Житомирський апеляційний суд
Справа №291/1569/24 Головуючий у 1-й інст. Федорчук І. В.
Категорія 69 Доповідач Павицька Т. М.
07 липня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Борисюка Р.М., Галацевич О.М.
за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №291/1569/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Ружинської селищної ради, як орган опіки та піклування про визначення місця проживання дітей, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 02 квітня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Федорчук І.В. в селищі Ружин Житомирської області,
У грудні 2024 року ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила:
- розірвати шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований Ружинським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Житомирській області 18 липня 2017 року, актовий запис №32;
- визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір'ю - ОСОБА_1 .
В обґрунтування позову зазначала, що 16.07.2017 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб. Від шлюбу у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказує, що ОСОБА_1 наполягає на розірванні шлюбу, подальше спільне проживання з відповідачем суперечитиме її інтересам та інтересам її дітей. Зазначає, що ОСОБА_1 вважає за необхідне визначити місце проживання дітей з нею, оскільки спроможна забезпечити дітей усім необхідним, усвідомлює свою особисту відповідальність за виховання та піклування про дітей, створення для них належних соціально-побутових умов проживання, збереження психічного та фізичного здоров'я, духовного та розумового розвитку. Враховуючи вищевикладене просила задовольнити позов в повному обсязі.
Ухвалою Ружинського районного суду Житомирської області від 12 березня 2025 року роз'єднано позовні вимоги у даній справі. Виділено в самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Передано роз'єднані матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Ружинської селищної ради, як орган опіки та піклування про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей для здійснення реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду. У межах справи №291/1569/24 (провадження №2/291/147/25) залишено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Ружинської селищної ради, як орган опіки та піклування про визначення місця проживання дітей.
Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 02 квітня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 разом з матір'ю ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що заявляючи позовні вимоги, суд першої інстанції послався на витяги про місце реєстрації дітей та висновок служби у справах дітей Ружинської селищної ради, затверджений рішенням виконавчого комітету №76 від 20.03.2025, який складений зі слів бабусі дітей (прізвище ім'я бабусі не вказано, тобто невстановленої особи) без будь-яких письмових доказів. Зазначає, що згідно листа начальника служби у справах дітей Ружинської селищної ради Житомирської області від 04.02.2025 повідомлено, що надати письмовий висновок щодо визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 неможливо, оскільки неможливо провести обстеження умов проживання де зареєстровані мати і дитина, також, в телефонній розмові з ОСОБА_1 стало відомо, що остання вже тривалий час перебуває з дітьми за кордоном. Вказує, що висновок служби у справах дітей був затверджений виконкомом лише 20.03.2025, а вже 02.04.2025 без ознайомлення з ним відповідача та висловлення своєї думки, суд першої інстанції передчасно ухвалив незаконне рішення. Стверджує, що в системі «Електронний суд» відсутні документи на підтвердження повноважень представника позивачки та представника третьої особи - служби у справах дітей Ружинської селищної ради Житомирської області, визначених ст. ст. 62, 64 ЦПК України.
Зазначає, що за час спільного проживання відносини сторін були добрими, проте, з часом у сторін почали виникати конфлікти та сварки, які негативно відображалися на психічному стані дітей. З метою уникнення та запобігання негативних наслідків, за погодженням позивачки, відповідач переїхав проживати в інше місце де і мав місце праці та належні умови проживання. Відповідач продовжував зустрічатися з дітьми, приймав активну участь у їх вихованні, оздоровленні, розвитку та утриманні. Проте, з часом, позивачка все рідше почала надавати йому зустрічі з дітьми і все частіше перешкоджала в доступі до них. З перших днів проживання в Німеччині позивачка не працювала, утримувалася за рахунок коштів, які надавала держава Німеччина як допомогу на утримання двох малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказує, що суд першої інстанції порушуючи процесуальні права відповідача, обмежуючи в доступі до матеріалів цивільної справи, не вислухав аргументи відповідача, не встановив чи сторони, зокрема як батько, так і мати дітей належним чином ставилися до виконання своїх батьківських обов'язків, позитивно характеризуються в побуті та професійній спільноті, не зловживають спиртними напоями чи наркотичними засобами, матеріально забезпечені та створили належні умови для виховання та розвитку дітей. Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 02 квітня 2025 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що сторони є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 від 19.10.2017 та серії НОМЕР_2 від 20.08.2021.
Відповідно до витягів з реєстру територіальної громади від 06.12.2024 малолітні діти: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстровані разом з матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням виконавчого комітету Ружинської селищної ради №76 від 20 березня 2025 року затверджено висновок щодо визначення місця проживання малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з матір'ю - ОСОБА_1 .
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що оскільки малолітні діти проживають разом з матір'ю ОСОБА_1 , яка ними опікується, приділяє увагу їх розвитку та вихованню, підстав, які б перешкоджали проживанню дітей з матір'ю, судом не виявлено, що підтверджується висновком органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітніх дітей наданий виконавчим комітетом Ружинської селищної ради від 20.03.2025, зважаючи, що батько тривалий час з родиною не проживає, вважав висновок щодо визначення місця проживання малолітніх дітей цілком обґрунтованим та дійшов висновку, що визначення місця проживання малолітніх дітей разом з матір'ю, яка піклується про них, відповідатиме найкращим інтересам дітей.
Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитинина рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батькипроживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі №377/128/18 (провадження №61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц (провадження №14-327цс18) викладено висновок про те, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону №1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв'язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов'язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим, положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».
Матеріалами справи підтверджуєтся, що малолітні діти: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстровані разом з матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням виконавчого комітету Ружинської селищної ради №76 від 20 березня 2025 року затверджено висновок щодо визначення місця проживання малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з матір'ю - ОСОБА_1 .
На теперішній час, як позивач, так і відповідач проживають за межами України.
У цій справі судами не встановлено жодних обставин, які б створювали реальну небезпеку для життя та здоров'я дітей або обставин, що вказують на зміну обставин, які б суперечили інтересам дітей. Також не встановлено протиправної поведінки матері щодо малолітніх дітей, що давали б підстави для відмови їй у визначенні місця проживання дітей разом із нею.
Матеріали справи не містять жодного доказу про те, що ОСОБА_1 чинить ОСОБА_2 будь-які перешкоди у спілкуванні, побаченні з синами, а також у їх вихованні.
Колегія суддів звертає увагу на те, що зустрічну вимогу про визначення місця проживання дітей відповідачем заявлено не було, як і не було доведено, що він в змозі забезпечити дітям кращі умови, аніж надані матір'ю.
Виходячи із обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини та забезпечити доброзичливе спілкування один з одним, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, визначаючи місце проживання малолітніх дітей сторін у цій справі з матір'ю, дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дітей та сприятиме повноцінному вихованню та розвитку.
Визначення місця проживання дитини з матір'ю не впливатиме на взаємовідносини дітей з батьком, оскільки визначення місця проживання дітей з однім із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків.
Доводи апеляційної скарги про те, що при розгляді даної справи суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки ні відповідач, ані його представник не були ознайомлені з висновком органу опіки та піклування, колегія суддів відхиляє з наступних підстав.
На виконання вимог ст. 19 СК України служба у справах дітей Ружинської селищної ради Житомирської області подала до суду першої інстанції висновок виконавчого комітету Ружинської селищної ради, як органу опіки та піклування, щодо визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року №11-рп/2007 зазначив, що належний перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1. пункту 3 мотивувальної частини).
Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), становить фундаментальний принцип, та має на увазі зокрема право на «усне слухання». При цьому право на публічний розгляд було б позбавлене сенсу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, №43330/09, § 24, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).
Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи (частина перша статті 8 ЦПК України).
Встановлено, що справа була призначена до розгляду у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ружинського районного суду Житомирської області на 09 год 10 хв 02 квітня 2025 року.
Конверт з повісткою на ім'я ОСОБА_2 повернувся на адресу суду з довідкою про причини повернення: «адресат відсутній за вказаною адресою» (а. с. 164-165), що відповідно до пункту 3 частини сьомої статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки.
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про призначення справи до розгляду на 09 год 10 хв 02 квітня 2025 року була повідомлена через підсистему «Електронний суд».
01 квітня 2025 року через підсистему «Електронний суд» до суду першої інстанції представником ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подано заяву про відкладення розгляду справи, оскільки сторона відповідача приймає участь у кримінальному судовому засіданні в Сквирському районному суді Київської області, яке призначене на 02.04.2025 на 09 год 30 хв.
02 квітня 2025 року представником органу опіки та піклування Ружинської селищної ради - Драчук Т.А. до суду першої інстанції подано заяву про розгляд справи за її відсутності. До вказаної заяви було долучено рішення виконавчого комітету Ружинської селищної ради Бердичівського району Житомирської області №75 від 20.03.2025 «Про затвердження висновку щодо визначення місця проживання малолітніх дітей» та сам висновок щодо визначення місця проживання малолітніх дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 43 ЦПК України учасники справи мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень.
Разом з тим, будь-яких клопотань від ОСОБА_2 чи його представника ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи з метою ознайомлення з висновком органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітніх дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до суду подано не було.
Отже, заявник на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався процесуальних норм при розгляді даної справи.
Аргументи апеляційної скарги про те, що в системі «Електронний суд» відсутні документи на підтвердження повноважень представника позивача та представника третьої особи - служби у справах дітей Ружинської селищної ради Житомирської області, визначених ст. ст. 62, 64 ЦПК України колегією суддів відхиляються з наступних підстав.
Повноваження представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 в суді першої інстанції підтверджуються ордером №АМ №1110106 від 16.12.2024.
В суді першої інстанції інтереси третьої особи - служби у справах дітей Ружинської селищної ради Житомирської області представляла начальник служби у справах селищної ради, що підтверджується посвідченням №23 видане 30 березня 2021 року.
Відтак, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права є безпідставними.
За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано.
Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 02 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 08 липня 2025 року.
Головуючий
Судді