Іменем України
07 липня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/215/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Качанок О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач), в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком за 2024 рік;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області нарахувати та виплатити недоплачену щорічну разову грошову допомогу як учаснику бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком за 2024 рік, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області нараховано та виплачено ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій щорічну разову грошову допомогу у розмірі 1000 гривень, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02 квітня 2024 року № 369 «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у 2024 році.
Однак, позивач вважає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області вищевказана виплата здійснена не в повному обсязі.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, про що 27.02.2025 надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Водночас у відзиві на позовну заяву викладено заперечення, що стосуються виплати позивачу грошової допомоги до 5 травня 2022 року.
В той же час предметом розгляду в даній справі є розмір виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності за 2024 рік.
Тобто, доводи відзиву на позовну заяву не стосуються предмету розгляду в цій справі, а тому у суду відсутні підстави для їх врахування при розгляді цієї справи.
Ухвалою суду від 10.02.2025 відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Також ухвалою суду від 10.02.2025 зупинено провадження у справі.
Ухвалою суду від 02.06.2025 поновлено провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується копіями паспорту громадянина України, картки платника податків та посвідчення учасника бойових дій.
Згідно з довідкою про доходи пенсіонера - ОСОБА_1 від 25.02.2025 № 4105/04-16 у серпні 2024 року позивачу виплачено одноразову грошову допомогу до Дня Незалежності в розмірі 1000,00 грн.
Позивач, не погоджуючись з розміром виплаченої йому разової грошової допомоги до Дня Незалежності України, звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано позовні вимоги, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII).
Відповідно до статті 1 Закону № 3551-XII цей Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров'я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.
Згідно з частиною 1 та 2 статті 2 Закону № 3551-XII законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України.
Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни.
Відповідно до статті 5 Закону № 3551-XII учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них особам, передбачені статтею 12 Закону № 3551-XII.
Частина п'ята статті 12 Закону № 3551-XII передбачає, щороку до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Ці норми неконституційними не визнавалися та є чинними на момент розгляду цієї справи.
На виконання вищенаведених норм Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1396 від 27.12.2023 відповідно до частини сьомої статті 20 Бюджетного кодексу України, якою затверджено Порядок здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - Порядок № 1396).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 1396 цей Порядок визначає механізм надання ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - грошова допомога).
Пунктом 2 Порядку № 1396 встановлено, що до осіб, які мають право на грошову допомогу (далі - отримувач грошової допомоги), належать:
особи з інвалідністю внаслідок війни та колишні малолітні (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язні концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнані особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин;
учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та колишні неповнолітні (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язні концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також діти, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків;
особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною;
члени сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, статус яким установлено згідно з пунктом 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», дружини (чоловіки) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, дружини (чоловіки) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге;
члени сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України;
учасники війни та колишні в'язні концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особи, яких було насильно вивезено на примусові роботи, діти партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 1396 грошова допомога виплачується до 24 серпня щороку в розмірах, визначених законодавством.
З метою здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 02.04.2024 № 369 «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у 2024 році» (далі - Постанова № 369).
Постановою № 369 установлено, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України виплачується до 24 серпня 2024 р. у таких розмірах:
особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаних особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин:
- I групи - 3100 гривень;
- II групи - 2900 гривень;
- III групи - 2700 гривень;
учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1000 гривень;
особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 3100 гривень;
членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, статус яким установлено згідно з пунктом 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, які не одружилися вдруге, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, - 650 гривень;
учасникам війни та колишнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, яких було насильно вивезено на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 450 гривень.
При цьому, вирішуючи цей спір по суті, суд враховує правові висновки, що викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025 у зразковій справі № 440/14216/23.
Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі констатувала, що в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету.
За таких обставин зменшення розміру одноразової грошової виплати, передбаченої частиною п'ятою статті 13 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», викликане об'єктивними причинами, а саме: прагненням збалансувати державний бюджет з метою належного фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які своїми безпосередніми діями здійснюють захист суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності України.
При цьому Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що державі належить зосередити увагу на визначенні постійних ефективних гарантій соціального захисту, зокрема й для осіб, які постраждали від війни. Такі гарантії повинні мати економічне обґрунтування, що забезпечить їх постійний, а не тимчасовий характер.
Щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни має допоміжний та стимулюючий характер і не є основним джерелом для існування громадян.
Виплата цієї державної допомоги встановлена законом та не належить до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у статті 46 Конституції України.
Тож встановлена частиною п'ятою статті 13 Закону № 3551-ХІІ щорічна разова грошова виплата є додатковою державною пільгою особам з інвалідністю внаслідок війни, у зв'язку із чим Велика Палата Верховного Суду вважає, що право саме на зазначену виплату не охоплюється поняттям «основоположні права і свободи людини» (Розділ ІІ Конституції України).
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни не передбачена в Конституції України, тому на неї не поширюються й визначені статтею 22 Основного Закону України гарантії щодо заборони скасування чи звуження змісту та обсягу прав, передбачених, зокрема, у її статті 46.
Отже, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що чинне законодавство України не передбачає виплату позивачу разової грошової допомоги до Дня Незалежності України в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
У цій справі, що розглядається судом, предметом позову є виплата грошової допомоги учаснику бойових дій, а не особі з інвалідністю внаслідок війни. Однак, сутність таких виплат та порядок їх нарахування є ідентичними, що свідчить про можливість врахування при розгляді цієї справи наведених висновків, які викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025 у зразковій справі № 440/14216/23.
Таким чином, з огляду на наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, у цій справі суд констатує правомірність дій Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області в частині виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги в 2024 році до Дня Незалежності у розмірі 1000 грн, як учаснику бойових дій у розмірі, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України № 369.
Щодо інших обставин, якими сторони наводять свої доводи, суд вважає за необхідне зауважити, що у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» зазначено, що суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вищевикладені факти та обставини є безумовною підставою для висновків суду про необґрунтованість позовних вимог, а інші доводи не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з системного аналізу встановлених обставин справи, наведених положень законодавства та висновків Великої Палати Верховного Суду, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548, місцезнаходження: Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення суду складено 07.07.2025.
Суддя О.М. Качанок