07 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/25388/24 пров. № А/857/18602/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року, головуючий суддя - Морська Г.М., ухвалене у м. Львів, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач - ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ГУПФУ в Закарпатській області, в якому просила зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області прийняти рішення про нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилалась на те, що звернулась до ГУПФУ в Львівській області із заявою про нарахування одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій у відповідності до "Прикінцевих положень" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пункту 7-1 Розділу XV. ГУПФУ в Закарпатській області 19 листопада 2024 року прийнято рішення ПС № 134550030098 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги у розмірі 10 пенсій у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу, підтвердженого документами, «оскільки відсутня інформація про належність закладів, в яких працювала заявниця, до закладів охорони здоров'я державної або комунальної форми власності». Вищевказану відмову вважає незаконною, оскільки з 01.11.1985 року по день подачі цього позову працює медичною сестрою в закладах охорони здоров'я АТ «Українська залізниця». Зазначила, що згідно з довідкою № 372 від 11.11.2024 року, виданою ВП «Пасажирське вагонне депо Львів», до складу якого входить лінійна поліклініка, філії «Пасажирська компанія» є виробничим підрозділом АТ «Українська залізниця». Засновником та єдиним власником Акціонерного товариства «Українська залізниця» є Держава Україна. Саме державі Україна належить 100% статутного фонду АТ Укрзалізниця, а отже і саме АТ "Українська залізниця" належить державі Україна. Отже, структурні підрозділи є закладами з державною формою власності. Отже, позивач працювала на посаді медичної сестри як працівник закладу охорони здоров'я у складі установи державної форми власності та виконувала трудові функції, з яким законодавство пов'язує право особи на зарахування до спеціального стажу роботу, що надає право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту е статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 19.11.2024 року ПС № 134550030098 про відмову в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 ; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області вирішити питання про нарахування ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, передбачену пунктом 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУПФУ в Закарпатській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що до загального стажу, не можливо зарахувати період роботи до стажу на посадах па яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки відсутня інформація про належність закладів, в яких працювала заявниця до закладів охорони здоров'я державної або комунальної форми власності.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом громадянина України НОМЕР_1 .
11 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області із заявою про нарахування одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до "Прикінцевих положень" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пункту 7-1 Розділу XV.
До заяви позивачка додала паспорт громадянина України, ідентифікаційний код, витяг з реєстру застрахованих осіб, довідку ОК-5, трудову книжку НОМЕР_2 , довідку, що визначають право па пенсію па пільгових умовах або за вислугу років установлені до окремих категорій осіб № 900 від 07.10.2024 року, видану Акціонерним товариством '"Українська залізниця'", статут акціонерного товариства "Українська залізниця", лист №1004 від червня 2012 р. Міністерство охорони здоров'я, ліцензія Міністерство охорони здоров'я серія АА №121885, Положення про лінійну поліклініку виробничого підрозділу "Пасажирське вагонне депо Львів" філії "Пасажирська компанія" акціонерського товариства "Українська залізниця" № 159 від 25.02.2021 року та інші документи.
За принципом екстериторіальності заяву позивачки розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області 19 листопада 2024 року прийнято рішення ПС № 134550030098 про відмову у призначенні позивачці одноразової грошової допомоги у розмірі 10 пенсій.
Заява мотивована наступним: «… Розглянувши подані документи та матеріали ЕПС ОСОБА_1 встановлено, що до загального стажу, не можливо зарахувати період роботи до стажу на посадах на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки відсутня інформація про належність закладів, в яких працювала заявниця до закладів охорони здоров'я державної або комунальної форми власності. Враховуючи вищезазначене прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону, у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу, підтвердженого документами. Рішення може бути оскаржене у Пенсійному фонді України або в судовому порядку…».
Не погодившись із відмовою, позивач звернулась до суду.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач працювала на посаді медичної сестри як працівник закладу охорони здоров'я у складі установи державної форми власності та виконувала трудові функції, з яким законодавство пов'язує право особи на зарахування до спеціального стажу роботу, що надає право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Крім того, право на набуття пенсії за вислугою років, передбаченої статтею 55 частиною 1 пунктом "е" Закону України "Про пенсійне забезпечення", пов'язане не тільки з місцем роботи - закладом охорони здоров'я, а, насамперед, з посадою, яку обіймає працівник - лікарі та середній медичний персонал.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Положеннями статті 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі по тексту - Закон № 1788-ХІІ) передбачено призначення трудових пенсій: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно з пунктом "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Постановою № 909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.
Відповідно до цього переліку робота на посаді лікаря та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) дає право на пенсію за вислугу років.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1191 від 23.11.2011 року затверджено Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати (далі - Порядок № 1191).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років".
Відповідно до п. 4 Порядку № 1191 страховий стаж, передбачений пунктами 2 і 3 цього Порядку, враховується в календарному обчисленні. При цьому, допускається підсумовування страхового стажу за періоди роботи, які дають право на призначення пенсії відповідно до пунктів «е» - «ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до п. 5 Порядку № 1191 грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Згідно з п. 6 Порядку № 1191 для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», станом на день її призначення.
Відповідно до п. 7 Порядку № 1191 виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Суть зазначеної грошової допомоги полягає в додатковій гарантії для працівників, які працювали в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Наявність такої гарантії спонукає осіб працювати саме в установах державної або комунальної форми власності і набувати необхідний стаж у зазначених установах.
Таким чином, норму пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV слід тлумачити таким чином, що для отримання визначеної пунктом 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV грошової допомоги при виході на пенсію по Закону №1058-IV особа має дотриматись таких вимог: станом на день досягнення пенсійного віку працювати в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; пенсія має призначатися особі вперше (тобто особи, які отримували пенсію раніше і з будь-яких причин перестали отримувати її право на зазначену грошову допомогу втратили); станом на день звернення за призначенням пенсії особа повинна мати страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років, у редакції Закону №1058 станом на час виникнення спірних правовідносин) на зазначених вище посадах.
Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах і вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" будь-якого іншого виду пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02.08.2019 по справі №724/579/17, від 20.02.2019 по справі №462/5636/16- а, від 19.03.2019 по справі №466/5637/17.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач станом на дату звернення досягла 60-річного віку, крім того з 30 вересня 2024 року їй призначена пенсія за віком вперше.
Порядок підтвердження стажу регламентовано у ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-ХІІ, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Аналогічне положення містить стаття 48 КЗпП України.
Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 (надалі - Інструкція №58), врегульовано порядок ведення трудових книжок.
Згідно із пунктом 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
З положень пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.
Обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі № 275/615/17.
Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до трудової книжки позивача НОМЕР_2 слідує, що вона працювала медичною сестрою в закладах охорони здоров'я АТ «Українська залізниця», а саме:
з 01.11.1985 року по 30.06.1986 року - медсестра амбулаторії ВЧД-1 Дорожньої поліклініки ст. Львів;
з 01.07.1986 року по 31.07.1986 року - медсестра жіночої консультації Дорожньої поліклініки ст. Львів;
з 01.08.1986 року по 30.11.1994 року - медсестра цехового лікарського участку амбулаторії ВЧД-1 Дорожньої поліклініки ст. Львів (пізніше відділкова лікарня ст. Львів);
з 01.12.1994 року по 15.09.1997 року - медсестра цехової виробничої дільниці ВЧД-1 дорожньої поліклініки Львівської залізниці;
з 16.09.1997 року по 03.02.2016 року - медсестра вищої категорії вагонного депо Львів;
з 04.02.2016 року по день подачі адміністративного позову - медсестра вищої кваліфікаційної категорії лікувально-профілактичного відділення лінійної поліклініки ПАТ «Укрзаліниця» (пізніше - АТ «Українська залізниця»).
Щодо доводів апелянта про відсутність підтвердження належності установ, у яких працювала заявниця, до закладів охорони здоров'я державної або комунальної форми власності, колегія суддів не бере такі доводи до уваги. Як вірно зазначив суд першої інстанції, засновником АТ «Українська залізниця» є держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, а отже, 100% статутного капіталу товариства належить державі.
Згідно з довідкою № 372 від 11.11.2024 року , виданою ВП «Пасажирське вагонне депо Львів», до складу якого входить лінійна поліклініка, філії «Пасажирська компанія» є виробничим підрозділом АТ «Українська залізниця».
З огляду на вказане, оскільки структурні підрозділи та філії АТ «Українська залізниця» належать державі Україна, вони є закладами з державною формою власності.
Крім того, форма власності акцій, емітентом яких є АТ Українська залізниця» та які засвідчують участь їх власника у статутному капіталі емітента, є державною (Постанова Верховного Суду у справі 09.10.2018 року №826/11262/15).
Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909 (далі - Перелік №909).
Так, у розділі 2 "Охорона здоров'я" цього Переліку № 909 визначено, що до стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, зараховується час, зокрема, на посадах лікарів та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) у лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах особливого типу, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, установах з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальних органах Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно епідеміологічних закладах, діагностичних центрах.
Крім того, у примітці 2 до Переліку № 909 установлено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим Переліком дає право на пенсію за вислугу років, незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Визначення поняття "заклад охорони здоров'я" міститься у статті З Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" № 2108-ХІІ від 19 листопада 1992 року, згідно з якою це юридична особа будь- якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.
Водночас, даною статтею визначено поняття медичної допомоги - діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв'язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв'язку з вагітністю та пологами та медичного обслуговування - діяльність закладів охорони здоров'я та фізичних осіб-підприємців, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, у сфері охорони здоров'я, що не обов'язково обмежується медичною допомогою, але безпосередньо пов'язана з її наданням.
Колегія суддів зазначає, що право на набуття пенсії за вислугою років, передбаченої статтею 55 частиною 1 пунктом "е" Закону України "Про пенсійне забезпечення", пов'язане не тільки з місцем роботи - закладом охорони здоров'я, а, насамперед, з посадою, яку обіймає працівник - лікарі та середній медичний персонал.
Разом з тим, посада позивача належить до спеціальностей середніх медичних працівників і позивачка постійно працювала в лікарняних закладах і на посадах, які передбачені розділом ІІ Переліку №909.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що спірні періоди роботи позивача підлягають зарахуванню до спеціального медичного стажу та відповідно надають право отримати грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій згідно з пунктом 7 Перехідних положень Закону № 1058-ІV, отже слід визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 19.11.2024 року ПС № 134550030098, яким позивачу відмовлено у нарахуванні одноразової грошової допомоги.
Відтак, колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про те, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі №380/25388/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
Т. В. Онишкевич