Іменем України
04 липня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/993/25
Луганський окружний адміністративний суд у складі судді Пляшкової К.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Пупиніна Олександра Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду 12 травня 2024 року надійшов адміністративний позов адвоката Пупиніна Олександра Миколайовича (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (далі - відповідач, Департамент, ДВБ НПУ) з такими позовними вимогами:
1) визнати противоправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачці грошової компенсації за невикористані додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2023 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 28 діб;
2) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачці грошову компенсацію за 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2023 рік, загальною кількістю 28 діб.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка з 07 листопада 2015 року по 03 березня 2025 року проходила службу в Національній поліції України, у тому числі: в період з 07 листопада 2015 року по 13 липня 2022 року - в Головному управлінні Національної поліції в Луганській області, з 14 липня 2022 року по 11 грудня 2023 року - в Головному управлінні Національної поліції в Київській області, з 12 грудня 2023 року по 03 березня 2025 року - в Департаменті внутрішньої безпеки Національної поліції України.
Відповідно до наказу Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 03 березня 2025 року № 169 о/с позивачку звільнено з посади старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах 2-го відділу управління забезпечення захисту Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України за пунктом 7 частиною першою статті 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію», із 03 березня 2025 року, установивши розмір премії за березень 2025 року в розмірі 210 %, з виплатою компенсації за 30 діб невикористаних щорічної основної оплачуваної відпустки за 2024 рік та за 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2024 рік; за 05 діб невикористаних щорічної основної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2025 році та за 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2025 рік.
Представник позивачки звернувся із адвокатським запитом від 15 квітня 2025 року № 53/25 до відповідача за отриманням інформації про всі невикористані позивачкою відпустки з 2015 по 2025 рік, про здійснення відповідачем виплати позивачці компенсації за всі невикористані відпустки, і якщо компенсації не здійснені, виплатити їх позивачу. Також у запиті зазначено, що позивачкою не використано за період проходження служби в Національній поліції України додаткові відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 та 2023 роки, в зв'язку з чим, просив повідомити, чи надавались позивачці в період з 12 грудня 2023 року по 03 березня 2025 року за час проходження служби в Департаменті внутрішньої безпеки Національної поліції України додаткові відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 та 2023 роки, якщо не надавались, повідомити чи виплачувалась Департаментом внутрішньої безпеки Національної поліції України при звільненні позивачці компенсація за невикористані додаткові відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 та 2023 роки, якщо компенсацію невиплачено, повідомити з яких причин та здійснити виплату позивачці компенсації за невикористані додаткові відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 та 2023 роки.
Також представник звернувся із запитами від 15 квітня 2025 року № 51/25 до Головного управління Національної поліції в Луганській області за отриманням інформації про всі невикористані позивачкою відпустки з 2015 по 2022 рік, про здійснення Головним управлінням Національній поліції в Луганській області виплати позивачці компенсації за всі невикористані відпустки з 2015 по 2022 рік; від 15 квітня 2025 року № 52/25 до Головного управління Національної поліції в Київській області за отриманням інформації про всі невикористані позивачкою відпустки з 2015 по 2023 рік, про здійснення Головним управлінням Національній поліції в Київській області виплати позивачці компенсації за всі невикористані відпустки з 2015 по 2023 рік.
Вивченням наказу Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 03 березня 2025 року № 169 о/с про звільнення позивача, листа Головного управління Національної поліції в Луганській області від 25 квітня 2025 року № 4193/111/19/05-2025 та довідки від 25 квітня 2025 року № 1138/11/19-2025 про відпустки позивача, листа Головного управління Національної поліції в Київській області від 29 квітня 2025 року № 87229-2025 та довідки від 29 квітня 2025 року (514989) № 872292025 про відпустки позивачки, листа відповідача від 30 квітня 2025 року (229331) № 315382025 та додатку до листа - довідки від 28 квітня 2025 року № 272 про відпустки позивача, встановлено, що позивачкою за час проходження служби в Національній поліції України при переведенні до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України не використані наступні відпустки, компенсацію за які не виплачено позивачці та про грошову компенсацію за ці невикористані відпустки не зазначено в наказі Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 03 березня 2025 року № 169 о/с про звільнення позивачки, а саме додаткові відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 та 2023 роки.
У виплаті компенсації позивачці за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 рік у кількості 14 діб, за 2023 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 28 діб, відповідачем у відповіді від 30 квітня 2025 року (229331) № 315382025 фактично відмовлено.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 14 квітня 2021 року у справі № 620/1487/20, від 29 квітня 2021 року у справі № 200/602/20-а, від 26 травня 2021 року у справі № 360/1362/20, від 31 травня 2021 року у справі 200/13348/19-а, від 31 травня 2021 року у справі № 200/13837/19-а, у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ). Положення Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Вищевказаний висновок щодо грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій, узгоджується з правовою позицією, що викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в зразковій справі № 620/4218/18.
Крім того представник позивачки зауважив, що грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій відповідно до статті 116 КЗпП України мала бути виплачена позивачці у день звільнення зі служби в поліції.
Ухвалою від 14 травня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.
Від Департаменту 26 травня 2025 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав.
Позивачка проходила службу в Департаменті в період з 12 грудня 2023 року до 03 березня 2025 року та у цей період часу отримувала відповідне грошове забезпечення.
Листом від 30 квітня 2025 року № 31538-2025 Департаментом поінформовано представника позивачки про те, що додаткову відпустку відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» та пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2024, 2025 роки позивачкою використано у повному обсязі у кількості 28 діб (накази ДВБ від 08 березня 2024 року № 66 о/с, від 09 січня 2025 року № 18 о/с).
За 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 Департамент не має можливості надати інформацію щодо використаних (невикористаних) ОСОБА_1 оплачуваних щорічних основних та додаткових відпусток, а також додаткової відпустки відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» та пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 та за 2023 рік (у період з 01 січня 2023 року до 11 грудня 2023 року) оскільки остання проходила службу у Департаменті у період з 12 грудня 2023 року до 03 березня 2025 року.
За період з 12 грудня 2023 року до 31 грудня 2023 року ОСОБА_1 з рапортом щодо надання останній додаткової відпустки за 2023 рік відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» та пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не зверталася та така відпустка не надавалася.
Додаткова відпустка учаснику бойових дій, у тлумаченні чинного законодавства, не належить категорії щорічних відпусток. У даному випадку Закон України «Про Національну поліцію» регулює безпосередньо проходження служби окремій категорії осіб, а саме поліцейським, які наділені спеціальним статусом, тому до спірних правовідносин слід застосовувати положення спеціального закону, який має перевагу над загальним. Частиною десятою статті 92 Закону України «Про Національну поліцію» визначено вичерпний перелік видів відпусток, за невикористання яких передбачена виплата грошової компенсації у випадку звільнення, до якого додаткова відпустка як учаснику бойових дій не віднесена.
Від представника позивачки 26 травня 2025 року надійшла відповідь на відзив, в якій викладено мотиви відхилення наведених відповідачем у відзиві заперечень.
Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив таке.
ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 07 листопада 2015 року по 03 березня 2025 року проходила службу в Національній поліції України, у тому числі: в період з 07 листопада 2015 року по 13 липня 2022 року - в Головному управлінні Національної поліції в Луганській області, з 14 липня 2022 року по 11 грудня 2023 року - в Головному управлінні Національної поліції в Київській області, з 12 грудня 2023 року по 03 березня 2025 року - в Департаменті внутрішньої безпеки Національної поліції України, що підтверджено наданими в матеріали справи копіями витягів з наказів: ГУНП в Луганській області від 07 листопада 2015 року № 1 о/с, від 12 липня 2022 року № 273 о/с; ГУНП в Київській області від 22 липня 2022 року № 130 о/с, від 08 грудня 2023 року № 280 о/с; ДВБ НПУ від 19 грудня 2023 року № 468 о/с, від 03 березня 2025 року № 169 о/с; дубліката трудової книжки позивачки серії НОМЕР_2 .
У наказі ГУНП в Луганській області вказано, що ОСОБА_1 не використано: щорічну чергову оплачувану відпустку за 2022 рік; додаткову оплачувану відпустку за 2022 рік; додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 рік.
Згідно з наказом ГУНП в Київській області від 08 грудня 2023 року № 280 о/с кількість діб невикористаної позивачкою щорічної основної оплачуваної відпустки за 2023 рік - 22; щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2023 рік - 14.
Відповідно до наказу ДВБ НПУ від 03 березня 2025 року № 169 о/с ОСОБА_1 з 03 березня 2025 року звільнено зі служби в поліції відповідно до пункту 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію»; визначено виплатити компенсацію: за 30 діб невикористаних щорічної основної оплачуваної відпустки за 2024 рік та за 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2024 рік; за 05 діб невикористаних щорічної основної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2025 році та за 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2025 рік.
Позивачка 22 січня 2016 року отримала статус учасника бойових дій, що підтверджено копіями рішення комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій працівників органів внутрішніх справ України від 22 січня 2016 року № 1/І/ХІІІ/473 та посвідчення від 04 квітня 2016 року серії НОМЕР_3 .
Згідно з довідкою Управління кадрового забезпечення ГУНП в Київській області б/д та б/н та листом від 23 квітня 2025 року № 1565аз-2025 ОСОБА_1 , яка проходила службу в ГУНП в Київській області в період з 14 липня 2022 року по 11 грудня 2023 року, додаткові відпустки зі збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 та 2023 роки не використовувала.
Відповідно до листа ГУНП в Луганській області від 25 квітня 2025 року № 4193/111/19/05-2025 та довідки Управління кадрового забезпечення ГУНП в Луганській області від 25 квітня 2025 року № 1138/111/19-2025 ОСОБА_1 , яка проходила службу в ГУНП в Луганській області в період з 07 листопада 2015 року по 14 липня 2022 року, не використано додаткову оплачувану відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 рік у кількості 14 днів.
У довідці ДВБ НПУ від 28 квітня 2025 року та листі від 30 квітня 2025 року № 31538-2025 вказано, що в період проходження служби з 12 грудня 2023 року по 03 березня 2025 року ОСОБА_1 додаткову відпустку відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» та пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2024, 2025 роки використано в повному обсязі в кількості 28 діб (накази ДВБ від 08.03.2024 № 66 о/с, від 09.01.2025 № 18 о/с). За 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки Департамент не має можливості надати інформацію щодо використаних (невикористаних) ОСОБА_1 оплачуваних щорічних основних та додаткових відпусток, а також додаткової відпустки відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» та пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 та за 2023 роки (у період з 01 січня 2023 року до 11 грудня 2023 року). За період з 12 грудня 2023 року до 31 грудня 2023 року ОСОБА_1 з рапортом щодо надання їй додаткової відпустки за 2023 рік відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» та пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не зверталася та така відпустка не надавалася.
Також листом від 30 квітня 2025 року № 31538-2025 інформовано, що на підставі статті 93 Закону України «Про національну поліцію» та статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. Відпустку учаснику бойових дій передбачає статті 16-2 розділу ІІІ Закону України «Про відпустки», тому: вона не належить до категорії щорічних відпусток; на неї не поширюються норми, що стосуються щорічних відпусток. Законодавством не передбачено нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Закон України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно зі статтею 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР визначено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону № 504/96-ВР).
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України.
Статтею 5 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII), що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до абзацу першого частини першої, частини третьої статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції (стаття 60 Закону № 580-VIII).
Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону № 580-VIII поліцейським надаються щорічні оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону № 580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість щорічної відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до частин восьмої, дев'ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII поліцейським, які захворіли під час щорічної відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським, які звільняються зі служби в поліції за власним бажанням, за віком, за станом здоров'я (через хворобу) або у зв'язку зі скороченням штатів чи проведенням організаційних заходів, у році звільнення, за їх бажанням, надається щорічна основна відпустка з наступним звільненням, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. Датою звільнення поліцейського в цьому разі є останній день відпустки. При звільненні поліцейського зі служби в поліції проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини щорічної відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. У разі загибелі (смерті) поліцейського таке відрахування не проводиться. Поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі не використані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. У разі загибелі (смерті) поліцейського грошова компенсація за всі невикористані ним дні відпусток, передбачених абзацами другим і третім цієї частини, виплачується членам його сім'ї, зазначеним в абзаці третьому частини шостої статті 94 цього Закону, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а в разі їх відсутності такі кошти входять до складу спадщини. Відкликання поліцейського із щорічної відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із щорічної відпустки здійснюється за письмовим наказом керівника відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Частинами першою та другою статті 94 Закону № 580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається Кабінетом Міністрів України залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Положення Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (далі - Порядок № 260), визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).
Пунктом 3 розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абзацами сьомим-десятим пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. Виплата грошової компенсації за невикористану відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до законодавства, на день звільнення зі служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. У випадках припинення виплати грошового забезпечення з підстав, зазначених у пункті 8 розділу I цих Порядку та умов, і призупинення виплати грошового забезпечення з підстав, зазначених у пункті 7 цього розділу, виплата компенсації за невикористану відпустку проводиться з розміру грошового забезпечення, яке було встановлено на день припинення (призупинення), крім премії.
Суд звертає увагу, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Водночас, зазначені вище норми фактично встановлюють право поліцейського, який є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на відсутність правового врегулювання положеннями Закону № 580-VIII і Порядку № 260 питання компенсації поліцейським невикористаної відпустки як учаснику бойових дій, суд дійшов висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону № 504/96-ВР.
Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Вказані норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-XII.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19, який відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковим для врахування при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
У справі, що розглядається, суд зазначає, що положення Закону № 3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі № 200/13837/19-а та від 11 листопада 2021 року у справі № 200/1175/20-а.
Щодо тверджень відповідача, що у зв'язку із зміною правового регулювання спірних правовідносин через внесення змін до частини десятої статті 93 Закону № 580-VIII та її викладення в іншій редакції, застосуванню підлягають виключно положення цього Закону як спеціального, та якими не визначено права поліцейських на отримання грошової компенсації за невикористані ними дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій, то суд відхиляє їх як безпідставні з огляду на таке.
Редакція частини десятої статті 93 Закону № 580-VIII, яка діяла до 05 жовтня 2023 року, також не визначала права поліцейських - учасників бойових дій на отримання грошової компенсації за невикористані ними дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій. Разом з цим Верховний Суд у вище наведених постановах таке право поліцейських підтвердив і у подальшому від своєї правової позиції не відступав. Тому суд вважає, що зміна редакції частини десятої статті 93 Закону № 580-VIII, якою знову ж таки не врегульовано спірне питання, жодним чином не нівелює правові висновки Верховного Суду щодо права поліцейських на отримання такої грошової компенсації.
Вищеописаними матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 під час проходження служби в Національній поліції України не використала додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових за 2022 рік - 14 діб, за 2023 рік - 14 діб, а всього 28 діб, тому при звільненні зі служби в поліції мала право на отримання грошової компенсації за такі дні невикористаної нею відпустки.
Проте відповідач всупереч вище наведених правових норм не визначив у наказі про звільнення зі служби в поліції виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за дні невикористаної нею додаткової відпустки як учаснику бойових дій та не виплатив позивачці грошову компенсацію за таку відпустку, чим допустив протиправну бездіяльність.
При цьому суд вважає, що відсутність в наказі Департаменту від 03 березня 2025 року № 169 о/с, за яким позивачку звільнено зі служби в поліції, інформації про виплату компенсації за невикористані ОСОБА_1 у 2022, 2023 роках дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, не звільняє відповідача від обов'язку нарахувати та виплатити позивачці таку грошову компенсацію.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Щодо стягнення на користь позивачки понесених судових витрат на правничу допомогу адвоката суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом першим частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Частиною п'ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (пункти перший, другий частини сьомої статті 139 КАС України).
На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу адвоката, які позивачка сплатила у зв'язку з розглядом справи, суду надано: договір про надання юридичних послуг від 14 квітня 2025 року № 144, додаток № 1 до договору договір про надання юридичних послуг від 14 квітня 2025 року № 144, акт здачі-приймання наданої правничої допомоги від 09 травня 2025 року № 46, квитанцію від 09 травня 2025 року № 46.
Дослідженням договору про надання юридичних послуг від 14 квітня 2025 року № 144 встановлено, що адвокат Пупинін О.М. (далі - Юрист) та ОСОБА_1 (далі - Клієнт) уклали цей договір про таке:
за цим договором Юрист зобов'язується: представляти інтереси ОСОБА_1 в усіх судах України; робити запити до підприємств, установ, організацій для збору доказів по справі; надавати усні та письмові консультацій з питань, що стосується даної справи; готувати позови, заяви, скарги, відзиви, заперечення, клопотання для досягнення позитивного результату по даній справі (пункт 2.1 Договору);
за роботу, виконану Юристом, Клієнт здійснює оплату згідно умов викладених у Додатку № 1 до цього Договору, але це не позбавляє Клієнта права здійснювати оплату шляхом внесення авансових платежів в розмірі узгодженому Сторонами (пункт 3.1 Договору);
факт наданих послуг підтверджується актом наданих послуг (пункт 3.2 Договору);
гонорар сплачується готівкою або здійснюється у безготівковому порядку на рахунок Юриста (пункт 3.3 договору);
цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє невизначений час до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань або його розірвання за ініціативою любої з Сторін (пункт 4.1 Договору);
моментом виконання зобов'язань Юристом є винесення рішення судом касаційної інстанції (пункт 4.2 Договору).
У додатку № 1 до договору про надання юридичних послуг від 14 квітня 2025 року № 144 визначено такі тарифні ставки винагороди (гонорару): попереднє опрацювання матеріалів, опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні відносини, консультація - 500,00 грн; складання і направлення адвокатського запиту, збір інформації та документів, аналіз отриманих по запиту матеріалів - 300,00 грн; підготовка процесуальних документів по справі (позовна заява, апеляційна скарга, касаційна скарга) - 2500,00 грн; підготовка процесуальних документів по справі (відповідь на відзив, клопотання, заява, відповідь на апеляційну скаргу, тощо ) - 500,00 грн; представництво в судах усіх інстанцій - за 1 годину представництва - 500,00 грн.
Згідно з актом здачі-приймання наданої правничої допомоги від 09 травня 2025 року № 46 Юрист та Клієнт склали цей акт про те, що на підставі договору про надання юридичних послуг від 14 квітня 2025 року № 144 Юристом надана правнича допомога при підготовці адміністративного позову Клієнта до Департаменту, а саме: попереднє опрацювання матеріалів, опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні відносини, консультація - 500,00 грн; складання і направлення адвокатського запиту від 15 квітня 2025 року № 51/25 до ГУНП в Луганській області, збір інформації та документів, аналіз отриманих по запиту матеріалів - 300,00 грн; складання і направлення адвокатського запиту від 15 квітня 2025 року № 52/25 до ГУНП в Київській області, збір інформації та документів, аналіз отриманих по запиту матеріалів - 300,00 грн; складання і направлення адвокатського запиту від 15 квітня 2025 року № 53/25 до Департаменту, збір інформації та документів, аналіз отриманих по запиту матеріалів - 300,00 грн; підготовка процесуального документу по справі (позовна заява) - 2500,00 грн, а всього - 3900,00 грн.
Також в акті зазначено, що підписанням цього Акта Клієнт підтверджує факт належного отримання послуг відповідно до положень Договору про надання юридичних послуг від 14 квітня 2025 року № 144, а також не має претензій до Юриста стосовно отриманих від нього послуг, вказаних у цьому Акті.
Квитанцією від 09 травня 2025 року № 46 підтверджено отримання Юристом від Клієнта 3900,00 грн за надану послугу відповідно до акта здачі-приймання наданої правничої допомоги від 09 травня 2025 року № 46.
Департаментом у відзиві зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Дана справа згідно з положеннями статей 4, 12, 263 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається в порядку письмового провадження без виклику сторін. Таким чином, вимога позивача щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.
Судом установлено, що витрати позивачки на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 3900,00 грн підтверджені належними та допустимими доказами, стосуються справи, що розглядається, у них наявні необхідні дані, які підтверджують обсяг та перелік наданих послуг і виконаних робіт, здійснених адвокатом.
Суд вважає такі витрати співмірними із складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), витраченим на їх виконання часом, обсягом наданих послуг тощо, а тому не знаходить підстав для їх зменшення.
Оскільки позов підлягає задоволенню, понесені позивачкою витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивачка згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнена.
Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов адвоката Пупиніна Олександра Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (місцезнаходження: 01601, місто Київ-01, МСП, вулиця Богомольця, будинок 10, код ЄДРПОУ 40116086) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати противоправною бездіяльність Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 рік у кількості 14 діб, за 2023 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 28 діб.
Зобов'язати Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 рік у кількості 14 діб, за 2023 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 28 діб.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 3900,00 грн (три тисячі дев'ятсот гривень 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.О. Пляшкова