Житомирський апеляційний суд
Справа №279/2517/25 Головуючий у 1-й інст. Недашківська Л. А.
Категорія 85 Доповідач Павицька Т. М.
07 липня 2025 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого Павицької Т. М.,
суддів Борисюка Р.М., Галацевич О.М.
за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №279/2517/25 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Коростенська міська рада про встановлення факту постійного проживання, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 28 квітня 2025 року, постановлену під головуванням судді Недашківської Л.А. в м. Коростені,
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою у якій просив встановити факт постійного проживання однією сім'єю з 25 жовтня 1957 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 . Заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його мати ОСОБА_2 . Починаючи з 25.10.1957 по 21.10.2005 він проживав разом із матір'ю за однією адресою АДРЕСА_1 . Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина на належне їй майно, а саме права на земельну ділянку (пай) розміром 4,34 га. Однак реалізувати своє право на земельну ділянку (пай) він не може, через неможливість довести, що він разом із померлою проживали за вищевказаною адресою, а відтак вважається таким, що пропустив строк для прийняття спадщини після смерті матері.
Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 28 квітня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Коростенська міська рада про встановлення факту постійного проживання.
Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу у якій просить її скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд дійшов до помилкового висновку, що вимоги заявника необхідно розглядати за правилами позовного провадження, оскільки у даному випадку відсутній спір про право. Вказує. що він є спадкоємцем за законом після смерті свого рідного брата, ніхто не оспорює його право на спадщину, відтак встановлення юридичного факту можливе в порядку окремого провадження.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із наступних підстав.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що зі змісту заяви вбачається спір про право, оскільки позивач просить встановити факт проживання із спадкодавцем, що необхідно для оформлення спадкових прав.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Звернувшись до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання, ОСОБА_1 вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його мати- ОСОБА_2 . Починаючи з 25.10.1957 по 21.10.2005 він проживав разом із матір'ю за однією адресою АДРЕСА_1 . Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина на належне їй майно, а саме на земельну ділянку (пай) розміром 4,34 га. Однак реалізувати своє право на земельну ділянку (пай) він не може, через неможливість довести, що він разом із померлою проживали за вищевказаною адресою, а відтак вважається таким, що пропустив строк для прийняття спадщини після смерті матері.
За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Відповідно до вимог статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
У частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France)).
Ухвалюючи рішення 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» (заяви № 7714/06 та № 23654/08), яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року, ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення ЄСПЛ у справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v Croatia), заява №48778/99).
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
У статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У частині першій статті 13 зазначеного Кодексу також визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. А частина третя цієї ж статті прямо декларує, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Згідно з частинами першою, другою, сьомою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умов, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
У постанові від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) Велика Палата Верховного Суду наголосила, що до юрисдикції цивільних судів справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам право подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Аналогічні висновки зробив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від 05 червня 2024 року в справі № 557/1535/23(провадження № 61-1723св24), від 24 квітня 2024 року в справі № 694/2318/23 (провадження № 61-2911св24), від 08 травня 2024 року в справі № 214/4921/23 (провадження № 61-15863св23) та інших.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 червня 2019 року в справі № 632/580/17 виснував, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків.
Отже, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Тобто під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Якщо виникнення цивільного права залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.
З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 22 жовтня 2005 року.
ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 згідно копії свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 від 13 листопада 1957 року.
Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина на належне їй майно, а саме права на земельну ділянку (пай) розміром 4,34 га , яка перебуває у колективні власності КСП «Полісся», що підтверджується сертифікатом на право на земельну частку (пай) серія ЖТ № 0176976, виданого головою Коростенської районної державної адміністрації 21 травня 1997 року.
16 квітня 2025 року приватним нотаріусом Коростенського районного нотаріального округу Зіневич С.О. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 , у зв'язку із пропуском строку для прийняття спадщини.
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті1220,1222,1270 ЦК України).
За правилами ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно із частиною першою статті 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом, строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.
У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо, згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Як роз'яснено у пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року за №7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.
Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем,
проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.
Суд не врахував, що необхідність встановлення факту проживання останнього необхідно заявнику для оформлення спадщини після смерті матері ОСОБА_3 , і саме у зв'язку з тим, що заявник не має іншої можливості встановити цей факт, він звернувся до суду в порядку окремого провадження разом із заявою про встановлення факту і подав відповідні докази.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції на наведене уваги не звернув та дійшов до передчасного висновку про необхідність розгляду заяви ОСОБА_1 у порядку позовного провадження, оскільки судом не було зазначено, між ким виник спір про право. Зазначене унеможливлює розгляд справи за правилами позовного провадження через відсутність відповідачів.
Отже, висновок суду першої інстанції про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження, є передчасним і нічим не підтверджений.
Відповідно до ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Колегія суддів вважає, що ухвала судді першої інстанції про відмову у відкритті провадження постановлена з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, тому вона підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 28 квітня 2025 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення 08 липня 2025 року.
Головуючий
Судді