07 липня 2025 року Справа № 160/13253/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Ількова В.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/13253/25 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу,-
І. ПРОЦЕДУРА
08.05.2025р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті та просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 078452 від 16 квітня 2025 року винесену в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ЄДРПОУ НОМЕР_1 адміністративно- господарського штрафу в сумі 17 000 гривень.
Ухвалою суду від 13.05.2025 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.
Також ухвалою суду від 13.05.2025 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі, зокрема:
- постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №078452 від 16 квітня 2025 року винесену в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ЄДРПОУ НОМЕР_1 адміністративно- господарського штрафу в сумі 17 000 гривень;
- акт №064622 про проведення перевірки;
- накладна №2137/2025 від 13.03.2025 року;
- завірену належним чином у справу у відповідності до вимог ч.5 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України;
- докази на підтвердження дотримання порядку прийняття оспорюваної постанови щодо належного повідомлення позивача про розгляд справи, встановленого Порядком №1567, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України;
- інші докази щодо суті спору.
Зобов'язано позивача надати до суду додаткові докази по справі, зокрема:
копію витягу з ЄДРПОУ про те, що позивач є ФОП; надати докази того, що 13.03.2025р. автомобіль, який належить позивачеві, був переданий у користування ОСОБА_2 у встановленому законодавством порядку; надати докази того, що ОСОБА_2 не перебуває у трудових відносинах з позивачем як ФОП, виходячи з вимог ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.
21.05.2025 року позивачем до суду подано заяву на виконання ухвали суду №160/13253/25, долучені додаткові докази по справі.
26.05.2025 року відповідачем подано відзив на позовну заяву позивача. Долучені додаткові докази по справі.
28.05.2025 року позивачем до суду подана письмова відповідь на відзив відповідача.
У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у цій справі приймається судом 07.07.2025 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 13.03.2025 року ним на власному вантажному автомобілі виконувалося перевезення власного вантажу у межах власної господарської діяльності автомобілі.
Також, позивач посилається на те, що при складенні як Акту №064622 від 13.03.2025 року так і Постанови №078452 від 09 квітня 2025 року , відсутнє нормативно-правове обґрунтування того, що для перевезення власного вантажу ФОП ОСОБА_1 повинен був надати окрім накладної №2065/2025 від 13.03.2025 року в якій чітко визначено що він є власником перевезеного вантажу ще і товарно-транспортну накладну на власний вантаж і на підставі якого саме рішення та якого органу влади або місцевого самоврядування це визначено.
Вказує, що дійсно є власником як автомобіля КАМАЗ н.з. НОМЕР_2 так і автомобіля КАМАЗ н.з. НОМЕР_3 і ним дійсно для потреб власного підприємства через підприємство ТОВ «РЕСАЙКЛІНГ СОЛЮШИНС» був придбаний шлак доменний гранульований в кількості 22 тони за накладними №2137/2025 від 13 березня 2025 року на 11 тон та №2065/2025 від 13 березня 2025 року на 11 тон який був завантажений до автомобілів КАМАЗ н.з. НОМЕР_2 та КАМАЗ н.з. НОМЕР_3 , якими ОСОБА_1 володіє за правом приватної власності і він знаходячись в автомобілі КАМАЗ н.з. НОМЕР_3 під керуванням свого знайомого ОСОБА_2 разом з автомобілем КАМАЗ н.з. НОМЕР_2 , який також був завантажений відвальним шлаком за накладною №2065/2025 від 13 березня 2025 року направлялися на вулицю Широка у місті Камянське .
Під час руху автомобілі КАМАЗ н.з. НОМЕР_2 та КАМАЗ н.з. НОМЕР_3 були зупинені працівником Відділу державного нагляду(контролю) у Дніпропетровській області і в присутності позивача ОСОБА_1 були складені акт №064622 о 08 г.40 хв. та акт № 064866 о 09.00 годині від 13 березня 2025 року.
Враховуючи наведене, позивач вважає протимпранвою та незаконною постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 078452 від 16 квітня 2025 року винесену в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ЄДРПОУ 2462307012 адміністративно-господарського штрафу в сумі 17 000 грн., тому звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх порушених прав.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що за порушення вимог додержання законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом було складено постанову від 16.04.2025 №078452.
Згідно акту, Акт № АР 064622 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 13.03.2025, зокрема встановлено, таке: «Направлення на перевірку 06.03.2025 № 001545. Під час перевірки виявлено порушення ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт», перевізник не забезпечив виконання вимог цього Закону, а саме: відсутня товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, чим порушено вимоги ст. 48 цього Закону.
У тому числі порушення відповідальність за яке передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» абз. 3 ч. 1 перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 48 цього закону, а саме: відсутня товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж. Пояснення водія про причини порушень: не надав.
Акт підписав, копію отримав».
Відповідач вказує про те, що саме суб'єкт господарювання, який зацікавлений в доведенні своєї позиції, має надати всю інформацію, яка може вплинути на результат розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Відтак, вважають, що доводи позивача є безпідставними, оскільки матеріалами справи підтверджено вчинення адміністративно-господарського правопорушення саме ним як суб'єктом господарювання.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Суд, дослідив матеріали справи, з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що основним видом економічної діяльності позивача є 49.41 вантажний автомобільний транспорт.
Цей клас включає: усі види перевезень вантажним автомобільним транспортом: перевезення лісоматеріалів перевезення великогабаритних вантажів рефрижераторні перевезення перевезення великовагових вантажів перевезення непакованих вантажів (навалом або наливом), включаючи перевезення автоцистернами, у т. ч. збирання молока на фермах перевезення автомобілів перевезення відходів і брухту без діяльності щодо їх збирання або утилізації Цей клас також включає: ·оренду вантажних автомобілів з водієм ·вантажні перевезення транспортними засобами з використанням людської або тваринної сили ·надання послуг водія без власного вантажного автотранспортного засобу.
Встановлено, що позивач є власником як автомобіля КАМАЗ н.з. НОМЕР_2 та автомобіля КАМАЗ н.з. НОМЕР_3 .
Під час руху автомобілі КАМАЗ н.з. НОМЕР_2 та КАМАЗ н.з. НОМЕР_3 були зупинені працівником Відділу державного нагляду(контролю) у Дніпропетровській області і в присутності позивача ОСОБА_1 , для здійснення перевірки.
Так, під час перевірки посадовими особами відповідача було виявлено порушення вимог абзацу 3 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Згідно акту, Акт № АР 064622 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 13.03.2025, зокрема встановлено, таке: «Направлення на перевірку 06.03.2025 № 001545. Під час перевірки виявлено порушення ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт», перевізник не забезпечив виконання вимог цього Закону, а саме: відсутня товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, чим порушено вимоги ст. 48 цього Закону. У тому числі порушення відповідальність за яке передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» абз. 3 ч. 1 перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 48 цього закону, а саме: відсутня товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж. Пояснення водія про причини порушень: не надав. Акт підписав, копію отримав».
Згідно матеріалів справи, на виконання вимог п.26 Порядку № 1567 Укртрансбезпека надіслала позивачу повідомлення про розгляд справи від 01.04.2025 року №29357/25/24-25.
Позивачем не оскаржувалось отримання повідомлення про розгляд справи.
Як наслідок, за порушення вимог додержання законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом було складено постанову від 16.04.2025 №078452 про застосування адміністративно-господарського штрафу та стягнуто з ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарський штраф у сумі 17 000 гривень за порушення ст.48 ЗУ «Про автомобільний транспорт».
Не погоджуючись з правомірністю вказаної постанови, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103 (далі Положення), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті (тут і надалі посилання на норми Положення наводяться у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з підпунктами 1, 3 пункту 4 Положення основними завданнями Укртрансбезпеки є: реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування (далі - автомобільний транспорт), міському електричному, залізничному транспорті; здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті.
Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті (підпункт 2 пункту 5 Положення); здійснює контроль за додержанням перевізниками вимог режиму праці та відпочинку, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом (підпункт 19 пункту 5 Положення).
Відповідно до пункту 8 Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон № 2344-III, який відповідно до статті 3 регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (тут і надалі посилання на норми Закону наводяться у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з статтею 1 Закону № 2344-III у цьому Законі наведені терміни вживаються в такому значенні:
автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;
вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями;
водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка;
послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату;
рейдова перевірка (перевірка на дорозі) - перевірка транспортних засобів суб'єкта господарювання на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контрольно-вагові комплекси та інші об'єкти, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту).
Частинами чотирнадцятою, сімнадцятою та вісімнадцятою статті 6 Закону № 2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі проведення позапланових і рейдових перевірок автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Частиною першою статті 34 Закону № 2344-III серед іншого передбачено, що автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут.
Частиною першою статті 48 Закону № 2344-III визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Відповідно до частини другої статті 48 Закону № 2344-III документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
VІ. ОЦІНКА СУДУ
Отже, перелік документів для автомобільного перевізника та водія згідно з статтею 48 Закону № 2344-III не є вичерпним, до таких документів належать також інші документи, передбачені законодавством.
Згідно з пунктом 1 Порядку № 1567 цей Порядок визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами.
Державний контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) (пункт 4 Порядку № 1567).
Згідно з пунктом 12 Порядку № 1567 рейдова перевірка додержання суб'єктом господарювання вимог, визначених пунктом 15 цього Порядку, здійснюється на підставі щотижневого графіка.
Графік проведення рейдових перевірок складається та затверджується керівником Укртрансбезпеки або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин (пункт 13 Порядку № 1567).
Рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту (пункт 14 Порядку № 1567).
Згідно з пунктом 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно:
наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом;
додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону;
додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода);
відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам;
оснащення таксі справним таксометром;
відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу;
додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху;
наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення;
додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів;
виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Відповідно до пункту 16 Порядку № 1567 рейдова перевірка може проводитися однією посадовою особою Укртрансбезпеки. Габаритно-ваговий контроль проводиться двома посадовими особами Укртрансбезпеки або однією посадовою особою Укртрансбезпеки із залученням посадових осіб відповідного підрозділу Національної поліції, Укравтодору, власника (балансоутримувача) пункту габаритно-вагового контролю. Під час проведення рейдової перевірки можливе: застосування спеціалізованих автомобілів, на яких розміщений напис «Укртрансбезпека»; використання спеціального обладнання, призначеного для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку, встановлених законодавством України та Європейською угодою; здійснення габаритно-вагового контролю; використання засобів аудіо- та відеотехніки для запису процесу перевірки; використання пристроїв для копіювання, сканування з метою збору інформації, що свідчить про правопорушення.
Згідно з пунктом 20 Порядку № 1567 виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.
Абзацом першим пункту 21 Порядку № 1567 визначено, що у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
У разі відмови уповноваженої особи суб'єкта господарювання або водія від підписання акта перевірки суб'єкта господарювання або акта перевірки транспортного засобу посадова особа (особи), що провела перевірку, вносить про це запис (пункт 22 Порядку № 1567).
Справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення (пункт 25 Порядку № 1567).
Відповідно до пункту 26 Порядку № 1567 справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.
Згідно з пунктом 27 Порядку № 1567 у разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
Копія постанови видається не пізніше ніж протягом трьох днів після її винесення уповноваженій особі суб'єкта господарювання під розписку чи надсилається рекомендованим листом із повідомленням (абзац перший пункту 29 Порядку № 1567).
Правилами № 363 визначено:
вантажовідправник - будь-яка фізична або юридична особа, яка подає перевізнику вантаж для перевезення;
вантажоодержувач - будь-яка фізична або юридична особа, яка здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку;
перевізник - фізична або юридична особа - суб'єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами;
товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Абзацом першим пункту 11.1 глави 11 Правил № 363 закріплено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Відповідно до пункту 11.1 Правил № 363 основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Товарно-транспортна накладна може оформлюватись суб'єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора (абзац другий пункту 11.1 глави 11 Правил № 363).
Відповідно до пункту 13.1 глави 13 Правил № 363 перевізник здає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною.
Отже, згідно з абзацом другим пункту 11.1 глави 11 Правил № 363 до обов'язкових реквізитів товарно-транспортної накладної належить інформація про реєстраційний номер автомобіля, яким здійснюється перевезення вантажу.
Суд вважає за необхідне зазначити, що обов'язкові реквізити товарно-транспортної накладної - це інформація, яку повинна містити товарно-транспортна накладна та за відсутності якої документ втрачає визначений Правилами № 363 статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.
З системного аналізу законодавчих норм випливає, що автомобільним перевізником може бути фізична особа-підприємець або юридична особа, яка здійснює перевезення вантажів на комерційній основі чи за власний кошт. При цьому здійснення перевезення за власний кошт свідчить про перевезення для власних потреб.
Відповідно до ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Як вбачається з наведеного, визначення особи перевізником не залежить від обраного та зареєстрованого ним КВЕД. Тобто дія закону поширюється на фізичних чи юридичних осіб - автомобільних перевізників, які в процесі здійснення підприємницької діяльності перевозять вантаж для власних потреб чи надають послугу перевезення.
Як вбачається з копії товарно-транспортної накладної від 13.05.2025р., яка долучена до відзиву, покупцем визначено - ТОВ «РЕСАЙКЛІНГ СОЛЮШИНС», згідно договору, вантажоодержувач - ФОП ОСОБА_1 , автомобіль - камаз АЕ 9722ах, тобто автомобіль, що належить позивачеві на праві власності.
Згідно матеріалів долучених відповідачем, встановлено, що на момент проведення перевірки транспортного засобу, який належить позивачу, у водія була відсутня ТТН заповнена належним чином.
Водій підписав Акт без будь-яких пояснень, чим підтвердив порушення в частині відсутності ТТН, що також і не заперечується і самис позивачем.
Згідно з абзацами першим, третім частини першої статті 60 Закону №2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Позивач зазначає про те, що 13.03.2025 року ним на власному вантажному автомобілі виконувалося перевезення власного вантажу у межах власної господарської діяльності.
Так, слід вказати про те, що стаття 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», надає визначення основних термінів, які вживаються у даному законі, зокрема: - Автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення перевезення вантажів вантажними автомобілями.
Аналіз зазначеної норми дає підстави вважати, що перевезення на комерційній основі означають надання послуг, а перевезення за власний кошт - перевезення для власних потреб.
Тобто дія закону поширюється на фізичних чи юридичних осіб - автомобільних перевізників, які в процесі здійснення підприємницької діяльності перевозять вантаж для власних потреб чи надають послугу перевезення.
Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 (далі Правила №363), наведені в цих Правилах терміни та поняття вживаються в такому значенні: Перевізник - фізична або юридична особа - суб'єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.
Аналіз зазначеної норми дає підстави вважати, що перевезення на комерційній основі означають надання послуг, а перевезення за власний кошт -перевезення для власних потреб. Тобто дія закону поширюється на фізичних чи юридичних осіб автомобільних перевізників, які в процесі здійснення підприємницької діяльності перевозять вантаж для власних потреб чи надають послугу перевезення.
Згідно статті 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником.
При цьому здійснення перевезення за власний кошт свідчить про перевезення для власних потреб.
Так, згідно висновку Вищого адміністративного суду України в ухвалі від 17 лютого 2016 року у справі К/800/19930/15, який визнав наявність складу правопорушення, передбачене частиною третьою статті 60 Закону № 2344 ІІІ, у подібних правовідносинах (водій здійснював послуги по перевезенню вантажу з повною масою понад 12 тонн без оформленого протоколу перевірки та адаптацію тахографа до транспортного засобу). Крім того, посилання позивача на те, підприємством здійснювалося перевезення власних вантажів власною технікою для власних потреб суд оцінює критично, так як зазначені обставини не змінюють обов'язку водія під час здійснення вантажних перевезень надавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу».
Зазначений висновок можна також застосувати у разі відсутності у водія будь-якого документа, передбаченого законодавством України.
Аналогічна правова позиція Восьмого апеляційного адміністративного суду справі №560/16960/23: "Відносно тверджень позивача, що перевезення вантажу здійснювалося для власних потреб, а не надавав послуги з перевезення, то колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що відповідно до приписів статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» позивач є автомобільним перевізником, незалежно від того, чи здійснював він перевезення товару за власний кошт для власних потреб в межах господарської діяльності, чи в межах надання послуг з перевезення, а тому на останнього розповсюджуються вимоги Положення №340."
Таким чином, враховуючи наведене, позивач є автомобільним перевізником у розумінні статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», а відтак до нього правомірно застосовано адміністративно господарський штраф на підставі оскаржуваної постанови
Отже, посадовими особами відповідача правомірно було застосовано адміністративно-господарський штраф до автомобільного перевізника з підстав, зазначених у Постанові про застосування адміністративного - господарського штрафу, а відтак спірна постанова не підлягає скасуванню.
Щодо доводів позивача з приводу того, що водій не зобов'язаний перевіряти достовірність вказаної вантажовідправником інформації спростовується п. 10.6. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997, а саме після укладення Договору або разового договору Перевізник має право відмовитись від приймання вантажу для перевезення, якщо Замовником не підготовлено вантаж чи необхідні товарно-транспортні документи або без попереднього узгодження з Перевізником змінені реквізити цих документів. Наведене свідчить, що автомобільний перевізник повинен перевіряти належність наданої йому товарно-транспортної накладної.
Оскільки в межах даної адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є необґрунтованими, а відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, довів суду правомірність оскаржуваного рішення, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані і у задоволенні позову слід відмовити повністю.
VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.
Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.
Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачем обґрунтовані та доведені позовні вимоги у вказаній вище частині.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про залишення позовної заяви Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, без задоволення.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, про таке.
За правилами статті 139 КАС України понесені позивачем витрати у виді судового збору та витрат на професійну правничу (правову) допомогу за подання цього позову покладаються на позивача та відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу - залишити без задоволення.
Судові витрати покласти на позивача згідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідач: Державна служба України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті (49000, м.Дніпро, вул. Воскресенська, 24, код ЄДРПОУ 39816845).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 07.07.2025 року.
Суддя В.В. Ільков