465/4592/22
2/465/469/25
Іменем України
12.05.2025 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого - судді Величка О.В.,
з участю секретаря судового засідання Венгринюк О.Р.,
представника відповідача Дегтяренка О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові позовну заяву Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
встановив:
У провадженні Франківського районного суду м. Львова перебуває цивільна справа за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова від 19.10.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
05.11.2024 року представник АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із заявою про залишення позовної заяви без розгляду.
20.11.2024 року представником відповідача подано до суду клопотання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу. Відповідно до вказаного клопотання просить суд стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн.
14.02.2025 року представником позивача подано до суду заяву на спростування клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Зазначає, що закриття провадження в справі або залишення позову без розгляду не підтверджує відсутність спору позивача з відповідачем, відсутність предмета спору чи зловживання позивачем своїми процесуальними правами. Сам по собі факт залишення позову без розгляду у справі не є безумовною підставою компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи. Наголошує, що стороною відповідача не наведено обставин та не надано на їх підтвердження доказів, які б дали змогу зробити висновок про необгрунтованість дій позивача у справі, що зумовили понесення відповідачем заявлених до стягнення витрат, що, в свою чергу, виключає можливість для задоволення заяви про їх компенсацію із застосуванням ч. 5 ст. 142 ЦПК України. Якщо допомога була безоплатною, відтак, не підлягають компенсації витрати, яких не понесено, адже в розпорядження суду не представлено й рахунку, який слід виставити адвокату до сплати клієнту. Також представник позивача звертає увагу на те, що із договору не можна встановити, який розмір погодинної оплати погодили сторони та, відповідно, підлягає застосуванню при розрахунку вартості наданої правової допомоги відповідачу. А тому, представник позивача просить у задоволенні клопотання представника відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
В судове засідання представник позивача не з'явився, у поданому клопотанні про залишення позову без розгляду просив заяву розглядати у його відсутності.
Представник відповідача в судовому засіданні не заперечив щодо залишення позовної заяви без розгляду. Разом із тим, наполягав на заявленому клопотанні про стягнення витрат на правову допомогу. Додатково зазначив, що позивач надавав суду різні документи, зокрема копії паспортів відповідача, які місять очевидні підробки, а також є недійсними в силу того, що у паспортному документі не було своєчасно вклеєно фотографію його власника. При цьому, захист відповідача від пред'явлених банком вимог зумовив для сторони відповідача необхідність неодноразово клопотати про витребування доказів, після отримання яких та під тиском яких позивач фактично відмовився від свого позову, попросивши залишити його без розгляду. Загалом позивач вимагав стягнути неіснуючих борг, достовірно знаючи, що здійснюється кримінальне провадження по факту шахрайських дій і використання персональних даних відповідача для фіктивного оформлення кредитних правовідносин. Усе це зумовило необхідність вжиття відповідачем в межах судового процесу заходів для здобуття доказів на спростування аргументів позивача, відповідно, витрат на представництво адвоката. Крім цього, довготривалий процес, зумовлений недобросовісними діями позивача, спричинився до заподіяння відповідачу моральної шкоди, яка полягала у душевних стражданнях від усвідомлення безпідставних вимог до нього та необхідності захищатися від необгрунтованого позову.
Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, доходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно з п.5 ч.1 ст.257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.
Враховуючи, що заява представника позивача про залишення позовної заяви без розгляду не порушує прав та законних інтересів інших осіб, позивачу відомі наслідки залишення позову без розгляду водночас такий на задоволенні заяви наполягає, суд вважає, що позовну заяву Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості слід залишити без розгляду.
Щодо заявленого представником відповідача клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.5 ст.142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Окрім того, згідно з ч.9 ст.141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
В даному випадку суд зазначає, що розгляд справи тривав ще з 19.10.2022 року, неодноразово відкладався, в тому числі у зв'язку із поданням стороною позивача клопотань про відкладення розгляду справи.
Окрім того, в рамках розгляду справи судом за клопотанням представника відповідача - адвоката Дегтяренка О.О. неодноразово витребовувалися докази, зокрема відповідно до ухвал суду від 24.04.2023 року, 27.06.2023 року, 09.10.2023 року. На основі інформації, отриманої сторонами внаслідок виконання ухвали суду про витребування доказів, представником позивача заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
Також суд зазначає, що згідно досліджених доказів у справі банком був використаний недійсний паспорт для посвідчення особи та підписання анкети-заяви та інших банківських документів від імені ОСОБА_1 . Наведене підтверджується тим, що банк двічі надавав суду копії паспортного документа ОСОБА_1 , які є очевидно різними та з явними ознаками недійсності (відсутність вклеєного фото відповідно до віку, очевидна відмінність проставлених у паспорті підписів власника, виражена різниця у фото, на яких нібито одна й таж особа абсолютно не співпадає по зовнішності (а.с.35, 36, 225, 226). Крім цього, банк як позивач продовжував вчиняти дії на підтримання позову, достовірно знаючи, що по факту шахрайських дій та незаконного використання даних відповідача ОСОБА_1 для оформлення кредитних правовідносин ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області здійснюється кримінальне провадження №12023141370000256 від 24.03.2023 року за ч.3 ст.190 КК України.
Вказане вище дає підстави вважати, що позивач недобросовісно реалізовував надані процесуальним законом права та обов'язки, звертаючись до суду із позовною заявою, не з'ясував в повній мірі обставини справи та відповідні правовідносини. Більше того, тривалий розгляд справи та зловживання стороною позивача своїми процесуальними правами зумовили понесення стороною відповідача витрат на правову допомогу з метою реалізації права на захист у цивільному процесі.
Разом із тим, суд критично ставиться до твердження представника відповідача про понесену відповідачем моральну шкоду, оскільки наявність або відсутність завданої моральної шкоди не може враховуватися при вирішенні питання щодо стягнення витрат на правову допомогу.
Так, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.3 ст.133 ЦПК України).
Вирішуючи питання про стягнення з позивача витрат на професійну правову допомогу, суд виходить із диспозиції ч.1 ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої, витрати пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Так, згідно ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.09 р. № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.
Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
За змістом положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
Так, на підтвердження наведених аргументів про стягнення судових витрат позивачем надано суду: договір про надання правової допомоги від 02.03.2023 року, укладений між ОСОБА_1 та АО «Дегтяренко та партнери»; акт прийому - передачі наданих послуг від 23.09.2024 року за договором від 02.03.2023 року, відповідно до якого АО «Дегтяренко та партнери» надано відповідачу правову допомогу, яка полягала у підготовці до розгляду справи, складання, оформлення і надсилання відзиву, складання інших процесуальних документів, заяв, клопотань, представництво інтересів в суді.
З приводу наведеного приймається до уваги те, що суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, в силу вимог процесуального закону суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. В пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.
Крім того, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
У правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 07.09.2023 року у справі №202/8301/21, наголошується, що при визначенні розміру відшкодування витрат на професійну правову допомогу суд повинен ураховувати складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг і витрачений адвокатом час на їх надання, а не лише дані, наведені в акті приймання-передачі наданих адвокатом послуг.
З огляду на наведене та приймаючи до уваги характер спірних правовідносин, складність справи, співмірність понесених витрат із ціною позову, значення справи для сторін, вимоги розумності і справедливості, заявлене відповідачем клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, суд, вирішуючи питання про компенсацію відповідачу витрат на правничу допомогу, приходить до висновку про часткове задоволення вимог представника відповідача про стягнення судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу, в розмірі 10 000 грн. Зазначений розмір витрат на правову допомогу суд вважає належним та співмірним із характером правовідносин та складністю справи.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.13, 141, 257, 260, 261 ЦПК України, суд -
ухвалив:
Клопотання представника позивача Годованика Богдана Олеговича - задовольнити.
Позовну заяву Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без розгляду.
Клопотання представника відповідача Дегтяренка Олексія Олександровича - задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп.
Роз'яснити позивачу, що залишення позову без розгляду не позбавляє його права потворного звернення до суду з позовом після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а в разі подання такої - після постановлення рішення судом апеляційної інстанції.
Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення, особи, які не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення ухвали, можуть подати апеляційну скаргу протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання її копії.
Повний текст ухвали складено 19.05.2025 року.
Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк "Приват Банк", код ЄДРПОУ - 14360570, м. Київ. вул. Грушевського, 1-Д.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Суддя Величко О.В.