Іменем України
07 липня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/908/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Качанок О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Котік Олесі Станіславівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Котік Олесі Станіславівни в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач), в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо не здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію з 01.01.2025.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії за віком, відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування».
З 01.01.2025 позивачу припинено нарахування пенсії у зв'язку з надходженням листа від силових структур.
Як вказує позивач, з 01.01.2025 виплату пенсії позивачу зупинено без прийняття окремого рішення.
Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, про що 23.05.2025 надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області, як отримувач пенсії за віком, призначеної відповідно до норм статті 26 Закону № 1058.
Згідно із листом 3 управління Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях від 08.01.2025 № 78/3/5/7-305 проводиться досудове розслідування кримінального провадження № 22022130000000080 від 10.03.2022 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України. В ході досудового розслідування встановлено, що громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , причетна до співпраці з окупаційною адміністрацією російської федерації на тимчасово окупованій території Луганської області.
З урахуванням викладеного, з метою недопущення фінансової підтримки колабораційної діяльності за рахунок соціальних виплат держави, Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях просило Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області розглянути питання щодо призупинення нарахування пенсійних виплат ОСОБА_1 .
На підставі вищезазначеного листа, виплату пенсії ОСОБА_1 призупинено з 01.01.2025.
Згідно з програмним комплексом ІКІС ПФУ підсистема: «Звернення» та матеріалів електронної пенсійної справи, ОСОБА_1 особисто із заявою про поновлення виплати пенсії відповідно до норм пункту 1.1 Порядку № 22-1 до органів Пенсійного фонду України не зверталась.
Отже, на думку відповідача, він діяв в межах своєї компетенції та відповідно до вимог чинного законодавства.
Ухвалою суду від 05.05.2025 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 12.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі після усунення недоліків позовної заяви, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , є пенсіонером та перебуває на обліку як отримувач пенсії за віком у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області, що підтверджується копіями паспорта громадянина України, картки платника податків та матеріалами пенсійної справи позивача.
Також не є спірним питанням у даній справі, оскільки підтверджується як позивачем у позові, так і відповідачем у відзиві на позовну заяву, що з 01 січня 2025 року виплату пенсії позивачу було припинено.
При цьому, листом Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 03.02.2025 № 706-413/К-04/8-1200/25 повідомлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області як отримувач пенсії за віком на загальних умовах, виплату якої позивачу призупинено з 01.01.2025 на підставі норм пункту 5 частини першої статті 49 Закону № 1058 у зв'язку з отриманням інформації з правоохоронних органів, яка потребує уточнення та фізичної ідентифікації отримувача пенсії.
З матеріалів справи встановлено, що Головним управлінням Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях було направлено на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області лист від 08.01.2025 № 78/3/5/7-305, в якому зазначено, що Управлінням здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 22022130000000080 від 10.03.2022, за ознаками складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111-1 КК України. У ході досудового розслідування встановлено причетність, зокрема, громадянки України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , до співпраці з окупаційними адміністраціями російської федерації на тимчасово окупованій території Луганської області. З урахуванням викладеного, з метою недопущення фінансової підтримки колабораційної діяльності за рахунок соціальних виплат держави, Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях просило розглянути питання щодо призупинення нарахування пенсійних виплат, зокрема ОСОБА_1 .
Відповідач вказує, що саме з урахуванням вищенаведеного листа Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях, позивачу призупинено виплату пенсії з 01.01.2025.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Статтею 8 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Абзацом першим частини першої статті 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 1 статті 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, пенсія виплачується органами Пенсійного фонду України щомісяця, не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України, незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця його проживання, через організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовані питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.
Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2-1) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв'язку з тимчасовим проживанням за кордоном;
3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку;
3-1) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин»;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
4-1) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
З вищевказаних норм чинного законодавства слідує, що частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV визначено вичерпний перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду.
Як встановлено судом, позивачу припинено виплату пенсії з 01 січня 2025 року без прийняття окремого рішення, що є порушенням вимог вищевказаної норми Закону № 1058-IV, оскільки виплату пенсії може бути припинено виключно за відповідним рішенням органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.
Підставою для припинення виплати позивачу пенсії слугував лист Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях 3 управління (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) від 03.02.2025 № 706-413/К-04/8-1200/25, що був надісланий на адресу відповідача, яким повідомлено, що в ході здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 22022130000000080 від 10.03.2022, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111-1 КК України, у ході якого встановлено причетність позивача до співпраці з окупаційними адміністраціями російської федерації на тимчасово окупованій території Луганської області.
Водночас суд зазначає, що Законом № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії. Не передбачено такої підстави й будь-яким іншим законом або нормативно-правовим актом України.
Також суд зауважує, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України, а тому обмеження такого права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.
Станом на момент розгляду цієї справи жодних законів та (або) прийнятих на виконання цих законів нормативно-правових актів, які б розширювали перелік підстав для припинення виплати пенсії, встановлений статтею 49 Закону № 1058-IV, зокрема, щодо осіб (громадян України), які підозрюються у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, не прийнято.
Тому, у суду відсутні правові підстави вважати, що припинення виплати позивачу пенсії є законним.
Крім того, згідно з вимогами частини 1 статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII (далі - Закон № 389) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Стаття 2 Закону № 389 передбачає, що правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Відповідно до частини 1 статті 6 Закону № 389 в указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються: 1) обґрунтування необхідності введення воєнного стану; 2) межі території, на якій вводиться воєнний стан, час введення і строк, на який він вводиться; 3) завдання військового командування, військових адміністрацій, органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо запровадження і здійснення заходів правового режиму воєнного стану; 4) завдання суб'єктам забезпечення цивільного захисту щодо приведення єдиної державної системи цивільного захисту, її функціональних та територіальних підсистем у готовність до виконання завдань за призначенням в особливий період; 5) вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень; 6) інші питання, що випливають із цього Закону.
24.02.2022 на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який у подальшому продовжений відповідними Указами Президента України з затвердженням відповідними Законами України та який діє на теперішній час.
Згідно з пунктом 3 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (Закону № 389).
Отже, в зазначеному Указі Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 чітко визначено вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які можуть тимчасово обмежуватись у зв'язку з введенням воєнного стану, серед яких відсутнє обмеження права соціального захисту, гарантоване статтею 46 Конституції України.
Тому обмеження такого права в період дії воєнного стану, запровадженого Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 є незаконним.
Також статтею 62 Конституції України передбачено презумпцію невинуватості, згідно з положеннями якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Отже, конституційні права особи, передбачені статтею 62 Конституції України, не можуть бути обмежені і в умовах воєнного або надзвичайного стану.
В рішенні Великої палати Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 368-2 Кримінального кодексу України від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 зауважено, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу (абзаци перший третій пункту 4 мотивувальної частини рішення).
В рішенні Конституційного Суду України від 8 червня 2022 року № 3-р(II)/2022 зазначено, що конституційний принцип презумпції невинуватості є багатоаспектним, діє на всіх стадіях кримінального провадження та навіть після його завершення, адже сутність цього принципу полягає в тому, що презумпція стосовно непричетності особи до вчинення кримінального правопорушення має універсальний характер, поширюється на всі сфери суспільного життя особи та діє доти, доки її не спростовано належним чином, тобто, за приписами статті 62 Конституції України, у законному порядку й обвинувальним вироком суду. У розумінні зазначених конституційних приписів метою принципу презумпції невинуватості є захист особи, стосовно якої здійснюється/здійснювалось кримінальне провадження, від будь-яких виявлених у зв'язку із цим форм осуду від публічної влади, унаслідок чого піддано сумніву непричетність такої особи до вчинення кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. За частиною першою статті 62 Конституції України лише обвинувальний вирок суду є тим судовим актом, у якому повинна бути встановлена винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, тому інші акти публічної влади не можуть містити жодних позицій щодо винуватості особи, навіть у вигляді припущень стосовно такої винуватості (абзац другий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо не виплати позивачу з 01 січня 2025 року раніше призначеної пенсії є протиправною.
Щодо інших обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд вважає за необхідне зауважити, що у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» зазначено, що суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника. Виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.
Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вищевикладені факти та обставини є безумовною підставою для висновків суду про протиправність бездіяльності відповідача, а інші доводи не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, то суд зауважує, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У другому пункті прохальної частини позовної заяви позивач просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити пенсію з 01.01.2025.
При цьому, суд зазначає, що відповідачем фактично припинено виплату позивачу пенсії з 01.01.2025.
Однак, наведений у позові спосіб захисту порушених прав позивача не є ефективним, оскільки не передбачає поновлення виплати позивачу пенсії.
Відповідно, суд вважає за необхідне у відповідній частині обрати належний та ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, зобов'язавши відповідача поновити нарахування та виплату пенсії позивачу з 01.01.2025, оскільки саме такий спосіб захисту відповідатиме об'єкту порушених прав позивача.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з обранням належного способу захисту порушених прав позивача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Позивачем при поданні позову був сплачений судовий збір у загальному розмірі 968,96 грн, що підтверджується квитанцією про сплату від 28.02.2025 № 8584-4215-3770-0410.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262, Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов адвоката Котік Олесі Станіславівни в інтересах ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (ідентифікаційний код 21782461, місцезнаходження: Луганська область, м. Сіверськодонецьк, вул. Шевченка, буд. 9) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.01.2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.01.2025.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 07.07.2025.
Суддя О.М. Качанок