07 липня 2025 року Справа № 160/12031/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Ількова В.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/12031/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправно, зобов'язання вчинити певні дії,-
І. ПРОЦЕДУРА
28.04.2025 року через підсистему Електронний суд позивач звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, в якому просить суд:
- визнати противоправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (вул. Троїцька, 20-А, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49101, код ЄДРПОУ 40108866) щодо затримки ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер реєстраційної картки платника податків: НОМЕР_1 ) повного розрахунку при звільненні з 01.07.2020 по 28.03.2025;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області (вул. Троїцька, 20-А, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49101, код ЄДРПОУ 40108866) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер реєстраційної картки платника податків: НОМЕР_1 ) суму середнього заробітку за шість місяців за час затримки повного розрахунку при звільненні з 01.07.2020 по 28.03.2025 р.р.
Ухвалою суду від 02.05.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправно, зобов'язання вчинити певні дії, було залишено без руху, з підстав передбачених ст.ст. 160,161 КАС України.
05.05.2025 року позивачем усунуті недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 12.05.2025 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.
Також ухвалою суду від 12.05.2025 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі, зокрема:
- наказ про прийняття позивача на службу;
- наказ про звільнення позивача зі служби;
- докази/відомості щодо виконання рішення суду від 30.05.2024р по справі №160/8250/24;
- відомості щодо загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат (різні види виплат без урахування судових проваджень);
- розрахунок суми виплати на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від від 30.05.2024р по справі №160/8250/24;
- відомості про середньоденне грошове забезпечення позивача, обчислене з грошового забезпечення за останні повні два місяці служби, що передували звільненню;
- відомості про розмір сплаченого позивачеві в день звільнення розрахунку при звільненні та розміру належного до сплати розрахунку при звільненні;
- відомості/докази/довідку щодо остаточного здійсненого з позивачем розрахунку, у тому числі, здійсненого на виконання вказаного рішення суду;
- всі наявні докази щодо суті спору.
21.05.2025 року відповідачем подано відзив на позовну заяву позивача. Долучені додаткові докази по справі.
У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у цій справі приймається судом 07.07.2025 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_1 (надалі по тексту - Позивач), з 07.11.2015 по 30.06.2020 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Дніпропетровській області.
Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 30.06.2020 №169 о/с Позивача було звільнено з посади оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділення поліції в річковому порту Амур-Гавань Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області за п.7 частини 1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням), з 30.06.2020 року.
Однак, остаточний розрахунок при звільнені Головним управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області (надалі по тексту - Відповідач) було фактично проведено з позивачем лише 28.03.2025, що підтверджується випискою по картковому рахунку. 28.03.2025 на картковий рахунок Позивачу, Відповідачем , на звернення Позивача від 16.01.2025 про виконання в добровільному порядку рішень Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року по справі № 160/8250/24 та від 20 червня 2024 року по справі № 160/8907/24, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року по справі № 160/8250/24, яке набрало законної сили 19.09.2024, за позовом Позивача до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, яким Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області зобов'язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані відпустки: додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019, 2020 роки, станом на день звільнення з військової служби 30.06.2020р., було виплачено компенсацію за невикористані дні вищевказаних додаткових відпусток 25953,33 гривень, грошову у сумі а також на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року по справі № 160/8907/24, яке набрало законної сили 26.09.2024, за позовом Позивача до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, яким Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області зобов'язано здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату одноразової грошової вихідної допомоги при звільненні зі служби відповідно до положень статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-XII, з урахуванням індексації за червень 2020 року в сумі 1023,67 грн. та з урахуванням раніше виплачених сум, було виплачено різницю недоотриманої одноразової грошової вихідної допомоги при звільненні зі служби у сумі 6049,89 гривень, загальною сумою 32003,22 гривень.
Вказує, що рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року по справі № 160/8250/24, набрало законної сили 19.09.2024, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року по справі №160/8907/24, набрало законної сили 26.09.2024, але Відповідачем їх було виконано лише 28.03.2025 року.
Остаточний розрахунок Відповідачу з Позивачем повинно було здійснити в останній робочий день - 30.06.2020, а не 28.03.2025.
Вважає, що дії Відповідача суперечать вимогам ч.1 статті 116 Кодексу законів про працю України та згідно вимогам статті 117 Кодексу законів про працю України, Відповідач повинен виплатити Позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що позивач проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Дніпропетровській області з 07.11.2015 по 30.06.2020 та був звільнений за власним бажанням відповідно до наказу від 30.06.2020 №169 о/с на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».
ГУНП зазначає те, що остаточний розрахунок із Позивачем було проведено 28.03.2025 на виконання рішень Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.05.2024 (справа № 160/8250/24) та від 20.06.2024 (справа № 160/8907/24).
Зокрема, Позивачу було виплачено: грошову компенсацію за невикористані додаткові відпустки за 2017-2020 роки в сумі 25 953,33 грн; різницю недоотриманої одноразової грошової вихідної допомоги при звільненні в сумі 6 049,89 грн; загальна сума виплат склала 32 003,22 грн.
Виплати було здійснено після звернення Позивача від 16.01.2025 та на виконання судових рішень, які набрали законної сили 19.09.2024 та 26.09.2024 відповідно.
Таким чином, вважають, що ГУНП виконано свої зобов'язання у повному обсязі, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Суд, дослідив матеріали справи, з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах Національної поліції в Дніпропетровській області та має посвідчення учасника бойових дій від 04.05.2016року серії НОМЕР_2 .
Відповідно до витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 30.06.2020 № 169 о/с майора поліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділення в річковому порту Амур - Гавань Дніпровського відділу поліції з 30 червня 2020 року звільнено за пунктом 7 частини 1 статті 77 (за власним бажанням) Згідно з Законом України «Про національну поліцію».
Цим же наказом вказано, що невикористана частина щорічної відпустки за 2020 рік за фактично відпрацьований час складає: основної 15 діб, додаткової - 8 діб.
19.02.2024 року представник ОСОБА_1 звернувся до ГУНП в Дніпропетровській області з адвокатським запитом вих. № 3/24 про розмір невикористаної додаткової відпуски, як учаснику бойових дій та відшкодування її розміру.
У відповідь на звернення 04.03.2024 року Головним управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області надано відповідь № 286/П-122аз/103/05-2024 та довідки про надані відпустки та суми компенсації за дні невикористаної відпустки.
Довідкою №20/2-П-344 від 04.03.2024 року Головним управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області повідомлено, що додаткові оплачувані відпустки відповідно до ст. 162 Закону України «Про відпустки», як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019, 2020 роки не надавалися. Цією ж довідкою вказано, що на додаткову відпустку як учаснику бойових дій не поширюються норми частини першої статті 24 Закону № 504, у зв'язку з чим компенсація при звільненні за вказану відпустку не виплачується.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій в період з 2017 по 2020 роки, позивач звернувся до суду з позовом.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.05.2024 року по справі №160/8250/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, задоволено частково.
Визнано противоправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (вул. Троїцька, 20-А, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49101, код ЄДРПОУ 40108866) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер реєстраційної картки платника податків: НОМЕР_1 ) грошової компенсації за невикористані відпустки: додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019, 2020 роки, станом на день звільнення з військової служби 30.06.2020р.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області (вул. Троїцька, 20-А, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49101, код ЄДРПОУ 40108866) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер реєстраційної картки платника податків: НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані відпустки: додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019, 2020 роки, станом на день звільнення з військової служби 30.06.2020р.
Окрім того, згідно довідки про нараховані суми індексації грошового забезпечення оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділення поліції в річковому порту Амур-Гавань Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області майора поліції ОСОБА_1 №29/1 від 04 березня 2024 року, визначено індексацію грошового забезпечення за червень 2020 року в розмірі 1023,67 грн.
ОСОБА_1 вважав протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо не включення індексації грошового забезпечення за червень 2020 року в сумі 1023,67 гривень при розрахунку ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції, у зв'язку з чим представник ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.06.2024 року по справі №160/8907/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо не включення при розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення за червень 2020 року в сумі 1023,67 грн.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 40108866) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) нарахування та виплату одноразової грошової вихідної допомоги при звільненні зі служби відповідно до положень статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-XII, з урахуванням індексації за червень 2020 року в сумі 1023,67 грн. та з урахуванням раніше виплачених сум.
Встановлено, що остаточний розрахунок із Позивачем було проведено 28.03.2025 року на виконання рішень Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.05.2024 року (справа №160/8250/24) та від 20.06.2024 (справа № 160/8907/24).
Зокрема, Позивачу було виплачено: грошову компенсацію за невикористані додаткові відпустки за 2017-2020 роки в сумі 25953,33 грн.; різницю недоотриманої одноразової грошової вихідної допомоги при звільненні в сумі 6 049,89 грн.; загальна сума виплат склала 32 003,22 грн.
Виплати було здійснено після звернення позивача від 16.01.2025 року та на виконання судових рішень, які набрали законної сили 19.09.2024 року та 26.09.2024 року відповідно.
Позивач, вважаючи, що ненарахувавши та не виплативши позивачеві всі належні йому суми грошового забезпечення, відповідач допустив протиправну бездіяльність та порушення вимог ст.ст.116,117 КЗпП України, п.15 Порядку №260, що призвело до порушення його права на отримання всіх належних йому сум грошового забезпечення у день звільнення, тому звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
При вирішенні питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі №21-352а13 та постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі №21-8а15.
Оскільки приписами Закону України «Про Національну поліцію», постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом МВС України 06.04.2016 №260 не врегульований порядок проведення остаточного розрахунку з поліцейським під час звільнення зі служби та виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку із поліцейським при звільненні із служби, то у спірних правовідносинах підлягає застосуванню положення КЗпП України.
Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 31.10.2019 у справі №828/598/17, від 16.04.2020 у справі №822/3307/17.
VІ. ОЦІНКА СУДУ
Як вбачається зі встановлених у даній справі обставин, позивач звільнений зі служби в поліції з 30.06.2020 року.
Остаточний розрахунок із Позивачем було проведено 28.03.2025 року на виконання рішень Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.05.2024 року (справа № 160/8250/24) та від 20.06.2024 року (справа №160/8907/24).
Зокрема, Позивачу було виплачено: грошову компенсацію за невикористані додаткові відпустки за 2017-2020 роки в сумі 25953,33 грн.; різницю недоотриманої одноразової грошової вихідної допомоги при звільненні в сумі 6 049,89 грн.; загальна сума виплат склала 32 003,22 грн.
Виплати було здійснено після звернення Позивача від 16.01.2025 року та на виконання судових рішень, які набрали законної сили 19.09.2024 та 26.09.2024 року відповідно.
У межах даної справи позивач просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер реєстраційної картки платника податків: НОМЕР_1 ) суму середнього заробітку за шість місяців за час затримки повного розрахунку при звільненні з 01.07.2020 по 28.03.2025 р.р.
Так, відповідно до ст. 116 КЗпП України, в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч.2 ст.117 КЗпП України).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постанові від 28.06.2023 у справі №560/11489/22 Верховного Суду і суд вважає його релевантним до спірних правовідносин.
У цьому випадку позивач у зв'язку з порушенням відповідачем його права на отримання всіх належних до виплати сум просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, однак в межах шести місяців.
Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, суд зазначає, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку розрахунку при звільненні.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Також суд звертає увагу, що у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.12.2024 року у справі №440/6856/22, вказано, що із прийняттям Закону №2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.
У зв'язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, судова палата вважає, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 року у справі №761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону №2352-IX, не є можливим.
Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період після 19.07.2022 не може бути зменшений з огляду на його неспівмірність із недоплаченою сумою та підлягає стягненню у повному розмірі, проте не більш як за шість місяців.
Отже, беручи до уваги наведене вище, враховуючи обсяг позовних вимог, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог, в межах заявленого позову.
Таким чином, зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.
VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.
Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.
Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачем обґрунтовані та доведені позовні вимоги у вказаній вище частині.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправно, зобов'язання вчинити певні дії, без задоволення.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, про таке.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 968,96 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправно, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Сягнути з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2020 року по 28.03.2025 року, але не більше шести місяців.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в сумі 968,96 гривень.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач : Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області (49101, м.Дніпро, вул. Троїцька, 20а, код ЄДРПОУ 40108866).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 07.07.2025 року.
Суддя В.В. Ільков