07 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/12730/24 пров. № А/857/18335/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 березня 2025 року, головуючий суддя - Каленюк Ж.В., ухвалене у м. Луцьк, повний текст якого складено 04.04.2025 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення та вимоги,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ГУ ДПС у Волинській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 08 липня 2024 року: №0187272407 про застосування штрафних санкцій за платежем «податок на додану вартість» (ПДВ) у сумі 3400,00 грн; №0187242407 про збільшення на 503 099,29 грн грошового зобов'язання з ПДВ; №0187212407 про збільшення на 21 348,55 грн грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб (ПДФО); №0187232407 про збільшення на 1779,03 грн грошового зобов'язання з військового збору; №0187282407 про застосування штрафних санкцій у сумі 1200,00 грн; вимогу від 08 липня 2024 року №Ф00187302407 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування (далі - єдиний внесок) у сумі 25 282,15 грн та рішення №0187312407 про застосування штрафних санкцій за донарахування податковим органом своєчасно нарахованого єдиного внеску у сумі 8415,55 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що висновок про заниження оподатковуваного доходу у 2017-2021 роках у зв'язку із включенням до складу витрат на загальну суму 110 952,36 грн (інші витрати). Висновки про порушення формування витрат при обчисленні оподатковуваного доходу мали наслідком донарахування ПДФО, військового збору та єдиного внеску. Позивач не заперечував, що книги обліку доходів та витрат дійсно не було надано, оскільки такі були втрачені з 2021 року, проте були надані книги обліку в електронній формі. Позивач також стверджував, що надавав для перевірки відповідні таблиці витрат та їх документальне підтвердження, але контролюючим органом було взято до уваги лише ті, відомості про які містились у Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) та пройшли через рахунки в банках; усі інші витрати, не зважаючи на їх документальне підтвердження, були відкинуті. Не погоджувався позивач і з висновками про безпідставне віднесення до податкового кредиту та відповідно заниження податкових зобов'язань з ПДВ при купівлі у листопаді 2017 року автомобіля Audi А4 2.0 ТFSI S-line, сплачене ПДВ у сумі 211 430,0 грн за який включено до податкової декларації за липень 2021 року. Позивач вказав, що придбав це авто для використання в господарській діяльності (для підвезення товарів, товарно-матеріальних цінностей та інших необхідних матеріалів, для недалеких відряджень та інших виробничих потреб), про що наявні наказ-розпорядження про використання службового автомобіля, акти про введення його в експлуатацію, шляхові листи. Жодних запитів про надання підтвердних документів під час перевірки зроблено не було, що, як вважає позивач, призвело до помилкових висновків контролюючого органу. З приводу висновків акта перевірки про те, що не підтверджено документально використання придбаних у 2018-2021 роках обладнання, будівельних матеріалів та деяких інших товарно-матеріальних цінностей, ПДВ у сумі 245 932,87 грн при купівлі яких віднесено до податкового кредиту, зазначив, що значну частину товарно-матеріальних цінностей становить торгівельне обладнання (столи холодильні та морозильні, стелажі, столи, витяжки, полиці навісні та ін.), яке використовувалася у безпосередній господарській діяльності - роздрібна торгівля алкогольними напоями, шини використано для обслуговування згаданого вище автомобіля. Будівельні матеріали (плитка керамічна, клей, бетон, кабелі та ін.) та сантехнічні вироби (крани, колектори, ніпелі, заглушки, каналізаційні та інші труби) використовувались для ремонту та утримання орендованого приміщення площею 369 кв.м; при чому основні роботи здійснювались переважно своїми силами, без залучення підрядників. З цих причин відсутні акти виконаних робіт, акти списання будматеріалів, платіжних документів за підрядні роботи.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 26 березня 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тими ж доводами, що наводились ним у поданому адміністративному позові, однак безпідставно не взяті до уваги судом попередньої інстанції.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 у період з 31 березня 2014 року по 06 липня 2021 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець; основний вид діяльності - обслуговування напоями (56.30), додаткові види діяльності - рекламні агентства (73.11), неспеціалізована оптова торгівля (46.90); перебував на обліку в ГУ ДПС у Волинській області.
Ці обставини не є спірними та підтверджуються відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.103 том 2).
Наказом ГУ ДПС у Волинській області від 29 квітня 2024 року №1671-п, прийнятим на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України, у зв'язку із внесенням запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо припинення підприємницької діяльності, призначено проведення документальної позапланової невиїзної перевірки діяльності суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 з метою дослідження питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2017 року по 06 липня 2021 року та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску за період з 31 березня 2014 року по 06 липня 2021 року, із врахуванням вимог пункту 102.1 статті 102 ПК України (щодо строків давності); перевірку визначено провести з 31 травня 2024 року тривалістю 5 робочих днів.
Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивач завчасно повідомлений шляхом надіслання йому письмового повідомлення від 29 квітня 2024 року №639 та копії наказу про призначення перевірки рекомендованим листом з повідомленням про вручення, які той отримав 03 травня 2024 року.
За наслідками перевірки складено акт перевірки від 13 червня 2024 року №15536/24-07/ НОМЕР_1 , який позивач отримав 17 червня 2024 року - був надісланий поштовим зв'язком.
За змістом акта перевірки у перевірний період ФОП ОСОБА_1 фактично здійснював вид діяльності - обслуговування напоями, перебуваючи на загальній системі оподаткування; свідоцтво платника ПДВ анульовано 06 липня 2021 року. Для ведення підприємницької діяльності ОСОБА_1 на підставі договору оренди від 01 жовтня 2017 року б/н орендував частину приміщення площею 369 кв.м на строк з 01 жовтня 2017 року по 31 серпня 2020 року.
Згідно з висновками акта перевірки (розділ ІІІ) ФОП ОСОБА_1 порушив:
пункт 184.7 статті 184, пункту 189.1 статті 189, підпункти «в», «г» пункту 198.5 статті 198, пункт 199.1 статті 199, пункти 200.1, 200.2 статті 200 ПК України, внаслідок чого занижено ПДВ, що підлягає сплаті до державного бюджету на загальну суму 457363,00 грн;
пункт 120-1.2 статті 120-1, пунктів 201.1, 201.7, 201.10 статті 201 ПК України - не здійснив реєстрацію зведеної податкової накладної на суму ПДВ 457363,00 грн;
пункти 44.1, 44.3, 44.6 статті 44, пункт 177.2, підпункти 177.4.1, 177.4.4, 177.4.5 пункту 177.4 статті 177, підпункт 162.1.1 пункт 162.1 статті 162, підпункт 163.1 статті 163, підпункт 164.1.3 пункту 164.1 статті 164 ПК України, що призвело до заниження ПДФО на загальну суму 19971,49 грн;
підпункт 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України, внаслідок чого занижено військовий збір на загальну суму 1664,28 грн;
пункт 2 частини першої статті 7, частину п'яту статті 8, частини другу, третю статті 9 Закону №2464-VI, що призвело до заниження єдиного внеску на загальну суму 25282,15 грн;
пункт 121.1 статті 121 ПК України щодо незабезпечення зберігання частини первинних документів, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та податкових зобов'язань.
На підставі акта фактичної перевірки ГУ ДПС у Волинській області від 08 липня 2024 року прийняті рішення:
повідомлення-рішення форми «Р» №0187212407, яким збільшено на 19971,49 грн суму податкового зобов'язання з ПДФО та застосовано штрафну санкцію у сумі 1377,06 грн;
повідомлення-рішення форми «Р» №0187232407 про збільшення на 1664,28 грн суми податкового зобов'язання з військового збору та застосування штрафної санкції у сумі 114,75 грн;
вимога №Ф-0187302407 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 25282,15 грн;
рішення №0187312407 про застосування штрафних санкцій у сумі 8415,55 грн у зв'язку з донарахуванням єдиного внеску контролюючим органом;
повідомлення-рішення форми «Р» №0187242407 про збільшення на 457363,0 грн суми податкового зобов'язання з ПДВ та застосування штрафної санкції у сумі 45736,29 грн (10% від основного зобов'язання);
повідомлення-рішення форми «ПН» №0187272407, яким застосовано штрафну санкцію у сумі 3400,00 грн за нереєстрацію зведеної податкової накладної;
повідомлення-рішення форми «ПС» №0187282407, яким застосовано штрафну санкцію за незберігання частини первинних документів, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування, податкових зобов'язань на суму 1020,00 грн;
ОСОБА_1 вказані рішення оскаржив в адміністративному порядку (скарга від 26 липня 2024 №2607/24).
Рішенням ДПС України від 27 вересня 2024 року №29289/6/99-00-06-01-03-06 залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 08 липня 2024 року №0187272407, №0187282407, №0187212407, №0187232407, №0187242407, а скаргу - без задоволення (а.с.10-14 том 2).
Так само рішенням ДПС України від 27 вересня 2024 року №29284/6/99-00-06-02-01-06 скаргу залишено без задоволення, а вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08 липня 2024 року №Ф-0187302407, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування єдиного внеску контролюючим органом від 08 липня 2024 року №0187312407 без змін.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що прийняті відповідачем рішення за наслідками документальної позапланової невиїзної перевірки, які є предметом оскарження у цьому спорі, прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Таким чином, підстави для визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, рішення та вимоги відсутні.
Такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України №2755-VI від 02.12.2010 року (далі - ПК України).
Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Посадові та службові особи контролюючих органів зобов'язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК України).
Згідно з вимогами пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно з підпунктом 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 ПК України платниками податку (на доходи фізичних осіб) є, зокрема, фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи
Відповідно до підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 ПК України об'єктом оподаткування резидента є, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
В свою чергу, згідно з пунктом 164.1 статті 164 ПК України, базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 167.1. статті 167 ПК України ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.
Статтею 177 ПК України врегульовано порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту 177.1 статті 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 177.2. статті 177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Пунктом 177.4 статті 177 ПК України встановлено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать:
177.4.1. витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;
177.4.2. витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);
обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством;
177.4.3. суми податків, зборів, які пов'язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов'язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця;
177.4.4. інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Законом України від 21.12.2016 року № 1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні», який набрав чинності з 1 січня 2017 року, пункт 177.4 статті 177 ПК України доповнено, зокрема, підпунктами 177.4.5-177.4.6, згідно з якими не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати (підпункт 177.4.5).
Зазначені у цій статті підприємці мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, пов'язаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з відповідним веденням окремого обліку таких витрат. При цьому амортизації підлягають: витрати на придбання основних засобів та нематеріальних активів; витрати на самостійне виготовлення основних засобів. Не підлягають амортизації та повністю включаються до складу витрат звітного періоду витрати на: проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів; ліквідацію основних засобів (у частині залишкової вартості). Не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення: земельні ділянки; об'єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі (підпункт 177.4.6).
Отже, основними засобами подвійного призначення в розумінні наведених норм є: земельні ділянки; об'єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі.
Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини другої статті 3 вказаного Закону на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином, первинні документи по відображенню господарських операцій є основою для податкового обліку.
Пунктом 1 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 року №481 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 1 жовтня 2013 року за №1686/24218 (далі - Порядок №481), передбачено, що відповідно до пункту 177.10 статті 177 та пункту 178.6 статті 178 розділу ІV Податкового кодексу України фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, та фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність (далі - самозайняті особи), зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат (далі - Книга), у якій за підсумком робочого дня, протягом якого отримано дохід, на підставі первинних документів здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати.
Відповідно до пункту 6 означеного Порядку №481 у графі 9 Книги обліку доходів і витрат зазначається сума чистого оподатковуваного доходу, яка розраховується як різниця між сумою доходу за звітний період (графа 4) та сумою понесених витрат від провадження господарської діяльності (графи 6, 7, 8). Відповідно до підпункту 6 пункту 6 Порядку №481 у графі 6 відображається сума витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов'язані з отриманням доходу за підсумками дня.
Відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України; б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
Пунктом 161 підрозділу 10 розділу ХХ ПК передбачено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163цього Кодексу.
Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.
Платники збору зобов'язані забезпечувати виконання податкових зобов'язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.
Таким чином, військовий збір нараховується, утримується та перераховується із сум чистого доходу, який визначається виходячи із документально підтверджених витрат, пов'язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.
Згідно із приписами пункту 1 частини 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування» платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування» єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи Фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
За приписами частини 5 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування» єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Як передбачено у частинах 2, 3 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування», обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Також, відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно п.198.2 ст.198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг.
Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Датою збільшення податкового кредиту орендаря (лізингоотримувача) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.
Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).
Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.
Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За визначенням статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
У відповідності до статті 1 Закону № 996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Отже господарські операції, які зумовлюють наслідки у вигляді виникнення у покупця податкових вигод (витрат та податкового кредиту), мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які зазвичай супроводжують операції певного виду й відображають реальність таких операцій, повинні спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Надання податковому органу документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Згідно усталеної судової практики при розгляді справ цієї категорії судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Суд має оцінити належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, зокрема, провести всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкових вигод.
Недоведеність вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкового кредиту, а покупця - права на його формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ти чи інші господарські операції. Однак критерієм зменшення бази оподаткування податку на прибуток є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу. А відтак на підтвердження витрат, понесених у зв'язку з оплатою спірних послуг, позивач повинен був надати, зокрема, документи, що свідчать про фактичне виконання постачальником конкретних видів послуг та про результат виконання кожної послуги у вигляді звіту, висновку тощо.
Отже, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, позивач повинен мати відповідні первинні документи, які в сукупності з встановленими обставинами справи, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.
Формування фінансових показників, які враховуються при визначені оподатковуваного прибутку підприємства, а також податкового кредиту для цілей визначення суми податкових зобов'язань з ПДВ повинно здійснюватися тільки щодо фактичного здійснення господарських операцій, підтверджених належним чином оформленими первинними документами та іншими обліковими документами, складання яких для оформлення операцій певного виду передбачено правовими нормами. При цьому презюмується, що такі документи є достовірними, а зафіксована в них інформація розкриває справжній зміст господарської операції, свідчить про її економічну вигоду (виправданість, ризик).
Як слідує з матеріалів справи, висновками акта перевірки про заниження податкових зобов'язань на загальну суму 245932,87 грн, зокрема, за січень 2018 року - на 13296,30 грн, за березень 2018 року - на 8491,56 грн, за травень 2018 року - на 9070,16 грн, за червень 2018 року - на суму 17812,54 грн, за липень 2018 року - на 27839,04 грн, за серпень 2018 року - на 10202,08 грн, за вересень 2018 року - на 17765,85 грн, за листопад 2018 року - на 22506,33 грн, за січень 2019 року - на 17731,76 грн, за лютий 2019 року - на 10365,97 грн, за березень 2019 року - на 38158,41 грн, за травень 2019 року - на 20487,78 грн, за липень 2019 року - на 15534,26 грн, за серпень 2019 року - на 14325,56 грн, за жовтень 2019 року - на 1564,80 грн, за лютий 2020 року - на 366,01 грн, за травень 2020 року - на суму 414,46 грн, а також на 211 430,00 грн у липні 2021 року, що у свою чергу зумовлено включенням до податкового кредиту ПДВ у вказаній сумі за товарно-матеріальні цінності, послуги, які не призначені для використання в господарській діяльності платника податків (будівельні матеріали, обладнання, шини, автомобіль).
Висновок відповідача про заниження оподатковуваного доходу грунтується на тому, що позивачем було неправомірно включено у 2017-2021 року до складу витрат такі витрати як «інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг» на загальну суму 110 952,36 грн. (згідно колонки 7 Додатку Ф-2 до податкових декларацій про майновий стан і доходи).
Даний висновок про заниження оподатковуваного доходу було зроблено лише на підставі даних ЄРПН та банківських виписок по розрахункових рахунках, а також того, що позивачем не було надано книги обліку доходів та витрат, суми дебіторської та кредиторської заборгованості, вартості та кількості залишків ТМЦ, актів списань, актів виконаних робіт, документально підтверджених витрат на вартість виконаних робіт, наданих послуг, тощо.
Натомість позивачем були надані усі належні документальні підтвердження витрат у 2017-2021 року (в тому числі й визначених у додатку Ф-2 ПД), однак контролюючим органом взято до уваги лише ті, які містились у ЄРПН та пройшли через рахунки в банках. Усі інші витрати, не зважаючи на їх документальне підтвердження, були перевіряючим відкинуті.
Більше того, позивачем надавались відповідні таблиці витрат, в яких детально описувались усі витрати з їх документальним підтвердженням.
Що стосується книг обліку доходів та витрат у фізичній формі то їх дійсно не було надано, оскільки вони були позивачем втрачені з 2021 року, коли він припинив свою підприємницьку діяльність, проте ним надавались такі книги обліку в електронній формі, а також усі інші документи про підтвердження витрат були надані під час перевірки.
При цьому, відповідач не наводить жодних заперечень щодо відповідної первинної документації позивача та відомостей стосовно проведення щодо господарських операцій.
Також, перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_1 у 2018 - 2020 роках придбав товарно-матеріальні цінності та послуги, та за їх рахунок сформовано податковий кредит, що не є спірним. Також до податкового кредиту листопада 2017 року ФОП ОСОБА_1 відповідно до податкової накладної від 16 листопада 2017 року №159 на загальну суму 1 268 580,00 грн, в т.ч. ПДВ 211 430,00 грн, відніс ПДВ з вартості автомобіля (WAUZZZF47JA040368 Audi A4 2.0 TFSI S-line), придбаного в ТзОВ «Ніко Захід Преміум».
Контролюючий орган дійшов висновку, що товарно-матеріальні цінності (будівельні матеріали, обладнання, шини, автомобіль) придбані (використані) не у господарській діяльності платника, оскільки під час проведення перевірки підприємцем не надано актів виконаних робіт (будівництво, ремонт, тощо), актів списання будівельних матеріалів, платіжних документів за виконання робіт підряднику, а також документів щодо використання автомобіля в господарській діяльності позивача (актів виконаних робіт, шляхових листів, товарно-транспортних накладних або інших документів тощо).
Як пояснив позивач, він купував для використання його в господарській діяльності для забезпечення свого основного виробничого процесу (підвезення товарів, ТМЦ та інших необхідних матеріалів, для недалеких відряджень та інших виробничих потреб) з оформленням шляхових листів.
На підтвердження вказаних обставин позивачем долучено до матеріалів справи книги обліку доходів та витрат у електронній формі за 2017-2021 роки з реєстрами витрат; платіжне доручення про купівлю службового авто, видаткова накладна по купівлі транспортного засобу; накази-розпорядження про використання службового автомобіля, акти про введення в експлуатацію авто та його списання; відомості амортизації службового авто; шляхові листи службового автомобіля.
Вказані первинні документи свідчать про те, що позивачем дійсно використовувався вказаний транспортний засіб в його господарській діяльності.
Також, позивачем для забезпечення своєї господарської діяльності придбавались протягом 2018-2021 року торговельне обладнання, будівельні матеріали та деякі інші ТМЦ, при купівлі яких суми ПДВ на суму 245 932,87 грн. були віднесені до податкового кредиту.
Судом встановлено, що наведені ТМЦ є торговельним обладнанням, зокрема столи холодильні та морозильні, стелажі, столи, витяжки, полиці навісні, тощо), що свідчить про те, що позивач використовував їх у своїй безпосередній господарській діяльності - роздрібна торгівля алкогольними напоями (КВЕД «56.30 Обслуговування напоями»).
Також серед цих ТМЦ присутні запасні частини (шини, тощо) для обслуговування вказаного вище автомобіля, що використовувався ним у свої господарській діяльності.
Будівельні матеріали (плитка керамічна, клей, бетон, кабелі, тощо) та сантехнічні вироби (крани, колектори, ніпелі, заглушки, каналізаційні та інші труби, тощо) використовувались позивачем саме для ремонту та утримання орендованого ним приміщення площею 369 кв.м.
При цьому, в даному випадку колегія суддів вважає помилковим висновок суду попередньої інстанції про те, що перелік будівельних матеріалів та обладнання, виконання такого виду робіт (мурування стін, укладення плитки, прокладення каналізації, сантехнічні роботи, ізоляція тощо) потребує професійних вмінь і навичок, оскільки вказана обставина не спростовує факту використання будівельних матеріалів для ремонту та утримання орендованого позивачем приміщення.
Також, неподання у встановленому порядку Повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадять діяльність, за формою №20-ОПП, не спростовує факту використання транспортного засобу у своїй господарській діяльності.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що в ході судового розгляду позивач довів правомірність врахування валових витрат за статтею «інші витрати» (включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг) при визначенні чистого оподатковуваного доходу, за операціями придбання товарно-матеріальних цінностей та придбання автомобіля, які були використані у власній господарській діяльності позивача із здійсненням та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, через що оспорювані податкове повідомлення-рішення від 08 липня 2024 року №0187212407, податкове повідомлення-рішення від 08 липня 2024 року №0187232407, вимога від 08 липня 2024 року №Ф-0187302407 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, рішення від 08 липня 2024 року №0187312407, податкове повідомлення-рішення від 08 липня 2024 року №0187242407 та повідомлення-рішення форми «ПН» №0187272407, яким застосовано штрафну санкцію у сумі 3400,00 грн є протиправними та підлягають скасуванню.
Натомість, у позові позивач вказав, що книга обліку доходів і витрат, яка велася у паперовій формі, втрачена після припинення підприємницької діяльності у 2021 році.
Позивач не надав доказів звернення у встановленому пунктом 44.5 статті 44 ПК України порядку до контролюючого органу з повідомленням про втрату документів, зокрема, книги обліку доходів і витрат.
Відтак відповідачем правомірно прийнято податкове повідомлення-рішення податкове повідомлення-рішення від 08 липня 2024 року №0187282407, яким застосовано штрафну санкцію у сумі 1020,00 грн за ненадання/незберігання позивачем частини документів, а позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального і процесуального права, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, через що судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового, яким адміністративний позов слід задовольнити частково.
Також, відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи видно, що при поданні адміністративного позову позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 5643,50 грн, та за подання апеляційної скарги на рішення суду в розмірі 6916 грн.
Оскільки, Восьмий апеляційний адміністративний суд у своїй постанові дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, то таким чином на користь позивача слід стягнути 12433,91 грн сплаченого судового збору.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 березня 2025 року у справі №140/12730/24 - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 08 липня 2024 року №0187212407, №0187232407, №0187242407, №0187272407, рішення від 08 липня 2024 року №0187312407 та вимогу від 08 липня 2024 року №Ф-0187302407 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління ДПС у Волинській області (код ЄДРПОУ 44106679) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в сумі 12433 (дванадцять тисяч чотириста тридцять три) гривні 91 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
Т. В. Онишкевич