Іменем України
02 липня 2025 року
м. Київ
справа №990/244/23
адміністративне провадження № П/990/244/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Білак М.В., Радишевської О.Р., Мельник-Томенко Ж.М.,
за участю:
секретаря судового засідання - Лабунської П.Ю.,
представника Вищої ради правосуддя - Ізвєкова К.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу № 990/244/23 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про стягнення недоотриманої винагороди, -
Зміст позовних вимог та предмет спору, позиції учасників
1. У жовтні 2023 року (здано на пошту 29.09.2023) ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - відповідач, ВРП), у якому просила:
1.1. визнати протиправними дії ВРП щодо обмеження нарахування та виплати позивачці у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 винагороди члена ВРП із застосуванням положень статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у редакції Закону України від 13.04.2020 № 553-ІХ;
1.2. стягнути з ВРП на користь позивачки суму недоотриманої винагороди члена ВРП за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 566 511,44 грн з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
2. Позовні вимоги мотивовано тим, що у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 відповідач незаконно обмежував ОСОБА_1 винагороду члена ВРП розміром, що не перевищував 10 розмірів мінімальної заробітної плати, яка встановлена станом на 01.01.2020, відповідно до приписів Закону № 553-ІХ, яким Закон № 294-IX доповнений статтею 29, на підставі якої й обмежувалася винагорода, серед інших, членам ВРП. Однак Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 у справі № 1- 14/2020(230/20) положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
2.1. Зважаючи на те, що розмір винагороди члена ВРП складав розмір посадового окладу судді Верховного Суду, який має визначатися виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII), позивачка уважає, що зміна її розміру у спосіб, відмінний від внесення змін до Закону № 1402-VIII, є протиправним, а застосування ВРП при нарахуванні та виплаті позивачці у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 винагороди члена ВРП положень частин першої, третьої статті 29 Закон № 294-IX, у редакції Закону № 553-ІХ - порушення гарантій незалежності судді.
2.2. У цьому зв'язку просила урахувати правові висновки щодо застосування обмежень розміру суддівської винагороди на підставі статті 29 Закон № 294-IX, у редакції Закону № 553-ІХ, викладені Верховним Судом у постановах від 20.10.2021 у справі № 580/45201/20, від 05.05.2022 у справі № 160/16362/20, від 27.02.2023 №340/6875/21, у яких Верховний Суд констатував протиправність обмеження розміру суддівської винагороди на підставі статті 29 Закону № 294-IX, у редакції Закону № 553-ІХ, як такого, що вчинене всупереч положенням статті 130 Конституції України.
2.3. Відповідно до довідки ВРП від 22.07.2021 № 37 розмір виплаченої позивачці у 2020 році винагороди члена Вищої ради правосуддя із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-IX в редакції Закону № 553-ІХ, склав 1875193,28 грн; розмір винагороди, розрахований без застосування обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-IX в редакції Закону № 553-ІХ, що мав бути виплачений за 2020 рік, складає 2441704,72 грн. Таким чином, загальний розмір недоплати за період з 18.04.2020 по 27.08.2020, за розрахунками позивачки, склав 566511,44 грн (2441704,72 грн - 1875193,28 грн).
2.4. Тож, оскільки відповідач листом від 19.01.2002 № 355/0/9-22 відмовив ОСОБА_1 у задоволенні її заяви від 23.12.2021 про приведення нарахованої їй винагороди члена ВРП за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 відповідно до вимог статті 21 Закону № 1798-VIII та статті 135 Закону № 1402-VIII, а також не виплатив ці кошти їй при звільненні, то позивачка на підставі частини другої статті 233 КЗпП України просить стягнути Суд належну їй винагороду члена ВРП у вказаному розмірі.
3. У відзиві Вища рада правосуддя просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 членам ВРП винагорода виплачувалася з обмеженням відповідно до вимог Закону України від 13.04.2020 №553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 553-ІХ), а ВРП діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Звертає увагу, що рішення Конституційного Суду України не мають ретроактивності та змінюють законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення цим судом відповідного рішення.
3.1. ВРП просить відхилити доводи позивачки про необхідність урахування під час вирішення цього спору висновків Верховного Суду у вищенаведених постановах, позаяк, на думку ВРП, правовідносини у наведених справах та справі, що розглядається, не є подібними з огляду на відмінність складу учасників спору, характеру спору та їх нормативно-правового регулювання.
3.2. У цьому зв'язку ВРП наголошує, що згідно із Законом України «Про Вищу раду правосуддя» від 21.12.2016 №1798- VІІІ (далі - Закон № 1798-VІІІ) член ВРП отримує винагороду члена ВРП, а не суддівську винагороду, у розумінні Закону №1402-VIII, а стаття 21 Закону № 1798-VІІІ визначає лише встановлення розміру винагороди, яку ВРП має виплачувати члену ВРП. А тому, на переконання ВРП, не можна ототожнювати таких понять як «винагорода члена ВРП» (є однією з гарантій члена ВРП відповідно до Закону № 1798-VІІІ) та «суддівська винагорода» (є однією з гарантій незалежності суддів відповідно до Закону № 1402-VIII та статті 130 Конституції України).
3.3. ВРП уважає, що позовна вимога про стягнення з ВРП на користь позивачки недоотриманої винагороди члена ВРП за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 є похідною від позовної вимоги про визнання протиправними дій цього органу, а тому також задоволенню не підлягає. У цьому контексті відповідач пояснює, що кошти, які не були використані внаслідок застосування статті 29 Закону № 294-IX, у редакції Закону № 553-ІХ, наприкінці 2020 року повернуті до Державного бюджету України, а бюджетними призначеннями 2021, 2022, 2023 років не були передбачені кошти для перерахунку та виплати винагороди членів ВРП за 2020 рік. Водночас пропозиції ВРП щодо збільшення обсягу поточних видатків на 2024 рік при формуванні бюджету на 2024 рік Міністерством фінансів України не враховані. Тож у випадку подання стягувачами до Державної казначейської служби України документів про безспірне списання коштів та відсутність на рахунку боржника необхідної суми рахунки ВРП будуть заблоковані, що ставить під загрозу забезпечення діяльності ВРП у період складної фінансово-економічної ситуації та запровадженого в країні воєнного стану.
4. У відповіді на відзив ОСОБА_1 уважає помилковою позицію ВРП про відсутність у відповідача повноважень не застосовувати до спірних правовідносин у період до 27.08.2020 положень частин першої та третьої статті 29 Закону № 553-ІХ, з огляду на положення частини п'ятої статті 54 Закону №1402-VIII, відповідно до якої у разі призначення судді членом ВРП, ВККС України він відряджається для роботи в цих органах на постійній основі і за членами цих органів - суддями зберігаються гарантії матеріального, соціального та побутового забезпечення, визначені законодавством для суддів.
4.1. Не заперечуючи відмінності понять «винагорода члена ВРП» та «суддівська винагорода», позивачка наголошує на тому, що факт відрядження її до ВРП для роботи на постійній основі на час виконання повноважень члена ВРП не змінює її конституційного статусу судді та не є таким, що нівелює гарантії матеріального, соціального та побутового забезпечення, визначені законодавством для суддів.
4.2. Позивачка підкреслює, що законодавець, визначаючи обсяг гарантій діяльності членів ВРП, передбачив принцип, відповідно до якого винагорода члена ВРП не може бути нижчою за посадовий оклад судді Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою та встановив, що розмір цієї винагороди прямо залежить від розміру посадового окладу судді Верховного Суду (частина друга статті 21 Закону № 1798-VІІІ). Необхідність встановлення зазначених гарантій зумовлена конституційним статусом ВРП як органу, якому статтею 131 Конституції України надані повноваження щодо внесення подання про призначення судді на посаду, ухвалення рішень стосовно порушень суддею чи прокурором вимог щодо несумісності, розгляду скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора, ухвалення рішень про звільнення судді з посади, надання згоди на затримання судді чи утримання його під вартою, ухвалення рішень про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя, вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів, ухвалення рішень про переведення судді з одного суду до іншого, а також органу, який відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1798-VІІІ діє для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
4.3. Таким чином, зважаючи на те, що встановлення розміру винагороди члена ВРП визначено статтею 21 Закону № 1798-VІІІ саме як гарантія діяльності члена ВРП, а також, виходячи з того, що за нею як за суддею при відрядженні до ВРП зберігалися гарантії матеріального забезпечення, визначені законодавством для суддів, позивачка уважає, що зміна розміру її винагороди члена ВРП у спосіб, відмінний від внесення змін до Закону №1402-VIII, є протиправною, а застосування ВРП при нарахуванні та виплаті у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 винагороди члена ВРП положень частин першої, третьої статті 29 Закону № 553-ІХ - порушення встановлених частиною другою статті 21 Закону № 1798-VІІІ гарантій її діяльності і як судді, і як члена ВРП.
4.4. Реагуючи на доводи ВРП в частині посилань на відсутність у відповідача коштів для виконання рішення суду, позивачка просила врахувати позицію ЄСПЛ у рішенні від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00), відповідно до якої якщо чинне правове положення передбачає виплату певних коштів і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними, а реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань, а державні органи не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
5. У додаткових поясненнях від 20.01.2024 ВРП наголосила, що кошти, які не були використані внаслідок застосування статті 29 Закону № 294-IX, у редакції Закону №553-ІХ, наприкінці 2020 року повернуті до Державного бюджету України та не нараховувалися і не обліковувалися у ВРП як заборгованість перед позивачкою, а тому не підлягали виплаті їй при звільненні.
5.1. Щодо виконання вимог статті 116 КЗпП України, відповідно до якої про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати, ВРП повідомила, що відповідна довідка не була направлена позивачці, оскільки 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією рф Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, на всій території України запроваджено воєнний стан, а тому з метою збереження життя та здоров'я частина працівників ВРП була відправлена на дистанційну роботу, а з 01.03.2022 оголошено простій для працівників секретаріату ВРП (наказ ВРП від 01.03.2022 № 91-к), який припинено 03.10.2022.
5.2. Водночас відповідач зауважив, що за усним зверненням позивачки ВРП листом від 11.01.2024 № 861/0/9-24 направила на електронну адресу ОСОБА_1 довідку про доходи за 2022 рік та інформацію про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні.
6. У додаткових поясненнях від 14.05.2024 позивачка, спростовуючи твердження відповідача щодо непоширення гарантій матеріального забезпечення суддів на суддів, відряджених до ВРП на період виконання ними повноважень членів ВРП, покликалася на юридичну позицію, сформовану Конституційним Судом України у Рішенні від 26.03.2024 № 3-р(ІІ)/2024 (справа про єдиний статус суддів в Україні), в якому наголошено, що єдиний статус суддів означає однаковість юридичного становища суддів в усіх аспектах, передусім однаковість їх гарантій незалежності та недоторканності, прав і обов'язків, вимог, обмежень, заборон та відповідальності. забезпечення гарантій незалежності та недоторканності суддів має базуватися на принципі єдиного статусу суддів, який не допускає, зокрема, вибірковості у забезпеченні цих гарантій та зниження їх рівня певній категорії суддів, що не сприяє чиненню правосуддя неупередженими, об'єктивними, безсторонніми та незалежними судами, реалізації конституційного права на судовий захист (абзац третій пункту 4.2 мотивувальної частини рішення). Належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів, зокрема й право на винагороду судді, та інші конституційні гарантії їх незалежності та недоторканості поширено на всіх суддів і мають бути забезпечені державою на основі принципу єдиного статусу без будь-якого зниження рівня таких гарантій (абзац четвертий пункту 5.1 мотивувальної частини рішення від 26.03.2024 № 3-р(ІІ)/2024). Ідентичний рівень конституційної захищеності та однаковість гарантій матеріального забезпечення суддів, що чинять правосуддя, та суддів, відряджених до Вищої ради правосуддя для виконання повноважень членів Вищої ради правосуддя, на рівні Закону № 1402-VIII закріплені в положеннях частини п'ятої статті 54 цього Закону.
6.1. Також позивачка просить при розгляді цієї справи врахувати сталу практику Верховного Суду, сформовану ним як судом касаційної інстанції за результатами розгляду справ, предметом яких була виплата недоплаченої суддівської винагороди діючим суддям, в тому числі і щодо обраного нею способу захисту порушеного права шляхом саме стягнення з відповідача недоотриманої суми винагороди (зокрема, постанова Верховного Суду від 16.02.2023 у справі №640/16326/20).
7. У додаткових поясненнях від 11.06.2024 ВРП просила також врахувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2024 у справі № 990/235/23, якою скасовано рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05.02.2024 у цій справі про задоволення позову у подібних правовідносинах та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову, виходячи з того, що в указаний період обмежувальні положення статті 29 Закону № 294-ІХ у редакції Закону № 553-ІХ були чинними, тому, з урахуванням вимог статті 19 Конституції України, не можна визнати, що ВРП як орган державної влади діяла не на підставі, чи не в межах повноважень, чи не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. ВРП також підкреслила, що у наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду не погодилася з висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, який діяв як суд першої інстанції, про фактичне ототожнення понять «суддівська винагорода» та «винагорода члена ВРП» та поширення встановлених Конституцією України та Законом № 1402-VIII гарантій судді на членів ВРП.
8. У відповідь на ці додаткові пояснення ВРП позивачка надала зі свого боку письмові пояснення у зв'язку з прийняттям Великою Палатою Верховного Суду від 23.05.2024 у справі № 990/235/23, за змістом яких наполягає на тому, що висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у вказаній постанові, не є релевантними обставинам справи, що розглядається, оскільки сформовані за істотно інших обставин. Так, позивачка підкреслює, що у справі № 990/235/23 позивачка у період виконання повноважень члена ВРП з 18.04.2020 по 27.08.2020 не мала статусу діючого судді, позаяк ще до призначення на посаду члена ВРП вона була звільнена у відставку з посади судді Вищого адміністративного суду України. Натомість, як наголошує позивачка у цій справі, вона була відряджена до ВРП для роботи на постійній основі на час виконання повноважень члена ВРП з 01.05.2019 як діюча суддя Господарського суду міста Києва.
8.1. У зв'язку з цим позивачка наголошує, що була відряджена до ВРП для роботи на постійній основі на час виконання повноважень члена ВРП з 01.05.2019 як діюча суддя Господарського суду міста Києва, а тому за нею, в силу положень частини п'ятої статті 54 Закону № 1402-VIII, зберігаються гарантії матеріального забезпечення, визначені законодавством для суддів. Отже, правові висновки стосовно виплат суддівської винагороди у спірний період викладені у численних постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зокрема, від 30.06.2022 у справі № 640/27145/20, від 04.10.2022 у справі № 640/23567/20, від 28.02.2023 у справі № 480/7097/20, що, на її переконання, є застосовними у спірних правовідносинах.
8.2. Ураховуючи єдність статусу суддів, ідентичність рівня їх конституційної захищеності та однаковість гарантій матеріального забезпечення, а також, зважаючи на нормативно-правове регулювання, що запроваджене абзацом другим статті 21 Закону № 1798-VIIІ та частиною п'ятою статті 54 Закону №1402-VIII, саме задля забезпечення такої ідентичності, позиція ВРП щодо непоширення на суддів, відряджених до ВРП, гарантій їх незалежності в частині належного матеріального забезпечення, на думку позивачки, є помилковою та такою, що не ґрунтується на положеннях статей 8, 10 Конституції України, статей 4, 54, 135 Закону № 1402-VIII та статті 21 Закону № 1798-VIIІ.
Рух справи у суді першої інстанції
9. Ухвалою Верховного Суду (далі - Суд) від 09.10.2023 відкрито провадження за цим позовом в адміністративній справі № 990/244/23, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами колегією у складі п'яти суддів відповідно до частини четвертої статті 22 та статті 266 КАС України.
10. Ухвалою Суду від 22.11.2023 клопотання ВРП про розгляд справи у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи задоволено, справу призначено у відкритому судовому засіданні з викликом сторін.
11. В судовому засіданні 06.12.2023 розгляд справи відкладено у зв'язку із задоволенням клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи через неможливість прибути в судове засідання за станом здоров'я.
12. Ухвалою Суду від 24.01.2024 відмовлено у задоволенні клопотання ВРП про об'єднання справи № 990/244/23 за позовом ОСОБА_1 в одне провадження із аналогічними справами № 990/223/23, № 990/234/23, № 990/235/23, № 990/241/23, № 990/242/23, порушеними за аналогічними позовами до ВРП інших членів ВРП.
13. Ухвалою Суду від 14.02.2024 відмовлено у задоволенні клопотання ВРП про залишення позову ОСОБА_1 у зв'язку з пропуском строку звернення до суду із таким позовом.
14. Ухвалою Суду від 02.07.2025, занесеною до протоколу судового засідання, клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за її відсутності задоволено.
Фактичні обставини справи, установлені Судом
15. Постановою Верховної Ради України від 03.03.2011 № 3089-ХІ ОСОБА_1 обрана на посаду судді Вищого господарського суду України безстроково.
16. Указом Президента України від 21.09.2018 № 287/2018 позивачка переведена на роботу на посаду судді Господарського суду міста Києва.
17. Рішенням XVI позачергового з'їзду суддів від 19.12.2018 ОСОБА_1 обрана членом ВРП строком на 4 роки, а 01.05.2019 відряджена до ВРП для роботи на постійній основі на час виконання повноважень члена ВРП відповідно до статті 29, частини п'ятої статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402 (далі - Закон №1402), статей 5, 6, 21 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21.12.2016 № 1798- VІІІ (далі - Закон №1798- VІІІ).
18. 12.03.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12.03.2020 на всій території України установлений карантин.
19. 18.04.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-ІХ (далі - Закон № 553- IX), яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 такого змісту: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. […] Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)».
20. У період з 18.04.2020 по 27.08.2020 на підставі Закону № 553-ІХ розмір винагороди позивачки як члена ВРП був обмежений десятьма мінімальними заробітними платами станом на 01.01.2020 (виплату винагороди у повному обсязі було відновлено з 28.08.2020), що не заперечується та не спростовується сторонами.
21. Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20) положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-IX зі змінами визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
22. Згідно з довідкою ВРП від 22.01.2021 № 37 розмір виплаченої ОСОБА_1 у 2020 році винагороди члена ВРП із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік», у редакції Закону № 553-ІХ, склав 1875193,28 грн; розмір винагороди, розрахований без застосування обмежень, передбачених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік», у редакції Закону № 553-ІХ, що мав бути виплачений за 2020 рік - 2441704,72 грн (а.с. 8). Таким чином, загальний розмір недоплати за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 склав 566511,44 грн.
23. За наслідками розгляду заяви позивачки від 23.12.2021 про узгодження нарахованої винагороди члена ВРП за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 відповідно до вимог частини другої статті 21 Закону № 1798-VІІІ та статті 135 Закону № 1402-VIII ВРП листом від 19.01.2022 № 355/0/9-22 повідомила останню про неможливість виплати іншого розміру винагороди члена ВРП, крім уже виплаченої (а.с. 9).
24. Рішенням ВРП від 22.07.2021 № 1668/0/15-21 ОСОБА_1 звільнена з посади судді Господарського суду міста Києва у зв'язку з поданням заяви про відставку (а.с. 27).
25. Рішенням ВРП від 22.02.2022 № 162/0/15-22 звільнена з посади члена ВРП за власним бажанням 23.02.2022 (а.с. 28).
26. Наказом в.о. Голови ВРП від 23.02.2022 № 88-к ОСОБА_1 відраховано зі штату ВРП та проведено з нею остаточний розрахунок (без урахування спірної суми).
Оцінка доводів учасників справи та висновки Верховного Суду
27. Суд, вивчивши доводи позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх належними і допустимими доказами, виходить із такого.
28. Предметом спору в цій справі є правомірність/протиправність нарахування та виплати позивачу у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 винагороди члена ВРП із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ).
29. Статтею 131 Конституції України встановлено, що в Україні діє ВРП.
30. Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначені Законом № 1798-VІІІ, відповідно до статті 1 якого ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
31. ВРП є юридичною особою, видатки на її утримання визначаються окремим рядком у Державному бюджеті України.
32. Згідно з пунктом 16 статті 3 Закону № 1798-VІІІ ВРП здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення своєї діяльності; бере участь у визначенні видатків Державного бюджету України на утримання судів, органів та установ системи правосуддя відповідно до Бюджетного кодексу України.
33. Статтею 6 Закону № 1798-VІІІ ВРП визначені вимоги та обмеження щодо членів ВРП, зокрема:
33.1. члени ВРП, крім Голови Верховного Суду, здійснюють свої повноваження на постійній основі;
33.2. на членів ВРП поширюються вимоги та обмеження, встановлені законодавством у сфері запобігання корупції;
33.3. члени ВРП у своїй діяльності та поза її межами повинні дотримуватися встановлених для судді етичних стандартів;
33.4. член ВРП не має права суміщати свою посаду з будь-якою посадою в органі державної влади або органі місцевого самоврядування, органі суддівського, адвокатського чи прокурорського самоврядування, зі статусом народного депутата України, депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, районної, міської, районної у місті, сільської, селищної ради, з підприємницькою діяльністю, обіймати будь-яку іншу оплачувану посаду (крім посади Голови Верховного Суду), виконувати будь-яку іншу оплачувану роботу або отримувати іншу винагороду, крім винагороди члена ВРП (за винятком здійснення викладацької, наукової чи творчої діяльності та отримання винагороди за неї), а також входити до складу керівного органу чи наглядової ради юридичної особи, що має на меті одержання прибутку;
33.5. член ВРП не може належати до політичних партій, професійних спілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності;
33.6. член ВРП, який є суддею, не може здійснювати правосуддя (крім Голови Верховного Суду);
33.7. на час здійснення суддею, прокурором, адвокатом повноважень члена ВРП він не може брати участі в органах суддівського, адвокатського чи прокурорського самоврядування.
34. Гарантії діяльності членів ВРП визначені статтею 21 Закону № 1798-VІІІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а саме:
34.1. на час виконання повноважень члени Вищої ради правосуддя з числа суддів та прокурорів відряджаються до ВРП із збереженням за ними посад, які вони обіймали на момент обрання (призначення) членами ВРП;
34.2. розмір винагороди члена ВРП встановлюється у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду;
34.3. розмір винагороди члена ВРП, який є суддею, дорівнює сумі його суддівської винагороди, якщо така сума перевищує розмір посадового окладу судді Верховного Суду;
34.4. виплата винагороди членам ВРП провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України.
34.5. члену ВРП, який не є суддею, надається відпустка та допомога на оздоровлення відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
34.6. член ВРП у своїй діяльності є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.
35. Суд зазначає, що аналіз наведених положень, зокрема Закону № 1798-VIII, свідчить про те, що законодавець установив обсяг гарантій членів ВРП та визначив, що на членів ВРП розповсюджуються гарантії суддів, які передбачені Законом №1402-VIII. Однією із цих гарантій незалежності членів ВРП є розмір їх винагороди на рівні посадового окладу судді Верховного Суду. ВРП є незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який покликаний забезпечувати незалежність судової влади. Ураховуючи такий особливий статус ВРП, законодавець установив відповідні гарантії її діяльності на рівні гарантій незалежності суддів.
36. Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (законом) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
37. Так, зазначену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України (від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 04.12.2018 № 11-р/2018 та інші), у яких Конституційний Суд України неодноразово вказував, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
38. Установлення зазначених гарантій на членів ВРП зумовлена конституційним статусом ВРП як колегіального, незалежного конституційного органу державної влади та суддівського врядування, якому статтею 131 Конституції України надані повноваження щодо внесення подання про призначення судді на посаду; ухвалення рішень стосовно порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності; розгляду скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора; ухвалення рішень про звільнення судді з посади; надання згоди на затримання судді чи утримання його під вартою; ухвалення рішень про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя; вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів; ухвалення рішень про переведення судді з одного суду до іншого; а також як органу, який відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1798-VIII діє для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
39. За обставинами цієї справи суддя Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 рішенням XVI позачергового з'їзду суддів від 19.12.2018 обрана членом ВРП строком на 4 роки, у зв'язку з чим відряджена до ВРП для роботи на постійній основі на час виконання повноважень члена ВРП, відповідно до статті 29, частини п'ятої статті 54 Закону №1402-VIII, статей 5, 6, 21 Закону №1798-VІІІ.
40. За приписами частини сьомої статті 54 Закону №1402-VIII відрядження на роботу до Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, Ради суддів України не вважається сумісництвом.
41. Частиною п'ятою статті 54 Закону №1402-VIII (у редакції, чинній на момент відрядження судді для роботи на постійній основі на час виконання повноважень члена ВРП) визначено, що у разі призначення судді членом ВРП, ВККС України він відряджається для роботи в цих органах на постійній основі. За членами цих органів - суддями зберігаються гарантії матеріального, соціального та побутового забезпечення, визначені законодавством для суддів.
42. Абзацом другим частини другої статті 21 Закону № 1798-VІІІ (у редакції, чинній на момент відрядження судді для роботи на постійній основі на час виконання повноважень члена ВРП) серед гарантій діяльності членів ВРП спеціально обумовлено, що розмір винагороди члена ВПР, який є суддею, дорівнює сумі його суддівської винагороди, якщо така сума перевищує розмір посадового окладу судді Верховного Суду з коефіцієнтом 1,5.
43. Ці гарантії зберігалися протягом усього часу виконання ОСОБА_1 повноважень члена ВРП, крім виключення Законом № 193-IX від 16.10.2019 в абзацах першому та другому частини другої статті 21 Закону № 1798-VІІІ слів «з коефіцієнтом 1,5».
44. Отже, отримання суддями суддівської винагороди у розмірі, встановленому Законом № 1402-VІІІ, та членами ВРП у розмірі, встановленому Законом № 1798-VІІІ, як зазначалось, є однією з гарантій їх незалежності.
45. У частині другій статті 21 Закону № 1798-VІІІ визначено, що розмір винагороди члена ВРП встановлюється у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду.
46. Так, за змістом частини другої статті 135 Закону № 1402-VIII посадовий оклад є складовою суддівської винагороди. Частиною першою статті 135 Закону №1402-VIII встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно- правовими актами.
47. Вирішуючи спір у подібних правовідносинах у справі № 990/234/23, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.05.2025 не погодилася з інтерпретацією позивачки про фактично тотожність, практичну «однаковість» гарантій для суддів, установлених Конституцією України та Законом № 1402-VІІI, та членів ВРП; що на членів ВРП мають поширюватися Законом № 1402-VІІI гарантії, передбачені для суддів, виходячи з такого.
48. Набуття статусу члена ВРП передбачає особливий порядок призначення / обрання, а сам претендент, для того щоб стати членом ВРП, має відповідати певним вимогам / критеріям, зокрема морального і етичного характеру. Водночас Закон № 1798-VIII передбачає й гарантії діяльності члена ВРП, з-поміж яких (у контексті цієї справи) варто виділити особливий порядок фінансування діяльності ВРП загалом і розмір винагороди члена ВРП, який встановлюється законом.
49. Отож, діяльність ВРП - яку інституційно утворюють двадцять один член ВРП - є особливою формою служіння (українському народу), яка полягає у виконанні певного обсягу завдань і функцій держави у сфері правосуддя, а однією з гарантій їх виконання є винагорода, виплачувати яку має ВРП відповідно до вимог законів. Велика Палата звертає увагу на те, що винагороду члена ВРП Закон № 1798-VIII розглядає передовсім як гарантію діяльності на цій посаді, що пов'язано головним чином з особливим правовим статусом як самої ВРП, так і її членів, кожен з яких відповідальний за належне здійснення повноважень, покладених на цю інституцію.
50. Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що функція / завдання ВРП [як інституції] у сфері правосуддя відрізняються від власне здійснення правосуддя, як і завдання суду загалом.
51. Правосуддя як функція публічної [судової] влади спрямована головно на захист прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, суспільства і держави шляхом розгляду справ (вирішення спорів). Уже аксіоматичною є теза, що ефективний судовий захист неможливий без незалежного суду, а також суддів як носіїв судової влади, які задля реалізації своїх повноважень в дусі верховенства права наділені певним обсягом гарантій своєї професійної діяльності, що, як неодноразово наголошував Конституційний Суд України, не можна інтерпретувати як особисті привілеї. Однією з цих гарантій є винагорода судді, розмір якої визначається законом про судоустрій (стаття 130 Конституції України).
52. Так, у контексті доводів позивачки про пріоритетне застосування щодо неї приписів Закону № 1402-VІІI в аспекті гарантій її діяльності як чинної («діючої») судді Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне звернути увагу на таке.
53. Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VІІI суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативними актами.
54. Водночас у статті 21 Закону № 1798-VIII йдеться про інший вид винагороди, а саме винагороду члена ВРП, яка йому встановлюється на час виконання його повноважень.
55. ВРП є колегіальним органом, більшість складу якого компонується з числа суддів, що покликаний - якщо стисло окреслити статус ВРП (стаття 1 Закону №1798-VIII) - сприяти правосуддю. Цей державний орган хоча інституційно дотичний до судової влади, та все ж не є тим органом, який реалізує чи не засадничу функцію суду (суддів), яка якраз і робить їх окремою «гілкою» влади, тобто судочинства.
56. Підсумовуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду у справі №990/234/23 сформулювала висновок, що винагорода судді, розмір якої визначений судоустрійним законом, має не тільки інше призначення, але радше іншу правову природу, аніж винагорода члена ВРП: винагорода судді є гарантією незалежності суду (суддів) як гілки державної влади, яка виявляється у правосудді, яке « здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства» (частина перша статті 5 Закону № 1402-VIII). ВРП, статус якої теж визначений в Основному Законі України, не наділена тими самими функціями, що й суд (судді), що дозволяє констатувати також і відмінність правового статусу судді як носія судової влади від правового статусу члена ВРП, зокрема й того, який обраний із числа суддів / суддів у відставці.
57. У цій справі Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що гарантії незалежності судді пов'язані передовсім із посадою судді, яка передбачає здійснення правосуддя, тоді як гарантії діяльності членів ВРП обумовлюються іншими повноваженнями, які витікають, власне, з правового статусу самої ВРП. Іншими словами, інституційні «ролі» названих суб'єктів обумовлюють різний зміст гарантій діяльності цих органів держави (їхніх репрезентантів), яке основане на неоднаковому (різному) їх нормативному регулюванні.
58. Норми Конституції України прямо закріплюють, що розмір винагороди судді має бути визначений у законі про судоустрій, що таким чином може надавати Закону №1402-VIII прерогативу в застосуванні як такому, який виданий на підставі й на реалізацію конституційних положень. Але подібний підхід не може бути апробований у ситуації з винагородою члена ВРП, розмір якої визначений в іншому законі [№ 1798-VIII]. Не може навіть у тому випадку, коли йдеться про члена ВРП, обраного з числа суддів, адже винагорода такого члена ВРП (крім Голови Верховного Суду) пов'язується вже з іншим видом діяльності, ніж здійснення правосуддя, і, що важливо, регламентується іншим законом, ніж судоустрійний. Нормативна «пов'язаність» винагороди члена ВРП з розміром матеріального забезпечення судді Верховного Суду (частина друга статті 21 Закону № 1798-VIII) не змінює правового статусу ВРП, а з тим і гарантій діяльності членів ВРП, які, повторимося, на своїй посаді наділені сутнісно іншими повноваженнями, що спрямовані на «забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції України і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів» (з тексту присяги члена ВРП, частина перша статті 21 Закону № 1798-VIII).
59. Не ставлячи під сумнів приписи частини п'ятої статті 54 Закону № 1402-VIII, згідно з якими за суддями, які відряджаються для роботи, зокрема, у ВРП, зберігаються гарантії матеріального, соціального та побутового забезпечення, визначені законодавством для суддів та не намагаючись витлумачити ці норми всупереч їхньому точному змісту, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вони мають і можуть бути застосовані тоді і тільки тоді, коли насправді вчинятьюся конкретні (певні) порушення (обмеження) гарантованих прав саме судді, наприклад, у разі втручання в право судді на отримання суддівської винагороди.
60. Водночас Велика Палата Верховного Суду констатувала необхідність визнати, що гарантії судді, передбачені частиною п'ятою статті 54 Закону № 1402-VIII, аж ніяк не можуть бути законною основою для виплати винагороди члена ВРП, оскільки для виплати цієї винагороди як гарантії діяльності члена ВРП діє інший закон [№ 1798-VIII], який регулює розмір, підстави і гарантії її виплати.
61. Щодо власне «вибору» норми закону у ситуації з винагородою члена ВРП, то Велика Палата Верховного Суду зважила на те, що як суб'єкт владних повноважень у своїй діяльності ВРП теж має дотримуватися встановленого у Конституції України правового порядку, за яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України). Цей порядок є основою (засадою) діяльності всіх органів публічної влади і покладає обов'язок виконувати закон, конституційність якого презюмується.
62. У цьому зв'язку Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що ВРП не виплачує винагороди судді, тому не може спиратися на приписи статті 130 Основного Закону України і застосовувати норми Закону № 1402-VІІI в частині визначення розміру і виплати винагороди члену ВРП (зокрема тим із них, які обрані з числа суддів). Отже, у випадку із згадуваним Законом № 553-ІХ (яким були внесені зміни до Закону № 294-IX, зокрема доповнено статтею 29) з уваги на наведені приписи частини другої статті 19 Конституції України ВРП як державний орган не могла не виконувати норми цього Закону у питанні виплати винагороди члена ВРП, зокрема з числа суддів, адже це вимагало вийти за межі (діяти всупереч) установленого чинним (протягом спірного періоду) законом порядку (умов) використання бюджетних коштів.
63. Резюмуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду висновувала, що повноваження судді визначені Законом № 1402-VІІI, а повноваження члена ВРП, якими він наділений відповідно до Закону № 1798-VIII, прописані саме цим Законом. Ці повноваження є різними. Так само є відмінними за своєю правною природою суддівська винагорода і винагорода члена ВРП. Установлений у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду розмір винагороди члена ВРП є однією з гарантій його діяльності, закріплених у статті 21 Закону № 1798-VIII.
64. Вирішуючи спір у справі № 990/234/23, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.05.2024 у справі № 990/235/23, і підстав для відступу від такої позиції Велика Палата не вбачала, попри покликання позивачки на її правовий статус як чинної («діючої») судді, якого не мала позивачка у згадуваній справі.
65. У підсумку Велика Палата не погодилася з наведених підстав із доводами, позивачки у справі № 990/234/23 про те, що ВРП мала ігнорувати норми статті 29 Закону № 294-IX зі змінами, а застосовувати норми Закону № 1402-VІІI в частині виплати винагороди члену ВРП, який є діючим суддею.
66. Висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у справі №990/234/23, є релевантними до обставин цієї справи, позаяк правовідносини у цих справах є тотожними. Так само подібними є і доводи позивачки у цій справі, якими вона обґрунтовує свою незгоду дії ВРП щодо обмеження нарахування та виплати їй у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 винагороди члена ВРП із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у редакції Закону України від 13.04.2020 № 553-ІХ, до доводів позивачки у справі № 990/234/23, за наслідками розгляду яких Велика Палата Верховного Суду сформувала правові висновки у постанові від 08.05.2025.
67. Застосовуючи до обставин цієї [№ 990/244/23] справи викладені правові висновки, сформовані Великою Палатою Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, слід і у цій справі дійти висновку, що ВРП як орган державної влади, коли виконувала вимоги чинного на той час закону, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
68. Як наслідок, у задоволення позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.
69. Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору, то такі розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 241-243, 246, 266 КАС України, Суд
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про стягнення недоотриманої винагороди відмовити.
2. Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
3. Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення ухвалено з окремою думкою.
Рішення складене та підписане 04.07.2025.
...........................
...........................
...........................
...........................
...........................
Л.О. Єресько,
А.Г. Загороднюк,
М.В. Білак,
О.Р. Радишевська,
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду