Справа № 757/1823/24-ц
Провадження № 2/761/2483/2025
16 червня 2025 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Мальцев Д.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного сервісного центру МВС про скасування державної реєстрації права власності на транспортний засіб, -
У січні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного сервісного центру МВС, про скасування державної реєстрації права власності на транспортний засіб, в якому просила суд, з урахуванням уточнених позовних вимог зобов'язати Головний сервісний Центр МВС скасувати державну реєстрацію транспортного засобу AUDI А6,ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , здійснену 24.12.2014 р. ВРЕР 7(8007) УДАІ в місті Києві на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та перереєструвати вказаний транспортний засіб на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 21.05.2021 р., виданого державним нотаріусом Першої Вінницької державної нотаріальної контори Дишкант М.В. (реєстр №2-426, справа №419/2021).
В обґрунтування позовних вимог посилається на ті обставини, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого 25.11.2011 року Вінницьким ВРЕР УДАІ УМВС Вінницькій області, ОСОБА_3 , прож. АДРЕСА_1 , є власником автомобіля - легковий універсал-В, марки AUDI, модель А6, 2001 року випуску, сірого кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер у віці 56 років, що вбачається з актового запису № 2623, складеного 07.06.2021 року у відділі державної реєстрації акті цивільного стану у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький).
Як вбачається зі свідоцтва про право на спадщину за законом від 21.05.2021 року, виданого державним нотаріусом Першої Вінницької державної нотаріальної контори Дишкант М.В. (реєстр № 2-426, справа 419/2021) спадкоємцем майна гр. ОСОБА_3 є його дружина ОСОБА_1 . Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається із двох легкових автомобілів, в т.ч. легкового автомобіля марки AUDI А6, 2001 року випуску, тип - легковий універсал - В, номер шасі (кузова, рами) № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрованого Вінницьким ВРЕР УДАІ УМВС України у Вінницькій області 25.11.2011 року. Право власності на автомобілі підлягає державній реєстрації у відповідних територіальних органах з надання сервісних послуг МВС.
Позивач звернувся з відповідно заявою щодо державної реєстрації транспортного засобу отриманого у спадок, до територіального сервісного центру МВС №0546 регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій області (філія ГСЦ МВС) Головного сервісного центру МВС.
12.10.2023 року, за №31/2/0546-1143, отримала лист-відповідь на своє звернення, з якого вбачається, що позивачу відмовлено в перереєстрації транспортного засобу AUDI А6, д.н.з. НОМЕР_2 , ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1 , дата реєстрації 25.11.2011, оскільки відповідно до Єдиного державного реєстру МВС, транспортний засіб AUDI А6, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_4 , рахується за громадянином ОСОБА_2 , дата державної реєстрації 24.12.2014 р. ВРЕР 7 (8007) в місті Києві. Позивач не погоджується з вказаним, вважає, що порушено його право на розпорядження майном.
Ухвалою суду від 15.01.2024 провадження у справі відкрито за правилами позовного (спрощеного) провадження з повідомленням учасників справи та призначено судове засідання на 05.03.2024.
Ухвалою суду від 05.06.2024 замінено відповідача Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в м. Києві на належного відповідача - Головний сервісний центр МВС (вул. Лук'янівська, 62, м. Київ, 04085, код ЄДРПОУ 40109173).
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05.06.2024 справу передано за підсудністю на розгляд Шевченківського районного суду м. Києва.
У липні 2024 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.07.2024 матеріали позову передані на розгляд судді Мальцева Д.О.
19.07.2024 року ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва Мальцева Д.О. відкрито провадження у справі, прийнято рішення про розгляд справи за правилами позовного провадження в спрощеному порядку, без повідомлення сторін. Також, вказаною ухвалою відповідачу було встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву, а також клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
31.07.2024 року на адресу суду від позивача надійшла уточнена позовна заява.
06.09.2024 року через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача Головного Сервісного центру МВС - Степаненко Т.О. надійшов відзив на позовну заяву із викладенням заперечень проти неї.
Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, що ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер у віці 56 років, що вбачається з актового запису № 2623, складеного 07.06.2021 року у відділі державної реєстрації акті цивільного стану у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький).
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 21.05.2021 року, виданого державним нотаріусом Першої Вінницької державної нотаріальної контори Дишкант М.В. (реєстр № 2-426, справа 419/2021) спадкоємцем майна гр. ОСОБА_3 є його дружина ОСОБА_1 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається із двох легкових автомобілів, в т.ч. легкового автомобіля марки AUDI А6, 2001 року випуску, тип - легковий універсал - В, номер шасі (кузова, рами) № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрованого Вінницьким ВРЕР УДАІ УМВС України у Вінницькій області 25.11.2011 року, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , належав ОСОБА_3 .
Як вбачається з висновку експертного дослідження №02/0546/8329 від 12.10.2023 року судового експерта О.О. Петрова Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру, номер кузова НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_5 , ідентифікатор НОМЕР_1 , наданого на дослідження транспортного засобу AUDI А6, номерний знак НОМЕР_2 , не змінювались. Бланк наданого дослідження документа «Свідоцтво про реєстрацію ТЗ» серії НОМЕР_3 відповідає бланкам, які знаходяться в офіційному обігу. Календарний рік випуску транспортного засобу: 2001.
З метою отримання спадкового майна, позивач звернулася з відповідною заявою щодо державної реєстрації транспортного засобу отриманого у спадок, до територіального сервісного центру МВС № 0546 регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій області ( філія ГСЦ МВС) Головного сервісного центру МВС.
Однак, 12.10.2023 року, за № 31/2/0546-1143, отримала листа-відповідь на своє звернення, з якого вбачається, що позивачу відмовлено в перереєстрації транспортного засобу АІЮІ А6, ДНЗ НОМЕР_2 , ідентифікаційний № кузова НОМЕР_1 , дата реєстрації 25.11.2011.
Адміністратором зазначено, що відповідно до Єдиного державного реєстру МВС, транспортний засіб АІЮІ А6, ідентифікаційний № кузова НОМЕР_1 АІЮІ А6, рахується за громадянином ОСОБА_2 , дата державної реєстрації 24.12.2014 р. ВРЕР 7 (8007) в місті Києві.
Позивач не погоджується з вказаним, вважає, що порушено його право на розпорядження майном.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 34 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, а також відсутності будь-яких обтяжень, у тому числі за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.
Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників.
Державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично- дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення.
Державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України.
Власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів.
Єдина на території України процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (далі - транспортні засоби), оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків встановлена Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 №1388 (надалі - Порядок №1388).
Цей Порядок є обов'язковим для всіх юридичних та фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, виробляють чи експлуатують їх (пункт 2 Порядку №1388).
Згідно пункту 3 Порядку № 1388 державна реєстрація транспортних засобів проводиться територіальними органами з надання сервісних послуг МВС з метою здійснення контролю за відповідністю конструкції транспортних засобів установленим вимогам правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), використанням транспортних засобів в умовах воєнного і надзвичайного стану, а також для ведення їх обліку та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій.
Крім того, державна реєстрація транспортного засобу не є підставою набуття права власності, а видане за результатами проведення реєстраційних дій свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу лише підтверджує проведення процедури державної реєстрації та внесення до Єдиного державного реєстру транспортних засобів МВС відомостей про транспортний засіб і його власника, проте як самостійний документ право власності у особи не породжує. Підстави для проведення скасування державної реєстрації (перереєстрації) транспортного засобу визначені в пункті 40 Порядку № 1388, відповідно до якого державна реєстрація (перереєстрація), зняття з обліку транспортних засобів скасовується: на підставі документів, що підтверджують установлення факту знищення, підробки або зміни ідентифікаційного номера транспортного засобу, номера двигуна або заміни без відповідного дозволу номерної панелі з ідентифікаційним номером транспортного засобу; на підставі відомостей про транспортний засіб, який під час здійснення його державної реєстрації (перереєстрації) або зняття з обліку перебував під дією обтяжень, або у разі подачі документів, інформація в яких не відповідає відомостям відповідних державних реєстрів; у разі визнання недійсним правочину, на підставі якого проводилася державна реєстрація (перереєстрація), зняття з обліку транспортного засобу; на підставі рішення суду; у разі встановлення факту підроблення митних документів або нездійснення митного оформлення транспортного засобу.
Пунктом 40 Порядку № 1388 визначено чіткий перелік підстав, за яких відбувається скасування державної реєстрації (перереєстрації) транспортного засобу. Зокрема державна перереєстрація транспортного засобу може бути скасована у разі визнання судом недійсним правочину, на підставі якого проводилася державна реєстрація (перереєстрація) транспортного засобу або прийняття рішення про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Натомість, позивач посилається на абзац 3 пункту 40 Порядку № 1388, яким передбачено, що у разі виявлення транспортних засобів, зареєстрованих (перереєстрованих), знятих з обліку в уповноважених органах МВС, у тому числі тимчасово, за фіктивними чи підробленими документами або таких, що розшукуються правоохоронними органами України у зв'язку з незаконним заволодінням, уповноважені особи сервісних центрів МВС вносять до Єдиного державного реєстру транспортних засобів інформацію про обмеження державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів і передають наявні документи до відповідного органу досудового розслідування. Якщо виявлено факт підроблення митних документів, їх ксерокопії з необхідним поясненням надсилаються митному органу, зазначеному в таких документах. Підставами для зняття зазначених обмежень та скасування державної реєстрації є рішення компетентних органів.
При цьому, свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона має свідоцтво про право на спадщину за законом від 21.05.2021 за яким Позивач отримала в спадщину транспортний засіб AUDI A6, 2001 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 ; та висновком експертного дослідження Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС від 12.10.2023 №02/0546/8329 яким встановлено, що номер кузова НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_6 не змінювалися, а бланк свідоцтва НОМЕР_3 відповідає бланкам, які знаходяться в офіційному обігу.
Однак, позивачем жодних доказів, які підтверджували б проведення 24.12.2014 реєстрації спірного транспортного засобу за фіктивними чи підробленими документами або виявлення фактів знищення, підроблення або зміни номерів агрегатів: кузова НОМЕР_1 та/або двигуна НОМЕР_6 транспортного засобу AUDI A6, 2001 року випуску, який на даний часзареєстрований за ОСОБА_2 , не надано.
Таким чином, не може бути скасована державна реєстрація транспортного на вимогу позивача без надання доказів, що підтверджують проведення перереєстрації за фіктивними чи підробленими документами або виявлення фактів знищення, підроблення або зміни номерів агрегатів: кузова НОМЕР_1 та/або двигуна НОМЕР_6 транспортного засобу AUDI A6.
Крім того, вимога про скасування державної реєстрації «транспортного засобу AUDI A6, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1 , ДНЗ НОМЕР_2 , здійснену 24.12.2014р. ВРЕР 7 (8007) УДАІ в місті Києві на ім'я ОСОБА_2 » свідчить про те, що у позивача виникає спір про право власності на транспортний засіб із ОСОБА_2 .
За змістом статті 388 ЦК України, випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України, власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) зроблено висновок, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Реєстру. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є потрібними для ефективного відновлення порушеного права.
Подібні висновки викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21), від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).
Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України).
Згідно зі статтею 51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.
Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо неналежного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Отже, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження 14-61цс18)).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження № 12-280гс18) вказано, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права чи обов'язки щодо однієї зі сторін. Отже, особа, яка бажає взяти участь у справі як третя особа без самостійних вимог, має перебувати з однією зі сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін. Підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред'явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи. Отже, не можна покладати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, будь-які матеріально-правові обов'язки, а також установлювати чи захищати їх права, тобто винести рішення або ухвалу суду про права чи обов'язки цих третіх осіб.
Звертаючись до суду з позовом, позивач просила суд зобов'язати Головний сервісний Центр МВС скасувати державну реєстрацію транспортного засобу AUDI А6,ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , здійснену 24.12.2014 р. ВРЕР 7(8007) УДАІ в місті Києві на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та перереєструвати вказаний транспортний засіб на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 21.05.2021 р., виданого державним нотаріусом Першої Вінницької державної нотаріальної контори Дишкант М.В. (реєстр №2-426, справа №419/2021) . Тобто, в разі задоволення такого позову буде вирішено питання про права та обов'язки ОСОБА_2 , який на даний час є актуальним власником автомобіля. Однак позивач визначила відповідачем лише Головний сервісний центр МВС. Вирішення заявлених позовних вимог, спрямованих на втручання у право особи, яку визначено як третю особу у справі, не відповідає процесуальному статусу сторін цивільного процесу.
Таким чином, виходячи з того, що суд у силу покладених на нього процесуальним законом повноважень позбавлений можливості самостійно визначати суб'єктний склад учасників справи, та встановивши, що у справі не залучено суб'єкта, який має відповідати за позовом у межах заявлених позовних вимог як відповідач у його вірному процесуальному статусі, суд відмовляє у позові ОСОБА_1 з цих підстав. При цьому, позивач не позбавлена права у встановленому законом порядку звернутися до суду з таким же позовом, визначивши вірного відповідача.
Оскільки позов пред'явлено не до тієї особи, яка має за ним відповідати, що є обов'язковою підставою для відмови у його задоволенні, суд не дає оцінку решті доводів позовної заяви, тому що вони можуть бути дослідженні та оцінені лише за умови правильного визначення кола осіб, які беруть участь у справі, їх процесуального статусу, що узгоджується із встановленим статтею 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод правом на справедливий суд, яке включає, зокрема право на доступ до суду (щодо прав і обов'язків цивільного характеру) і передбачає надання особі відповідних процесуальних гарантій здійснення її прав у суді першої інстанції (Menshakova v. Ukraine, заява № 377/02 від 8 квітня 2010 року).
З урахуванням встановленого, суд приходить до висновку про відмову в позові з підстави пред'явлення його до неналежного відповідача, що узгоджується з правовим висновком, наведеним Верховним Судом у постанові від 31 березня 2021 року (справа № 463/4616/18).
Оскільки суд відмовляє в задоволенні позовних вимог, то відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3, 12, 258, 259, 265, 273, 315, 354, 355 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного сервісного центру МВС про скасування державної реєстрації права власності на транспортний засіб,- відмовити у повному обсязі.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Шевченківський районний суд м.Києва.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: