07 липня 2025 рокуСправа №160/10475/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сліпець Н.Є.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
10.04.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просить суд:
- визнати незаконною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації невідбутої частини щорічної відпустки за період з 01.11.2022 до 14.03.2025, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу - 14.03.2025;
- визнати незаконною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації відпустки, як учаснику бойових дій за період з 01.11.2022 до 14.03.2025, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу - 14.03.2025;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію невідбутої частини щорічної відпустки за період 01.11.2022 до 14.03.2025, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу - 14.03.2025;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію відпустки, як учаснику бойових дій за період 01.11.2022 до 14.03.2025, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу - 14.03.2025.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 14.03.2025 позивача виключено із особового складу та всіх видів забезпечення Військової частини НОМЕР_1 та направлено до нового місця служби, однак йому не проведено компенсацію щорічної основної відпустки та компенсації відпустки, як учаснику бойових дій за період з 01.11.2022 до 14.03.2025. Вважає, що відповідач допустив бездіяльність, у зв'язку із чим просить позов задовольнити.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.04.2025 відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами з 12.05.2025 року, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
06.05.2025 року засобами поштового зв'язку від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити у задоволенні позовної заяви, посилаючись на те, що відповідно копії витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №77 від 14.03.2025 солдата ОСОБА_2 було визнано таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби - військова частина НОМЕР_2 на виконання розпорядження Генерального Штабу Збройних Сил України №57 від 14.03.2025. З 14.03.2025 солдата ОСОБА_2 виключено зі списків військової частини НОМЕР_1 . Викладені у даному наказі відомості спростовують доводи позивача стосовно того, що його цим наказом було звільнено з військової служби, а також стосовно можливості застосування до нього положень законодавства щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні основної та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Наведене рішення не порушує та не обмежує право позивача на отримання додаткової відпустки чи компенсації за неї при звільненні з військової служби у випадках зазначених у пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України 07 червня 2018 року № 260.
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач з 01.11.2022 до 14.03.2025 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та вибув до нового місця служби, що підтверджено витягом з наказу відповідача (по стройовій частині) №77 від 14.03.2025.
За змістом витягу цього наказу позивач щорічну основну відпустку за 2022 рік використав тривалістю 07 діб. Щорічну основну відпустку за 2023 рік використав тривалістю 23 доби. Щорічну основну відпустку за 2024 рік використав тривалістю 30 діб. Щорічну основну відпустку за 2025 рік не використав.
Суд установив, що позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджено копією посвідчення серії НОМЕР_3 від 12.04.2017 року.
Позивач вказує про те, що на момент виключення із списків особового складу військової частини йому не проведено компенсації невикористаної щорічної основної відпусти та відпустки, як учаснику бойових дій.
Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, що і стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд виходить з наступного.
Статтею 4 Закону України Про відпустки від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) встановлено, що установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки:
основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, особам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Статтею 5 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон № 3551-ХІІ) встановлено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
До пільг, передбачених статтею 12 Закону № 3551-ХІІ для учасників бойових дій та осіб, прирівняним до них, належить використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (пункт 12).
Згідно з частиною восьмою статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України Про відпустки. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України Про відпустки або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Відповідно до абзацу третього частини чотирнадцятої статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".
За змістом частини сімнадцятої статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами першим, шостим та дванадцятим цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених пунктом першим цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з частинами вісімнадцятою та дев'ятнадцятою статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися частина щорічної основної відпустки, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення. Кожна із зазначених відпусток може бути надана тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Частина щорічної основної відпустки може бути надана один раз протягом календарного року за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток припиняється, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням); відпустки у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.
Визначення терміну особливий період наведене у статті 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ, за яким особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;
Таким чином, відповідно до частини дев'ятнадцятої статті 10-1 Закону № 2011-XII на час дії особливого періоду припинено надання військовослужбовцям, зокрема, додаткових відпусток як учасникам бойових дій та надання щорічних основних відпусток обмежено періодом.
Щодо питання виплати військовослужбовцю, який продовжує проходити військову службу, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, суд враховує також наступну правову позицію Верховного Суду.
Верховним Судом в рішенні від 16 травня 2019 року в зразковій справі № 620/4218/18, яке залишено без змін постановою Великою Палати Верховного Суду від 21 вересня 2019 року, зроблено наступний правовий висновок стосовно питання виплати компенсації військовослужбовцям за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій: норми Закон України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, тому на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту з 2015 року по 2018 рік.
В цьому ж рішенні Верховним Судом визначено ознаки типової справи:
- позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби;
- відповідач, суб'єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені;
- підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України Про відпустки, статті 5, 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, стаття 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, стаття 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію;
- предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту в період визначений підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту в період визначений підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей;
- відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України Про відпустки, Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію;
- позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов'язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Хоча в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпустки, але в силу того, що Законом № 2011-XII не припинено виплату компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби, а також у зв'язку з тим, що у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: або безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін, або виплата грошової компенсації відпустки, тому припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
При цьому обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.
В постанові Верховного Суду від 22.12.2021 року по справі №640/21771/20, суд дійшов до висновку, що позивач має право на грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, як учасник бойових дій, а відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити таку компенсації, якщо доказами підтверджено такі умови: 1) позивач є військовослужбовцем, учасником бойових дій; 2) позивач звільнився з військової служби; 3) позивач не використав щорічну основну відпустку за період проходження військової служби в органах прокуратури України;
4) грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки за період проходження військової служби в органах прокуратури України не виплачена відповідачем; 5) позивач не використав додаткові відпустки, на які має право як учасник бойових дій, за період проходження військової служби в органах прокуратури України; 6) грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, на яку позивач мав право як учасник бойових дій, за період проходження військової служби в органах прокуратури України не нарахована та не виплачена відповідачем.
Відповідно до приписів ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховую висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У спірних в цій справі правовідносинах позивач не звільнений з військової служби, продовжує проходити військову службу у складі іншої військової частини.
Враховуючи, що позивач продовжує військову службу, право на отримання компенсації за дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивач набуде саме у рік звільнення з військової служби, а не при переведенні на військову службу до іншої військової частини.
Суд зауважує, що саме у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби такому військовослужбовцю має бути виплачена компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, тому суд приходить висновку, що при переведенні позивача до іншої військової частини у разі продовження військової служби останній має право на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ та компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за спірний період.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, про відмову у задоволенні позову
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, відповідно до положень ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати у справі на користь позивача стягненню не підлягають. Також, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 8, 9, 72, 77, 132, 139, 241-246, 250, 255, 257- 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання незаконною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець