Іменем України
07 липня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/1061/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Качанок О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01 січня 2020 року по 11 листопада 2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01 січня 2020 року по 11 листопада 2020 року, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, підйомної допомоги, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, додаткової грошової винагороди, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби за період з 01 січня 2020 року по 11 листопада 2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, підйомної допомоги, компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, додаткової винагороди, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби за період з 01 січня 2020 року по 11 листопада 2020 року, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій.
Позивач з 24.12.2016 по 11.11.2020 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 11.11.2020 № 325 позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та знято з усіх видів забезпечення.
09 березня 2025 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 з проханням виплатити та перерахувати йому грошове забезпечення за весь період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, а також починаючи з 01 січня 2020 року.
Відповідач відповідь не надав.
При цьому, позивач вважає, що йому неналежним чином обчислювалось грошове забезпечення у спірний період.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, про що 03.06.2025 надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.
Відповідач з посиланням на постанову Верховного Суду України від 11.02.2021 у справі № 200/3757/20-а вказує, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим званням), як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом саме на 01.01.2018.
Також зазначено, що відповідно до пункту 4 Постанови № 704 (постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 набула чинності 20.05.2023), внесені зміни, а саме: установлено, що розміри посадових окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховується виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Відповідно до довідок фінансово-економічної служби позивачу було нараховане грошове забезпечення в повному обсязі, відповідно до законодавства України.
Позивач не звертався стосовно виплат та компенсацій до свого безпосереднього начальника. Відповідних рапортів не подавав.
Отже, відповідач вважає, що будь-якої вини чи протиправних дій з його боку стосовно позивача не допущено.
Ухвалою суду від 26.05.2025 відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , є учасником бойових дій, проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , зокрема у період з 24.12.2016 по 11.11.2020, що підтверджується копіями паспорта громадянина України, картки платника податків, витягу з реєстру територіальної громади від 15.05.2025 № 2025/006390590, посвідчення серії НОМЕР_3 , витягу із послужного списку від 01.07.2024 № 609/7843 ОСОБА_1 , витягів з наказів командира військової частини польова пошта НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 24.12.2016 № 372 та командира військової частини НОМЕР_1 від 11.11.2020 № 325.
Так, відповідно до витягу з наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_4 (в подальшому перейменована на військову частину НОМЕР_1 ) (по стройовій частині) від 24.12.2016 № 372 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини з 24 грудня 2016 року.
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11.11.2020 № 325 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 11 листопада 2020 року.
Також вказаним наказом, серед іншого, визначено виплатити грошову допомогу у разі звільнення у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік, - за 04 роки та грошову компенсацію за 20 діб невикористаної відпустки за 2019 рік, за 33 доби невикористаної відпустки за 2020 рік, за 56 діб невикористаної додаткової відпустки за 2017, 2018, 2019, 2020 рік, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту».
З довідок про грошове забезпечення ОСОБА_1 за 2020 рік та про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій для обчислення пенсії вбачається, що грошове забезпечення позивача за період, зокрема, з січня 2020 року по листопад 2020 року обчислювалось виходячи з розмірів: посадового окладу - 3170,00 грн, окладу за військовим званням - 600,00 грн.
Враховуючи наведене та виходячи з аналізу додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 вбачається, що посадовий оклад позивача у спірний період обчислювався виходячи з 9 тарифного розряду та коефіцієнту до нього 1,8.
Також відповідно до додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 посадовий оклад за військове звання позивача обчислювався у спірний період виходячи з тарифного коефіцієнту 0,34.
Таким чином з наведеного вбачається, що розміри посадового окладу та окладу за військове звання позивача у спірний період, визначені виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018 (1762 гривні) шляхом множення на відповідні тарифні коефіцієнти, що встановлені додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704:
- посадовий оклад: 1762 грн х 1,8 = 3171,60 грн, у якому згідно з п. 1 примітки додатку 1 цифри 1,60 (тобто до 4,99) відкидаються, а тому розмір окладу складає 3170,00 грн;
- оклад за військове звання у спірний період: 1762 грн х 0,34 = 599,08 грн, який згідно з п. 1 примітки додатку 14 округлюється до 600,00 грн.
Також з довідки про грошове забезпечення вбачається, що у спірний період позивачу виплачено грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, компенсацію за невикористані дні відпустки.
Відповідач не заперечує, що у спірний період розмір посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, обчислювались виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного станом на 01.01.2018.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Згідно з частиною 5 статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (надалі - Закон № 2011-XII).
Окрім того, цей Закон встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з частинами першою - третьою статті 9 Закону 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Частиною 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (надалі - Постанова № 704), яка набрала чинності 01 березня 2018 року.
Постановою № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
За приписами пункту 2 вказаної постанови, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатком 1 до зазначеної постанови визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови № 704 було визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Посадові оклади осіб рядового, сержантського і старшинського (осіб рядового і молодшого начальницького) складу установлюються за 1-12 розрядами. Посадові оклади за окремими посадами осіб рядового, сержантського і старшинського (осіб рядового і молодшого начальницького) складу понад 12 тарифний розряд визначаються керівниками державних органів (примітка 2 до Додатку 1 вказаної постанови).
Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень (примітка Додатку 14 до Постанови № 704 в первинній редакції).
21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Разом з тим, Закон України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового обслуговування, соціального захисту, культури, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Також слід відзначити, що Кабінет Міністрів України в межах свої повноважень встановлює величину грошового забезпечення, зокрема, військовослужбовців.
Відтак, на думку суду, зазначення у пункті 4 Постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення.
Разом з тим, суд наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому, суд зазначає, що пунктом 8 «Прикінцевих положень» Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX), таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема, грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 рік, не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Водночас, починаючи з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідали правовим актам вищої юридичної сили.
Подібні правові висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у справі № 440/6017/21 (постанова від 02 серпня 2022 року).
Так, у постанові від 02 серпня 2022 року у вищевказаній справі Верховний Суд на підставі аналізу наведених вище норм права дійшов таких правових висновків:
«1) з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік);
3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням».
У подальшому такий висновок був підтриманий Верховним Судом у постановах від 31.08.2022 у справі № 120/8603/21-а, від 14.09.2022 у справі № 500/1886/21, від 16.11.2022 у справі № 120/648/22-а, від 31.01.2023 у справі № 160/14866/21, від 29.03.2023 у справі № 640/8668/21, від 30.03.2023 у справі № 320/9431/21, від 05.04.2023 у справі № 340/3604/22, від 15.12.2023 у справі № 380/17639/22, від 28.03.2024 у справі № 160/3235/23, від 02.04.2024 у справі № 340/608/23, від 02.04.2024 у справі № 300/6337/21, від 04.04.2024 у справі № 160/16602/21, від 09.05.2024 у справі № 340/4085/23, від 12.09.2024 у справі № 260/9408/23, від 17.10.2024 у справі № 160/11051/22 та від 26.11.2024 у справі № 320/46484/23.
Також суд враховує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 скасовано в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови задоволено. Визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Посилання відповідача на висновки Верховного Суду, зокрема, викладені в постанові від 11.02.2021 у справі № 200/3757/20-а є нерелевантними до даних спірних правовідносин, оскільки вказана справа відрізняється характером спірних правовідносин, а отже не є подібною та не підлягає застосуванню при розгляді даної справи.
Підсумовуючи суд зазначає, що з огляду на збільшення розміру прожиткового мінімуму з 01.01.2020 відповідно до закону про Державний бюджет на відповідний рік, у позивача виникло право на перерахунок його грошового забезпечення з урахуванням нового (збільшеного) розміру прожиткового мінімуму.
Проте, за спірний у цій справі період проходження позивачем служби (з 01.01.2020 по 11.11.2020), вказаний вище перерахунок не проводився та у зазначений період продовжувалось застосування положень пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для розрахунку посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, що суперечить нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому, позивачем не оскаржується правильність визначення відповідачем тарифного розряду та тарифного коефіцієнту згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704.
Водночас, відповідачем не заперечуються, що, зокрема, у період з 01.01.2020 по 11.11.2020 при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням було застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018.
Що стосується позовних вимог щодо здійснення перерахунку виплачених у спірний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні відпусток, одноразової грошової допомоги при звільненні, суд зазначає таке.
Частиною третьою статті 15 Закону № 2011-XII визначено, що військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім'ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
Відповідно до статті 10-1 пункту 1 вказаного Закону, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Між тим, підпунктом 3 пункту 5 Постанови № 704 надано право керівникам державних установ у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Також згідно з пунктом 1 розділу ХХІІІ Інструкції виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Інструкція № 260) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 1 розділу XXIV Інструкції № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Окрім цього, згідно з статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки».
Також відповідно до пунктів 3 та 6 розділу ХХХІ Інструкції № 260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Крім того, пунктом 1 частини 2 статті 15 Закону № 2011-XII, зокрема визначено, що 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - які звільняються з військової служби:
за станом здоров'я;
за власним бажанням під час дії воєнного стану (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України, розвідувальному органі Міністерства оборони України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України);
які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду;
які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду;
у зв'язку із закінченням особливого періоду або оголошенням демобілізації та небажанням продовжувати військову службу за новим контрактом військовослужбовцями, які проходили військову службу за контрактом, укладеним на умовах, передбачених абзацом другим частини третьої статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
у зв'язку із звільненням з полону.
Також згідно з пунктом 1 розділу ХХХІІ Інструкції № 260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби, військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період) здійснюється виплата одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у розмірах та на умовах, установлених пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Пунктом 5 вказаного розділу Інструкції № 260, серед іншого, визначено, що одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються: звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою.
З аналізу наведених норм вбачається, що грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачуються виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, які військовослужбовець отримує за займаною ним штатною посадою на день видання наказу про надання цих допомог, а грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки та дні додаткової відпустки, та одноразова грошова допомога при звільненні виплачуються виходячи з розміру місячного грошового забезпечення за останньою займаною посадою.
Суд зазначає, що факт виплати вказаних допомог не є спірним у даній справі та підтверджується довідкою про грошове забезпечення позивача та витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11.11.2020 № 325.
Отже, враховуючи вищенаведені висновки суду щодо наявності у позивача права на перерахунок його грошового забезпечення з урахуванням нового (збільшеного) розміру прожиткового мінімуму, починаючи з 01.01.2020, тому розміри грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки та дні додаткової відпустки, та одноразової грошової допомоги при звільненні, виплачених у 2020 році, також мають бути перераховані.
Разом з тим, щодо вимог стосовно здійснення перерахунку підйомної допомоги, такі вимоги задоволенню не підлягають, оскільки, судом не встановлено факт виплати позивачу у спірний період такої допомоги, тому й правові підстави для її перерахунку відсутні.
Також, що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав та вимог про перерахунок додаткової винагороди, надбавок та доплат нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, суд зазначає таке.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не здійснив перерахунок грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2020 по 11.11.2020, а також виплачених у вказаний період вищенаведених судом одноразових виплат, чим допустив бездіяльність, яка порушила права позивача, за захистом яких він звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно, суд вважає за необхідне визнати таку бездіяльність протиправною, оскільки саме такий спосіб захисту відповідатиме об'єкту порушених прав позивача.
Відтак, суд дійшов висновку, що належним, достатнім та ефективним способом захисту порушених прав позивача буде прийняття рішення про:
- визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не здійснення перерахунку та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 11.11.2020, а також виплачених у вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки та дні додаткової відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704;
- зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2020 по 11.11.2020, а також виплачених у вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки та дні додаткової відпустки, та одноразової грошової допомоги при звільненні, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо вимог позивача, які стосуються перерахунку додаткової винагороди надбавок та доплат нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, суд зазначає, що в позовній заяві не обґрунтовано обставин щодо якої саме додаткової винагороди, а також надбавок та доплат стосуються ці вимоги.
Окрім того, поняття грошове забезпечення включає в себе усі його складові, що повинні до нього входити, в тому числі, його щомісячні додаткові види.
Отже, суд вважає вищенаведений спосіб захисту порушених прав позивача достатнім та ефективним в межах предмету спору, а тому не вбачає необхідності виокремлювати усі види грошового забезпечення, які підлягають перерахунку за результатами розгляду цієї справи.
Одночасно, щодо вимог позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає таке.
Так, частиною 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Аналіз вказаної правової норми дає суду підстави стверджувати, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суду є правом суду, а не обов'язком.
Згідно з статтею 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
При цьому, відповідно до частини 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З вищевикладеного вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи, що забезпечується через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», а відтак суд не вбачає правових підстав для встановлення судового контролю за виконанням даного судового рішення.
Доказів на підтвердження факту того, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення у цій справі, яке має набрати законну силу, до суду не надано, з огляду на це суд приходить до висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю.
Таким чином, виходячи з системного аналізу заявлених вимог, вищенаведеного законодавства та обставин справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з обранням належного способу захисту порушених прав позивача.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «РуїзТорія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 11.11.2020, а також виплачених у вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки та дні додаткової відпустки, та одноразової грошової допомоги при звільненні, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2020 по 11.11.2020, а також виплачених у вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки та дні додаткової відпустки, та одноразової грошової допомоги при звільненні, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 07.07.2025.
Суддя О.М. Качанок