П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
07 липня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/3609/25
Перша інстанція: суддя Іванов Е.А.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Інформаційного центру «Одеса» управління інформації ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
05 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 » (військова частина НОМЕР_1 ) управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті грошового забезпечення за період з 06.03.2024 по 06.09.2024 включно;
- зобов'язати Інформаційний центр « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (військова частина НОМЕР_1 ) управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити йому середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку за період з 06.03.2024 по 06.09.2024.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що що його виключено зі списків особового складу 05.03.2024 року, а крайню виплату при звільненні відповідачем здійснено 11.07.2024 року - на виконання рішення по справі №420/32195/23, тобто поза межами строку встановленого статтею 116 КЗпП України. Викладене, на переконання позивача, є підставою для нарахування і виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до приписів ст.117 КЗпП та отримання компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків їх виплати.
Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначючи, що індексація не є сумою що належить звільненому працівникові від підприємства, а отже у разі прострочення виплати індексації грошових доходів населення, як то в даному випадку, не здійснюється нарахування та виплата відшкодування за час затримки.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зокрема, апелянт зазначає, що позивач намається повторно стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Так, апелянт зазначив, що рішенням Одеського окружного аміністративного суду по справі № 420/432/25 від 14.04.2025 року вже стягнуто на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 6 місяців.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлені та з матеріалів справи вбачаються наступні обставини.
ОСОБА_1 проходив військову службу в Інформаційному центрі «Одеса» (військова частина НОМЕР_1 ) управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України по 08.03.2024 року.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 » (військова частина НОМЕР_1 ) управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України від 05.03.2024 року №4 Р-ОС підполковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби, виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення на підставі наказу начальника Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України від 12.02.2024 р. №8 т Р-ОС зп п.п. «г» (через сімейні обставини) п.3 ч.5 ст.26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу».
При звільнені з військової служби з ним не був проведений повний розрахунок.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/14398/24 від 25 липня 2024 року, залишеним без змін П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2024 року, зокрема, зобов'язано Інформаційний центр “Одеса» (військова частина НОМЕР_1 ) Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01.10.2020 року по 20.05.2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум.
17 січня 2025 року відповідач на виконання рішенняя по справі № 420/14398/24 виплатив на користь позивача грошове забезпечення у сумі 365 207,37 грн.
Враховуючи, що відповідач провів остаточний розрахунок при звільненні з порушенням строків ст.116, 117 КЗпП, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що станом на день звільнення позивача зі служби відповідачем не було проведено з ним повного розрахунку. З огляду на це, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу» тощо.
Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.
Отже, в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа № 340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа № 826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа № 824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа № 2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 18 листопада 2022 року у справі № 1.380.2019.005781.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Судова колегія звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця. Відшкодування ж передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Враховуючи, що повний розрахунок із позивачем було проведено не у день його виключення зі списків особового складу 05.03.2024 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, є підстави для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, суд першої інстанції зробив правильний висновок що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати повного розрахунку при звільненні.
Разом з тим, судова колегія наголошує, що в незалежності від того, коли з позивачем відбувся остаточний розрахунок при звільненні: в грудні 2024 року чи в січні 2025 року, або пізніше, але після 19 липня 2022 року, тобто під час дії нової редакції ст.117 КЗпП України, тривалість періоду, за який може бути стягнено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, не може бути більшим, ніж півроку.
Так, середній заробіток за період за період з 05.03.2024 по 17.01.2025 обчислюється із застосуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом в постанові по справі № 380/15041/22 від 31 січня 2025 року.
В свою чергу, як вбачається з доводів апеляційної скарги та підтверджується відомостями з ЄДРСР, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року по справі № 420/432/25 вже стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.03.2024 року по 08.09.2024 року у сумі 314 708 (триста чотирнадцять тисяч сімсот вісім) грн. 08 коп.
Тобто на користь позивача вже стягнутий з ВЧ НОМЕР_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який не може становити більше ніж за 6 місяців, в межах іншої справи.
За приписами ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Фактично, в межах розгляду цієї справи, ОСОБА_1 намагається повторно вирішити вимогу про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, які вже вирішені у справі № 420/432/25, що є неприпустимим.
Враховуючи викладене, судова колегія наголошує, що зміна дати остаточного розрахунку ОСОБА_1 , в даному випадку (у період дії чинної редакції ст.117 КЗпП України), не свідчить про наявність підстав для повторного зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток, за період який обмежується шістьма місяцями.
Суд першої інстанції на наведене уваги не звернув, у зв'язку і чим дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до п.1, п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 10 лютого 2025 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.ст.9, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_2 - задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року - скасувати з прийняттям постанови відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко