Україна
Донецький окружний адміністративний суд
07 липня 2025 року Справа№640/8312/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черникової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування вимоги, -
18 березня 2025 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшла адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (далі-позивач) до Головного управління ДПС у м. Києві (далі-відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску №Ф-59324 від 16 травня 2019 року на суму 21 030,90 грн; зобов'язання виключити з інтегрованої картки платника (ІКП) заборгованості з єдиного соціального внеску позивача у розмірі 37 768,74 грн; зобов'язання Головне управління ДПС у м. Києві області зняти з податкового обліку ОСОБА_1 (РНОКІIIІ НОМЕР_1 ) як фізичну особу-підприємця.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець та до 2004 року припинив підприємницьку діяльність поданням відповідної заяви до податкових органів. Таким чином, вимога про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби у м. Києві зі сплати єдиного соціального внеску № Ф-59324-17 від 16.05.2019 на суму 21 030,90 грн є незаконною та підлягає скасуванню. Як наслідок, з метою остаточного вирішення даного спору позивач заявляє похідні вимоги та просить зобов'язати відповідача виключити з інтегрованої картки платника заборгованість з єдиного соціального внеску у розмірі 37 768,74 грн та зняти з податкового обліку позивача, як фізичну особу - підприємця.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 липня 2022 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначивши у відзиві, що згідно з даними інформаційно-комунікаційної системи Головного управління ДПС у м. Києві, у зв'язку з несплатою нарахованих сум єдиного внеску за кодом платежу 7104000, в ІКП ОСОБА_1 обліковується заборгованість (недоїмка) у розмірі 37 788,74 грн.
При цьому, відповідно до інформаційних ресурсів Головного управління ДПС у м. Києві Шпіллер Максим Сергійович (РНОКПП НОМЕР_2 ) перебуває на обліку в ДПІ у Солом'янському районі Головного управління ДПС у м. Києві з 23.10.2001. Відомості про припинення державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі відсутні. Як наслідок, позовні вимоги безпідставними.
У відповіді на відзив позивач наголошував, що у спірні періоди він не перебував у статусі фізичної особи-підприємця, а здійснення податковим органом такого обліку здійснюється незаконно та безпідставно.
Законом України «Про внесення зміни до п. 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення», Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» (далі - Закон № 3863-ІХ) викладено в новій редакції.
Так, приписами п. 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» установлено, що інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України «Про внесення зміни до п. 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена ч.1 ст.27, ч.3 ст.276, ст. ст.289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 276, ст. ст. 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На виконання вимог Закону № 3863-ІХ наказом ДСА України від 16 вересня 2024 року № 399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі - Порядок № 399).
Пунктом 22 Порядку № 399 встановлено, що на підставі отриманих примірників протоколу та переліку судових справ відповідальною особою протягом семи робочих днів після завершення автоматизованого розподілу судових справ передаються судові справи до судів, визначених за результатами автоматизованого розподілу.
Відповідно до протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 березня 2025 року, справу № 640/8312/22 передано для розгляду судді Черниковій А.О.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року адміністративна справа прийнята до провадження судді та призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
В період з 9 червня 2025 року по 30 червня 2025 року включно суддя Черникова А.О. перебувала у щорічній основній відпустці.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Головним управлінням ДПС у м. Києві відносно позивача було прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 № Ф-59324-17 на суму 21 030,90 грн
В інтегрованій картці фізичної особи-підприємця за кодом платежу 7104000 (для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування на осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску за 2017 рік та щоквартальні нарахування за період з І кварталу 2018 року по IV квартал 2020 року в розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць згідно обраних систем оподаткування в сумі 37 788,74 грн, а саме:
- за 2017 рік по терміну сплати 09.02.2018 в сумі 8 448,00 грн; І-ІV квартали 2018 року по термінах сплати: 19.04.2018 (2 457,18 грн), 19.07.2018 (2 457,18), 19.10.2018 (2 457,18 грн), 21.01.2019 (2 457,18 грн);
- І-ІV квартали 2019 року по термінах сплати: 19.04.2019 (2754,18 грн), 19.07.2019 (2 754,18 грн), 21.10.2019 (2 754,18 грн), 20.01.2020 (2 754,18 грн); І-ІV квартали (січень-лютий, червень-листопад) 2020 року по термінах сплати: 21.04.2020 (2 078,12 грн), 20.07.2020 (1 039,06 грн), 19.10.2020 (3 178,12 грн), 19.01.2021 (2 200,00 грн).
Згідно з даними інформаційно-комунікаційної системи Головного управління ДПС у м. Києві, у зв'язку з несплатою нарахованих сум єдиного внеску за кодом платежу 7104000, в ІКП ОСОБА_1 обліковується заборгованість (недоїмка) у розмірі 37 788,74 грн.
При зверненні до суду з даним позовом позивач зазначав, що до лютого 2022 року йому не було відомо про існування вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки він її не отримував.
Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 № Ф-59324-17 на суму 21 030,90 грн повернута 22.06.2019 з поштового відділення у зв'язку закінченням встановленого терміну зберігання.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах , встановлених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI.
Стаття 1 Закону надає визначення термінів, які вживаються у цьом Законі, зокрема:
єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах праці, трудових відносин та зайнятості населення, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.
Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється податковим органом шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 4 цього Закону, на яких поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», - здійснюється на підставі відомостей про державну реєстрацію створення юридичної особи та її відокремленого підрозділу, відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації, представництва, філії іноземної благодійної організації, державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, скасування державної реєстрації ї припинення, наданих згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», у день отримання зазначених відомостей.
За приписами п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частин першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до ч. 11 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
При цьому, за приписами ч. 12 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу).
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 12 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Згідно п. 1 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 р. № 227, Державна податкова служба України (ДПС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок).
Стаття 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначає права податкових органів, зокрема, згідно пунктів 6-7 ч. 1 цієї статті, податкові органи мають право:
Застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом;
стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
Стаття 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачає заходи впливу та стягнення.
Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на момент прийняття оскарженої вимоги), податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізуєдержавну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.
Вимога про сплат недоїмки з єдиного внеску, винесена за результатами документальної перевірки, надсилається (вручається) платнику в порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.
Вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску, винесена з метою стягнення недоїмки з єдиного внеску у разі його несплати платником у визначені цим Законом строки, надсилається податковим органом платнику в паперовій та/або електронній формі у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 21 грудня 2020 року № 790) затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі Інструкція №449).
Відповідно до пункту 6 розділу VI Інструкції № 449, вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо:
сума боргу (недоїмки), зазначена у вимозі, погашається платником, органами державної виконавчої служби або органами Казначейства - у день, протягом якого відбулося таке погашення суми боргу (недоїмки) в повному обсязі;
податковий орган скасовує або змінює раніше зазначену суму боргу (недоїмки) внаслідок її узгодження або оскарження - з дня прийняття податковим органом рішення про скасування або зміну раніше зазначеної суми боргу (недоїмки);
вимога податкового органу про сплату боргу (недоїмки) скасовується судом - у день набрання судовим рішенням законної сили;
борг (недоїмка) списується у випадках, передбачених статтею 25 або іншими положеннями Закону, в порядку, визначеному пунктами 9-11 цього розділу,- у день прийняття податковим органом рішення про списання боргу (недоїмки) відповідно до частини сьомої статті 25 або іншого положення Закону;
є рішення суду на стягнення відповідних сум боргу (недоїмки), що зазначені у вимозі,- у день надходження виконавчих документів до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства.
Водночас, також спірним у даній справі є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ, і, як наслідок, наявності обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 01 січня 2017 року за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності.
При цьому, що у позовній заяві позивач вказав на те, що діяльності, визначеної в положеннях ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», не здійснював.
Згідно правових висновків, викладених в постанові від 01.07.2020 у справі № 260/81/19, Велика Палата Верховного Суду вважає, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас, зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак, отримання доходу від такої діяльності.
Велика Палата Верховного Суду також підкреслює, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.
При цьому, застосовними в цій справі є висновки ЄСПЛ у справі «Серков проти України», оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов'язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП, шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Позивач був зареєстрований суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою, однак, починаючи з 2004 підприємницьку діяльність фактично не здійснював, звітів до податкових та інших органів після припинення здійснення підприємницької діяльності не подавав, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, який почав діяти з 01.07.2004 в зв'язку із прийняттям 15.05.2003 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», своїх даних протягом всього часу, аж до 25.11.2021 (дня внесення запису про припинення) не подавав.
Крім цього, суд бере до уваги, що згідно з витягу з витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань № 429641539272 від 31.05.2022 щодо ОСОБА_1 жодних записів не знайдено.
З урахуванням визначеного чинним законодавством України платників єдиного внеску, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19, суд дійшов висновку, що позивач не мав статусу платника єдиного внеску у 2017-2020 роках відповідно до норм чинного законодавства.
Фактично, враховуючи те, що позивач з 2004 року підприємницької діяльності не здійснював, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців своїх даних, як діючого суб'єкта господарювання з 01.07.2004 по 25.11.2021 не вносив, нарахування податковим органом єдиного (страхового) внеску за період з 01.01.2017 є неправомірним.
Отже, вимога Головного управління ДПС у м.Києві про сплату боргу (недоїмки) №Ф-59324 від 16 травня 2019 року на суму 21 030,90 грн є протиправною та підлягає скасуванню.
Стосовно виключення заборгованості з інтегрованої картки платника податків позивача суд відмічає, що у Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерств фінансів України від 07.04.2016 №422 (далі - Порядок №422) зазначено, що інтегрована картка платника - це форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами; інформаційна система органів ДФС - інтегрована структура, що складається з одного чи більшої кількості процесів, компонентів апаратного та програмного забезпечення, засобів та персоналу, що забезпечує можливість задоволення встановленої потреби або цільової функції.
Відповідно до пункту 1 розділу 2 Порядку № 422 з метою забезпечення контролю за коректністю відображення інформації в інформаційній системі органів ДФС при відкритті/закритті ІКП підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень, проводиться щоденний контроль шляхом формування реєстрів перевірки записів за напрямами: відповідність форм відкритих ІКП затвердженому переліку форм ІКП; відповідність відкритої ІКП за видами бюджетів та платежів як для юридичних, так і для фізичних осіб відповідно до затвердженого переліку форм ІКП; наявність нарахованих сум, сум податкового боргу, заборгованості з єдиного внеску та переплати за платежами, за якими не передбачено подання платником податкової звітності до органу ДФС (крім платежів, які контролюються органами ДФС в частині актів перевірок); наявність відкритої ІКП за платником, який знятий з обліку в органі ДФС; наявність у платника, якого виключено з реєстру платників певного податку, відкритої ІКП без ознаки «платник відсутній в реєстрі»; наявність нарахованих сум, сум податкового боргу, заборгованості з єдиного внеску в ІКП зі спеціальним кодом «Платежі до з'ясування»; одночасна наявність показника переплати та невиділеного (незафіксованого) податкового боргу з грошового зобов'язання (заборгованості (без пені)) в ІКП; від'ємне значення переплати та/або боргу (заборгованості) в ІКП.
Пунктом 2 розділу 2 Порядку № 422 встановлено, щ розбіжності не пізніше наступного робочого дня з дня їх виявлення відпрацьовуються підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень, шляхом усунення помилок: у разі виявлення невідповідностей між відкритими в інформаційній системі органів ДФС ІКП та затвердженим Переліком форм ІКП здійснюється перекодування ІКП на відповідну форму обліку ІКП; у разі сплати новоствореним платником, який не включений до реєстру платників певного податку, кошти розносяться до ІКП зі спеціальним кодом «Платежі до з'ясування». Відпрацювання ІКП зі спеціальним кодом «Платежі до з'ясування» здійснюється згідно з пунктом 3 глави 2 розділу ІІІ цього Порядку.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов'язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов'язань перед бюджетом.
Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.02.2019 у справі №825/999/17 та від 26.02.2019 у справі №805/4374/15-а.
У справі, що розглядається встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами відсутність підстав для автоматичного нарахування сум єдиного внеску, що, як наслідок, свідчить про відсутність податкового боргу за кодом платежу 71040000.
На підставі інформації з інформаційної системи органів ДФС, яка забезпечує відображення результатів адміністративного оскарження, про результати адміністративного оскарження (рішення органу ДФС про результати розгляду скарги (заяви)) та у разі, якщо донарахована/зменшена сума з урахуванням її складових (платіж, санкція, пеня) у повному обсязі підтверджується (статус документа в підсистемі, що забезпечує відображення результатів КПР, змінюється на «Вручено, адміністративний розгляд») та якщо з урахуванням законодавчо встановлених строків вона вважається узгодженою, то в ІКП відображаються облікові показники (операції) щодо донарахування (поновлення у разі попереднього виключення з обліку) зменшення такої суми.
У разі якщо за результатами адміністративного оскарження донарахована/зменшена сума з урахуванням її складових (платіж, санкція, пеня) у повному обсязі скасовується (статус документа в підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, змінюється на «Скасовується в адміністративному порядку»), в ІКП відображення облікових показників не проводиться.
Відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо узгоджених сум нарахованих грошових зобов'язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом.
Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом у постанові від 23.04.2019 у справі №825/3211/15-а.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 01.07.2020 у справі 640/8980/19 наголошує, що відображенням в електронному кабінеті, інтегрованій картці та інших інформаційних системах ДПС інформації про наявність у платника податків грошового зобов'язання (в т.ч. нарахування пені) на підставі податкового повідомлення-рішення, що вважається скасованим, порушуються права платника податків.
Наявність в інтегрованій картці платника неправомірно облікованого податкового боргу, дає право контролюючим органам застосовувати положення статті 87 Податкового кодексу України відповідно до якої поточна сплата платником податків його самостійно нарахованих податкових зобов'язань зараховується в рахунок сплати податкового боргу.
Отже, в інтегрованій картці платника одночасно погашається податковий борг, який обліковується протиправно, а також виникає новий борг за самостійно нарахованими платником податковими зобов'язаннями, що в подальшому може привести до застосування штрафних санкцій за їх несвоєчасну сплату та нарахування пені. Отже, неправомірне відображення в інтегрованій картці платника сум грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, має безпосередній вплив на господарську діяльність платника у зв'язку із потенційним понесенням ним додаткових витрат.
Скасування податкової вимоги, з однієї сторони, нівелює обов'язок платника податків з сплати донарахованих таким рішенням грошових зобов'язань, а з іншої - виключає наявність правових підстав для відображення відповідних грошових зобов'язань в інтегрованій картці платника. Водночас, протиправне відображення грошових зобов'язань в інтегрованій картці платника без належних правових підстав, очевидно вказує на порушення прав платника податків та необхідність проведення коригування даних інтегрованої картки платника в цілях поновлення порушених прав.
За висновком суду, встановлені у цій адміністративній справі обставини свідчать про те, що у контролюючого органу не було передбачених чинним податковим законодавством підстав для нарахування сум єдиного внеску.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, зазначеного у постанові від 19.02.2019 у справі №825/999/17, належним способом захисту, що відновить порушені права товариства, є коригування в інформаційній системі органів ДФС даних інтегрованої картки. Фактично, визнається порушення прав платника податків безпідставними записами в інтегрованій картці платника, а також право платника податків на поновлення відповідних прав шляхом коригування відповідних даних, за умови відсутності правових підстав у контролюючого органу для здійснення відповідних донарахувань та внесення відповідних даних до інформаційних систем.
З огляду на викладене, з метою належного відновлення порушених прав позивача, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання Головного управління ДПС у м. Києві виключити заборгованість з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 за кодом платежу 71040000 (для фізичних осіб - підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) на якій обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску за січень-грудень 2017 року та щоквартальні нарахування за І квартал 2018 року - IV квартал 2020 року (жовтень) листопад згідно з обраною системою оподаткування в розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць на загальну суму 37 788,74 грн.
Щодо вимоги про зняття з податкового обліку позивача, як фізичну особу - підприємця, суд зазначає, що до матеріалів справи не надано жодних доказів наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця, що також наголошувалось останнім, а отже така вимога не підлягає задоволенню з огляду на відсутність порушених прав позивача.
Інші доводи та заперечення сторін не спростовують вище встановленого судом та не мають визначального значення для вирішення спору по суті.
Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС України).
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 977,20 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями від 01.06.2022 № 0.0.2564028923.1 та від 04.07.2022 № 0.0.2597748918.1.
Враховуючи часткове задоволення позову, на користь позивача слід присудити понесені ним судові витрати в розмірі 1 984,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до чч. 1-4 ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру у 5 500,00 грн позивачем надано: договір про надання правової допомоги № 27/22 від 15 лютого 2022 року з адвокатом Горщаром Сергієм Васильовичем (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ВЛ № 1123 видане Радою адвокатів Волинської області на підставі рішення № 2/28-8); протокол № 1 погодження гонорару від 15.02.2022; акт приймання-передачі наданих послуг № 1 від 26.10.2022; квитанцією до прибуткового касового ордеру № 27/22.1 від 15.02.2022.
Отже, дійсність юридичного факту понесення витрат на професійну правничу допомогу з боку позивача підтверджено належними доказами.
Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
При цьому, за приписами ч. 7 ст. 134 КАС України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач заперечень не надав.
Дослідивши вищезазначені докази, суд приходить до висновку про обґрунтованість розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Таким чином, суд доходить висновку, що клопотання представника позивача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 500,00 грн підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 72-77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску №Ф-59324 від 16 травня 2019 року на суму 21 030,90 грн.
Зобов'язати виключити з інтегрованої картки платника (ІКП) заборгованості з єдиного соціального внеску ОСОБА_1 у розмірі 37 768,74 грн.
У задоволенні інших вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (зареєстроване місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19; код ЄДРПОУ 44116011) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 984,80 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 5 500,00 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається відповідно до п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року № 2825-IX до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.О.Черникова