07 липня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 675/121/25
Провадження № 11-кп/820/442/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду у складі:
головуючого-судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому в режимі відео конференції апеляційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - ОСОБА_6 на ухвалу Ізяславського районного суду Хмельницької області від 28 квітня 2025 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_7 про заміну покарання у вигляді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк,-
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини
Ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 28 квітня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_7 про заміну покарання у вигляді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк.
Суд мотивував своє рішення тим, що відсутні достатні ознаки, які вказували б на виправлення засудженого. Процес виправлення та перевиховання має бути стабільним та послідовним протягом всього перебування засудженого в установі виконання покарання.
Узагальнені доводи апеляційної скарги обвинуваченого.
Захисник ОСОБА_6 в своїй апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу Ізяславського міськрайонного суду Хмельницької області від 28 квітня 2025 рокута ухвалити нову, якою задовольнити клопотання засудженого ОСОБА_7 .
Зазначає, що покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі строком від п'ятнадцяти до двадцяти років, якщо засуджений відбув не менше п'ятнадцяти років призначеного судом покарання.
Засуджений ОСОБА_7 відбув покарання більше п'ятнадцяти років, за місцем відбування покарання характеризується позитивно, не має заохочень, стягнення погашені, на профілактичних обліках не перебуває, що свідчить про його виправлення.
Разом із тим судом надано формальну оцінку засудженому ОСОБА_7 , як такому що не став на шлях виправлення, що не відповідає дослідженим матеріалам особової справи та особі засудженого.
Окрім того, згідно ч.8 ст.131 КВК України, адміністрація колонії зобов'язана щоквартально проводити оцінювання поведінки особи, додержання нею правил поведінки, встановлених цим Кодексом та правилами внутрішнього розпорядку, а також дотримання правил трудового розпорядку та вимог безпеки праці та приймати вмотивоване рішення про доцільність або недоцільність застосування до особи,яка відбуває покарання у виді позбавлення волі,заходів заохочення.
Такі умови закону відносно засудженого ОСОБА_7 адміністрацією не дотримані, а тому і висновок суду щодо оцінки ступеня виправлення засудженого є необгрунтованим.
За вказаних обставин сторона захисту вважає, що клопотання засудженого ОСОБА_7 є обґрунтованим і таким що належить задоволенню.
Узагальнені доводи учасників апеляційного перегляду провадження.
Під час апеляційного розгляду засуджений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 підтримали подану апеляційну скаргу та просили її задовольнити. Прокурор заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити ухвалу суду без змін.
Вислухавши доповідача, учасників апеляційного розгляду, вивчивши матеріали провадження у межах апеляційних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Мотиви, з яких виходив суд при винесенні ухвали з посиланням на норми кримінального та процесуального закону.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
У відповідності до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Згідно ст. 407 ч. 1 п. 3 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Наведених вимог суд першої інстанції дотримався в повній мірі.
Відмовляючи в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_7 про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, місцевий суд своє рішення мотивував тим, що відсутні достатні ознаки, які вказували б на виправлення засудженого.
У відповідності до положень ст.154 ч.ч.3, 12, 13 КВК України стосовно засудженого, щодо якого відповідно до ст.ст. 81,82 Кримінального кодексу України може бути застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, орган або установа виконання покарань у місячний термін надсилає клопотання до суду у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством.
Адміністрація органу або установи виконання покарань після відбуття засудженим установленого Кримінальним кодексом України строку покарання зобов'язана в місячний термін розглянути питання щодо можливості представлення його до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким.
Разом із поданням щодо можливості представлення засудженого до довічного позбавлення волі до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким адміністрація виправної колонії подає до суду висновок щодо ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі.
Визначення ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі та складення висновку здійснюються за участю уповноваженого органу з питань пробації.
Порядок та методика визначення ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.
Основною метою подання висновку щодо ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі є забезпечення суду інформацією, що є необхідною для визначення можливості заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м'яке та визначення в індивідуальному порядку строку позбавлення волі засудженому, стосовно якого вирішується зазначене питання.
Особа, засуджена до довічного позбавлення волі, додатково до подання щодо можливості представлення її до заміни покарання на більш м'яке у виді позбавлення волі на певний строк повинна подати індивідуальний план виправлення та ресоціалізації. Такий план має містити заходи, здійснення яких у період відбування більш м'якого покарання у виді позбавлення волі на певний строк дасть змогу засудженій особі усунути фактори, що можуть негативно впливати на утримання від вчинення повторного кримінального правопорушення, та факти, що свідчать про перспективи виправлення та ресоціалізації засудженої особи після звільнення.
Форма індивідуального плану виправлення та ресоціалізації визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.
Засуджена особа, якій покарання у виді позбавлення волі на певний строк призначено в порядку заміни більш м'яким покаранням та в якої настало право на застосування умовно-дострокового звільнення, додатково повинна подати до суду звіт про виконання індивідуального плану виправлення та ресоціалізації під час відбування більш м'якого покарання, у тому числі аналіз причин успішності або неуспішності виконання заходів, передбачених зазначеним планом.
Відповідно до абзацу третього пункту 2постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади'наказом Міністерства юстиції України №294/5 від 19.01.2023, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2023 року за № 116/39172 затверджено «Порядок визначення ступеня виправлення засудженого».
Цей Порядок визначає обсяг, механізм оформлення персоналом установи виконання покарань матеріалів стосовно засуджених, щодо яких може бути застосовано заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким відповідно до статей81,82 Кримінального кодексу України, а також інших випадках, передбачених кримінально-виконавчим законодавством, для визначення ступеня виправлення засудженого.
Необхідною умовою застосування положень статті 82 КК України є те, що засуджений став на шлях виправлення, про що, зокрема, може свідчити дотримання засудженим правил внутрішнього розпорядку, беззаперечне виконання законних вказівок і розпоряджень адміністрації органів кримінально-виконавчої системи, відсутність порушень дисципліни, зайняття трудовою діяльністю, добросовісне відношення до трудових обов'язків.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 17 постанови від 26 квітня 2002 року «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким», судам, зокрема, слід ретельно з'ясовувати ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці та навчання, додержання ним вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях засуджених виправно-трудової установи, а також його наміри щодо прилучення до суспільно корисної праці та потребу в наданні допомоги при обранні місця проживання і працевлаштування.
При цьому, висновок суду повинен ґрунтуватися на всебічному врахуванні даних про поведінку засудженого і ставлення його до праці за весь час відбування покарання.
Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_7 засуджений вироком Апеляційного суду Полтавської області від 02 грудня 2004 року, залишеним без змін ухвалою Верховного Суду України від 10 березня 2005 року, за ст.ст. 115 ч. 1, 115 ч. 2 п.п. 9, 13, 162 ч. 1, 70 КК України до довічного позбавлення волі.
На даний час ОСОБА_7 відбуває покарання в державній установі "Замкова виправна колонія (№ 58)".
Судом першої інстанції також встановлено, що на момент розгляду клопотання ОСОБА_7 формально набув право на застосування до нього ст. 82 КК України.
Із характеристики на засудженого ОСОБА_7 та довідки про заохочення та стягнення від 26.07.2023 року, наданих адміністрацією Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» вбачається, що за час відбування покарання в установі допустив чотири випадки порушень вимог встановленого режиму відбування покарання, в тому числі один раз поміщався до карцеру. Допущені порушення виражались у створенні конфліктної ситуації та зберіганні заборонених предметів. Не заохочувався, характеризується посередньо. Засуджений на профілактичному обліку колонії не перебуває.
З матеріалів провадження вбачається, що відповідно до даних висновку щодо ступеня виправлення засудженого ОСОБА_7 , з урахуванням аналізу критеріїв оцінки виправлення засудженого, характеристики під час відбування покарання, психологічної характеристики засудженого, підсумкової оцінки ризику вчинення повторного кримінального правопорушення та результатів індивідуальної програми соціально-виховної роботи засуджений не став на шлях виправлення (не довів своє виправлення) та не може бути представлений до заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк. Загальна кількість балів засудженого становить 49.
З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність достатніх ознак, які б вказували на виправлення засудженого та обґрунтовано відмовив ОСОБА_7 у задоволенні його клопотання в частині заміни покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням.
Колегія суддів погоджується із таким висновком місцевого суду.
На думку колегії суддів заміна засудженому ОСОБА_7 невідбутої частини покарання більш м'яким, навіть з урахуванням доводів, які зазначені в апеляційній скарзі захисника засудженого є передчасною.
Посилання захисника ОСОБА_6 на те, що суд формально підійшов до оцінки ступеню виправлення засудженого ОСОБА_7 , оскільки він відбув покарання більше п'ятнадцяти років, за час відбування покарання характеризується позитивно, на профілактичних обліках не перебуває, немає заохочень, а стягнення погашені, дійсно, свідчать проте, що у поведінці засудженого мають місце позитивні тенденції у виправленні, однак, такі обставини не можуть бути безумовною підставою для задоволення клопотання.
Відповідно до ст. 6 КВК України виправлення засудженого - це процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки, свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства, повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.
Прийняття рішення про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі строковим покаранням не є обов'язковим, а залежить від переконаності суду в тому, що цілі покарання досягнуті в більш короткий термін, ніж це було визначено вироком.
На думку колегії суддів, процес виправлення та перевиховання має бути стабільним та послідовним протягом всього перебування засудженого в установі виконання покарання.
Крім того, дотримання порядку та умов відбування покарання, а також, добросовісна поведінка засудженого, відповідно до ст. 9 КВК України, є його обов'язком, а процес виправлення та перевиховання має бути стабільним та послідовним.
Колегія суддів акцентує увагу на тому, що відомості, на які посилається захисник в апеляційній скарзі, а саме позитивна характеристика засудженого, а саме на профілактичних обліках не перебуває, немає заохочень, а стягнення погашені - в цілому не виходять за межі належної поведінки особи, що відбуває покарання.
Доводи захисника про порушення адміністрацією установи виконання покарань ст.131 ч.8 КВК України щодо невиконання обов'язку щоквартального оцінювання поведінки засудженого не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки вказана стаття носить організаційно- процесуальний характер і не встановлює юридичних наслідків для випадку порушення строків оцінювання поведінки засудженого.
Окрім цього, матеріали провадження свідчать про наявність достатніх даних, що характеризують особу засудженого, зокрема характеристики, довідки про заохочення та стягнення, а також висновку щодо ступеня виправлення засудженого.
Аналізуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції під час розгляду клопотання засудженого повністю дотримався вимог кримінального закону та розділу 8 КПК України, та обґрунтовано дійшов висновку про відсутність достатніх ознак, які вказували б на виправлення засудженого.
Отже, незважаючи на доводи апеляційної скарги захисника, призначене ОСОБА_7 за вироком Апеляційного суду Полтавської області від 02 грудня 2004 рокупокарання у виді довічного позбавлення волі, не може бути визнане таким, що не відповідає вимогам Конституції та законам України, а також практиці Європейського суду з прав людини, а відтак колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення вимог захисника та заміни засудженому покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі із визначеним строком.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що заміна невідбутої частини покарання засудженому більш м'яким є правом, а не обов'язком суду, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачає, а тому апеляційну скаргу захисника засудженого слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст.404,405, ст.407 ч.1 п.1,418,419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу Ізяславського районного суду Хмельницької області від 28 квітня 2025 року стосовно засудженого ОСОБА_7 - залишити без зміни.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3