Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
07 липня 2025 року № 520/4357/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кухар М.Д. розглянувши у порядку скороченого провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.,м. Харків,Харківський р-н, Харківська обл.,61022, код ЄДРПОУ14099344) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому, після уточнення позовних вимог, просила суд:
-визнати неправомірною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області в зарахуванні до стажу роботи ОСОБА_1 при призначенні пенсії періоду роботи з 01.01.1992 року по 21.03.1992 року, періоду знаходження на статусі безробітного з 09 серпня 1992 року по 19 березня 1993 року, а також періоду роботи з 09.09.1985 по 21.03.1992 року в районі Крайньої Півночі на пільгових умовах, тобто один рік роботи за один рік 6 місяців.
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи з 01.01.1992 року по 21.03.1992 року, період знаходження на статусі безробітного з 09 серпня 1992 року по 19 березня 1993 року, а також періоду роботи з 09.09.1985 по 21.03.1992 року в районі Крайньої Півночі, на пільгових умовах, а саме один рік роботи у вказаний період часу у районі Крайньої Півночі, за один рік та шість місяців.
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести ОСОБА_1 з 06.05.2023 року перерахунок пенсії за віком з урахуванням періодів роботи з 01.01.1992 року по 21.03.1992 року, період знаходження на статусі безробітного з 09 серпня 1992 року по 19 березня 1993 року, а також з 09.09.1985 по 21.03.1992 року в районі Крайньої Півночі, на пільгових умовах, а саме один рік роботи у вказаний період час/у районі Крайньої Півночі, за один рік та шість місяців, враховуючи фактично виплачені кошти.
Дослідивши надані матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 звернулась до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком. На підставі її заяви, з 06 травня 2023 року була призначена пенсія за віком, довічно.
В подальшому позивач звернулась до органів пенсійного фонду з заявою про перерахунок пенси.
При цьому, як при призначенні, так і при перерахунку пенсії, до страхового стажу не враховані періоди роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 25.07.1983 року, оскільки дата народження, на думку пенсійного органу не підтверджувала належність трудової книжки позивачу.
Крім того, не враховано пенсійним органом період роботи з 1985 року по 1992 рік на території СРСР та Російсько Федерації, а також період отримання допомоги по безробіттю з 1992 року по 1993 рік.
Також, пенсійним органом не враховано обставини роботи в районах Крайньої Півночі, відповідно за який позивач має право на пільгове обчислення стажу за періоди роботи.
Пенсійним органом враховано виключно періоди роботи:
01.09.1980 рік - 29.06.1985 рік (Навчання);
14.03.1995 рік - 05.05.1996 рік;
06.05.1996 рік - 06.09.1996 рік;
07.09.1996 рік - 01.11.1999 рік;
02.11.1999 рік - 10.07.2003 рік;
11.07.2003 рік - 31.12.2003 рік;
01.01.2004 рік - 02.07.2018 рік;
03.07.2018 рік - 17.01.2019 рік;
14.05.2019 рік - 07.02.2020 рік (безробіття).
Для встановлення факту належності трудової книжки саме позивачу, а не іншій особі, позивач звернулась до суду з відповідною заявою про встановлення юридичного факту.
За наслідком розгляду справи №545/4299/24 Київським районним судом м. Полтави прийнято рішення від 18 листопада 2024 року, відповідно до якого, встановлено факт належності позивачу трудової книжки серії НОМЕР_2 від 25.07.1983 року.
Вказане рішення набуло законної сили 19 грудня 2024 року, після чого позивач звернулась до пенсійного органу, для перерахунку пенсії та врахування до страхового стажу періодів визначених в трудовій книжці НОМЕР_2 від 25.07.1983 року.
За наслідком отримання рішення суду відповідачем, позивач отримала протокол перерахунку пенсії від 02.01.2025 року, в якому є посилання на рішення про перерахунок пенсії від 03.01.2025 року.
Відповідно до зазначеного протоколу, перерахунок здійснений 26 грудня 2024 року.
Також, в зазначеному протоколі зазначено періоди роботи, які відповідачем визнано та взято для обрахування стажу, а саме:
01.09.1980 рік - 29.06.1985 рік (Навчання);
09.09.1985 рік - 31.12.1991 рік,-
01.08.1994 рік - 01.03.1995 рік;
14.03.1995 рік - 05.05.1996 рік;
06.05.1996 рік - 31.12.2003 рік,-
01.01.2004 рік - 02.07.2018 рік;
03.07.2018 рік - 17.01.2019 рік;
14.05.2019 рік - 07.02.2020 рік (безробіття).
Отже, з урахуванням даних з трудової книжки серії НОМЕР_2 від 25.07.1983 року пенсійним органом не враховано, що позивач працювала не 09.09.1985 рік по 31.12.1991 рік, а 09.09.1985 рік - 21.03.1992 рік (записи №5-7 трудової книжки), не зарахували період знаходження в центрі зайнятості з 09.08.1992 року по 19.03.1993 року (записи трудової книжки №8-9).
Крім того, з урахуванням даних трудової книжки, у період 09.09.1985 рік - 21.03.1992 рік позивач працювала на Сургутському ДСК, що свідчить про роботу в даному періоді в районах Крайньої Півночі (про що зазначено у самій трудовій книжці), у зв'язку з чим позивач має право на пільгове обчислення стажу за періоди роботи з 09.09.1985 року по 21.03.1992 року із розрахунку один рік роботи в районах Крайньої Півночі, як один рік та шість місяців такої роботи.
З розрахунку періодів роботи, протоколу перерахунку пенсії, вбачається, що пенсійним органом проігноровано вказаний факт та визначена кратність, навіть не за весь період, а тільки 09.09.1.985 рік - 31.12.1991 рік, як одиниця, замість правильного 1,6.
Позивач вважає, що неврахування відповідачем періодів згідно трудової книжки, а саме з 01.01.1992 року по 21.03.1992 року, з 09.08.1992 року по 19.03.1993 рік, а також не врахування правильного коефіцієнту за період роботи в районах Крайньої Півночі за період з 09.09.1985 рік - 21.03.1992 рік із розрахунку один рік роботи в районах Крайньої Півночі, як один рік та шість місяців такої роботи, є неправомірним, а тому є підстави для призначення пенсії з урахуванням повного періоду роботи позивача з 09.09.1985 рік - 21.03.1992 рік, період знаходження в центрі зайнятості з 09.08.1992 року по 19.03.1993 року, а також врахування правильного коефіцієнту за період роботи в районах Крайньої Півночі, як один рік та шість місяців такої роботи за період з 09.09.1985 рік - 21.03.1992 рік, що стало підставою для звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку вищенаведеному, суд вказує наступне.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Конституційний Суд України у рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 зазначив, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами.
Право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Згідно частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-У, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІУ від 09.07.2003 (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування на час звернення позивача із заявою про зарахування спірного періоду роботи до стажу роботи в кратному розмірі визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ГУ (далі - Закон № 1058-ІУ), відповідно до частини 4 статті 24 якого періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно ч. 1 ст. 8 вказаного Закону право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Відповідно до положень статті 1 Закону № 1058-ІУ страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Частиною 1 статті 24 Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Як передбачено частиною 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" - Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
При цьому, згідно з частиною 4 статті 24 цього Закону періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До набрання чинності нормами Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" правила обчислення стажу роботи громадянина у цілях пенсійного забезпечення визначались, зокрема, ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", ч.І якої містила положення про те, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Частиною 3 ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" окреслювались спеціальні випадки включення до стажу роботи періодів іншої діяльності громадянина.
Згідно ст. 62 Закону «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній.
У пунктах 1 та 2 Порядку зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Разом з тим, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку №637).
Відповідно до положень статті 4 Закону № 1058-ІУ законодавство про пенсійне забезпечення базується, зокрема, на міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення). Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Згідно з статтею 7 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року пенсійне забезпечення громадян держав-учасників Угоди та членів їх сімей здійснюються відповідно до законодавства держави, на території якого вони проживають.
Всі видатки, пов'язані з здійсненням пенсійного забезпечення за вказаною Угодою, несе держава, яка надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми договорами (стаття 3 вказаної Угоди).
Згідно з статтею 6 зазначеної Угоди призначення пенсій громадянам держав- учасників Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсії на пільгових умовах та за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якого з держав-учасниць, а також на території колишнього СРСР за час до вступу в силу цієї Угоди. Нарахування пенсій відбувається з заробітку (доходу) за період роботи, який зараховується в трудовий стаж.
Таким чином, Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії, і відповідно, заробіток за такий період також підлягає включенню при обчисленні пенсії.
Відповідно до статті 11 вказаної Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Основні напрями співробітництва Сторін у галузі трудової діяльності та соціального захисту осіб (далі працівники) і членів їхніх сімей, які постійно проживають на території однієї з держав Сторін і провадять свою трудову діяльність на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності (далі роботодавці або наймачі) на території іншої держави Сторін відповідно до законодавства Сторони працевлаштування врегульовано Угодою про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15.04.1994.
Відповідно до статті 9 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів питання пенсійного забезпечення працівників і членів їхніх сімей регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року або (і) двосторонніми угодами.
Згідно з положеннями статті 4 зазначеної Угоди кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про надання звання, розряду, кваліфікації та інші неодмінні для провадження трудової діяльності документи і завірений у встановленому на території Сторони виїзду порядку переклад їх державною мовою Сторони працевлаштування або російською мовою. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
У разі остаточного виїзду трудівника-мігранта зі Сторони працевлаштування роботодавець (наймач) видає йому довідку або інший документ, який містить відомості про тривалість роботи та заробітну плату помісячно.
Відповідно до статті 7 зазначеної Угоди оподаткування трудових доходів працівників Сторони працевлаштування здійснюється в порядку та розмірах, встановлених законодавством Сторони працевлаштування. Сторони не допускають подвійного оподаткування зароблених працівниками коштів.
Таким чином, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність та відповідно до наданих державами- учасницями міжнародних угод документів на підтвердження наявності відповідного стажу.
Відповідно до абзацу 11 підпункту 2 пункту 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок № 22-1) особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, передбачені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, а за періоди роботи після 01 січня 2004 року додатково надається інформація, отримана органами, що призначають пенсію, від відповідних фондів держав-учасниць міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення (в довільній формі) про сплату страхових внесків.
Суд вказує, що у спірний період роботи позивача діяли норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ), у відповідній редакції, відповідно до положень статті 56 якого до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У пункті 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З системного аналізу наведених норм вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості, зазначені неповні чи неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.
Таким чином, законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до ст. 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу для обчислення пенсії зараховується період одержання допомоги по безробіттю. Підставою для зарахування періоду до 01.01.2004 р. є записи у трудовій книжці, внесені органом державної служби зайнятості населення. А от після 01.01.2004 р. до страхового стажу зараховуються періоди, коли людина перебувала на обліку в центрі зайнятості і отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації (ст. 24 Закону № 1058-ІУ/
Матеріалами справи підтверджено, що 18 листопада 2024 року Київським районним судом м. Полтави прийнято рішення у справі №545/4299/24, відповідно до якого, встановлено факт належності позивачу трудової книжки серії НОМЕР_2 від 25.07.1983 року.
Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 25.07.1983 року:
-під записом №5 відображено, що 09 вересня 1985 позивача прийнято на посаду майстра згідно наказу №73-к від 09 вересня 1985 року (проставлена відмінка про роботу в умовах крайньої Півночі), а відповідно до запису під номером №6 зазначено, що Сургутський ДСК передано до складу тресту «Сургутспецжилстрой», згідно запису №7 зазначено, що позивача звільнено 21 березня 1992 року з посади у зв'язку з скороченням штату працівників на підставі п.1 ст. 33 КзПП;
-під записом №8 позивачу присвоєно статус безробітної 09 серпня 1992 року, а під записом №9 знято статус безробітного 19 березня 1993 року.
Частиною першою статті 4 Закону № 1058-ІУ передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року № 1906-ГУ укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід'ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
13 березня 1992 року в рф підписано Азербайджаном, Російською Федерацією, Білоруссю, Таджикистаном, Вірменією, Туркменістаном, Казахстаном, Узбекистаном, Киргизстаном, Україною та Молдовою Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка базується на територіальному принципі.
Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі Угода від ІЗ березня 1992 року) визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди від 13 березня 1992 року встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.
Згідно зі статтею 6 Угоди від 13 березня 1992 року призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільговій основі і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь- якої із цих країн, а також на територіях колишнього СРСР за час до вступу в силу даної Угоди (пункти 1, 2 статті. 6).
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах-учасницях Угоди введена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії (пункт 3 статті 6 вказаної Угоди).
Крім того, відповідно до положень Угоди між Урядом України і Урядом рф про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14 січня 1993 року (далі Угода від 14 січня 1993 року), а саме статті 6, працівники Сторони виїзду, які працюють на території Сторони працевлаштування, користуються правами та виконують обов'язки, що встановлені трудовим законодавством Сторони працевлаштування (включаючи питання трудових відносин, колективних договорів, оплати праці, режиму робочого часу та часу відпочинку, охорони та умов праці та інші). Трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво та інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Статтею 7 Угоди від 14 січня 1993 року встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Статтею 11 цієї ж Угоди визначено, що необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Відповідно до частини третьої статті 6 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15 квітня 1994 року, ратифікованої Законом України № 290/95-ВР від 1.1 липня 1.995 року, працівники користуються правами і виконують обов'язки, встановлені трудовим законодавством сторони працевлаштування.
Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав № 01-1/2-07 від 26 березня 2008 року визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди від 13 березня 1992 року встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.
Отже, наведенні положення Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, гарантуючи захист прав громадян у сфері пенсійного забезпечення, стосуються призначення пенсії та передбачають, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються лише при призначенні пенсії.
Суд вказує, що аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-», від 16 квітня 2020 року у справі №555/2250/16-а від 17 червня 2020 року у справі №646/1911/17, від 21 лютого 2020 року у справі № 291/99/17 та від 06 липня 2020 року у справі № 345/9/17.
Згідно з частиною першою статті 40 Закону № 1058-17 для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по ЗО червня 2000 року незалежно від перерв.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
Суд зазначає, що ч.2. ст. 13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, зазначено, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави- учасниці, на території якої вони проживають.
Судом встановлено, що отримавши рішення Київського районного суду м. Полтави від 18.11.2024 року Відповідачем враховано тільки частину трудового стажу починаючи з 09 вересня 1985 року по 31 грудня 1991 року та не враховані періоди з 01 січня 1992 року по 21 березня 1992 року, а також період з 09 серпня 1992 року по 19 березня 1993 року.
Разом з тим, не зарахований відповідачем до страхового стажу період роботи в Російській Федерації з 01.01.1992 року по 21.03.1992 року, а також знаходження на обліку по безробіттю з 09 серпня 1992 року по 19 березня 1993 року, відноситься до періоду, коли приведені вище угоди були чинними для України, тому зазначені періоди, на думку суду, мають бути зараховані до страхового стажу позивача.
Щодо визначення коефіцієнту за період роботи в умовах районів Крайньої Півночі.
Згідно з п. 5 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.
Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», Рада Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року №148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі».
Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами (абз.З п.5 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Відповідно до п.п. «б» п. 7 «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, за період роботи до 01 січня 1991 року на Крайній Півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген надаються договори або інші документи, що підтверджують право працівника на пільги, передбачені для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі чи місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Таким чином, трудовий договір є не єдиним документом, який може підтверджувати роботу в районах Крайньої Півночі.
Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
З трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що вона у період з 09.09.1985 року по 21.03.1992 працювала на підприємстві в м. Сургут. Відповідно до Переліку районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженого Радою Міністрів СРСР від 10.11.1967 р. № 1029, м. Сургут відноситься до Району Крайньої Півночі, про що також, проставлено примітку у трудовій книжці.
Підпунктом «д» п. 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» передбачає, що робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.
Відповідно до п. З Рада Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року №148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 1 березня 1960 року зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 1 березня 1960 року - за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.
Згідно з пунктами 1, 2 Розділу 1 Інструкції №530/П-28, пільги, встановлені Указами Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 «Про впорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» і від 26 вересня 1967 року «Про розширення пільг для осіб, що працюють з районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», надаються всім робочим і службовцям (в тому числі місцевим жителям і іншим особам, прийнятим на роботу на місці) державних, кооперативних і громадських підприємств, установ, організацій, що знаходяться в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі».
Враховуючи, що період роботи позивача з 09.09.1985 по 21.03.1992 року в районах Крайньої Півночі підтверджується трудовою книжкою, копія якої міститься матеріалах пенсійної справи, і яка підтверджує право позивача на користування пільгами, передбаченими Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", вважаємо, що відповідачем безпідставно не розраховано при призначенні пенсії спірний стаж роботи із розрахунку один рік такої роботи, як один рік та шість місяців.
Окрім того, зазначені відомості про періоди роботи позивача з 09.09.1985 року по 21.03.1992 рік в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до них, підтверджуються архівними довідками від 17.04.2019 №С-1084/1, №С-1084/2.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин необхідно враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд вказує, що аналогічний правовий висновок зазначеного вище міститься у постановах Верховного Суду від 22.02.2021 у справі №266/258/16-а, від 18.06.2020 у справі №537/1415/17, від 18.06.2020 у справі №140/1319/16-а, від 10.09.2019 у справі № 348/2208/16-а, які враховуються судом при вирішенні даної справи відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від ІЗ січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від ЗО жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Суд також вказує, що строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв'язку з не проведенням перерахунку пенсії з вини відповідного суб'єкта владних повноважень, немає, що підтверджується правовою позицією стосовно застосування процесуального строку у спорах, пов'язаних із правом особи на соціальний захист, викладеній у постановах Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 164/1904/14-ц, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 6 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, від 20 травня 2020 року (справа № 815/1226/18), у постановах Верховного Суду, зокрема, від 24 квітня 2018 року у справі № 646/6250/17, ЗО жовтня 2018 року у справі № 493/1867/17, 22 січня 2019 року у справі № 201/9987/17(2- а/201/304/2017), 29 листопада 2019 року у справі № 642/7479/16-а, ЗО січня 2020 року у справі № 554/5119/16-а, 23 липня 2020 року у справі № 761/28365/16-а, а також постанови 24 листопада 2020 року у справі №815/460/18.
Крім того, частиною 1 статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Статтею 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
В Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02,1999 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно- правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
За статтею 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19 червня 2018 року у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Проаналізувавши наведене, суд приходить до висновку про визнання неправомірною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області в зарахуванні до стажу роботи ОСОБА_1 при призначенні пенсії періоду роботи з 01.01.1992 року по 21.03.1992 року, періоду знаходження на статусі безробітного з 09 серпня 1992 року по 19 березня 1993 року, а також періоду роботи з 09.09.1985 по 21.03.1992 року в районі Крайньої Півночі на пільгових умовах, тобто один рік роботи за один рік 6 місяців.
Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги, що судом визнано неправомірною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області в зарахуванні до стажу роботи ОСОБА_1 при призначенні пенсії періоду роботи з 01.01.1992 року по 21.03.1992 року, періоду знаходження на статусі безробітного з 09 серпня 1992 року по 19 березня 1993 року, а також періоду роботи з 09.09.1985 по 21.03.1992 року в районі Крайньої Півночі на пільгових умовах, тобто один рік роботи за один рік 6 місяців, а тому суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, заявлених позивачем, шляхом зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо зарахуванні до стажу роботи ОСОБА_1 при призначенні пенсії періоду роботи з 01.01.1992 року по 21.03.1992 року, періоду знаходження на статусі безробітного з 09 серпня 1992 року по 19 березня 1993 року, а також періоду роботи з 09.09.1985 по 21.03.1992 року в районі Крайньої Півночі на пільгових умовах, тобто один рік роботи за один рік 6 місяців.
Суд зазначає, що згідно з вимогами ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з ме тою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів влад них повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень тау спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, протягом розумного строку.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Таким чином, проаналізувавши наведене, суд вважає за необхідне вказати, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, частково підтверджені нормативно та документально, а тому є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 243, 244, 245, 246 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд.5, Дер-м,п.3,пов.2,м. Харків,Харківський р-н, Харківська обл.,61022, код ЄДРПОУ14099344) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити частково.
Визнати неправомірною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області в зарахуванні до стажу роботи ОСОБА_1 при призначенні пенсії періоду роботи з 01.01.1992 року по 21.03.1992 року, періоду знаходження на статусі безробітного з 09 серпня 1992 року по 19 березня 1993 року, а також періоду роботи з 09.09.1985 по 21.03.1992 року в районі Крайньої Півночі на пільгових умовах, тобто один рік роботи за один рік 6 місяців.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву щодо зарахування до стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи з 01.01.1992 року по 21.03.1992 року, період знаходження на статусі безробітного з 09 серпня 1992 року по 19 березня 1993 року, а також періоду роботи з 09.09.1985 по 21.03.1992 року в районі Крайньої Півночі, на пільгових умовах, а саме один рік роботи у вказаний період часу у районі Крайньої Півночі, за один рік та шість місяців.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Кухар М.Д.