П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
07 липня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/9980/24
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Осіпова Ю.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року, прийнятого в порядку письмового провадження суддею Гордієнко Т.О. у місті Миколаїв, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - Відповідач-1, ГУ ПФУ в Миколаївській області), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - Відповідач-2, ГУ ПФУ у Київській області) в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Київській області від 31.05.2024 року № 143150018594 про відмову в призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Миколаївській області зарахувати до стажу періоди навчання з 01.09.1981 року по 25.07.1983 року;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Миколаївській області зарахувати до стажу періоди роботи за трудовою книжкою від 21.07.1983 року № НОМЕР_1 ;
- здійснити розподіл судових витрат.
Вимоги адміністративного позову обґрунтовано протиправною відмовою ГУ ПФУ у Київській області у призначені пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» через неврахування до страхового стажу, а саме:
- періоду навчання за довідкою від 15.05.2024 року № 737-23 з 01.09.1981 року по 25.07.1983 року, оскільки відсутня зміна прізвища з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 »;
- періодів роботи за трудовою книжкою від 21.07.1983 року № НОМЕР_1 , оскільки виправлення прізвища з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 » на титульній сторінці трудової книжки зроблено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме, відсутні посада та підпис відповідальної особи. Також пенсійним органом не було взято до уваги довідку про укладення шлюбу від 18.11.2014 року № 371, яка видана архівно-інформаційним відділом управління ЗАГС москви, оскільки з червня 2023 року в Україні припинено дію Угоди про гарантії прав громадян державучасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення.
З цього приводу Позивач зазначає, що право на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, так як на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Неприйняття до уваги довідки про укладення шлюбу від 18.11.2014 року № 371, яка видана архівно-інформаційним відділом управління ЗАГС москви, у зв'язку із зупиненням дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року, не може обмежувати Конституційне право та встановлювати підстави для відмови у призначенні, поновленні пенсії з підстав, ніж передбачені Законом № 1058-IV. Більш того, на момент видачі даної довідки Угода була чинною
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.04.2025 року позов задоволено, а саме:
- визнано протиправним та скасовано рішення від 31.05.2024 року № 143150018594;
- зобов'язано ГУ ПФУ у Київській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди період навчання з 01.09.1981 року по 25.07.1983 року, періоди роботи згідно трудової книжки від 21.07.1983 року НОМЕР_2 та повторно розглянути заяву від 25.03.2024 року про призначення пенсії за віком.
- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Київській області на користь ОСОБА_1 судові збір в сумі 1 211, 20 грн..
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Відповідач-2 звернувся до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає його таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, та без повного з'ясування усіх обставин, які мають значення для справи, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення та постановити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, сторона не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, оскільки судом було помилково взято до уваги довідку про укладення шлюбу від 18.11.2014 року за № 371, видана архівно-інформаційним відділом управління ЗАГС москви, оскільки Законом України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» Україна зупинила дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах підписаної від імені України у м. Мінську 22.01.1993 року і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 року № 240/94 ВР, у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь. А також Україна вийшла з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 року і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року, вчиненого від імені України у м. москві 28.03.1997 року і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 року № 140/98-ВР. Видані в цих державах документи, які не мають установленої форми, приймаються на території України за умови проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений, що передбачено Законом України «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів». Таким чином, на час розгляду заяви Позивача, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення не була діючою, так як припинила свою дію ще червні 2023 року. Отже, керуючись викладеним, призначити пенсію Позивачу немає правових підстав, оскільки Позивач не набула необхідного страхового стажу, визначеного ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Дана справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з огляду на таке.
Положеннями ч. 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, 25.03.2024 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Миколаївській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
31.05.2024 року ГУ ПФУ у Київській області розглянуло заяву ОСОБА_1 за принципом екстериторіальності та прийняло рішення про відмову в призначенні пенсії № 143150018594 у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, посилаючись на те, що відповідно до наданих документів страховий стаж особи становить 23 роки 9 місяців 29 днів, для визначення права - 27 років 5 місяців 23 дні, 18 років 02 місяця 25 днів, а необхідний страховий стаж становить 31 рік. До страхового стажу не зараховано:
- період навчання за довідкою від 15.05.2024 року № 737-23 з 01.09.1981 року по 25.07.1983 року, оскільки відсутня зміна прізвища з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 »;
- періоди роботи за трудовою книжкою від 21.07.1983 року № НОМЕР_1 , оскільки виправлення прізвища з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 » на титульній сторінці трудової книжки зроблено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме, відсутні посада та підпис відповідальної особи.
Крім цього, в оскаржуваному рішенні пенсійного органу зазначено наступне:
«Довідка про укладення шлюбу від 18.11.2014 року № 371, видана архівно-інформаційним відділом управління ЗАГС москви не взята до уваги, оскільки Законом України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року» Україна зупинила дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах підписаної від імені України у м. Мінську 22.01.1993 року і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 року № 240/94 ВР, у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь.
Видані в цих державах документи, які не мають установленої форми, приймаються на території України за умови проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений, що передбачено Законом України від 10.01.2022 року № 2933-ІІІ «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів» 1961 року.».
Вважаючи протиправними дії ГУ ПФУ у Київській області, які полягають в непризначені пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з мотивів відсутності необхідного страхового стажу, ОСОБА_1 звернулася до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів на належне пенсійне забезпечення.
Розглянувши справу по суті, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову та наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення пенсійного органу з огляду на його протиправність, оскільки пенсійним органом не було враховано усі обставини та положення законодавства, що мають значення для призначення пенсії Позивачу, як наслідок, Відповідач-2 допустив неналежний розгляд поданої заяви і документів та, відповідно, прийняв необґрунтоване рішення про відмову Позивачу у зарахуванні певних періодів роботи до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується із висновком суду попередньої інстанції про задоволення позову, виходячи з наступного.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Так, відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктами 2.6 та 2.9. Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях від 29.07.1993 року № 58, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України, передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що саме трудова книжка працівника є основним документом, що підтверджує його стаж роботи.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 року по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 року по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 року по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 року по справі № 242/2536/16-а.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведеної норми свідчить про те, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 року по справі № 444/2480/16-а.
У той же час, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 року по справі № 234/13910/17 та від 07.03.2018 року по справі № 233/2084/17.
Натомість, наведений порядок підтвердження трудового стажу є обов'язковим в разі відсутності в трудовій книжці відомостей про роботу. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.02.2021 року по справі № 439/905/17.
З огляду на викладене, однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Натомість, Відповідачем-2 не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
При цьому, на працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення Позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальні недоліки оформлення записів трудової книжки, якщо недоліки допущені із вини адміністрації підприємства, у даному випадку щодо відсутності назви підприємства в записі про прийняття на роботу.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 року по справі № 687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
Верховний Суд у постановах від 28.02.2018 року по справі №428/7863/17, від 24.05.2018 року по справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 року по справі №423/1881/17, від 29.03.2019 року по справі №548/2056/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
З наведеного вище вбачається, що не зарахування до страхового стажу Позивача періодів роботи за трудовою книжкою від 21.07.1983 року № 6950954 з підстав відсутності посади та підпису відповідальної особи, яка зробила відповідні виправлення на титульній сторінці трудової книжки, при вірно заповнених даних про періоди роботи та наявності печатки підприємства, свідчить про надмірний формалізм пенсійного органу, та такі дії пенсійного органу є протиправними.
Щодо неприйняття до уваги довідки про укладення шлюбу від 18.11.2014 року за № 371, яка видана архівно-інформаційним відділом управління ЗАГС москви, колегія виходить з наступного.
Як встановлено ч. 1 ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
За юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права - це панування права в суспільстві; верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо; всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України; справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права; у сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 02.11.2004 № 15-рп/2004).
За висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 07.10.2009 в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення ст. 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону № 1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі, Україна та рф (далі - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (ст.5 Угоди).
Згідно п. 2 ст. 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Законом України від 01.12.2022 року № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (далі - Закон № 2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022 року, зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 року і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 року №240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року, ратифікованого Законом України від 03.03.1998 №140/98-ВР.
Як з'ясовано колегією суддів, спірна довідка про укладення шлюбу від 18.11.2014 року за № 371 видана архівно-інформаційним відділом управління ЗАГС москви, проте не прийнята до уваги пенсійним органом через відсутність апостилю.
Разом з тим, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав», під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необґрунтованість твердження пенсійного органу про необхідність проставлення апостилю, оскільки архівні довідки, яка видані на території російській федерації, станом на 24.02.2022 року, приймалися на території України без спеціального посвідчення.
В свою чергу, при зверненні до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії Позивачем було надано спірну довідку, відповідно до якої в архівно-інформаційному відділі Управління РАЦС москви по генеральному консульству срср в Банагурі є актовий запис про укладення шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за № 6 від 24.11.1990 року та після укладення шлюбу присвоєні прізвища: чоловіку « ОСОБА_3 », а дружині « ОСОБА_3 ».
Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Як визначено ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
В силу статей 8 та 22 Конституції України, статті 7 КАС України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України, як актом прямої дії.
Відповідно до ст. 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).
Рішенням ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України», зокрема у пункті 54 цього рішення ЄСПЛ, суд зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Втручання ГУ ПФУ у Київській області у право ОСОБА_1 на мирне володіння своїм майном, у вигляді пенсії - є таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).
Отже, встановлення відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право Позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене, відмова ОСОБА_1 у призначенні пенсії, була здійснена не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, мало місце втручання у право власності, і таке втручання не було законним.
Тобто в розрізі даної справи, при підтвердженні трудового стажу, як громадянин України, ОСОБА_1 наділена правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Зазначене кореспондується з правовою позицією, викладеною в рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 року по справі № 805/402/18 щодо права особи володіння своїм майном.
За таких обставин, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про протиправну відмову у зарахуванні до страхового стажу Позивача періоду навчання з 01.09.1981 року по 25.07.1983 року, а також періоди роботи згідно трудової книжки від 21.07.1983 року НОМЕР_2 .
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Твердження апелянта про порушення і неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 316 КАС України).
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Суддя-доповідач: М.П. Коваль
Суддя: Ю.В. Осіпов
Суддя: К.В. Кравченко