Україна
Донецький окружний адміністративний суд
07 липня 2025 року Справа№640/17553/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черникової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «МОЛОКО НА ВОЛОДИМИРСЬКІЙ» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -
18 березня 2025 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшла адміністративна справа за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі-позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «МОЛОКО НА ВОЛОДИМИРСЬКІЙ» (далі-відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за 2021 рік у розмірі 84 583,01 грн.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що відповідач в установленому порядку у 2021 році не виконав встановлений статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» норматив робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю. Так, згідно звіту за формою 10-ПОІ (річна), відповідач зазначив, що середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства у 2021 році становила 40 осіб, відповідно до нормативу на підприємстві повинно бути працевлаштовану 2 особи з інвалідністю, але відповідач не працевлаштував жодної особи з інвалідністю. Окрім того, на підставі згаданого закону за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій з відповідача належить стягнути пеню.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість.
Законом України «Про внесення зміни до п. 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення», Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» (далі - Закон № 3863-ІХ) викладено в новій редакції.
Так, приписами п. 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» установлено, що інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України «Про внесення зміни до п. 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 276, ст. ст. 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 276, ст.ст. 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На виконання вимог Закону № 3863-ІХ наказом ДСА України від 16 вересня 2024 року № 399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі - Порядок № 399).
Пунктом 22 Порядку № 399 встановлено, що на підставі отриманих примірників протоколу та переліку судових справ відповідальною особою протягом семи робочих днів після завершення автоматизованого розподілу судових справ передаються судові справи до судів, визначених за результатами автоматизованого розподілу.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 березня 2025 року, справу № 640/17553/22 передано для розгляду судді Черниковій А.О.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року адміністративна справа прийнята до провадження судді та призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
В період з 9 червня 2025 року по 30 червня 2025 року включно суддя Черникова А.О. перебувала у щорічній основній відпустці.
Відповідач до суду надав повторно відзив, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки станом на 26.07.2022, тобто ще до звернення позивача до суду (13.10.2022), відповідач сплатив адміністративно-господарську санкцію у повному розмірі, що підтверджується банківською випискою від 01.08.2022.
Крім того, наголошено що позивач не проводив відносно відповідача перевірки своєчасності сплати відповідних адміністративно-господарських санкцій, не складав актів, не виставляв Відповідачу вимоги про сплату санкцій та пені.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
15.02.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «МОЛОКО НА ВОЛОДИМИРСЬКІЙ» надало до Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю «Звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю» за 2021 рік за формою 10-ПОІ (річна), вх.№9/1697.
Відповідно до звіту відповідач зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2021 році становила 40 осіб, з них середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, осіб - 0. Кількість осіб з інвалідністю, які повинні працювати на робочих місцях створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» - 2 особи.
Таким чином, з даного звіту вбачається, що відповідач не забезпечив працевлаштування 2 осіб з інвалідністю.
Як наслідок, позивач нарахував адміністративно-господарські санкції в розмірі 79 020,00 грн, пені у розмірі 5 563,01 грн, що разом складає суму у розмірі 84 583,01 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та Законами України.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальних сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права і свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закону України від 21.03.1991 «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
Згідно із частиною другою статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підприємства, установи і організації за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Згідно з частиною третьою статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За змістом статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.
Відповідно до частин першої та другої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Відповідно до положень частин першої, четвертої статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
Проаналізувавши вищенаведене суд зазначає, що обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу, покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
Згідно наказу Міністерства праці та соціальної політики України № 591 від 27 серпня 2020 року «Про затвердження форми звітності №10-ПОІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю» та Інструкції щодо 99 заповнення форма № 10-ПОІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю» (далі - звіт), що заповнюється за рік, поширюється на всі підприємства, установи і організації, у тому числі підприємства громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, у яких працює за основним місцем роботи, від 8 і більше осіб.
Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі, у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316 затверджено Форму звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Згідно з частиною другою статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» у разі порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Порядок нарахування пені та встановлення строку її сплати затверджуються Мінсоцполітики.
Механізм нарахування пені підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, які використовують найману працю, за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, передбачених Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено Порядком нарахування пені та її сплати, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15.05.2007 № 223, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 травня 2007 року за № 552/13819 (далі - Порядок № 223).
Відповідно до підпунктів 2.2, 2.3 Порядку Порядок № 223 пеня - це штрафна санкція, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно сплаченої адміністративно-господарської санкції, передбаченої Законом, за кожний календарний день прострочення виконання зобов'язання. Адміністративно-господарська санкція - це грошове зобов'язання, альтернативне зобов'язанню самостійно здійснити працевлаштування інвалідів відповідно до Закону, сплачується у порядку і розмірах, передбачених Законом та постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Відповідач у звіті форми № 10-ПОІ про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 року самостійно визначив суму коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в розмірі 79020,00 грн, яку мав сплатити до 15.04.2022.
Проте, починаючи з 24.02.2022 і до цього часу, в Україні діє воєнний стан відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 (зі зміни і доповненнями), затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX.
Відповідач у зв'язку з введенням в країні воєнного стану з 24.02.2022, сплатив зазначену суму частинами протягом травня-липня 2022 року, що підтверджується копією банківської виписки, долученої до матеріалів справи.
У зв'язку з веденням воєнного стану, законодавцем внесено зміни до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей оподаткування та подання звітності у період дії воєнного стану Законом України від 03.03.2022 № 2118-ІХ, яким встановлено, що у випадку відсутності у платника податків можливості своєчасно виконати свій податковий обов'язок, зокрема, щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності, у тому числі звітності, передбаченої пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, реєстрації у відповідних реєстрах податкових або акцизних накладних, розрахунків коригування, подання електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального або спирту етилового тощо, платники податків звільняються від передбаченої цим Кодексом відповідальності з обов'язковим виконанням таких обов'язків протягом трьох місяців після припинення або скасування воєнного стану в Україні.
Для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Так, у спеціальному Законі, яким регулюються спірні правовідносини (Закон № 875-ХІІ), законодавцем окремо не визначено механізму дій щодо порядку сплати адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та застосування пені за порушення термінів сплати таких санкцій після введення в Україні воєнного стану, проте колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про застосування аналогії закону в частині зупинення перебігу строків сплати санкцій.
Крім того, суд звертає увагу, що позивач не проводив відносно відповідача перевірки своєчасності сплати відповідних адміністративно-господарських санкцій, не складав актів, не виставляв відповідачу вимоги про сплату санкцій та пені.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач належним чином підтвердив сплату (до відкриття провадження у даній адміністративній справі) у повному обсязі самостійно визначеної суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у зав'язку з чим позивач не довів правомірності визначеної відповідачу суми пені.
Враховуючи зазначене, відсутні підстави для задоволення позовних вимог Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.
Інші доводи та заперечення сторін не спростовують вище встановленого судом та не мають визначального значення для вирішення спору по суті.
Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення адміністративного позову.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 3. ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 2. ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
В контексті наведеного слід зазначити, що загальне правило розподілу судових витрат полягає в тому, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею судові витрати.
Відповідно, витрати покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У свою чергу, відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 5 ст. ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відтак, зменшення заявлених до відшкодування судових витрат здійснюється за клопотання відповідно сторони, у даному випадку таке клопотання могло бути подано позивачем.
Однак, таке клопотання відсутнє у матеріалах справи. Позивачем не доведена неспівмірність витрат, заявлених відповідачем до стягнення, що є передумовою їх зменшення. Тобто, відповідно до процесуального закону зменшення розміру витрат здійснюється за обґрунтованим клопотанням відповідної сторони, яке у даному випадку відсутнє, а відтак - розмір витрат не може бути зменшений. При цьому, судом враховується, що матеріали справи містять докази направлення позивачу відзиву на позов (з описом вкладення), де і заявлено відповідачем про відшкодування судових витрат із наданням відповідних доказів.
Слід додати, що відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У даному випадку вказані вимоги дотримані.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У даному випадку до матеріалів справи надано: докази на підтвердження повноважень адвоката; договір №75-А від 01.11.2022 про надання правничої допомоги, додаток № 1 до договору №75-А від 01.11.2022 про надання правничої допомоги від 01.11.2022.
Відповідно до розрахунку сум судових витрат розмір витрат на правову допомогу складає 12 000,00 грн, що складається з: підготовки (складання), подачі відзиву на позовну заяву до Окружного адміністративного суду міста Києва, з витратами часу в 4 години, що відповідно становить 8 000,00 грн; підготовки (складання), подачі відзиву на позовну заяву до Донецького окружного адміністративного суду, з витратами часу в 2 години, що відповідно становить 4 000,00 грн.
Суд вважає заявлені до стягнення витрати такими, що пов'язані з розглядом справи, є обґрунтованими та неминучими, співставними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами, обсягом матеріалів справи та обсягом робіт щодо вивчення обставин взаємовідносин сторін. Розмір гонорару є розумним.
Таким чином, суд доходить висновку, що клопотання представника відповідача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000,00 грн підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 72-77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «МОЛОКО НА ВОЛОДИМИРСЬКІЙ» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити.
Стягнути з Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 104, код ЄДРПОУ 22869098) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МОЛОКО НА ВОЛОДИМИРСЬКІЙ» (вул. Володимирська, буд. 38, м.Київ, 01030, код ЄДРПОУ 43512521) витрати на правову допомогу в розмірі 12 000,00 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається відповідно до п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року № 2825-IX до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.О.Черникова