребування майна із чужого незаконного володіння до відповідача ОСОБА_2 , який за цим позовом є неналежним відповідачем. А до ОСОБА_3 як останнього власника транспортного засобу, залученої судом у якості співвідповідача, позовні вимоги ОСОБА_1 не заявлялися, тому позов не підлягає задоволенню.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яка обґрунтована тим, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення судом першої інстанції, мала місце невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, що є підставою, відповідно до вимог ст.376 ЦПК України, для скасування судового рішення.
Зокрема, суд першої інстанції не надав правової оцінки доказам на підставі яких відбувся перехід права власності на транспортний засіб та порушив приписи ст. 51 ЦПК України й постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» згідно з якими після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, з огляду на правовий висновок, викладений у постанові, суд незаконно відмовив у задоволенні позову до обох відповідачів, хоча мав би задовольнити позов до ОСОБА_3 , відмовивши у задоволенні позову до ОСОБА_2 .
Також, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, щодо поняття договору, його укладення, в тому числі на товарних біржах, посилаючись при цьому на правовий висновок Великої Палати Верховного суду, викладений у постановах від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16 (провадження№14-208цс18) від 11.02.2020 року №922/614/19 (провадження №12-157гс19), згідно з яким власник з дотриманням вимог статей 387, 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів таке майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Просить рішення Коломийського міськрайонного суду від 06.03.2025 року скасувати та ухвалити нове про витребування на користь позивача з незаконного чужого володіння спірного автомобіля та стягнути на користь позивачки понесені судові витрати (а.с.77-80 том 2).
Позиція інших учасників справи
Відповідачем ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Остяк В.В., поданий відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що укладені договори: комісії №023307 та купівлі-продажу №6329/19/023307 за своєю формою, змістом, місцем та процедурою укладення відповідають закону, томувнаслідок укладеного договору купівлі-продажу №6329/19/023307 від 30 серпня 2019 року відповідач ОСОБА_2 правомірно набув право власності на спірний транспортний засіб та здійснив перереєстрацію зі зміною номерного знаку. Представник відповідача також погодився з висновком суду першої інстанції щодо пред'явлення позивачем вимог до ОСОБА_2 як до неналежного відповідача, просив апеляційну скаргу залишити без змін (а.с.99-106 том 2).
Представником третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях у поданому відзиві на апеляційну скаргу зазначено, що за результатами аналітичного пошуку спірного автомобіля «НАІС ДДАІ» МВС Єдиного державного реєстру МВС, вказаний транспортний засіб зареєстровано на ОСОБА_1 28.06.2016 року територіальним сервісним центром №6841 (м. Хмельницький), свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 . 30.08.2019 року спірний автомобіль було перереєстровано на нового власника ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу з видачею йому Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 та номерним знаком НОМЕР_1 .
В ході перевірки зазначених відомостей у Єдиному державному реєстрі МВС та в інших наявних базах даних будь-яких обтяжень або арештів на спірний автомобіль виявлено не було, тому вважає що працівниками сервісного центру під час перереєстрації спірного автомобіля в повній мірі дотримано приписи Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою КМУ від 07.09.1998 №1388 (зі змінами) (а.с.113-116 том 2).
Позиція Івано-Франківського апеляційного суду
Представник особи, яка подала апеляційну скаргу, позивачки ОСОБА_1 адвокат Чухась М.С. у судовому засіданні доводи та вимоги апеляційної скарги підтримала, просила апеляційну скаргу задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Остяк В.В. не погодився з доводами апеляційної скарги, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, у зв'язку з чим просив судове рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Співвідповідачка ОСОБА_3 та представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях у судове засідання не з'явилися, хоча повідомлені належним чином про день, місце та час розгляду справи.
Співвідповідачці ОСОБА_3 судова повістка вручена 07.06.2025 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, а третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Регіональний сервісний центр Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях повідомлений через підсистему «Електронний суд».
Таким чином, жодні перешкоди для розгляду справи судом апеляційної інстанції за відсутності учасників справи, які не з'явилися у судове засідання, відсутні.
Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним i обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають iз встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Вислухавши пояснення представника особи, яка подала апеляційну скаргу, позивачки ОСОБА_1 адвоката Чухась М.С., представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Остяка В.В., доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст. 367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відхилення доводів апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Фактичні обставини справи
Судом встановлено, що ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом 28.05.2016 року набула права власності на транспортний засіб автомобіль легковий марки «Volkswagen Passat», 1999 року виробництва, седан, колір синій, номер кузова НОМЕР_5 , номер двигуна НОМЕР_6 номерний знак НОМЕР_3 .
30 серпня 2019 року між ТОВ «Бімер» (комісіонер) в особі ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (комітент) укладено договір комісії № 023307, який підписаний сторонами (а.с. 5).
Відповідно до п. 1.1 цього договору, комісіонер зобов'язується за дорученням комітента за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені один або декілька правочинів щодо продажу транспортного засобу марки «Volkswagen Passat» седан-в, колір синій, номер кузова НОМЕР_5 , свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 , зареєстрований за власником транспортного засобу 24.05.2006 р. за ціною погодженою сторонами, а саме 105220,00 грн.
Відповідно до розділу II договору комісії ТОВ «Бімер» як комісіонер взяв на себе обов'язки, зокрема вивчити ринок з метою пошуку покупця на транспортний засіб, укласти від свого імені договір купівлі-продажу з покупцем на придбання транспортного засобу, не пізніше трьох робочих днів з моменту одержання від покупця відповідних коштів, як оплати за відчуження транспортного засобу, виплатити комітенту ( ОСОБА_1 ) належну їй частину цих коштів (за винятком коштів, що належать комісіонеру як комісійна плата, додаткових витрат комісіонера, якщо такі виникли та були погоджені з комітентом), а ОСОБА_1 як комітент прийняла на себе обов'язки згідно з розділом III договору комісії не пізніше 1 дня з моменту укладення цього договору поставити комісіонеру транспортний засіб; забезпечити комісіонера технічними та іншими документами, необхідними для укладення договору купівлі-продажу з покупцем; оплатити комісіонеру комісійну винагороду у розмірі згідно з п. 1.3. цього договору в строк до 3-х робочих днів з моменту отримання від покупця відповідних коштів; у відповідності із умовами цього договору відшкодувати комісіонеру понесені ним витрати, які були необхідні для виконання договору комісії - зберігання та передпродажної підготовки транспортного засобу, якщо такі виникли та були погоджені з комітентом.
У договорі зазначені персональні дані позивачки ОСОБА_1 , зокрема реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 , серія, номер та дата видачі паспорта громадянина України ( НОМЕР_8 , виданий Городоцьким МВ УМВС 31.05.2011р.)
Того ж дня, між ТОВ «Бімер», який діє на підставі договору комісії №023307 від 30.08.2019 р., укладеного з власником транспортного засобу, в особі ОСОБА_4 (уповноваженого наказом (дорученням)), з однієї сторони (продавець) та ОСОБА_2 , паспорт серії НОМЕР_9 від 16.07.2003р. виданий Коломийським РВ УМВС, з іншої сторони (покупець), укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу №6329/19/023307 марки «Volkswagen Passat» седан-в, колір синій, номер кузова НОМЕР_5 , свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 (а.с. 6).
Відповідно до п. 1.1 договору купівлі-продажу транспортного засобу №6329/19/023307, на умовах даного договору продавець зобов'язується передати у власність покупцеві транспортний засіб (який підпадає під визначення вживаного транспортного засобу відповідно до п. 189.3 ст. 189 Податкового кодексу України) марки «Volkswagen» модель «Passat» седан-в, колір синій, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_5 , свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 , зареєстрований за власником (Комітентом за договором комісії) транспортного засобу 24.05.2006 р.
Пунктами 2.1 та 2.2 вищезазначеного договору передбачено, що передача транспортного засобу продавцем і прийняття його покупцем здійснюється після повної оплати вартості на момент підписання цього договору. Покупець набуває право власності на транспортний засіб з моменту підписання сторонами даного договору купівлі-продажу. З моменту підписання цього договору сторони не мають майнових претензій одна до одної.
Відповідно до п. 3.1 договору №6329/19/023307 визначено, що за домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 105 220,00 гривень.
18.10.2022 р. позивач ОСОБА_1 звернулася з повідомленням про те, що відповідач по справі ОСОБА_2 здійснив без її згоди переоформлення автомобіля «Volkswagen Passat», який належить їй на праві власності, що вбачається зі змісту довідки за результатами проведення перевірки по матеріалах ЄО №11615 від 31.10.2022р., відповідно до якої ознак адміністративного та кримінального правопорушень не виявлено (а.с. 7).
Відповідно до витягу з ЄРДР, 06.02.2024р. були внесені відомості та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №12024096180000030 за даним фактом.
В короткому викладі обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення зазначено, що 05.02.2024р. до Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області надійшла ухвала Коломийського міськрайонного суду, якою зобов'язано внести в ЄРДР на підставі звернення ОСОБА_1 відомості про те, що ОСОБА_2 підробив договір купівлі-продажу транспортного засобу від 30.08.2019р. №6329/19/023307, що стало підставою для реєстрації ТСЦ 2841 (м. Івано-Франківськ) автомобіля марки «Volkswagen Passat», державний номерний знак НОМЕР_1 на його ім'я. ОСОБА_5 договір на відчуження належного їй автомобіля не підписувала (а.с. 43).
Станом на 10.09.2024р. №18189/108/46/02-2024 заступника начальника сектору дізнання Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області, кримінальне провадження №12024096180000030 за ст. 358 ч.1 КК України було закрито на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України (а.с.244 том 1), тобто встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.
З листа Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в Хмельницькій області від 05.04.2023р., наданого як відповідь на адвокатський запит адвокату Чухась М.С., встановлено що за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів єдиної інформаційної системи МВС, автомобіль марки «Volkswagen Passat» 1999 р.в. кузов № НОМЕР_5 , н.з. НОМЕР_3 , 28.05.2016 року зареєстровано на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_7 .
30.08.2019 цей автомобіль перереєстровано за договором купівлі-продажу від 30.08.2019 №6329/19/023307, на підставі договору комісії від 30.08.2019 №023307 укладеним в СГ «Бімер» на нового власника, ТСЦ 2641 РСЦ ГСЦ МВС в Івано-Франківській області. (а.с. 8-9).
За результатами аналітичного пошуку ТЗ по «НАІС ДДАІ» МВС України виявлено, що автомобіль «Volkswagen Passat» 1999 року виробництва був зареєстрований на ОСОБА_5 28 травня 2016 року в ТСЦ №6841 (м.Хмельницький) з видачею їй свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 та державного номерного знаку НОМЕР_3 , а 30 серпня 2019 року автомобіль в ТСЦ №2641 (на правах відділу м. Івано-Франківськ) РСЦ ГСЦ МВС справ у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях було перереєстровано на нового власника ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу. Йому видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 та державний номерний знак НОМЕР_1 , транспортний засіб перереєстровано на нового власника за договором купівлі-продажу 08.10.2020 року ОСОБА_3 , видано державний номерний знак транспортного засобу НОМЕР_10 (а.с. 94).
Водночас, матеріали, які стали підставою для перереєстрації транспортного засобу із ОСОБА_1 на ОСОБА_2 знищені у зв'язку з закінченням терміну їх зберігання (а.с. 60, 142).
Відомості про знищення документів, які стали підставою для реєстрації договорів комісії та купівлі-продажу з 02.01.2019 по 31.12.2019р. в тому числі і щодо спірного автомобіля підтверджуються актом від 24.02.2023р. № 31/9-2051-2023 (а.с. 189-192).
В листі-відповіді від 18.04.2024 № 31/28/1-1390 РСЦ ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях на адвокатський запит ОСОБА_6 вказано, що згідно баз даних Єдиного державного реєстру ТЗ МВС за громадянином ОСОБА_2 , 01.06.1986 р. автомобіль марки «Volkswagen Passat» кузов № НОМЕР_5 , державний номерний знак НОМЕР_1 з 08.10.2020 року на обліку не перебуває. Згідно ЄДР ТЗ, 08.10.2020р. зазначений вище автомобіль перереєстрований в ТСЦ 2641 на іншу фізичну особу на підставі договору купівлі-продажу, виданий суб'єктом господарювання.
Відповідно до договору купівлі-продажу транспортного засобу №16/2020-0710, укладеного між ТОВ ВКФ «Кобус» та ОСОБА_3 , остання придбала автомобіль «Volkswagen Passat» кузов № НОМЕР_5 , державний номерний знак НОМЕР_1 за 110 000,00 гривень та є актуальним власником спірного автомобіля (а.с. 103-104).
Застосовані норми права
За змістом частини першої статті 4 ЦПК України та частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.
Згідно із частиною першою статті 317 та частиною першою статті 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 ЦК України).
За статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Зазначений спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.
Згідно із наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених ЦК України.
Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 зазначеного Кодексу).
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Як встановлено судом за наслідками укладання між ТОВ «Бімер» та ОСОБА_1 договору комісії № 023307 та між ТОВ «Бімер» і ОСОБА_2 договору купівлі-продажу транспортного засобу №6329/19/023307, останній набув та перереєстрував на своє ім'я спірний транспортний засіб.
Звертаючись до суду, ОСОБА_1 вказала, що належний їй автомобіль вибув з її володіння не з її волі, оскільки жодних договорів на його відчуження вона не укладала та не підписувала.
З приводу наведеного колегія зазначає наступне. Судом першої інстанції з'ясовані обставини укладення між ТОВ «Бімер» та ОСОБА_1 договору комісії від 30.08.2019 року № 023307. Встановлено, що договір комісії №023307 та договір купівлі-продажу 6329/19/023307 за своєю формою, змістом, місцем та процедурою укладення відповідають вимогам законодавства та містять підписи сторін.
Оскільки оригінал договору комісії №023307, який витребовувався судом із ТСЦ №2641, був знищений за закінченням строків зберігання даних документів, це унеможливило вирішення питання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, клопотання про призначення якої заявлялося представником позивача з метою доведення позовних вимог.
Особа, яка подала апеляційну скаргу не наполягала на проведенні судової почеркознавчої експертизи, у апеляційній скарзі про це не заявляла.
Відповідно до статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно лише у тому випадку, якщо воно вибуло із його володіння або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі інших шляхом.
Позивачка, заперечуючи укладення договору комісії, по суті акцентувала увагу суду на тому, що нею договір не підписувався з її сторони, а також підписаний неповноважною особою зі сторони ТОВ «Бімер», маючи на увазі ознаки його нікчемності.
Проте, договір не має визначених законом ознак нікчемості правочину, оскільки підпис у договорі міститься і доказів, які б свідчили про те, що він виконаний не позивачкою, а іншою особою матеріали справи не містять.
Також підлягає доказуванню і та обставина, що зі сторони ТОВ «Бімер» він підписаний неповноважною особою.
Крім того, позивач заперечуючи отримання коштів за автомобіль за цим договором опиралася лише на пояснення відповідача ОСОБА_2 , надані правоохоронним органам, як такі, що суперечать умовам договору, хоча сам ОСОБА_7 стороною цього договору не був.
Позивач не заявляла про застосування наслідків недійсності до нікчемного правочину (договору комісії), так і про недійсність договору комісії , не оспорюючи його взагалі в тому числі і у зв'язку з відсутністю оплати за договором.
Відтак, з огляду на інститут правомірності неоспореного правочину, суд не мав підстав для висновку про те, що автомобіль вибув із власності позивачки поза її волею.
Докази про вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, яке полягало у заволодінні транспортним засобом позивачки, відсутні, оскільки кримінальне провадження закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
Перереєстрація транспортного засобу відбувалася відповідно до Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою КМУ від 07.09.1998 №1388 як на ім'я відповідача ОСОБА_2 , так і на ім'я ОСОБА_3 .
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).
Правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов'язкова письмова форма такого правочину), то за загальним правилом вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи.
Під неправомірним заволодінням потрібно розуміти заволодіння особою чужим майном усупереч волі його власника. Умовою, яка визначає відмінність між правомірним та неправомірним володінням особою майном, є наявність відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі.
У разі відчуження майна особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).
Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.
Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п'ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 522/14900/19 (провадження № 61-10361св22) вказано, що: «можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно)» (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).
Отже, право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).
Разом з тим, у матеріалах справи не міститься доказів які б вказували на недійсність укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Бімер» договору комісії № 023307. Тому, підстав вважати, що спірний транспортний засіб вибув з володіння власника не з його волі у суду немає, що унеможливлює витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо власник не довів, що воно вибуло із його володіння неправомірно.
Оскільки останній набувач спірного автомобіля ОСОБА_3 набула право власності на підставі оплатного договору купівлі-продажу автомобіля від 07.10.2020 р. №16/2020-0710, а суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не довела, що майно вибуло з її володіння поза її волею, колегія суддів дійшла висновку про неможливість витребування спірного автомобіля, в тому числі і у останнього набувача майна ОСОБА_3 .
Так, після залучення ОСОБА_3 у якості співвідповідача на підставі ухвали суду від 06 травня 2024 року, її статус як учасника справи прирівняний до статусу відповідача, їй, відповідно до вимог ЦПК України, направлялася копія зазначеної ухвали разом із копією позовної заяви і доданими до неї документами, вона є останнім власником транспортного засобу, позовна заява містить одну єдину позовну вимогу - про витребування на користь позивача транспортного засобу, тому окремого позову до останнього власника не вимагається, оскільки така позовна вимога вже заявлена, незалежно у кого перебуває автомобіль, головне, щоб ця особа мала статус відповідача по справі. Суд першої інстанції розглянув позов до обох відповідачів, як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_3 , зазначаючи про оспорюваність першого правочину та про витребуваня майна з чужого незаконного володіння як похідних вимог від першого правочину, підписаного позивачкою. Цей висновок суду першої інстанції є вірним.
Так, по суті за вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 є неналежним відповідачем, оскільки транспортний засіб на день розгляду спору судом уже вибув з його володіння, належним відповідачем є ОСОБА_3 . Проте, помилковий висновок суду першої інстанції, що має значення те, що до самої ОСОБА_3 позов не заявлений, не впливає на правильність ухваленого рішення по суті позовних вимог і не може бути підставою для його скасування, оскільки справа розглянута за її участі як відповідача.
Отже, метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу про те, що суд мав задовольнити позов до належного відповідача ОСОБА_8 не заслуговують на увагу, оскільки судом не встановлено неправомірності вибуття із володіння позивачки майна.
Посилання апелянта на висновки Великої Палати Верховного суду, викладений у постановах від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18), від 11.02.2020 року №922/614/19 (провадження №12-157гс19) не приймаються до уваги, оскільки іх розуміння в контексті спірних правовідносин зводиться до неправомірності вибуття із володіння власника його майна, а у цій справі такі обставини не доведені.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, тому колегія вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення першої інстанції залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Чухась Майя Степанівна, залишити без задоволення, а рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 березня 2025 року без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 08.07.2025 року.
Головуючий (суддя-доповідач) Максюта І.О.
Судді: Барков В.М.
Василишин Л.В.